Особливості імплементації феномену «музикальність» у танці танго

Анотація

У статті здійснено аналіз особливостей імплементації феномену «музикальність» в хореографічному мистецтві, зокрема в танці Танго. З’ясовано, що підґрунтям виокремлення принципів, методів, прийомів або засобів втілення музикальності в танці виступає багатозначність її конотацій в хореографії, які віддзеркалюють специфіку художніх практик – сприймання, створення, виконання (інтерпретації) та імпровізації, в танцювальному мистецтві у цілому. Виокремлено та розкрито 
зміст методів втілення музикальності в танці Танго як відбиття її психологічних, виконавських, експертних та художніх аспектів. Розкрито історичний аспект виникнення танцю Танго та етимологія слова «танго». Визначені етапи становлення та розвитку Танго, у ході яких виокремилися такі його види, як-от, Креольське, Аргентинське, Бальне та Фінське танго, та форми – сценічні, спортивні та соціальні. Встановлено, що танго-танець розташовується посередині між танго-музикою, з якою 
його ріднить ритмічна, пластична природа, та танго-поезією, що виявляється в ньому опосередковано. Визначено, що танець Танго – лише третій в історії розвитку хореографічного мистецтва, який виконується у закритій позиції, в якій партнер та партнерка розташовані на невеликій відстані одне проти одного, ліва рука партнера з’єднана з правою рукою партнерки, утворюючи «замок» кистей рук, його права рука лежить на її лопатці, а ліва рука партнерки – на передпліччі правої руки партнера.