Систематика музично-пластичних модифікацій латиноамериканських бальних танців

Анотація

Метою дослідження є не лише виявлення та систематизація сценічних форм латиноамериканських бальних танців, а й окреслення їхньої ролі у сучасному культурному просторі. Латиноамериканські танці розглядаються як особливий пласт хореографічного мистецтва, що поєднує традиційні етнічні мотиви з естетикою глобалізованої сцени. У центрі уваги – музично‑пластичні модифікації, які забезпечують адаптацію танцю до різних жанрових і сценічних форматів.
Методи та методологія. Дослідження ґрунтується на комплексному підході, що поєднує структурно‑функціональний аналіз (визначення внутрішньої логіки та взаємозв’язків між музикою і пластикою), культурно‑історичний метод (простеження еволюції латиноамериканських танців від народних витоків до сучасних сценічних форм) та порівняльно‑аналітичний підхід (зіставлення різних моделей сценічної інтерпретації). Особливу увагу приділено систематизації сценічних форм, що дозволяє окреслити їхню типологію та функціональні особливості.
Результати. Результати дослідження показують, що латиноамериканські бальні танці функціонують як складне та багатошарове художнє явище, що поєднує естетичні, культурні та комунікативні виміри. Виділено три основні групи латиноамериканських танців – народні, соціальні та бальні – кожна з яких характеризується специфічною ритмічною організацією, композиційною структурою та виконавською лексикою. Запропоновано детальну класифікацію основних музично-пластичних модифікацій латиноамериканського бального танцю на сцені, включаючи хореографічні мініатюри, камерний або груповий танець, театральний танець, танцювальні шоу та хореографічні вистави. Ці форми інтерпретуються як гнучкі структури, що синтезують музику, пластику та драматургію, підтримуючи баланс між традиційними мотивами та інноваційними засобами виразності.
Висновки. Латиноамериканський бальний танець визначається як динамічна та багатофункціональна галузь сучасного хореографічного мистецтва. Він постійно адаптується до нових соціокультурних та естетичних парадигм, трансформуючись із кодифікованої спортивної дисципліни у виразну сценічну форму. У процесі жанрової гібридизації та впровадження мультимедійних і перформативних технік танець набуває нових художніх вимірів, стає засобом комунікації та культурного діалогу. Запропонована класифікація створює теоретичну основу для подальшого осмислення еволюції цього феномена та розвитку сучасних досліджень у галузі танцю.