Невідомий бойчукіст: до реконструкції мистецького середовища та художньої спадщини Євгена Ситнянського

Анотація

Мета дослідження полягає у реконструкції біографії, мистецького середовища та окремих особливостей художньої спадщини Євгена Івановича Ситнянського (1907–1937) як малодослідженого представника українського мистецтва 1920–1930-х років, а також у визначенні характеру його зв'язку з бойчуківською традицією та мистецьким середовищем Києва першої третини ХХ століття.

Методи дослідження включають джерелознавчий аналіз матеріалів родинного архіву Євгена Ситнянського, біографічний, історико-мистецтвознавчий, формально-стилістичний, порівняльний та контекстуальний методи. Застосування комплексу методів дозволило зіставити документальні, візуальні та речові матеріали архіву з опублікованими дослідженнями й відомостями про художнє, музейне та мистецтвознавче середовище Києва 1920–1930-х років.

Наукова значимість дослідження полягає у введенні до наукового обігу комплексу раніше недостатньо досліджених матеріалів родинного архіву Євгена Ситнянського, що дають можливість розширити уявлення про його біографію, професійні контакти та художню практику. Особливе значення має реконструкція мистецького середовища, у якому формувався художник, а також уточнення проблеми його співвіднесення з бойчуківською традицією не лише на основі стилістичних аналогій, а й з урахуванням документально засвідчених професійних та культурних зв'язків.

Результати дослідження засвідчили, що збережений родинний архів, який налічує близько 400 одиниць матеріалів, є важливим джерелом для реконструкції життєвого та творчого шляху Є. Ситнянського. Аналіз документів, фотографій, рисунків, живописних і графічних творів, листівок та особистих речей дозволив простежити окремі аспекти його професійного становлення в київському мистецькому середовищі. Встановлено зв'язки художника з Миколою Молоштановим, Федором Ніродом, Данилом та Вадимом Щербаківськими та іншими представниками культурного середовища Києва. Виявлено особливості художньої мови Є. Ситнянського, зокрема використання узагальненої форми, площинності, ритмічної організації композиції та декоративності. Обґрунтовано необхідність критичного підходу до визначення митця як «бойчукіста», оскільки це поняття потребує розмежування документально підтверджених професійних зв'язків, можливих мистецьких впливів і формально-стилістичних паралелей.

Висновки. Реконструкція спадщини Євгена Ситнянського на основі родинного архіву та інших доступних джерел сприяє поверненню малодослідженої персоналії до історії українського мистецтва першої третини ХХ століття. Виявлені матеріали дають змогу розширити уявлення про мистецьке середовище Києва 1920–1930-х років та окреслити подальші напрями дослідження творчої спадщини художника. Проблема його зв'язку з бойчуківською традицією потребує подальшого комплексного вивчення із залученням архівних документів, формально-стилістичного аналізу творів та ширшого історико-культурного контексту.