Professional Art Education Volume 6 (2) 2025

Scientic Journal

УДК 37.091.2:378:792.8:008

КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПЕРФОРМАТИВНИХ ПРАКТИК У СИСТЕМІ

ПІДГОТОВКИ СУЧАСНОГО ХОРЕОГРАФА

Єфімова Олена

кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач

кафедри хореографії, ХНПУ імені Г.С. Сковороди

Харків, Україна

email: halaburdina_e@hnpu.edu.ua

Косиченко Вікторія

старший викладач кафедри хореографії, ХНПУ

імені Г.С. Сковороди

Харків, Україна

email: v.kosychenko@hnpu.edu.ua

Об’єкт. Стаття присвячена аналізу інтеграції перформативних практик у систему професійної

підготовки хореографів у контексті трансформації української мистецької освіти та її адаптації до

міжнародних стандартів. Уточняється сутність перформативного мистецтва, його історичні витоки

та ключові характеристики, що відрізняє його від традиційної хореографії.

Методи та методологія. Методологічну основу становлять аналіз наукових джерел з теорії хоре-

ографії та перформативного мистецтва, компаративний аналіз освітніх практик, структурно-функ-

ціональний аналіз методичних підходів, а також контент-аналіз навчальних програм. Використано

міждисциплінарний підхід (хореографія – театральні практики – культурологія), принципи практи-

ко-орієнтованості та творчої інтердисциплінарної взаємодії.

Наукова новизна. Уперше систематизовано методичні інструменти інтеграції перформативних

практик у підготовку хореографів та визначено їхній потенціал для формування комплексного худож-

нього мислення. Обґрунтовано взаємодоповнюваність перформативного мистецтва й традиційної

хореографії та виокремлено ключові виклики, що стримують їх упровадження в освітній процес.

Результати. Окреслено ефективні форми та методи навчання: перформанс-заняття, воркшопи,

творчі лабораторії, індивідуальні та групові експериментальні завдання. Визначено типові переш-

коди інтеграції – недостатня підготовка викладачів, нечіткість критеріїв оцінювання, інерційність

змісту освітніх програм, низька мотивація студентів до експериментальної діяльності. Показано,

що застосування перформативних підходів активізує креативний потенціал студентів, розвиває

аналітичне мислення та формує здатність працювати в міждисциплінарному середовищі.

Висновки. Зроблено висновок, що інтеграція перформативних практик у професійну підготовку

хореографів підсилює інноваційний потенціал мистецької освіти та сприяє модернізації освітнього

середовища. Результати дослідження мають теоретичну й практичну значущість і можуть бути

використані для оновлення змісту освітніх програм, розроблення нових методичних модулів і впро-

вадження інноваційних форм фахової підготовки майбутніх хореографів.

Ключові слова: підготовка, хореограф, хореографічна освіта, методика викладання, перформа-

тивні практики, перформанс.

Yemova Olena

PhD in Pedagogical Sciences, Associate Professor,

Head of the Department of Choreography,

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University, Kharkiv, Ukraine

email: halaburdina_e@hnpu.edu.ua

Kosychenko Viktoriia

Senior Lecturer, Department of Choreography,

H. S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University, Kharkiv, Ukraine

email: v.kosychenko@hnpu.edu.ua

DOI https://doi.org/10.34142/27091805.2025.6.02.05

This work is licensed under a Creative Commons

Attribution-NonCommercial 4.0 International License

44 Олена Єфімова & Вікторія Косиченко

Volume 6 (2) 2025Professional Art Education p-ISSN-2709-1791e-ISSN-2709-1805

CULTUROLOGICAL POTENTIAL OF PERFORMATIVE PRACTICES IN THE SYSTEM

OF TRAINING A MODERN CHOREOGRAPHER

Object. The article is devoted to the analysis of the integration of performative practices into the system

of professional training of choreographers in the context of the transformation of Ukrainian art education

and its adaptation to international standards. The essence of performative art, its historical origins, and key

characteristics that distinguish it from traditional choreography are claried.

Methods & methodology. The methodological framework is based on the analysis of scholarly

sources in the theory of choreography and performative art, comparative analysis of educational practices,

structural-functional analysis of methodological approaches, as well as content analysis of curricula. An

interdisciplinary approach (choreography – theatre practices – cultural studies) is applied, along with the

principles of practice-oriented learning and creative interdisciplinary interaction.

Scientic novelty. For the rst time, methodological tools for integrating performative practices into

choreographers’ training have been systematized, and their potential for shaping complex artistic thinking

has been identied. The complementarity of performative art and traditional choreography is substantiated,

and key challenges that hinder their implementation in the educational process are highlighted.

Results. Effective forms and methods of teaching are outlined: performance-based classes, workshops,

creative laboratories, individual and group experimental tasks. Typical obstacles to integration are identied

– insucient teacher training, lack of clear assessment criteria, inertia of educational program content, and

low student motivation for experimental activity. It is demonstrated that the application of performative

approaches activates students’ creative potential, develops analytical thinking, and fosters the ability to work

in an interdisciplinary environment.

Conclusions. It is concluded that the integration of performative practices into the professional training

of choreographers enhances the innovative potential of art education and contributes to the modernization

of the educational environment. The results of the study have both theoretical and practical signicance

and can be used to update the content of educational programs, develop new methodological modules, and

implement innovative forms of professional training for future choreographers.

Keywords: training, choreographer, choreographic education, teaching methodology, performative

practices, performance.

Постановка проблеми та її зв’язок з важли-

вими науковими чи практичними завданнями.

У межах трансформації української мис-

тецької освіти відповідно до міжнародних

стандартів та Стандартної класифікації вищої

освіти ЮНЕСКО (ISCED), відбувається поступо-

вий перехід від вузькофахових спеціальностей

до більш міждисциплінарних та гнучких освіт-

ніх програм. Зокрема, спеціальність 024

«Хореографія» у новій редакції Класифікатора

спеціальностей (наказ МОН України) транс-

формується у галузь знань В6 «Перформативні

мистецтва», що відображає глобальні тенденції

розвитку сучасного мистецтва, де перформатив-

ність стає ключовим інструментом творчого

самовираження. У цьому контексті сучасна мис-

тецька освіта вимагає оновлення змісту, форм

і методів викладання фахових дисциплін, що

зумовлено зростаючим впливом міждисци-

плінарних підходів та потребою формування

універсальних, мобільних, творчих фахівців.

У цьому контексті особливої актуальності наб-

уває інтеграція перформативних практик у

професійну підготовку майбутніх хореографів,

яка відкриває нові горизонти для розвитку

тілесного мислення, сценічної свободи, арти-

стизму та здатності до імпровізації.

Аналіз основних досліджень і публікацій.

У межах аналізу наукових джерел виокремлюємо

статтю Бойко О.С. (2016) «Танцювальні перфор-

манси як мистецьке явище», де танцювальний

перформанс розглядається як самостійна форма

Olena Yemova & Viktoriia Kosychenko

Professional Art Education Volume 6 (2) 2025

Scientic Journal

мистецтва, що поєднує хореографію, театр та

візуальні засоби. Авторка досліджує ключові

ознаки цих практик – імпровізацію, тілесність,

взаємодію з простором і глядачем, а також роз-

межовує традиційний танець і перформанс як

форму художньої дії. Серед опрацьованих джерел

привертає увагу стаття Тіщенко О., Волчукової В.

та Барабаш О. (2025) «Перформанс у хореографії:

нові горизонти мистецтва руху», у якій дослід-

жуються сучасні тенденції хореографічного

перформансу під впливом цифрових техноло-

гій, імпровізації та соціокультурного контексту.

Авторки розглядають хореографію як інстру-

мент збереження і трансформації національної

ідентичності в умовах глобалізації. У публікації

Шабаліна О. (2017) аналізує сучасні тенденції

перформативного мистецтва України та Польщі,

зосереджуючись на трансформації хореографії

під впливом соціальних викликів, просторових

експериментів і ролі глядача, а також спільних

культурних рис регіону.

Формулювання цілей та завдань статті.

Метою статті є визначення методичних під-

ходів до інтеграції перформативних практик у

систему підготовки хореографів та виявлення

основних викликів, з якими стикається педагог

у цьому процесі.

Завдання статті:

1. Розглянути сучасні підходи до впро-

вадження нових творчих форм і методів у

підготовку хореографів.

2. Визначити методичні орієнтири, які

допомагають ефективно поєднувати такі прак-

тики з навчальним процесом.

3. З’ясувати, з якими труднощами стикаєть-

ся педагог під час роботи з подібними видами

творчої діяльності.

4. Запропонувати шляхи вдосконалення

освітнього середовища, що сприятимуть про-

фесійному розвитку майбутніх хореографів.

Виклад основного матеріалу.

Перформативне мистецтво (від англ. performance

art) – це міждисциплінарний напрям сучасно-

го мистецтва, який поєднує елементи театру,

танцю, візуального мистецтва, музики, акціоніз-

му та іноді навіть політичного жесту. Теоретичні

основи перформативності були закладені у

працях Р. Шекнера (performance studies), Ю.

Батлера (перформативність ідентичності), Е.

Фішера-Ліхте (естетика перформативного),

які підкреслювали, що перформанс є не лише

мистецьким актом, а й способом створення

значення через дію в реальному часі. У цьому

сенсі тіло виконавця виступає як головний засіб

комунікації, що безпосередньо співвідноситься

з тілесною природою хореографічного мис-

тецтва.

Історія перформативного мистецтва сягає

початку XX століття, проте сформувалося як

самостійний напрямок у 1960-70-х роках в США

та Європі. У цей період митці почали виходити

за межі традиційних мистецьких форм, викори-

стовуючи своє тіло як матеріал і засіб вираження,

а також залучаючи випадковість, імпровізацію,

політичний і соціальний контекст. Знаковими

представниками стали Марина Абрамович,

Йозеф Бойс, Аллан Капроу.

В Україні перформативне мистецтво почало

активно розвиватися з 1990-х років, набуваючи

значення не лише як художній жанр, а як соціо-

культурний феномен, що слугує важливим

каналом для вираження соціально-політичних

проблем, національної ідентичності та експе-

риментів із тілом і простором. Аналіз сучасних

досліджень свідчить, що ключовими харак-

теристиками перформативного мистецтва є

акцент на тілесність та безпосередність дії, про-

цесуальність і спонтанність виступу, а також

інтерактивність – взаємодія з простором і гляда-

чем, що формує діалогічний і контекстуальний

характер перформансу. Ці особливості визна-

чають його як потужний інструмент як у сфері

художньої практики, так і в мистецькій освіті,

відкриваючи нові можливості для творчої само-

реалізації та соціальної рефлексії.

У контексті професійної підготовки

хореографів важливо окреслити спільне та

відмінне між традиційною хореографією і

перформативними практиками, оскільки їх

інтеграція потенційно збагачує освітній процес

та художню експресію.

Отже, спільним між традиційною хорео-

графією та перформативними практиками є:

• Тіло як основний виразний засіб. В обох

підходах тіло виступає ключовим інструмен-

том передачі емоцій, ідей і художніх образів.

Однак, якщо у класичній хореографії рух більш

структурований і кодифікований, то в перфор-

мативному мистецтві тіло часто слугує засобом

експерименту та самоідентифікації.

Volume 6 (2) 2025Professional Art Education p-ISSN-2709-1791e-ISSN-2709-1805

• Робота з рухом і простором. І хореографія,

і перформанс оперують рухом у визначеному

просторі й часі, формуючи сценічні образи. Проте

перформативні практики більше підкреслюють

процесуальність та контекстуальність руху,

залучаючи нерегламентовані імпровізаційні

елементи.

• Естетична складова. Незважаючи на

різні методології, обидва напрямки прагнуть

створити художню цінність і впливати на ауди-

торію. Водночас перформативне мистецтво

розширює межі естетики, включаючи соціаль-

ну критику та міждисциплінарність.

Таким чином, аналіз свідчить, що синтез

традиційної хореографії з перформативними

практиками може посприяти формуванню більш

комплексного та багатовимірного мистецького

мислення у майбутніх фахівців, що відповідає

сучасним викликам культурного середовища.

Відмінними складовими між традиційною хоре-

ографією та перформативними практиками

Параметр Традиційна хореографія Перформативні

практики

Мета Відтворення структурованого

танцю, передача певного стилю

або сюжету

Створення живої художньої

події, часто з акцентом на екс-

перимент та соціальний кон-

текст

Структура Чітко визначена композиція з

початком і кінцем

Відкритість, імпровізація, від-

сутність строгої структури

Взаємодія з глядачем Глядач спостерігає, не втручаю-

чись у подію

Глядач часто є учасником або

впливає на хід перформансу

Простір виконання Сцена або визначена локація Будь-який простір, включно з

публічними місцями

Підхід до тіла Тіло як засіб технічної майстер-

ності та пластики

Тіло як засіб експресії, індивіду-

ального і політичного вислову

Інтердисциплінарність Частіше інтеграція з музикою Активне поєднання з театром,

візуальним мистецтвом, медіа,

акціонізмом

Таблиця 1.

Відмінні складові між традиційною хореографією та перформативними практиками

виступають мета, структура, взаємодія з гля-

дачем, простір виконання, підхід до тіла,

інтердисциплінарність тощо (див. таблицю 1).

Цей аналіз допомагає усвідомити, що інте-

грація перформативних практик у підготовку

хореографів не скасовує традиційні цінності, а

розширює поле творчості та професійних мож-

ливостей.

Перформативний підхід у навчанні дедалі

активніше інтегрується як в закордонних, так

і в українських мистецьких школах, зокрема у

сфері театру, хореографії та перформативних

мистецтв. У західних країнах перформанс засто-

совується як метод розвитку критичного

мислення, тілесної свідомості та креативності,

а також як інструмент міждисциплінарно-

го навчання. Зокрема, практики імпровізації,

рольових ігор і створення власних перформан-

сів сприяють активній участі студентів у процесі

навчання, поглиблюючи їхнє розуміння матеріа-

лу через досвід.

Олена Єфімова & Вікторія Косиченко

Professional Art Education Volume 6 (2) 2025

Scientic Journal

В Україні методи перформативного викла-

дання починають впроваджувати у мистецьких

вишах і творчих студіях, адаптуючи західні

практики до національного контексту. Акцент

робиться на розвиток індивідуальної експресії,

усвідомленого володіння тілом і здатності до

творчої взаємодії, що особливо актуально для

хореографії та театральної педагогіки. Попри

певні виклики в упровадженні, перформанс як

педагогічний інструмент доводить свою ефек-

тивність у формуванні компетенцій, необхідних

для сучасного митця.

Перформативні практики відіграють

ключову роль у професійному становленні

хореографа, оскільки вони формують комплекс-

не розуміння танцю як живої дії, що поєднує в

собі рух, простір, час та взаємодію з глядачем.

Ці практики сприяють розвитку художнього

мислення, творчої імпровізації та здатності вира-

жати концептуальні ідеї через тіло. Залучення

перформативних методів у навчальний про-

цес допомагає хореографам не лише опанувати

технічні навички, а й усвідомити роль танцю

як інструменту соціокультурної комунікації та

міждисциплінарного мистецтва. Водночас пер-

формативні практики розвивають критичне

сприйняття власної творчості, здатність екс-

периментувати з формою й змістом, а також

вміння працювати у колективі і створювати

автентичні мистецькі проекти. Таким чином,

інтеграція перформативних практик у фахову

підготовку хореографів є необхідною умовою

для формування сучасного, конкурентоспро-

можного мистця, здатного відповідати вимогам

сучасного мистецького середовища. Серед ефек-

тивних методичних інструментів можна

виділити такі практичні форми роботи:

• Воркшопи – інтенсивні тематичні

заняття, які зосереджуються на опануванні

конкретних технік, методів або концептів пер-

формативного мистецтва. Вони передбачають

активну участь студентів у рухових, імпровіза-

ційних, акторських вправах, а також у створенні

спільних мистецьких проектів.

• Лабораторії – дослідницькі простори, де

учасники можуть експериментувати з формою,

змістом і технікою перформансу. Лабораторії

створюють умови для спонтанної творчості,

тестування нових ідей, а також міждисци-

плінарної взаємодії (поєднання хореографії,

театру, музики, візуального мистецтва).

• Перформанс-заняття – спеціально

організовані практичні заняття, орієнтовані

на постановку і реалізацію перформативних

дій. Вони включають підготовку, репетиції,

проведення публічних або камерних виступів,

що дозволяє студентам відчути особливості

комунікації з аудиторією та опрацювати еле-

менти сценічної дії.

• Перформативні завдання – індивідуаль-

ні або групові творчі завдання, які спонукають

студентів створювати власні перформанси або

перформативні елементи в межах навчального

процесу. Такі завдання стимулюють розвиток

креативності, самовираження і навичок кри-

тичного аналізу.

Використання цих форм у навчально-

му процесі дозволяє забезпечити глибоке

занурення у практику перформативного мис-

тецтва, формує у студентів компетентності,

необхідні для сучасної професійної діяльності

хореографа. У результаті дослідження було

встановлено, що інтеграція перформативних

практик у професійну підготовку хореографа є

важливим і актуальним напрямом модернізації

мистецької освіти. Перформативне мистецтво,

орієнтоване на процес, тілесність, взаємодію

з простором і глядачем, збагачує традиційну

хореографічну підготовку новими засобами

виразності, розширює межі творчої діяльності

та формує новий тип художнього мислення.

Теоретичне значення дослідження полягає у

систематизації підходів до визначення сут-

ності перформансу в контексті хореографії, а

також в окресленні спільних і відмінних рис

між традиційним танцем і перформативними

практиками. Практичне значення вбачається

у розробці методичних форм інтеграції (ворк-

шопи, лабораторії, перформанс-заняття, творчі

завдання), які сприяють формуванню фахових

компетентностей майбутніх хореографів.

Висновки. Однак, інтеграція перформа-

тивного мистецтва у професійну підготовку

хореографа супроводжується низкою проблем

та викликів. Однією з ключових є недостатня

підготовка викладачів у цій сфері: більшість

педагогів не володіють достатнім обсягом тео-

ретичних знань і практичного досвіду роботи з

перформативними практиками, що ускладнює

їхнє якісне впровадження. Додатковою склад-

Olena Yemova & Viktoriia Kosychenko

Volume 6 (2) 2025Professional Art Education p-ISSN-2709-1791e-ISSN-2709-1805

ністю виступають методичні аспекти, зокрема

відсутність усталених критеріїв оцінювання

результатів творчих проєктів, труднощі з інте-

грацією гнучких і процесуально орієнтованих

форматів у традиційні навчальні плани, а також

необхідність підвищення мотивації студентів

до експериментального та дослідницького під-

ходу. Ще одним вагомим бар’єром є закріплені

у навчальних програмах традиційні уявлення

про хореографію, які переважно орієнтовані на

класичні та народно-сценічні форми, що обме-

жує сприйняття перформативного мистецтва

як рівноцінного інструмента художньої освіти

та стримує його системну інтеграцію.

Подолання вказаних викликів вимагає ком-

плексних заходів, спрямованих як на оновлення

змісту освітніх програм, так і на підвищення про-

фесійної компетентності викладачів. Передусім

доцільно впроваджувати спеціалізовані курси

підвищення кваліфікації та міждисциплінар-

ні тренінги, що поєднують хореографічні та

перформативні методики. Важливим кро-

ком є розробка адаптованих методичних

матеріалів та критеріїв оцінювання, які врахо-

вують процесуальний, експериментальний і

контекстуальний характер перформативного

мистецтва. Для підвищення мотивації студентів

варто впроваджувати проектно-орієнтоване

навчання, колективні творчі лабораторії та

публічні покази робіт, що створюють відчуття

професійної залученості. Крім того, інтеграція

перформативних практик повинна супровод-

жуватися популяризацією їхнього значення

серед педагогів та студентів, щоб подолати сте-

реотипне уявлення про хореографію виключно

як про систему традиційних сценічних форм.

Перспективи подальших досліджень

доцільно зосередити на емпіричному аналізі

ефективності впровадження перформативних

методик у різних типах мистецьких освітніх про-

грам, а також на вивченні досвіду конкретних

українських та зарубіжних шкіл, які практику-

ють міждисциплінарний підхід до підготовки

хореографів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Бойко, О. С. (2016). Танцювальні перформанси як мистецьке явище. Мистецтвознавчі записки,

(35), 63-67. https://doi.org/10.31866/2410-1176.35.2016.158246

Дємєхін, Д. В. (2024). Феномен екранного танцю в контексті діалогізму аудіовізуального хорео-

графічного мистецтва. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, (3), 71–76.

https://elib.nakkkim.edu.ua/bitstream/handle/123456789/5716/Visnyk_2024_3-DOI-f-71-76.pdf

Лимаренко, Л., & Кузякіна, Д. (2024). Репрезентація синтезу мистецтв у культурно-мистець-

ких проєктах здобувачів вищої освіти. Естетика і етика педагогічної дії, (30), 110–121. https://doi.

org/10.33989/2226-4051.2024.30.320967

Мельник, М. & Ковпак, Н. (2018). Перформанс як форма акціонізму в контексті сучасних мистець-

ких дійств. Культура і сучасність, (1), С. 87-92. https://journals.uran.ua/kis/article/view/148194

Плахотнюк, О. А. (2025). Перформативні мистецтва та хореографія системі вищої освіти Украї-

ни. Культура і мистецтво в сучасному світі: між традицією та новаторством: збірник матеріалів

всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю, 23 травня 2025 р., м. Дніпро,

302-304. https://ir.nmu.org.ua/entities/publication/29efda82-1bce-4486-89ce-e424c3a069ad

Савастру, Н. І., & Говорченко, С. М. (2025). Інформаційні технології у мистецькій освіті: нові мож-

ливості для творчого розвитку. Педагогічна Академія: наукові записки, (24). https://doi.org/10.5281/

zenodo.17603640

Таранцева, О. (2025). Дидактична модель формування проєктної компетентності майбут-

ніх хореографів. Витоки педагогічної майстерності, (35), 331–340. https://doi.org/10.33989/2075-

146x.2025.35.331176

Тіщенко, О., Волчукова, В., & Барабаш, О. (2025). Перформанс у хореографії: нові горизонти ми-

стецтва руху. Проблеми інтеграції мистецької освіти: наука, практика, перспективи, 2(33), 27-33.

https://doi.org/10.32405/2413-4139-2024-2(33)-27-33

Шабаліна, О. (2017). Перетин перформативного й хореографічного мистецтв Східної Європи по-

чатку XXI століття. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, (4), 138-143.

https://journals.uran.ua/visnyknakkkim/article/view/138841

Dai, S., Xue, H., Giardina, M. D., & Newman, J. I. (2024). Hybrid choreographic femininities: DanceSport,

physical culture, and performative corporeality in contemporary China. Qualitative Research in Sport, Exercise

and Health, 16(4), 368–386. https://doi.org/10.1080/2159676X.2024.2313205

Олена Єфімова & Вікторія Косиченко

Professional Art Education Volume 6 (2) 2025

Scientic Journal

Baljon, A. R. C., Alter, J. W., & Bresciani Ludvik, M. J. (2023). Embodied engagement with scientic

concepts: An exploration into emergent learning. College Teaching, 71(1), 1-8. https://doi.org/10.1080/8756755

5.2022.2038065

Griniuk, M. (2020). Performance Pedagogy: Performing Fluxus Pedagogy in a Contemporary Lithuanian

Context. Acta Paedagogica Vilnensia. 44, 152–163. https://www.journals.vu.lt/acta-paedagogica-vilnensia/en/

article/view/19392

Wake, C. (2018). Two decades of digital pedagogies in the performing arts: a comparative survey of

theatre, performance, and dance. International Journal of Performance Arts and Digital Media, 14(1), 52–69.

https://doi.org/10.1080/14794713.2018.1464097

REFERENCES

Boiko, O. S. (2016). Tantsiuvalni performansy yak mystetske yavyshche [Dance performances as an artistic

phenomenon]. Mystetstvoznavchi zapysky, (35), 63–67. https://doi.org/10.31866/2410-1176.35.2016.158246

[in Ukrainian]

Diemiekhin, D. V. (2024). Fenomen ekrannoho tantsiu v konteksti dialohizmu audiovizualnoho

khoreohrachnoho mystetstva [The phenomenon of screen dance in the context of dialogism of audiovisual

choreographic art]. Visnyk Natsionalnoi akademii kerivnykh kadriv kultury i mystetstv, (3), 71–76. https://elib.

nakkkim.edu.ua/bitstream/handle/123456789/5716/Visnyk_2024_3-DOI-f-71-76.pdf [in Ukrainian]

Lymarenko, L., & Kuziakina, D. (2024). Representatsiia syntezu mystetstv u kulturno-mystetskykh

proiektakh zdobuvachiv vyshchoi osvity [Representation of the synthesis of arts in cultural and artistic projects

of higher education students]. Estetyka i etyka pedahohichnoi dii, (30), 110–121. https://doi.org/10.33989/2226-

4051.2024.30.320967 [in Ukrainian]

Melnyk, M., & Kovpak, N. (2018). Performans yak forma aktsionizmu v konteksti suchasnykh mystetskykh

diistv [Performance as a form of actionism in the context of contemporary artistic events]. Kultura i suchasnist,

(1), 87–92. https://journals.uran.ua/kis/article/view/148194 [in Ukrainian]

Plakhotniuk, O. A. (2025). Performatyvni mystetstva ta khoreohraia v systemi vyshchoi osvity

Ukrainy [Performative arts and choreography in the system of higher education of Ukraine]. In Kultura i

mystetstvo v suchasnomu sviti: mizh tradytsiieiu ta novatorstvom, 302–304). https://ir.nmu.org.ua/entities/

publication/29efda82-1bce-4486-89ce-e424c3a069ad [in Ukrainian]

Savastru, N. I., & Hovorchenko, S. M. (2025). Informatsiini tekhnolohii u mystetskii osviti: Novi

mozhlyvosti dlia tvorchoho rozvytku [Information technologies in art education: New opportunities for

creative development]. https://doi.org/10.5281/zenodo.17603640 [in Ukrainian]

Tarantseva, O. (2025). Dydaktychna model formuvannia proiektnoi kompetentnosti maibutnikh

khoreohrav [Didactic model of forming project competence of future choreographers]. Vytoky pedahohichnoi

maisternosti, (35), 331–340. https://doi.org/10.33989/2075-146X.2025.35.331176 [in Ukrainian]

Tishchenko, O., Volchukova, V., & Barabash, O. (2025). Performans u khoreohrai: Novi horyzonty

mystetstva rukhu [Performance in choreography: New horizons of the art of movement]. Problemy intehratsii

mystetskoi osvity: nauka, praktyka, perspektyvy, 2(33), 27–33. https://doi.org/10.32405/2413-4139-2024-2(33)-

27-33 [in Ukrainian]

Shabalina, O. (2017). Peretyn performatyvnoho y khoreohrachnoho mystetstv Skhidnoi Yevropy

pochatku XXI stolittia [Intersection of performative and choreographic arts of Eastern Europe at the

beginning of the 21st century]. Visnyk Natsionalnoi akademii kerivnykh kadriv kultury i mystetstv, (4), 138–143.

https://journals.uran.ua/visnyknakkkim/article/view/138841 [in Ukrainian]

Dai, S., Xue, H., Giardina, M. D., & Newman, J. I. (2024). Hybrid choreographic femininities: DanceSport,

physical culture, and performative corporeality in contemporary China. Qualitative Research in Sport, Exercise

and Health, 16(4), 368–386. https://doi.org/10.1080/2159676X.2024.2313205 [in English]

Baljon, A. R. C., Alter, J. W., & Bresciani Ludvik, M. J. (2023). Embodied engagement with scientic concepts:

An exploration into emergent learning. College Teaching, 71(1), 1-8. https://doi.org/10.1080/87567555.2022.20

38065 [in English]

Griniuk, M. (2020). Performance Pedagogy: Performing Fluxus Pedagogy in a Contemporary Lithuanian

Context. Acta Paedagogica Vilnensia. 44, 152–163. https://www.journals.vu.lt/acta-paedagogica-vilnensia/en/

article/view/19392 [in English]

Wake, C. (2018). Two decades of digital pedagogies in the performing arts: a comparative survey of

theatre, performance, and dance. International Journal of Performance Arts and Digital Media, 14(1), 52–69.

https://doi.org/10.1080/14794713.2018.1464097 [in English]

Надійшла до редакції / Received: 14.10.2025

Рекомендовано до друку / Accepted: 03.11.2025

Olena Yemova & Viktoriia Kosychenko