
37
Professional Art Education Volume 7 (1) 2026
Scientic Journal
(2025) у статті «Архетип танцю Віталія Климчука»
аналізує роман В. Климчука «Рутенія», акцен-
туючи увагу на художній інтерпретації
гуцульського чоловічого танцю «Аркан».
Особливої ваги набуває мотив винятковості:
«Лише раз у сто років…», що супроводжує зобра-
ження танцю у жіночому виконанні (Климчук,
2011, с. 217). Така рецепція трансформує тра-
диційно чоловічу модель обрядового дійства,
порушує усталені гендерні межі та розширює
семантичний простір «Аркана». У тексті танець
репрезентується як символ мужності та волі
опришків, чия історична доля пов’язана з
боротьбою і переслідуваннями, що зумовлює
його функціонування як форми чоловічої ініціа-
ції та бойового загартування. Семантичне ядро
танцю «Аркан» становлять категорії братерства,
взаємної підтримки й колективної солідарності,
втілені у зчеплені руки та замкненому колі
як моделі єдності й спільної відповідальності
(Барабаш, 2025, с.40).
У прозі Михайла Коцюбинського та
Марка Черемшини чоловічий танець «Аркан»
виступає важливим складником етнокультур-
ного середовища, що визначає художню модель
гуцульського світу. У повісті «Тіні забутих пред-
ків» Гуцульщина постає як цілісна культурна
система, у межах якої музика, обрядовість і
танцювальні практики виконують не лише
естетичну, а й соціально‑організаційну функ-
цію. Хоча безпосереднього опису виконання
танцю «Аркан» у творі немає, танцювальний
мотив органічно вписується у символічну струк-
туру тексту. Він виступає важливим елементом
культурного коду, через який відтворюється
ритм життя громади, її світоглядні уявлення
та механізми збереження традицій. У такому
контексті танець постає способом тілесної репре-
зентації колективної пам’яті та водночас
відображанням соціальної ієрархії традиційно-
го середовища (Коцюбинський, 2022).
У новелах Марка Черемшини танцювальні
сцени виконують важливу драматургічну функ-
цію. Вони відтворюють атмосферу змагальності,
демонстрації сили, витривалості й чоловічої
гідності, що відповідає структурі колективного
колового танцю, зокрема «Аркана». Танок постає
формою соціальної інтеграції, у межах якої
індивід підтверджує свою належність до гро-
мади, готовність до боротьби та спільної
відповідальності. У такому контексті «Аркан»
виступає не лише фольклорним елементом, а й
символом гуцульської ідентичності, що поєднує
ритуал, тілесність і колективну солідарність.
Показовою у цьому аспекті є новела «Перші
стріли», де танець набуває складної ритуаль-
но‑екзистенційної функції. Поряд зі святковою
атмосферою він передає внутрішню напругу
громади, що опиняється перед загрозою воєн-
ного протистояння. Колективний рух у колі
символізує мобілізацію спільноти та усвідом-
лення спільної долі перед можливістю смерті
(Лях, 2022, с. 323).
Художня структура твору ґрунтується на
контрасті між святковістю храмового дійства
та тривожним очікуванням воєнної небезпе-
ки. Кульмінацією цього протиставлення стає
трагічна сцена загибелі людей під час танцю,
коли святковий рух раптово переривається
насильством. У цьому контексті танець постає
багатозначним символом, що поєднує радість
життя із передчуттям смерті.
Отже, у новелі «Перші стріли» танок
набуває ознак своєрідного «танцю смерті», у
якому відображено трагізм воєнної реаль-
ності. Ритмічна організація тексту, яка наслідує
динаміку танцювального руху, посилює експре-
сивність наративу та сприяє синтезу природних
ритмів, людських емоцій і драматичної напру-
ги життєвого буття (Хороб, 2025, с. 32).
Таким чином, у прозовій традиції кінця XIX
та початку XX століття танцювальний код, пов’я-
заний із моделлю гуцульського чоловічого танцю
«Аркан», виступає важливим засобом осмислен-
ня колективної долі, історичного випробування
та збереження етнокультурної цілісності.
В етнографічних та публіцистичних пра-
цях Івана Франка народні танці розглядаються
як вияв історичної пам’яті, фізичної витрива-
лості та формування колективної ідентичності.
У цьому науковому дискурсі «Аркан» постає
як воїнський чоловічий танець, що збері-
гає риси ініціаційних традицій і відображає
соціальну структуру громади. Етнографічні
спостереження та наукові праці Івана Франка
формують методологічне підґрунтя для осмис-
лення гуцульського чоловічого танцю «Аркан»
як соціально‑ритуального феномену, у якому
тілесна дія поєднується із символічною функ-
цією культурної комунікації (Франко, 1980, с.
Tishchenko Olena & Barabash Olha