PROFESSIONAL ART EDUCATION

Volume 1 (1) 2020

Scientic Journal

PROFESSIONAL

ART

EDUCATION

Scientic Journal

e-ISSN-2709-1805

p-ISSN-2709-1791

Volume 1 (1) 2020

PROFESSIONAL

ART

EDUCATION

Scientic Journal

e-ISSN-2709-1805

p-ISSN-2709-1791

Volume 1 (1)

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University

2020

EDITOR IN CHIEF

Olha Matvieieva, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University (Ukraine)

DEPUTY EDITOR-IN-CHIEF

Volodymyr Fomin, Doctor of Pedagogical Sciences, H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University

(Ukraine)

EXECUTIVE SECRETARY

Ganna Burma, Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, H.S. Skovoroda Kharkiv National

Pedagogical University (Ukraine)

EDITORIAL BOARD:

Nataliya Bugaets, Candidate of Pedagogical Sciences, Professor, H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University (Ukraine)

Eva Zhatan, Doctor of Science, Professor, Faculty of Social Sciences, Institute of Pedagogy, University of Gdansk

(Poland)

Mariya Kalashnik, Doctor of Arts, Professor, H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University (Ukraine)

Lubov Peretyaga, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University (Ukraine)

Iryna Poluboyaryna, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Kharkiv National University of Arts named after

I.P. Kotlyarevsky (Ukraine)

Alla Rastrigina, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State

Pedagogical University (Ukraine)

Tetyana Smirnova, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Kharkiv National University of Arts named after

I.P. Kotlyarevsky (Ukraine)

Alla Sokolova, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University

(Ukraine)

Viktoriya Tusheva, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University (Ukraine)

Founders: H.S. Skovoroda Kharkiv National

Pedagogical University

Department of Theory and Methods of Art Education

Publisher: H.S. Skovoroda Kharkiv National

Pedagogical University

street Alchevskykh 29, Kharkiv, Ukraine

Editorial oce address:

lane Faninsky, 3, room 409, Kharkiv, Ukraine, 61166

Contact Information:

phone: +38 (098) 200-81-91;

+38 (066) 200-81-91

email: admin@arteducation.pro

site: https://arteducation.pro

State registration / Certicate of the journal

КВ 24623-14563Р from 26.11.2020

Certied by order of the Ministry of Education and

Science of Ukraine

Approved by Academic Council

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University

protocol №5 from 03.09.2020

Signed for publication on

September 09, 2020

Format 60x84 1/8.

Price is negotiable.

Circulation 300 copies

International representation and indexing of the journal:

Professional Art Education

Scientific Journal

№1 (1) 2020

Головний редактор: Матвєєва О.О., доктор педагогічних наук, професор кафедри інструментальної під-

готовки вчителя Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Україна)

Заступник головного редактора: Фомін В.В., доктор педагогічних наук, завідувач кафедри теорії і мето-

дики мистецької освіти та диригентсько-хорової підготовки вчителя Харківського національного педа-

гогічного університету імені Г.С. Сковороди (Україна)

Відповідальний секретар: Бурма Г.В., кандидат педагогічних наук, доцент Харківського національного

педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Україна)

Редакційна колегія:

Бугаєць Н.А., кандидат педагогічних наук, професор, завідувач кафедри хореографії Харківського націо-

нального педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Україна)

Жатан Єва, доктор наук, професор факультету соціальних наук Інституту педагогіки Гданського універ-

ситету (Польша)

Калашник М.П., доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри інструментальної підготовки

вчителя Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Україна)

Перетяга Л.Є., доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри спеціальної педагогіки Харківсь-

кого національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Україна)

Полубоярина І.І., доктор педагогічних наук, професор кафедри загального та спеціалізованого фортепіа-

но Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського (Україна)

Растригіна А.М., доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри вокально-хорових дисциплін

та методики музичного виховання Центральноукраїнського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка (Україна)

Смирнова Т.А., доктор педагогічних наук, професор кафедри хорового диригування Харківського націо-

нального університету мистецтв імені І.П. Котляревського (Україна)

Соколова А.В., доктор педагогічних наук, професор кафедри теорії і методики мистецької освіти та ди-

ригентсько-хорової підготовки вчителя Харківського національного педагогічного університету імені

Г.С. Сковороди (Україна)

Тушева В.В., доктор педагогічних наук, професор кафедри теорії і методики мистецької освіти та ди-

ригентсько-хорової підготовки вчителя Харківського національного педагогічного університету імені

Г.С. Сковороди (Україна)

Professional Art Education

Науковий журнал

№1 (1) 2020

Засновники: кафедра теорії і методики мистецької

освіти ХНПУ імені Г.С. Сковороди

Видавець:

Харківський національний педагогічний універ-

ситет імені Г.С. Сковороди;

вул. Алчевських 29, м. Харків, Україна

Адреса редакції:

пров. Фанінський, 3, к.409,

м. Харків, Україна, 61166

Контактна інформація:

тел. +38 (098) 200-81-91;

+38 (066) 200-81-91

email admin@arteducation.pro

сайт https://arteducation.pro

Свідоцтво про державну реєстрацію

КВ 24623-14563Р від 26.11.2020

Атестовано наказом Міністерства освіти і науки

України

Затверджено та рекомендовано Вченою Радою

ХНПУ імені Г.С. Сковороди

протокол №5 від 03.09.2020 року

Підписано до друку редакційно-видавничою

радою ХНПУ імені Г.С.Сковороди

09 вересня 2020 року

Формат 60х84 1/8. Ум.-друк. арк. 7,75. Обл.-вид.

арк.7,21. Наклад 300 прим. Ціна договірна

Міжнародна представленість та індексація журналу:

ЗМІСТ

Васильєва Оксана Вікторівна

ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНИХ ІДЕЙ Т. ШЕВЧЕНКА НА УКРАЇНСЬКУ ХОРОВУ КУЛЬТУРУ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТ-

КУ ХХ СТОЛІТТЯ ................................................................................................................................................... 4

Oksana Vasilyeva

THE INFLUENCE OF NATIONAL IDEAS OF T. SHEVCHENKO ON THE UKRAINIAN CHORAL CULTURE OF THE LATE XIX -

EARLY XX CENTURIES .................................................................................................................................................................9

Смирнова Тетяна Анатоліївна

СПЕЦИФІКА ТВОРЧОГО САМОВИРАЖЕННЯ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВОЇ

ОСВІТИ ................................................................................................................................................................. 10

Tetyana Smirnova

THE SPECIFICITY OF STUDENTS’ CREATIVE SELF-EXPRESSION IN THE PROCESS OF CONDUCTOR-CHORAL

EDUCATION ............................................................................................................................................................................... 16

Полубоярина Ірина Іванівна

МУЗИЧНА ОБДАРОВАНІСТЬ У ПРАЦЯХ ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДНИКІВ ...................................................... 17

Iryna Poluboyaryna

MUSICAL TALENT IN THE WORKS OF FOREIGN RESEARCHERS ......................................................................................... 22

Тушева Вікторія Володимирівна

ФОРМУВАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИС-

ТЕЦТВА В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ .............................................................................................................. 23

Viktoriya Tucheva

STUDY OF SCIENTIFIC RESEARCH CULTURE OF FUTURE MUSIC TEACHERS IN EUROPEAN COUNTRIES ...................... 29

Соколова Алла Вікторівна

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

У «ХОРОВОМУ КЛАСІ» ....................................................................................................................................... 30

Alla Sokolova

FORMATION OF NATIONAL SELF-CONSCIOUSNESS OF FUTURE MUSIC ART TEACHERS IN «CHORAL CLASS» ............ 35

Мартиненко Іван Іванович

ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ НАВЧАЛЬНИХ УСПІХІВ СТУДЕНТІВ ФАКУЛЬТЕТУ МИСТЕЦТВ З ДИРИГЕНТСЬ-

КО-ХОРОВИХ ДИСЦИПЛІН («ХОРОВЕ АРАНЖУВАННЯ») ............................................................................ 36

Ivan Martynenko

METHODS OF DIAGNOSING STUDENTS’ KNOWLEDGE OF CONDUCTING AND CHORAL DISCIPLINES .......................... 42

Беземчук Лариса Валентинівна

Фомін Володимир Вікторович

ФОРМУВАННЯ МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

В ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ .......................................................................................................... 43

Larisa Bezemchuk

Volodymyr Fomin

THE FORMATION OF FUTURE MUSIC ART TEACHER`S METHODOLOGICAL COMPETENCE IN THE PROCESS OF

PEDAGOGICAL PRACTICE ........................................................................................................................................................ 49

Дзівалтівський Максим Юрійович

ХОРОВИЙ ЖАНР І СТИЛЬ У РОЗУМІННІ СУЧАСНОЇ МИСТЕЦТВОЗНАВЧОЇ НАУКИ ............................... 50

Maksim Dzivaltivsky

CHORAL GENRE AND STYLE IN THE CONTEXT OF THE MODERN ART STUDIES ............................................................... 57

Чубукіна Олена Миколаївна

КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ КЛУБНИХ МОЛОДІЖНИХ ЦЕНТРІВ ПЕДАГОГІЧНИХ ВНЗ ........ 58

Olena Chubukina

CULTURAL AND LEISURE ACTIVITY OF CLUBS` YOUTH CENTERS OF PEDAGOGICAL UNIVERSITY .............................. 63

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01

УДК [78.087.68:7.071.2](073)

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.01

ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНИХ ІДЕЙ Т. ШЕВЧЕНКА НА

УКРАЇНСЬКУ ХОРОВУ КУЛЬТУРУ КІНЦЯ ХІХ –

ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

кандидат педагогічних наук, доцент кафе-

дри теорії і методики мистецької освіти

та диригентсько-хорової підготовки вчи-

теля Харківського національного педаго-

гічного університету імені Г.С. Сковороди

email: oksana.vasileva1965@gmail.com

https://orcid.org/0000-0002-8918-4357

У статті висвітлено національні ідеї Т. Шевченка щодо патріотизму, повстання проти націо-

нального рабства і політичного тиску, національної гідності та боротьби за національну незалеж-

ність, захисту національних інтересів, національної мови і культури, які знайшли висвітлення в хоровій

культурі кінця ХІХ – початку ХХ століття в Україні. У дослідженні охарактеризовано розвиток націо-

нальних ідей Кобзаря в університетах Києва, Харкова, Одеси, просвітницьких та музичних товариствах

«Просвіта», «Боян», «Торбан», «Український клуб». Автором оцінено вплив національних ідей Т. Шевченка

на розвиток вітчизняної хорової культури в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.; визначено великий виховний

потенціал хорової музики, створеної на основі поезії Кобзаря; розглянуто проблему національного вихо-

вання студентської молоді засобами хорової музики на вірші Т. Шевченка в означений історичний період.

У статті проаналізовано діяльність провідних українських композиторів та музикантів М. Лисенка,

М. Леонтовича, К. Стеценка, С. Людкевича, Я. Степового, Л. Ревуцького щодо активізації та розширення

національного хорового руху, організації різноманітних хорових колективів у закладах освіти та музич-

но-просвітницьких товариствах, створення яскравих хорових композицій, натхнених національно-па-

тріотичними творами великого поета.

Ключові слова: національні ідеї, українська хорова культура, хорова музика, заклади освіти, му-

зично-просвітницькі товариства.

Постановка проблеми та її зв’язок з важли-

вими науковими та практичними завданнями.

Процес інтеграції України у європейський куль-

турний простір як конкурентоздатної держави

вимагає репрезентувати світові своє унікальне

національне обличчя через трансляцію здобутків

самобутньої національної культури. Саме тому

необхідність духовного національного відрод-

ження України останнім часом стала предметом

активного обговорення та спеціального осмис-

лення. Одним із шляхів оновлення української

нації є виховання національно свідомого моло-

дого покоління українців, здатного опановувати

і зберігати скарбницю традиційних національ-

них цінностей. Величезний національно-вихов-

ний потенціал закладено у творчості видатного

українського поета, філософа, художника Т. Шев-

ченка. Домінантою його літературної спадщини є

національна ідея. Яскрава і могутня вона має ста-

ти підґрунтям ідеологічної концепції національ-

ного виховання українських громадян.

Аналіз основних досліджень і публіка-

цій. Результати наукового пошуку свідчать, що

проблема національного виховання молоді при-

вертала увагу багатьох діячів культури й освіти

минулого, зокрема М.Костомарова (2008), М. Дра-

гоманова (2008), В. Зенковського (2008), М.Гру-

шевського (2008), О.Потебені (2008), І. Франка

(2008), Д.Донцова (2008), В. Липинського (2008),

Д. Чижевський (2008). Вона знаходиться в центрі

уваги й сучасних учених у галузі теорії і прак-

тики вузівської педагогічної освіти Л. Березівсь-

кої (1998), Т. Грищенко (1998), Ю. Лошкова (2014),

О. Михайличенко (2005), Т. Смирнової (2015),

А. Соколової (2014). Як націєтворчий чинник

спадщина Т. Шевченка розглядається літе-

ратурознавцями Г. Клочек (2001), В. Василюк

(2009), І. Волосюк (2004). Втіленню образів шев-

ченкових поетичних творів присвячено робо-

ти українських музикознавців Т. Булат (1990),

М. Гордійчука (1990), Л. Пархоменко (1990),

А. Терещенка (1990), М. Загайкевича (1990).

Нажаль, у сучасних педагогічних досліджен-

нях бракує теоретичних і практичних доробок,

присвячених вивченню проблеми національного

виховання студентської молоді засобами хорової

музики на слова Т. Шевченка.

Формулювання цілей та завдань статті.

Метою статті є дослідження впливу національ-

них ідей Т. Шевченка на розвиток національного

виховання учнівської молоді в процесі її участі

у хоровому русі в Україні кінця ХІХ – початку ХХ

століть.

Виклад основного матеріалу. Народно-виз-

вольний рух кінця ХІХ ст. та боротьба за створен-

ня національної державності на початку ХХ ст.

обумовили новий погляд на історію, де головним

інтегрувальним чинником стає нація. Всебічний

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

аналіз філософської думки кінця ХІХ – початку

ХХ ст. дозволяє виявити концептуальні підходи

до визначення української національної ідеї у

працях українських мислителів, а саме: надання

офіційного статусу української мови і рівноправ’я

для всіх народів Росії (Костомаров, 2008, с.148-

150); визнання української громади членом спіл-

ки самоврядних громад світу (Драгоманов, 2008,

с.77-83); націоналізм як невід’ємна частина кос-

мополітизму (Зенковський, 2008, с.93-95); наголо-

шення на самобутності української мови, культу-

ри, історії, яка бере початок з часів Київської Русі

(Грушевський, 2008, с.59-63); мова як чинник фор-

мування національного менталітету, рівноправ-

ність і взаємоповага всіх національностей світу

(Потебеня, 2008, с. 225-228); необхідність побудови

на українській території національної соціалі-

стичної держави, де інструментами пробуджен-

ня національної свідомості стануть українська

культура, мова, преса (Франко, 2008, с. 279-284);

формування незалежної України шляхом націо-

нальної революції і розрив будь-яких зв’язків з

Росією (Донцов, 2008, с.73-77); народ як основа на-

ціонального відродження і кожний хто проживає

на Україні є українцем і працює задля її розвитку

(Липинський, 2008, с.169-174); визнання особли-

востей української психіки та світогляду причи-

нами політичних невдач українців (Чижевський,

2008, с.290-294).

Поштовхам бурхливому розвитку на-

ціональної ідеї у суспільстві наприкінці

ХІХ – поч. ХХ ст. стала громадська та твор-

ча діяльність генія українського народу

Т. Шевченка. Він першим звернувся до глибини

душі українського народу, його історичної пам’яті,

скарбів виробленої ним національної культури.

У своїх творах поет сконцентрував духовно-мо-

ральний світ національно-історичних та хри-

стиянсько-естетичних цінностей нашого народу.

Узагальнення досліджень літературознавчо-

го спрямування дозволяє виокремити основні по-

стулати національного кредо Т. Шевченка, а саме:

патріотизм, протест проти національного рабства

і політичного гніту, боротьба за національну гід-

ність, знищення психології національної мен-

шовартості, відстоювання інтересів народу, його

мови, культури.

Так, В. Василюк (2009, с. 50-54) підкреслює, що

Кобзар гнівно засуджував українську еліту, яка

зрадила інтереси простих українців, забула влас-

ну історію, ігнорувала національну мову, куль-

туру і сповідувала проімперський конформізм

чим продукувала українську меншовартість. На-

томість, у своїх творах він протиставляв героїч-

не минуле українського народу його сучасності і

закликав прогресивних громадських діячів бути

національно свідомими патріотами, щиро перей-

матися турботами свого народу.

Отже, Т. Шевченко, сповідуючи ідеали свобо-

ди і справедливості, одним з перших викрив тра-

гедію українського національного пригнічення,

протестував проти посягання на гідність і волю

людини та заклав міцні засади національного

відродження.

Морально-етичні та філософські категорії

Кобзаря стали невичерпним джерелом для ро-

звитку вітчизняного хорового мистецтва. Одвіч-

на любов українців до хорового співу проявила-

ся у незліченних пісенних скарбах, які протягом

століть були провідником високого складу по-

чуттів та захоплювали своєю поетичністю, ша-

нобливим ставленням до свого коріння та історії.

Народна повага до видатного українського поета

виявилася у створенні народом великої кількості

пісень на його тексти: «Бандуристе орле сизий»,

«Думі мої», «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широ-

кий», «Ой чого ти почорніло», «Садок вишневий

коло хати», «Зоре моя вечірняя» «По діброві вітер

виє», «Минають дні, минають ночі». Хорові тради-

ції українського народу ввібрали у себе всі скла-

дові національного менталітету і стали підґрун-

тям розвитку вітчизняного музичного мистецтва.

Аналіз історико-педагогічної та музич-

но-історичної літератури з означеної проблеми

свідчить про пожвавлення в означений час хоро-

вого руху як найбільш демократичної складової

музичної культури. Це проявилося у створенні

різноманітних хорових колективів, які організо-

вувалися в університетах (Київ, Харків, Одеса), гім-

назіях, просвітницьких та музичних товариствах

(«Просвіта», «Боян», «Торбан», «Українській клуб»)

і стали осередками національного виховання мо-

лодого покоління.

Фундатором могутнього хорового руху в

Україні став М. Лисенко. Створений ним хор

Київського аматорського хорового товариства

став центром культурного життя Києва. В 90-х

роках 19 ст. М. Лисенко створив перший про-

фесійний український хор. Основною метою хору

стала пропаганда української пісенної культури.

У період з 1890 - до 1907 р. тільки у Києві хор

дав понад 60 концертів та 50 музичних вечорів.

Величезного значення для розвитку музичної

культури України набули чотири гастрольні по-

дорожі, які здійснив хор у 1893, 1897, 1899, 1902

роках до міст Лубни, Ромни, Лохвиця, Гадяч, Пол-

тава, Ромодан, Миргород, Хорол, Кременчук, Ка-

теринослав, Павлоград, Лозова, Черкаси, Сміла,

Корсунь, Бердичів. Репертуар хорових концертів

складався з українських та російських народних

пісень, кращих зразків західноєвропейської та

російської класики, власних творів М. Лисенка,

серед яких центральне місце займали хорові жан-

ри на слова Т. Шевченка. Натхненний шевчен-

ковою поезією він створив найкращі її інтерпре-

тації у музиці до «Кобзаря», яка включає понад

вісімдесяти вокально-хорових творів насичених

громадянською тематикою. У творчості Кобзаря

М. Лисенко, як глибоко демократичний компо-

зитор черпає теми з життя українського народу,

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

його славетного минулого і героїчної боротьби

за національне визволення. Хори, кантати і пое-

ми М. Лисенка «Іван Гус», «Іван Підкова», «Б’ють

пороги», «Радуйся ниво неполитая», «На вічну

пам'ять І. Котляревському», «До 50-ті роковин

смерті Т. Шевченка» стали рупором національ-

но-революційних ідей не тільки самого митця, а

й цілого покоління українців.

В хорових колективах М. Лисенка брали

участь студенти університету, робітники, учні

духовних учбових закладів. Саме вони стали пер-

шими виконавцями його хорових творів і перей-

малися громадянсько-революційним пафосом

поеми «Іван Гус», героїчною піднесеністю і горді-

стю за величне минуле українського народу кан-

тат «Іван Підкова», «Б’ють пороги», ідеями волі і

рівності, протестом проти духовного гноблення,

закладених у творі «Радуйся ниво неполитая»,

філософським осмисленням творчої спадщини

українських митців у кантатах «На вічну пам'ять

І. Котляревському», «До 50-ті роковин смерті

Т. Шевченка» (Пархоменко, 1990, с.119 -140).

Багатьох видатних музикантів виплекав

педагогічний талант Миколи Вітальовича. Його

музично-просвітницькі ідеї творчо розвивали

у своїй діяльності музиканти нової генерації -

К. Стеценко, О. Кошиць, М. Леонтович, П. Козиць-

кий, М. Вериківський, П. Демуцький.

Яскравою була хорова діяльність К. Сте-

ценка, яка охоплювала різні соціальні верстви

населення. Він керував чоловічим хором духов-

ної семінарії (1902-1903), створив жіночий та чо-

ловічий хори у гімназії Білої Церкви, працював

з народним хором Лук'янівського дому попечи-

тельства про народну тверезість, до складу якого

надходили робітники Києва.

Композитор активно співпрацював з київсь-

кою «Просвітою». Створений ним хор «Просвіта»

регулярно виступав на концертах у Києві. Зго-

дом він створив ще один хор для чернігівської

«Просвіти». Плідно працював К.Стеценко як му-

зикознавець і публіцист на сторінках газет та

журналу «Баян». К. Стеценко в 1910 році заснував

музичне видавництво «Кобза», налагоджував

зв’язки з Львівським видавництвом «Торбан», де

публікував свої кантати, готувався до створен-

ня «Історії української музики» (Михайличенко,

2005, с. 30-40)

Високий рівень громадського усвідомлення

історичного значення творчої постаті Т. Шевчен-

ка втілено у кантаті К. Стеценка «Шевченкові»,

замовленої львівським хоровим товариством

«Боян». Тема осмислення духовного впливу ве-

ликого Кобзаря на суспільство, закладена у творі,

консолідувала демократично налаштовану ча-

стину інтелігенції і посилювала національно-виз-

вольні настрої.

Видатне місце у хоровій культурі України

посідає творчість М. Леонтовича – найяскравішо-

го диригента та педагога. Його талант проявився

в період роботи в залізничній школі на станції

Гришино. У створеному ним хорі співали дорослі

і діти. Репертуар хору складали обробки народних

пісень самого М. Леонтовича, твори М. Лисенко.

Колектив вів концертно-просвітницьку роботу,

виступаючи з концертами у багатьох містах Дон-

басу. Завзятий ентузіаст хорової справи Леон-

тович одним з перших створив робітничий хор,

що активно приймав участь у робітничому русі,

сприяв піднесенню національної самосвідомості

робітників Донбасу, формуванню їх естетичної

культури. До репертуару хорових колективів, ке-

рованих М. Леонтовичем, завжди входили народ-

ні пісні на шевченкові слова «Реве та стогне Дніпр

широкий» та «Заповіт» (Михайличенко, 2005, с.

40-46)

Під впливом музично-просвітницької діяль-

ності М. Лисенка та створеного ним хору по

всій Україні почали виникати чисельні хорові

колективи. Велику роль у збереженні націо-

нальної пісенної традиції відігравали селянсь-

кі хорові гуртки. Активну концертну діяльність

проводили Г. Давидовський з хором с. Мельня

Чернігівської губернії, Д. Ревуцький з хором

с. Іржавець Полтавської губернії (Історія україн-

ської музики: кінець ХІХ – початок ХХ ст., с.314).

У таких товариствах, як «Просвіта»,

«Боян», «Сокіл», «Громада», «Український

клуб», «Українська хата», «Родина», плід-

но працювали М. Лисенко, К. Стеценко,

Б. Вахнянін, Ф. Колесса. Метою діяльності

музикантів, насамперед, стала популя-

ризація музичного мистецтва серед на-

родних мас, пропагування української

народної музики та оригінальних творів україн-

ських композиторів (Березівська, 1998, с.1-16).

На Західній Україні розвиток хорового руху

відбувався у межах музично-просвітницької

діяльності співацького товариства «Боян» (1891)

та «Союзу співацьких та музичних товариств»

(1903). Зусиллями цих спілок у Тернополі влашту-

валися безплатні співацькі курси для сільських

диригентів, була відкрита музична школа. Йшло

видання музично-теоретичних підручників, за-

снування бібліотек. Спів був однією з загальноо-

світніх дисциплін на курсах, відкритих Львівсь-

ким товариством «Просвіта». На базі співацького

та музичного гуртків при «Руській бесіді» ство-

рено музичне товариство «Буковинський Боян».

Метою товариства «Руський мішаний хор», ство-

реного у Чернівцях (1901), було заохочення трудя-

щих до музичного мистецтва. Співробітники цьо-

го товариства проводили епізодичні курси освіти

різних верств населення.

Хорові колективи, створені у співаць-

ких товариствах, навчальних закладах, стали

справжньою колискою, де плекався талант ві-

домих західноукраїнських хорових диригентів

ат композиторів Я. Вітошинського, А. Вахняніна,

О. Ніжанківського, Ф. Колесси. Діяльність гали-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

чанських музикантів мала яскраво виражений

національний та революційно-демократич-

ний характер, у процесі якої слухачів Галичини

знайомили з поезією Кобзаря. Великого куль-

турно-громадського значення набували концер-

ти пам’яті Т. Шевченка в Перемелші, Львові, які

відбувалися попри урядову заборону і мали вели-

кий резонанс по всіх західноукраїнських землях.

На них виконувалися хорові твори А. Вахняніна,

І. Лаврівського, М. Вербицького. Окрім того про-

грами хорових товариств постійно поповнюва-

лися такими музичними новинками, як канта-

ти М. Лисенка «Іван Гус», «Б’ють пороги» тощо.

Узагальнення музично-історичної літера-

тури доводить, що українці завжди шанобливо

ставилися до пам’яті генія української поезії. У

маленьких і великих містах проводилися різ-

номанітні урочистості, присвячені різним шев-

ченковим датам. Три великих концерти було

проведено у Києві (1906): «Українська вистава в

пам'ять Т. Шевченка»(Лук’янівський народний

дім), «Шевченкове свято» (Народна аудиторія),

концерт пам’яті поета у залі Купецького зібрання

(Історія української музики: кінець ХІХ – початок

ХХ ст., с.317). Долаючи цензурні перешкоди, ор-

ганізатори таких заходів включали до їх програ-

ми твори з поезії Т. Шевченка «Заповіт», «Реве та

стогне Дніпр широкий», композиції М. Лисенка.

У Харкові відбувся ювілейний шевченківсь-

кий концерт (1911), програму якого склали соло-

співи на вірші великого Кобзаря, твори М. Лисенка

«Б’ють пороги» та «Вмер поет» для симфонічного

оркестру і мішаного хору. Влаштування таких

концертних заходів дозволяло широким вер-

ствам населення не тільки осягнути глибину шев-

ченкової поезії, а і за посередництвом його твор-

чості підняти найгостріші питання національної

свідомості, відчути себе справжніми українцями,

опановувати знання з української історії та націо-

нально-культурної спадщини.

Висновки. Узагальнюючи історико-педаго-

гічні, мистецтвознавчі джерела можна зазначи-

ти, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття

на українських землях активно розвивався хоро-

вий рух, на чолі якого стояли провідні українські

композитори і музиканти. Натхненні національ-

но-патріотичною творчістю великого Кобзаря

ними створювалися яскраві хорові композиції,

сповнені громадянського звучання. Аматорські

та учнівські хори активно пропагували українсь-

ке хорове мистецтво, серед яких твори на слова

Т. Шевченка займали почесне місце, чим зберіга-

ли національне обличчя народу та заповнювали

духовні пустоти у культурному просторі тогочас-

ного суспільства.

Перспективи подальших досліджень. Воче-

видь подальші перспективні дослідження впли-

ву національних ідей Т. Шевченка на розвиток

української хорової культури суттєво збагатять

і доповнять наукову базу музичної педагогіки,

культурології, сприятливо позначаться на методо-

логічних принципах українського мистецтвозна-

вства та відкриють нові шляхи у національному

вихованні молоді засобами хорового мистецтва.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Березівська, Л. Л. (1998). Проблеми освіти та виховання в діяльності київських просвітницьких това-

риств (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). (Дис. канд. пед. наук). Інститут педагогіки АПН України, Київ.

Бондар С.В., Огродник І.В., Русин М.Ю., (2008). Історія української філософії: підручник. Київ: ВПЦ

«Київський університет».

Василюк, В. І. (2009). Національна ідея у творчості Т. Шевченка, Вітражі. Збірник матеріалів виклада-

цько-студентських наукових читань. Житомир: ЖДУ імені Івана Франка. 50-54.

Волосюк І. (2004). Націотворча концепція у посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим…» Т. Шев-

ченка. Шевченкознавчі студії: Збірник наукових праць, 71-73.

Грица, С.Й., Загайкевич, М.П., Калениченко, & Пархоменко Л.О. (1990). Історія української музики:

кінець ХІХ – початок ХХ ст. М.П. Загайкевич (Ред.). Київ: Наукова думка.

Грищенко Т. А. (1998). Становлення та розвиток музично-естетичного виховання в гімназіях Украї-

ни (XIX – початок ХХ ст.). (Дис. канд. пед. наук). Інститут проблем виховання АПН України, Київ.

Клочек, Г. (2001, травень 17). До істинного Тараса Шевченка. Літературна Україна, 2.

Лошков Ю.І., (2014). Музична освіта в Україні: специфіка становлення. Час мистецької освіти, 120–

128.

Михайличенко, О.В. (2005). Музично-педагогічна діяльність українських композиторів та виконав-

ців другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (історичні нариси). Суми: Мрія. 1.

Сенета Т. В. (2017). Роль творчості М.Д. Леонтовича у становленні української культури ХХ століття.

Молодий вчений, 4.2 (44.2), 74-77.

Смирнова Т.А., (2015). Вища мистецька освіта: на шляху до інновацій. Мистецька освіта: історія, те-

орія, технології, 84-90.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

REFERENCE

Berezivsʹka, L. (1998). Problemy osvity ta vykhovannya v diyalʹnosti kyyivsʹkykh prosvitnytsʹkykh tovarystv

(druha polovyna ХІХ – pochatok ХХ st.) [Problems of education and upbringing in the activities of Kiev educational

societies (second half of the 19th - early 20th centuries)] (Dys. kand. ped. nauk). Instytut pedahohiky APN Ukrayiny,

Kyyiv. [in Ukraininan].

Bondar S., Ohrodnyk I., Rusyn M., (2008). Istoriya ukrayinsʹkoyi losoyi: pidruchnyk [History of Ukrainian

Philosophy]. Kyyiv: VPTS «Kyyivsʹkyy universytet». [in Ukraininan].

Vasylyuk, V. (2009). Natsionalʹna ideya u tvorchosti T. Shevchenka, Vitrazhi. Zbirnyk materialiv vykladatsʹko-

student·sʹkykh naukovykh chytanʹ [A national idea in the works of T. Shevchenko, Stained Glass]. Zhytomyr: ZHDU

imeni Ivana Franka. 50-54. [in Ukraininan].

Volosyuk, I. (2004). Natsiotvorcha kontseptsiya u poslanni «I mertvym, i zhyvym, i nenarodzhenym…» T.H.

Shevchenka [National concept in the message «To the Dead, and the Living, and the Unborn ...» T. Shevchenko].

Shevchenkoznavchi studiyi: Zbirnyk naukovykh pratsʹ, 71-73. [in Ukraininan].

Hrytsa S., Zahaykevych M., Kalenychenko A., & Parkhomenko L. (1990). Istoriya ukrayinsʹkoyi muzyky:

kinetsʹ XIX – pochatok XX st [History of Ukrainian music: end of XIX - beginning of XX century]. M.P. Zahaykevych

(Red.). Kyyiv: Naukova dumka. [in Ukraininan].

Hryshchenko, T. (1998). Stanovlennya ta rozvytok muzychno-estetychnoho vykhovannya v himnaziyakh

Ukrayiny (XIX – pochatok KHKH st.) [Formation and development of music-aesthetic education in high schools of

Ukraine (XIX - beginning of XX century)]. (Dys. kand. ped. nauk). Instytut problem vykhovannya APN Ukrayiny,

Kyyiv. [in Ukraininan].

Klochek, H. (2001, travenʹ 17). Do istynnoho Tarasa Shevchenka [To the true Taras Shevchenko]. Literaturna

Ukrayina, 2. [in Ukraininan].

Loshkov, Yu. (2014). Muzychna osvita v Ukrayini: spetsyka stanovlennya [Music education in Ukraine: the

specics of becoming]. Chas mystetsʹkoyi osvity, 120-128. [in Ukraininan].

Mykhaylychenko, O. (2005). Muzychno-pedahohichna diyalʹnistʹ ukrayinsʹkykh kompozytoriv ta vykonavtsiv

druhoyi polovyny KHIKH – pochatku KHKH st. (istorychni narysy) [Musical and pedagogical activity of Ukrainian

composers and performers of the second half of the 19th – beginning of the 20th centuries]. Sumy: Mriya. 1. [in

Ukraininan].

Seneta, T. (2017). Rolʹ tvorchosti M.D. Leontovycha u stanovlenni ukrayinsʹkoyi kulʹtury KHKH stolittya [The

role of creativity MD Leontovych in the development of Ukrainian culture of the twentieth century]. Molodyy

vchenyy, 4.2 (44.2), 74-77. [in Ukraininan].

Smyrnova, T., (2015). Vyshcha mystetsʹka osvita: na shlyakhu do innovatsiy [Higher education in art: towards

innovation]. Mystetsʹka osvita: istoriya, teoriya, tekhnolohiyi, 84-90. [in Ukraininan].

Дата надходження рукопису 11.02.2020

Object. The objective of this article is studying the inuence of T. Shevchenko’s national ideas

on the development of student choir movement in Ukraine during the period of the late ХІХ and early

XX centuries. Methods. The traditional historical and pedagogical research methods were used in

the work: analytical, historical and comparative, retrospective, comparative analysis of scientic and

pedagogical literature, archival documents, educational materials. Results of the scientic research

show that the problem of youth national education has attracted many people of arts and culture

such as F. Prokopovych, O. Duhnovych, M. Dragamanov, M. Grushevsky. It is still in the center of

attention of contemporary scientists in the eld of theory and practice of higher school pedagogic

– O. Vyshnevsky, O. Lubar, O. Morozov, Y. Rudenko, M. Stelmahovych, M. Shkil. Nevertheless, the

ideas of student youth national education by means of choir music on Shevchenko’s lyrics have not

been the subject of consolidated historical and pedagogical research. Summarizing theoretical studies

in literature, the author highlighted the main postulates of Shevchenko`s national creed – this are

patriotism, revolt against national slavery and political pressure, struggle for national independence,

extermination of the national inferiority psychology, defense of national interests, national language,

and culture. According to the historical and pedagogical analysis of the chosen period choral groups/

choirs have proved to be the centers of youth national education. They were created at universities

(Kyiv, Kharkov, Odessa), gymnasiums, educational and musical societies («Prosvita», «Boyan»,

«Torban», «Ukrainsky club»). Leading Ukrainian composers and musicians O. Koshyts, M. Leontovych,

M. Lysenko, S. Luydkevych, K. Stetsenko, L. Revutsky, Y. Stepovy, Y. Yatsynevych headed the national

choir movement and as a rule organized and conducted a great number of choirs at educational

institutions. Inspired by T. Shevchenko’s national ideas they made such distinguished choral

compositions as musical cycle «Music for Kobzar by T. Shevchenko» by M. Lysenko (more than 80

diversepieces of vocal and choral genre), cantata-symphony «Caucuses» by S. Lyunkevych, cantata

«Kerchief», «Why are you blackened» by L. Revutsky, «Tara’s night» by Y. Kyshakevych, «Blaze

of Lights», «Thickets ways thorns ...» by S. Vorobkevych. Being a part of student’s choir repertoire

musical compositions based on Shevchenko’s works raised and promoted the national awareness,

patriotism, social ideology, interests to national history. Conclusions. At the end of the 19th and

beginning of the 20th centuries, a choral movement was actively developing on Ukrainian lands, led

by leading Ukrainian composers and musicians. Inspired by the national-patriotic work of the great

Kobzar, they created vivid choral compositions lled with civilian sound. Amateur and student choirs

actively promoted Ukrainian choral art, among which works on the words of T. Shevchenko occupied

an honorable place, which preserved the national face of the people and lled spiritual voids in the

cultural space of the then society.

Keywords: national ideas; Ukrainian choral culture; choral music; educational institutions; music

and educational societies.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

THE INFLUENCE OF NATIONAL IDEAS OF

T. SHEVCHENKO ON THE UKRAINIAN CHORAL

CULTURE OF THE LATE XIX – EARLY XX CENTURIES

Candidate of Pedagogical Sciences, Docent,

Professor of the Department of Theory

and Methodology of Artistic Education and

Conductor-choral Training of the Teacher of

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University, Kharkiv, Ukraine

email: oksana.vasileva1965@gmail.com;

https://orcid.org/0000-0002-8918-4357

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.01

Вплив національних ідей Т. Шевченка на українську хорову культуру

кінця ХІХ – початку ХХ століття

Постановка проблеми та її зв’язок з важли-

вими науковими та практичними завданнями.

Розбудова незалежної України передбачає

продуктивний розвиток національної культури,

мистецтва та освіти, єдність і взаємозв’язок яких

забезпечує прогрес особистості і держави. У світі

високо цінуються хорове мистецтво і культура

України, втім, система вітчизняної диригентсь-

ко-хорової підготовки у закладах вищої освіти не

повною мірою відповідають стратегіям ХХ1 століт-

тя. Необхідність оновлення вищої диригентсь-

ко-хорової освіти підтверджується посиленням

УДК 378.011.3-057.87:7.071.2

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.02

СПЕЦИФІКА ТВОРЧОГО САМОВИРАЖЕННЯ СТУ-

ДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВОЇ

ОСВІТИ

доктор педагогічних наук, професор кафе-

дри теорії і методики мистецької освіти

Харківського національного університету

мистецтв імені В.П. Котляревського

Харків, Україна

email: smyrnova.tetiana@gmail.com

https://orcid.org/0000-0002-2931-8288

У статті розглядаються питання творчого самовираження майбутніх співаків і диригентів

хорових колективів у процесі диригентсько-хорової освіти. В результаті аналізу та узагальнення нау-

кової психолого-педагогічної та мистецтвознавчої літератури, порівняння, зіставлення різних думок

подано визначення поняття «творче самовираження студентів», яке розглядається як свідомий акт

виявлення та ствердження індивідуальних, особистісних та суб’єктних можливостей «Я» професіонала,

визначення себе як творчої особистості та індивідуальності. Переваги дослідження полягають у вияв-

ленні специфіки творчого самовираження майбутнього співака і диригента хору як студентів вищих

закладів освіти. Успішність індивідно-психологічного самовираження зумовлюється міцним здоров’ям,

м’язовою активністю, розвиненістю співацького і диригентського апаратів, пізнавально-емоційної сфери

студентів. Позитивним фактором особистісно-професійного самовираження студента стає сформо-

ваність його пізнавальних і професійних інтересів, духовних цінностей, рис характеру, що виступають

регуляторами професійного зростання співаків і диригентів як творчих особистостей. Яскравими по-

казниками зростання творчого самовираження співаків і диригента хору, їхніми провідними професійно

важливими якостями вважаються музикальність як інтегративна музична здібність (музичний слух,

метро-ритмічна здібність, музична пам’ять, музичне мислення, музична уява) і виконавські уміння (ви-

конавська надійність, артистизм, інструментальні, вокально-хорові, диригентські уміння). Специфіку

особистісного самовираження майбутніх співаків і диригентів хору визначають (на підставі діагно-

стування) рівень пізнавальних і професійних інтересів, ідеалів і ціннісних орієнтацій на духовні та на-

ціонально-громадянські цінності. В результаті дослідження узагальнено сукупність рис характеру, що

складають основу професійного успіху співаків і диригентів хору (сумлінність, вірність служіння красі,

здатність свідомо і артистично втілювати її у хоровому звучанні; дружелюбність, відповідальність,

оптимізм). З’ясовано, що рівень творчого самовираження студента як суб’єкта власного професійного

становлення залежить від вчасного діагностування, стимулювання , змістового і процесуального забез-

печення процесу формування його професійної «Я» -концепції. Доведено, що суперечність, яка виникає між

реальним та ідеальним «Я» стає джерелом особистісного і професійного розвитку співака або диригента

хору. На підставі наукових розвідок з питань професійної акмеології окреслено шляхи творчого самови-

раження співака і диригента хору як яскравих індивідуальностей (інтегрування індивідних, особистісних,

суб’єктних структур у цілісність, виявлення специфіки індивідуальності, виділення змісту власного «Я»,

систематизація та узагальнення смислу та специфіки індивідуального самовираження з урахуванням

всіх факторів, виявлення своєрідності взаємин усіх підструктур, визначення суспільної спрямованості

власного самовираження в подальшій професійній діяльності).

Ключові слова: творче самовираження; особистість; диригент; хоровий колектив; музична

освіта; індивідуальність.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

бездуховності, індивідуалізму, знеціненням на-

ціональної музично-хорової спадщини. Більшість

змін, які відбуваються у сучасній професійній ми-

стецькій освіті, суттєво не поліпшують її кінцеву

результативність. Можна припустити, що одна з

причин цього полягає у суперечності, яка скла-

лася між практикою технократизації мистецької

освіти та індивідуальною природою художньої

творчості, що вимагає підготовки спеціаліста пе-

редусім до індивідуально-творчого самовиражен-

ня (Смирнова, 2008; Харченко, 2010).

Аналіз основних досліджень і публікацій.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Науково-теоретичним підґрунтям у розв’язанні

проблеми підготовки студентів до творчого само-

вираження є праці філософа О. Лосєва (1990, 1991),

психологів Б. Ананьєва (1971), О. Асмолова (1990),

О. Бодальова (1988). Питання самовираження і

самореалізації особистості розглядали К. Абульха-

нова-Славська (1973), Л. Буєва (1978); проблеми ін-

дивідуальності та її розвитку в процесі діяльності

досліджено В. Мерліним (1986), В. Моляко (1991),

Б. Тепловим (1961). У зарубіжних дослідженнях

слушними є основні положення гуманістичної

психології про доцільність поєднаності та зв’яз-

ку між людьми (Е.Фромм), розвитку потенціалу

особистості, доцільність її самовираження та са-

моактуалізації (Г. Олпорт, К. Роджерс, А. Маслоу).

У педагогічних дослідженнях питання самовира-

ження студентів музичних спеціальностей акту-

алізовано в працях О. Олексюк (2006), О. Рудни-

цької (1999), П. Харченко (2000). Утім, проблема

підготовки студентів до самовираження у хорово-

му виконавстві майже не досліджена.

Формулювання цілей та завдань статті.

Метою статті є з’ясування особливостей творчого

самовираження студентів у процесі професійної

диригентсько-хорової освіти.

Виклад основного матеріалу. Термін «вира-

ження» достатньо глибоко розкрито у працях ви-

датного філософа О. Лосєва, який тлумачив його

як форму-символ, що надає матеріальну основу

для певного смислу у діях суб’єкта, відбиваючи не-

просту діалектику його становлення як співстав-

лення руху і спокою(1990). Психологи вирізняють

самовираження в емоціях, зовнішності, у мис-

тецтві. Для нашого дослідження важливим є зміст

самовираження у навчально-професійній діяль-

ності студента.

Ретельне дослідження наукових джерел з

метою виявлення сутності самовираження сту-

дента дозволяє розглядати його як процес здійс-

нення індивідних, особистісних і суб’єктних мож-

ливостей «Я-професіонала» з метою виявлення

й утвердження ним власної індивідуальності.

Зазначимо, що самовираження студента відбу-

вається в процесі його професійної підготовки як

самовизначення і самоактуалізація, прагнення

до найбільш повного розвитку і розкриття тих

сторін творчої індивідуальності спеціаліста, які

підтримуються суспільством (Маслоу, 2004; Леон-

тьєв, 2005; Кон, 1984).

У процесі диригентсько-хорової підготовки

студента можна виділити певні етапи, які ста-

ють першим досвідом творчого самовираження

(М. Колесса, М. Малько, О. Мархлевський, В. Мінін,

К. Пігров, К. Птиця, П. Чесноков). Першим етапом

накопичення досвіду самовираження стає вико-

навська діяльність хорового співака, підготовка

до якої, на думку видатних хорових диригентів

і педагогів К. Пігрова, М. Леонтовича, К. Стецен-

ка, дозволяє студентам поступово оволодівати

сходинками хорової культури в її різноманітних

проявах. Наступний, більш складний етап про-

фесійної освіти відбувається на тлі опанування

хормейстерської і диригентської підготовки, яка

інтегрує в собі виконавський, педагогічний та

управлінський аспекти професійної діяльності

диригента хору.

Ефективність становлення індивідуаль-

ності студента, яка відбувається протягом обох

вищеназваних етапів професійної підготовки,

безпосередньо залежить від наявності процеду-

ри професійного діагностування, тобто вивчен-

ня провідних ознак індивідного, особистісного і

суб’єктного самовираження студента-початківця.

Адже, як зазначав Л. Виготський, індивідом на-

роджуються, особистістю стають, а індивідуаль-

ність відстоюють.

Розглянемо специфіку індивідного самови-

раження майбутніх співаків та диригентів хору,

враховуючи його загальні ознаки. Вивчення пси-

холого-педагогічної літератури свідчить, що ін-

дивід є носієм природних, генетично зумовлених

якостей людини, розвиток яких здійснюється у

процесі онтогенезу, результатом чого стає біоло-

гічна зрілість людини (Б. Ананьев, К. Платонов,

В. Небылицин, Б. Теплов). У професійній педагогі-

ці під індивідними властивостями розуміють пси-

хофізіологічні (конституційні, нейродинамічні та

психодинамічні) якості з урахуванням розвитку

та статі індивіда (Лосев, 1990, с.77).

Вивчення спеціальної літератури з питань

специфіки індивідних властивостей співаків та

диригента хору (М. Малько, 1065; О. Мархлевсь-

кий, 1986) свідчить, що для успішного професій-

ного самовираження студентам необхідно мати

наступні первинні індивідні властивості: 1) міцне

фізичне здоров’я, загартованість та м’язову актив-

ність; 3) розвинутість і вільне володіння співаць-

ким і диригентським апаратами, що обумовлено

необхідністю адекватно передавати у співі та ди-

ригентському жесті образний зміст хорового тво-

ру впродовж тривалих репетицій і концертних

виступів; 4) гармонійне поєднання розумових і

емоційних властивостей індивіда (Михаськова,

2004).

Відомо, що концертна діяльність співаків та

диригента хору проходить в умовах постійного

стресу, що висуває вимоги до психодинамічних

властивостей темпераменту індивіда, а саме рів-

ня його психологічної нестійкості (нейротизму).

Позитивними для співаків та диригентів є зрів-

новаженість і незворушливість, які відповідають

низькому рівню нейротизму. Дослідженнями

встановлено, що оптимальним для диригентсь-

ко-хорової діяльності стає поєднання низького

рівня нейротизму із екстравертістю, тобто звер-

неністю у зовнішній світ, здатністю легко присто-

совуватися до соціального середовища. Сприятли-

вим для диригентів і співаків визнають сильний,

урівноважений і рухомий тип темпераменту, а

негативними показчиками вважають млявість,

інертність, пасивність, замкненість і схильність

до меланхолії (Михаськова, 2004, с.321; Падалка,

2008, с.180).

Продуктивність самовираження студентів

в процесі диригентсько-хорової підготовки зале-

жить від ступеня розвитку й гнучкості їхніх вто-

ринних індивідуальних властивостей: сенсорних

(емоційних), мнемічних та вербально-логічних.

Позитивним уважається багатство емоційно-е-

стетичної сфери студентів, здатність не тільки

відчувати, але й яскраво, артистично та вираз-

но демонструвати емоції у співацькій міміці та

диригентській пластиці. Праця співака хору як

виконавця висуває певні вимоги до їх розумово-

го розвитку, потребує мнемічних умінь. Проте,

діяльність диригента, в якій поєднуються викона-

вський, педагогічний і управлінський компонен-

ти, передбачає високий рівень мислення та мов-

них умінь студентів. Умови постійної конкуренції

на ринку праці музикантів і музичних педагогів

потребують гнучкості, глибини і нестандартності

мислення диригента, його закономірного поєд-

нання з лаконічністю, точністю та образністю

мови. Саме тому у процесі підготовки дириген-

та хору стає доцільним створення сприятливих

умов для його інтелектуально-творчого розвитку,

зокрема вільного оволодіння не тільки інтелек-

туально-логічними прийомами (аналізу, синтезу,

виділення головного, порівняння, класифікації),

але й евристично-творчими уміннями (генеру-

вання ідей, оригінальності, аналогії, асоціативно-

го мислення, здатності до самоаналізу, рефлексії).

Індивідуальні властивості вважаються од-

нією з умов і частковим проявом професіоналізму

спеціалістів, а їх врахування вказує на подальші

можливості, фізичні та психічні ресурси, темпи

особистісного зростання співаків та диригентів

хору. Втім, віддзеркалюючи певну професійну

придатність, вони не дають повної гарантії про-

фесійного успіху студента як форми його продук-

тивного самовираження.

Аналіз й узагальнення психолого-педаго-

гічної літератури, педагогічне спостереження,

тестування, бесіди довели, що значній мірі ефек-

тивність самовираження студента як особистості

визначають його професійні мотиви, цінності,

риси характеру, особистісні та професійно важ-

ливі властивості (Б. Ананьєв, Г. Костюк, О. Леон-

тьєв).

Спеціалізація співака та диригента хору пе-

редусім має забезпечувати реалізацію життєво

важливих потреб студентів (фізіологічних, безпе-

ки, матеріальних), серед яких в наш час зростає

значущість останніх. Зауважимо, що дієвим фак-

тором професійно-особистісного самовираження

є потреби розвитку (самоповаги, самоактуаліза-

ції) та емоційного контакту, які стають стимулом

і рухом успішного професійного навчання сту-

дентів (Лузік, 2003, с.143).

Дослідники, наголошуючи на ієрархії «моти-

ваційно-потребнісної» сфери особистості, відмі-

чаючи різноманітність її зв’язків, підкреслюють,

що домінування різних груп мотивів передусім

залежить від педагогічних умов навчання та

специфіки навчально-професійної діяльності сту-

дента. Успішність особистісного самовираження

майбутніх співаків та диригентів хору обумовле-

на передусім наявністю у них обгрунтованої мо-

тивацїї свого професійного вибору, розвинутих

пізнавальних і професійних інтересів (Яконюк,

1979). Глибокої професійної мотивації, про що

свідчать професіографічні дослідження, набува-

ють студенти, які вже мають досвід хорового ви-

конання в умовах висококваліфікованого колек-

тиву під управлінням справжнього Майстра. Їм,

як правило, притаманні духовні мотиви, впев-

неність у соціальній значущості своєї професій-

ної діяльності, стійка любов до музики і хорового

співу, прагнення до активних дій у цій сфері.

Позитивним фактором особистісного само-

вираження студентів має стати наявність у сту-

дентів високих ідеалів і ціннісних орієнтацій,

пов’язаних із визнанням естетичного, культурно-

го і виховного значення хорового співу як дієво-

го демократичного мистецтва. Для художника,

транслятора культури, якими мають бути дири-

гент і співаки хору, особливої значущості набуває

оволодіння духовними цінностями (Віра, Честь,

Польза, Любов, Красота, Істина, Справедливість)

(Колесников, 1996; Лузік, 2003). Доцільним є ство-

рення належних умов для свідомого набуття

студентами ціннісно-нормативної системи (жит-

тєвих спрямувань, світовідчуття та світосприй-

маня, ціннісних орієнтацій, професійного ідеалу).

Вивчення наукових психолого-педагогічних до-

сліджень свідчить, що саме ціннісно-нормативна

сфера майбутніх співаків і диригентів хору: 1) до-

помагає їм перевірити та відбудовувати професій-

ні цілі, слугує змістовною основою для відбору

способів їх досягнення; 2) містить уявлення про

найбільш досконалі та гармонічні способи ово-

лодіння хоровим виконавством; 3) концентрує

уявлення щодо особистісного самовираження

через посередництво колективного співу; 4) уза-

гальнює результат самовиховання співаків та ди-

ригента хору; 5) зберігає уявлення не тільки про

цінність індивідуального самовираження, але

й збільшує орієнтацію на широку творчу колек-

тивну єдність; 6) виступає регулятором поведінки

учасників хору через посередництво традицій і

норм хорового колективу.

Визнання у структурі особистості диригента

і співака хору провідної ролі духовних цінностей

дозволяє окреслити композицію найважливіших

рис характеру, які стають основою творчого са-

мовираження і подальшого професійного успі-

ху студентів: 1) уміння сприймати досконалість

у формі уособленого божественного ідеалу, ду-

ховне злиття з ним, співтворчість, сумлінність;

2) чесність, вірність слову, вітчизні, колегам та уч-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

ням; 3) служіння порядку та якості, ділова совість;

4) уміння любити ( хорове мистецтво, співаків);

5) служіння красоті та здатність свідомо втілюва-

ти її у хоровому звучанні, колективній творчості,

самовдосконаленні; 6) прагнення до істини, ося-

гання світу через пізнання; 7) здатність до духов-

ної сили та гуманної влади.

Крім того, у процесі професійної підготовки

студентів до самовираження доцільно створюва-

ти умови для розвитку дружелюбності, почуття

колективізму, відповідальності за свій хоровий

колектив, працелюбності та оптимізму. Про-

фесійно важливою стає наявність комунікабель-

ності, стійкого позитивного самопочуття у роботі

з людьми, чуйність, доброзичливість, вміння

стримувати емоції. Для підготовки диригентів

хору визначальними є рішучість, сміливість, про-

фесійна самостійність, наявність сильної волі та

цілеспрямованості (Михаськова, 2004).

Як відомо, особистість професіонала харак-

теризується передусім його професійно важливи-

ми властивостями. Для професії музиканта-вико-

навця, до яких належать диригент і співаки хору,

професійно важливими властивостями вважа-

ються музикальність, професійна надійність та

артистизм (Михаськова, 2004). Аналіз останніх

наукових досліджень з музичної психології свід-

чить, що музикальність визначають як інтегро-

ване утворення і спеціальну здібність, що є ос-

новою для різних видів виконавської діяльності.

До структури музикальності прийнято включати

музичний слух, музичну пам’ять, музичну увагу

та уяву, музичне мислення (Бочкарьов, 1997; Нау-

менко, 1995; Цагареллі, 1981). Виявлення структу-

ри, змісту та специфіки музикальності як провід-

ної професійно важливої властивості особистості

співака і диригента хору дозволяє зробити певні

висновки.

По-перше, професійна підготовка студентів

до творчого самовираження вимагає глибоко-

го вивчення викладачами та самодослідження

студентами всіх компонентів музикальності,

врахування специфіки їх поєднання у структурі

особистості кожного студента. Діагностування та

самоаналіз дозволяють не тільки виявити реаль-

ний потенціал професійних музичних властиво-

стей, а й зосередити увагу на подальшому вдо-

сконаленні всіх структур особистості відповідно

професійним спрямуванням студента.

По-друге, дослідження професійно важливих

властивостей особистості майбутніх спеціалістів

у галузі музично-хорової культури має відбувати-

ся одночасно з вивченням усіх показників струк-

тури індивідуальності, що вимагає додаткових

наукових досліджень з психології особистості,

психології музичної праці і ретельного добору

відповідних діагностичних методик.

З огляду на те, що ядром самовираження осо-

бистості є пошук смислу власного життя, можна

припустити, що важливою умовою успішного

самовираження студентів стає зростання їхньої

самосвідомості, яка складається з розуміння влас-

ного «Я», виховання в собі прагнення до самостій-

ності і незалежності як суб’єкта власної професій-

ної діяльності (Лосев, 1990, с.88). Самосвідомість

особистості розуміють як сукупність її уявлень

про себе, що проявляються у «Я»-концепції та са-

мооцінці, яка відбувається завдяки: а) засвоєнню

значущих для особистості точок зору інших лю-

дей (цінностей, норм, образів самого себе як носія

здібностей та якостей); б) прямого та опосеред-

кованого навіювання; в) трансляції оцінок, стан-

дартів, що існують у суспільстві; г) системі без-

перервної професійної підготовки, в процесі якої

відбувається виховання (О. Леонтьєв) професій-

них та особистісних смислів.

Динаміка формування самосвідомості ди-

ригента і співаків хору залежить від інтеграції

у своєрідну єдність спільних духовних, естетич-

них та моральних цінностей, традицій, творчого

напрямку, характеру репертуару та способів ви-

конання, які утворюються в студентському хо-

ровому колективі, класі індивідуальних занять з

диригування, вокалу, музичного інструменту. По-

казником народження самосвідомості студентів

стає бажання їх самовираження і самоактуаліза-

ції у професії співака, диригента або вчителя му-

зики (Лосев, 1990, с. 151).

Формування і розвиток «Я-концепції»

спеціаліста включає уявлення про себе 1) у су-

часному (Я-реальне); 2) минулому та майбутньо-

му; 3) бажаного (Я – ідеальне); 4) як майбутнього

спеціаліста (Я – професійне). Саме вони зумов-

люють остаточний професійний вибір, у момент

якого студент вирішує проблему подальшого про-

фесійного самовизначення. З одного боку, йому

належить визначити, чи залишатися у ролі співа-

ка-виконавця, який створює своїм співом наймен-

ший елемент загального хорового звучання. Ін-

шим шляхом має стати поступове визнання себе

як майбутнього лідера, вихователя і керівника хо-

рового колективу. Вивчення основних положень

психології особистості дозволяє стверджувати,

що саме неспівпадання реального («Я – співак»)

та ідеального («Я – диригент») є джерелом подаль-

шого професійного самоудосконалення студента,

його прагнення до саморозвитку в якості інтер-

претатора, організатора, вихователя, диригента і

керівника.

Вважаємо, що стратегічно правильним стає

створення у процесі диригентсько-хорової освіти

належних педагогічних умов для самоаналізу і по-

будови позитивного «Я» майбутніх спеціалістів,

знаходження ними джерел своєї професійної ак-

тивности. У цьому аспекті набуває актуальності

підготовка студента до постійного професійного

саморозвитку, пошуку і засвоєння знань, умінь

та механізмів професійного самовдосконалення.

Провідним критерієм самовираження студента

як суб’єкта професійної підготовки стає глибоке

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

осмислення шляхів самореалізації власної ін-

дивідуальності через посередництво хорового ви-

конання, розуміння необхідності безперервного

професійного розвитку протягом усього життя (Г.

Падалка, 2008).

Аналітичне вивчення наукових досліджень

з питань психології творчості (В. Моляко, В. Ри-

балка, В. Роменець) дозволяє відзначити, що

характер самовираження знаходиться у безпо-

середній залежності від здатності студента твор-

чо підходити до свого професійного зростання.

Провідними показниками творчого характеру

самовираження є проявлення стійкого інтересу

до професії; інтелектуально-творча активність,

яка свідчить про уміння особистості студента ви-

являти протиріччя і проблеми, що існують у про-

фесійній сфері; творче оволодіння професійни-

ми прийомами, методами, засобами діяльності.

Здатність до творчого самовираження поступово

призводить до стійкої високої продуктивності і

формування індивідуального стилю діяльності та

майстерності. Її вершиною стає розквіт таланту,

коли особистість не просто має стійкі творчі звер-

шення, але й перевищує досягнення сучасників.

З огляду на це, слід визнати значущою спря-

мованість професійної підготовки на повне роз-

криття творчої індивідуальності студента вже

у стінах вищого навчального закладу. Відомо,

що індивідуальність тлумачать як гармонійне

співвідношення основних структур людини (ін-

дивіда, особистості, суб’єкта різних видів діяль-

ності) (Б. Ананьєв, В. Мерлін). Утім, як визнають

вчені, індивідуальність студента передусім відби-

ває єдність, цілісність всіх його структур (Лузік,

2003; Рибалка, 2003). Виходячи з ієрархічності та

динамічності основних компонентів індивідуаль-

ності, в умовах закладу вищої мистецької освіти

не кожному студентові вдається повне самовира-

ження власних потенційних можливостей, мак-

симально продуктивна і творча діяльність у ди-

ригентсько-хоровій сфері.

Саме тому стає доцільним врахування

складного шляху, у процесі якого відбувається:

1) усвідомлення себе самобутністю, виділення

власного «Я» з студентського хорового колективу

та усвідомлення свого статусу у ньому; визнан-

ня власних зв’язків із світом; 2) поєднання всіх

структурних елементів (індивіда, особистості,

суб’єкта) у цілісність, визначення своєрідності їх

взаємин, характеру володіння усіма її компонен-

тами; 3) визначення особливостей власного са-

мовираження і прагнення до його саморозвитку;

придбання специфічних ознак, способів самови-

раження, знаходження власного способу існуван-

ня, самовизначення та саморегуляції; визначення

власного смислу життя; суспільна спрямованість

власної діяльності як диригента або співака хору

(Романовський, 2011).

Висновки. Отже, специфіка самовираження

співаків і диригентів хору виявляється шляхом

самодослідження (діагностики) індивідуальних,

особистісних і професійно важливих якостей сту-

дентів, їхніх суб’єктних можливостей з метою

визначення специфіки структурних компонентів

індивідуальності, її вибудови у процесі професій-

ного становлення.

Перспективи подальшого дослідження по-

лягають у виявленні спільностей і розбіжностей

у характері творчого самовираження співаків і

диригентів хору.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Кифенко, А. М. (2018). Розвиток музично-слухової активності в навчальному хоровому колективі.

Експериментальні та теоретичні дослідження в сучасних науках: матеріали Міжнародної науково-прак-

тичної конференції, Суми, 73–75.

Колесников, В.Н. (1996). Лекции по психологии индивидуальности. М ; МГУ.

Лосев, А.Ф. (1990). Основной вопрос философии музыки. Форма-стиль-выражение. Монография. М:

Мысль, 405-602.

Лузік, Е.В. (2003) Розвиток творчих здібностей студентів у процесі науко-во-дослідної роботи. Лузік.

К.: ІВО АПН України, 9 с.

Михаськова, М.А. (2004). Особливості й проблеми музично-освітньої діяльності студентів музич-

них факультетів вищих закладів педагогічної освіти. Ніжин: НДПУ, 185 с.

Падалка, Г. М. (2008). Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін)

К. : Освіта України, 274 с.

Рибалка, В.В.(2003). Методологічні питання наукової психології. Київ: Ніка-Центр, 77–87.

Романовський, О.Г.(2011). Педагогіка успіху: підручник для студентів вищих навчальних закладів.

Харків НТУ «ХПІ», 106-113.

Смирнова Т.А. (2008). Теорія та методика диригентсько-хорової освіти у вищих навчальних закла-

дах: психолого-педагогічний аспект. Монографія. Видавництво «Ліхтар», 149–173.

Смирнова, Т.А. (2018). Хорознавство: історія, теорія, методика: навчальний посібник, Харків, 180.

REFERENCE

Kifenko, A. (2018). Rozvytok muzychno-slukhovoyi aktyvnosti v navchalʹnomu khorovomu kolektyvi.

Eksperymentalʹni ta teoretychni doslidzhennya v suchasnykh naukakh: mezhdunarodnaya nauchno-

prakticheskaya konferentsiya [The development of musical-auditory activity in the beginning choral group].

Sumi, 73–75. [in Ukraininan].

Kolesnikov, V. (1996). Lektsii po psikhologii individual’nosti [Lectures on the psychology of personality. M;

Moscow State University].M; MGU. [in Russian].

Losev, A. (1990). Osnovnoy vopros losoi muzyki. Forma-stil’-vyrazheniye [A fundamental issue in the

philosophy of music. Form-style-expression]. Monograya. M: Mysl’.405-602. [in Russian].

Luzík, Ye. (2003). Rozovitok tvorcheskikh studentov, uchastvuyushchikh v protsesse nauchno-

issledovatel’skoy robototekhniki [Development of creative work of students in the process of science-related-

advanced robots]. K .: ÍVO APN Ukraíni. 9. [in Ukraininan].

Mikhas’kova, M. (2004). Osoblyvosti y problemy muzychno-osvitnʹoyi diyalʹnosti studentiv muzychnykh

fakulʹtetiv vyshchykh zakladiv pedahohichnoyi osvity [Special problems of musical and musical studies of

students in musical faculties of higher mortgages of pedagogical sanctuary]. Nízhin: NDPU, 185. [in Ukraininan].

Padalka, G. (2008). Pedahohika mystetstva (Teoriya i metodyka vykladannya mystetsʹkykh dystsyplin)

[Teacher of mystery [Pedagogy of art (Theory and methods of teaching art disciplines)]. Osvíta Ukraíni, 274. [in

Ukraininan].

Ribalka, V. (2003). Metodologíchní pitannya naukovoí psikhologíí [Methodological Nutrition of Science

Psychology]. Kiív: Níka-Tsentr, 77–87. [in Ukraininan].

Romanovs’kiy, O. (2011). Pedahohika uspikhu: pidruchnyk dlya studentiv vyshchykh navchalʹnykh

zakladiv.[Pedagogy of success: a textbook for students of higher educational institutions]. Kharkív NTU «KHPÍ»,

106-113. [in Ukraininan].

Smirnova, T. (2008). Teoriya ta metodyka dyryhent·sʹko-khorovoyi osvity u vyshchykh navchalʹnykh

zakladakh: psykholoho-pedahohichnyy aspekt. Monohraya [Theory and methods of conducting and choral

education in higher educational institutions: psychological and pedagogical aspect. Monograph]. Vydavnytstvo

«Likhtar», 149-173. [in Ukraininan].

Smirnova, T. (2018). Khoroznavstvo: istoriya, teoriya, metodika: navchal’nyy posíbnik [Chorology: history,

theory, methods: textbook]. Kharkiv. 180. [in Ukraininan].

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Дата надходження рукопису 17.02.2020

Object. The article considers the issues of the future singers` and choral conductors` creative

self-expression in the process of conductor-choral education. Methods. Analytical, historical-

comparative, retrospective method was used in writing the article. Results. As a result of the analysis

and generalization of scientic psychological-pedagogical and art-literary literature, comparison,

comparison of different opinions the denition of the concept «creative self-expression of students» is

presents. It means a conscious act of discovering and arming the individual, personal and subjective

capabilities of the «I am» as a professional, dening himself as a creative person and individuality. The

advantages of the study are to identify the specics of future singers` and choir conductors` creative

self-expression as students of higher education. The success of individual psychological self-expression

is determined by good health, muscle activity, development of singing and conducting apparatus,

students` cognitive and emotional sphere. A positive factor in the student` personal and professional

self-expression is the formation cognitive and professional interests, spiritual values, character traits

that are regulators of singers` and conductors` professional growth as creative individuals. Prominent

indicators of the growth of singers` and choir conductors` creative self-expressio, their leading

professionally important qualities are musicality as an integrative musical ability (musical hearing,

metro-rhythmic ability, musical memory, musical thinking, musical imagination) and performing

skills (performing reliability, artistry, instrumental, vocal and choral, conducting skills). The specics

of future singers` and choir conductors` personal self-expression are determined (on the basis of

diagnosis) as a level of cognitive and professional interests, ideals and value orientations on spiritual

and national-civic values. Conclusions. The study summarizes a set of character traits that form the

basis of singers` and choir conductors` professional success of (honesty, loyalty to the beauty, the ability

to consciously and artistically embody it in the choral sound; friendliness, responsibility, optimism).

It was found that the level of students` creative self-expression as a subject of his own professional

development depends on the timely diagnosis, stimulation, content and procedural support the process

of his professional «I am» –concept formation. It is proved that the contradiction between the real and

the ideal «I am» becomes the source of the singers` or choir conductors` personal and professional

development. On the basis of scientic research on professional acmeology the ways of singers` and

choir conductors` creative self-expression as bright individuals (integration of individual, personal,

subjective structures into integrity, identication of specicity of individuality, selection of content of

own «I am», systematization and generalization of individual and specicity self-expression taking

into account all factors, identifying the uniqueness of the relationship of all substructures, determining

the social orientation of their own self-expression in further professional activities).

Keywords: self-expression; creativity; personality; conductor; choir; music education; individuality;

subject.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

THE SPECIFICITY OF STUDENTS’ CREATIVE SELF-

EXPRESSION IN THE PROCESS OF CONDUCTOR-

CHORAL EDUCATION

Doctor of Pedagogical Sciences, Professor of

the Department of Theory and Methodology

Artistic Education Kharkiv National

Kotlyarevsky University of Arts

Kharkiv, Ukraine

email: smyrnova.tetiana@gmail.com

https://orcid.org/0000-0002-2931-8288

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.02

Специфіка творчого самовираження студентів у процесі диригент-

сько-хорової освіти

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

УДК 378.637.036:78

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.03

МУЗИЧНА ОБДАРОВАНІСТЬ У ПРАЦЯХ

ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДНИКІВ

доктор педагогічних наук, доцент, завіду-

вач кафедри теорії та методики мистець-

кої освіти Харківського національного

університету мистецтв імені І.П. Котля-

ревського

Харків, Україна

email: poluboyrina@ro.ru

https://orcid.org/0000-0003-1911-8183

У статті проаналізовано теоретичні підходи зарубіжних дослідників до визначення

поняття музичної обдарованості. Обґрунтовано та конкретизовано емпіричний матеріал,

присвячений вивченню детермінант прояву музичної обдарованості в зарубіжній музичній пси-

хології та педагогіці. Методи дослідження (аналітичний, історичний та порівняльний, ретро-

спективний, порівняльний аналіз наукової та педагогічної літератури, навчальні матеріали)

дозволили виокремити різні підходи до розуміння значимості розвиту музичних здібностей

(М. Шоуен, Р. Мюллер-Фрейнфелс, М. Хасслер, У. Мюрселль, В. Пробст та ін.). Визначено, що на

початку ХХ століття у західних музичних психолого-педагогічних роботах окреслилося два

підходи до сутності музикальності: музикальність як цілісна властивість особистості; музи-

кальність, як категорія здібності особистості. Встановлено, що у зарубіжній наукові літера-

турі існує декілька підходів до проблеми виявлення музичних здібностей. Перший підхід поля-

гає у тому, що музичний талант складається із ряду компонентів, які оцінюються тестами

окремо. Другий підхід – у тестуванні здатності сприймати класичні музичні форми. Встанов-

лено, що досконалість музиканта значною мірою визначається наявністю вроджених задат-

ків до музичної діяльності, водночас розвиток музичного таланту має прямий зв’язок між

рівнем розвитку музичних здібностей та зовнішніми соціально-педагогічними чинниками.

При цьому природні дані та спеціально організовані заняття доповнюють одне одного, а про-

фесійне навчання музиці допомагає людині досягти свого повного потенціалу.

Ключові слова: зарубіжні дослідники, музична обдарованість, музичні здібності, музи-

кальність, музичний розвиток.

Постановка проблеми та її зв’язок з важли-

вими науковими та практичними завданнями.

Давньоримський лікар Гален у ІІ столітті до н.е.

дуже точно охарактеризував властивості людини,

які ми тепер називаємо здібностями. Він вважав,

що такі властивості є «тим, за допомогою чого…»

(О. Олексюк, 1996, с. 92). Більшість дослідників

схиляється до того, що основну роль у процесі

розвитку здібностей відіграють життєвий досвід,

діяльність, навчання та виховання, а природні за-

датки сприяють розвитку здібностей, дають змогу

досягти значних успіхів у професійній діяльності.

На думку О.М. Олексюк (1996) для визначення

природи музичних здібностей та обдарованості

такий підхід є однозначно правильним (с. 94).

Дослідження проблеми музичних здібностей

і музичної обдарованості має давні традиції у за-

рубіжній психолого-педагогічній науці. У другій

половині ХІХ століття у психології та музичній пе-

дагогіці визначився розділ, присвячений музич-

ній діяльності та музичним здібностям, який по-

чинається з робот Г. Гельмгольтца (H. Helmholtz,

1863). Теоретичною основою досліджень стала ро-

бота Г. Гельмгольтца «Вчення про слухові відчут-

тя як фізіологічна основа теорії музики». Таким

чином, з появою вищезазначеної праці відкри-

вається серія психолого-педагогічних досліджень

щодо музичного слуху, музикальності та їх ро-

звитку в процесі навчання.

Формулювання цілей та завдань статті.

Метою статті є обґрунтування та конкретизація

емпіричного матеріалу, присвяченого вивченню

детермінант прояву музичної обдарованості в за-

рубіжній музичній психології та педагогіці.

Виклад основного матеріалу. На першому

етапі вивчення феномену музичної обдарованості

зарубіжні дослідження проходили у напрямку

аналізу музичних здібностей як здібностей сен-

сорно-перцептивного рівня, музика розглядалася

як об’єкт дії на органи відчуття. Завдяки працям

Д. Відора (Vidor, 1926) та А. Велека (Weliek, 1963)

поступово намітилася тенденція до широкого

тлумачення структури музикальності.

Таким чином, на другому етапі досліджень

музична обдарованість стала розглядатися як ви-

щий прояв музичних здібностей та вивчалася у

контексті досягнення творчих результатів у му-

зичній діяльності.

Тобто, у західній музично-психологічній на-

уці поняття «музикальність» як комплекс здібно-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

стей, «музична обдарованість» є тотожними.

На початку ХХ століття у західних музичних

психолого-педагогічних роботах окреслилося два

підходи до сутності музикальності, а саме: 1) му-

зикальність слід розуміти як цілісну властивість

особистості; 2) музикальність включає у себе гру-

пу окремих здібностей. Так, у 1920 році, Д. Ревеш

(Revesz, 1925) визначив музикальність як вродже-

ну властивість, яка включає у себе: 1) здатність

естетично насолоджуватися музикою; 2) глибоко

розуміти музичну форму; 3) будувати музичні

фрази; 5) тонко відчувати стиль твору.

Сучасник Д. Ревеша, музикант-педагог К.

Сішор, навпаки, розглядав музикальність як су-

купність «окремих талантів» (Seashore, 1938). До

структури музикальності він включив п’ять вели-

ких груп «талантів» і 25 музичних здібностей.

1. Музичні відчуття та сприймання. Прості

форми відчуттів: відчуття висоти звуку; відчуття

інтенсивності звуку; відчуття часу; відчуття три-

валості звуку. Складні форми сприймання: відчут-

тя ритму; відчуття тембру; відчуття консонансу;

відчуття обсягу звучання.

2. Музична дія: контроль висоти; контроль

динаміки; контроль часу; контроль ритму; кон-

троль тембру; контроль обсягу звучання.

3. Музична пам’ять та музична уява: слухові

уявлення; моторні уявлення; творча уява; обсяг

пам’яті; здібності до навчання.

4. Музичний інтелект: вільні музичні асо-

ціації; здатність до музичної рефлексії; загальна

інтелектуальна обдарованість.

Музичні почуття: музичний смак; емоцій-

ний відгук на музику; здатність емоційно вислов-

люватися у музиці (Seashore, 1938).

Таким чином, К. Сішор став не тільки розроб-

ником перших тестів для вимірювання музичних

сенсорних здібностей, а й і засновником цілого

напряму досліджень, який існує і сьогодні: музи-

кальність, в рамках цього напряму розглядається

у контексті чутливості. Його праця «Ієрархія та-

лантів» стала основою для подальшого удоскона-

лення структури музичних здібностей (Seashore,

1938).

У 1931 році Е. Куртом (Kurth, 1931) виокрем-

лено п’ять компонентів музичної обдарованості,

які відповідають основним психічним процесам:

1) відчуття; 2) пам’ять; 3) сприймання; 4) мотори-

ка; 5) мислення. На жаль, без аналізу видів музич-

ної діяльності така класифікація не може бути

визнана досконалою, тому що в ній не враховані

специфічні ознаки виконавської, композиторсь-

кої, музично-педагогічної та інших видів музич-

ної діяльності.

В основу класифікації музичних здібностей

М. Шоуена, яка була розроблена у 1940 році, покла-

дено розгляд музичних здібностей за основними

видами музичної діяльності, але спроба науковця

обґрунтувати структуру музичної обдарованості

виявилася недосконалою (Вильсон, 2001).

У 1936 році Р. Мюллер-Фрейнфелс (Muller-

Freienfels R.) виокремив наступні компоненти

музичної обдарованості: 1) інтелектуальний; 2)

емоційний; 3) творчий. Розглядаючи здатність до

творчості у структурі музичної обдарованості, до-

слідник розширив розуміння музикальності. Але

включення до інтелектуального компоненту від-

чуття ритму, музичного слуху, музичної пам’яті,

на нашу думку, було недоречним.

М. Хасслер (Hassler М.) у 1985 році розробив

класифікацію музичних здібностей за принципом

основних засобів виразності: мелодії, гармонії,

ритму. Науковець визначив мелодію, гармонію

та ритм як «елементи життя», які пробуджують

у людині фізіологічні, емоційні та інтелектуальні

реакції. У своїх роботах музикант-дослідник з’ясу-

вав динаміку змін ознак музикальності з ураху-

ванням специфічних особливостей відповідних

видів музичної діяльності.

У дослідженні У. Мюрселля (Mursell J.) «Вив-

чення музикальності», яке було надруковано у

1957 році, компонентами музикальності визна-

чені: ритмічний, мелодійний, гармонійний, полі-

фонічний, тональний і внутрішній слух. Науко-

вець підкреслював велике значення інтелекту,

музичної пам’яті, емоцій, фантазії у музичній

діяльності. Класифікація У. Мюрселля (Mursell J.)

розроблена на основі різних видів музичного слу-

ху, які відповідають складовим музичної мови.

Німецький дослідник В. Пробст (Probst W.)

вирішальним фактором розвитку музичної обда-

рованості визначив специфічну взаємодію таких

музичних здібностей, як: 1) здатність диферен-

ціювати та запам’ятовувати музику; 2) музичне

мислення; 3) музична фантазія; 4) витончений

музичний смак. У своїй праці 1960 року він упер-

ше встановив взаємозв’язок музичних здібностей

та здібностей до наукової та технічної діяльності.

У подальших дослідженнях зарубіжних ав-

торів окреслена тенденція до виокремлення ін-

телектуального, творчого, емоційно-вольового

компонентів музичної обдарованості як спец-

ифічних, а іноді й вирішальних чинників успіш-

ного здійснення музичної діяльності.

Так, у 1968 році Х. Вербік (Werbik Н.) дійшов

висновку, що основним чинником музикаль-

ності є музична пізнавальна здібність, іншими

словами здатність розуміти природу музичного

матеріалу. У якості складових цієї здібності науко-

вець визначає: 1) музичну пам’ять; 2) визначення

висоти нот; 3) вміння аналізувати акорди; 4) сен-

сорні компоненти музичних здібностей. На жаль,

музичний інтелект не розглядається автором у

якості компонента музикальності.

На думку Х. Вербікa (Werbik H.) структура му-

зичного слуху повинна включати не тільки пер-

цептивну та сенсорну систему, але і «здатність

людського мозку до інтеграції та інтерпретації».

У роботі К. Карма (Karma K.), яка побачила

світ у 1980 році, музичні здібності розглядають-

ся з точки зору структурного підходу. На думку

автора, здатність до структурування музичного

матеріалу є головною ознакою музикальності. У

подальших роботах автор ототожнює «музичну

схильність» та когнітивні процеси, які дозволя-

ють в процесі музичної діяльності здійснювати

прогнозування, визначати моделі структур твору,

синхронізувати музичний матеріал. Автор зазна-

чає, що дослідник повинен визначити якомога

менше здібностей, які дозволяють людині вико-

нувати «музичні дії». Якщо визначена кількість

здібностей буде дорівнюватися числу музичних

дій, то, на думку науковця, досліднику не вдалося

їх систематизувати, а отже з’ясувати необхідність

тієї чи іншої здатності успішно виконувати му-

зичну діяльність.

Інтерес до інтелектуального компоненту му-

зичної діяльності сприяв появі ряду кореляційних

досліджень, які встановили взаємозв’язок між

музичними та загальними інтелектуальними

здібностями. Результати цих досліджень мають

неоднозначний характер. Але у більшості експе-

риментальних робіт встановлено, що інтелект

виступає основним показником музичних здіб-

ностей, а музично обдаровані учні та студенти

мають рівень інтелектуального розвитку вищий

за середній (Davidson, Howe & Sloboda, 1996; Kurth,

1931; Manturzewska, 1878; Vidor, 1926).

Про існування тісного зв’язку музикальності

та інтелектуальних здібностей писав Ш. Уінг

(Wing H.). Інші зарубіжні дослідження ХХ століт-

тя довели, що музична діяльність може успішно

здійснюватися особами з різними показниками

інтелекту (Vidor, 1926; Weliek, 1963).

Вілсон Г. (2001, с. 256], узагальнюючи ре-

зультати багатьох попередніх досліджень з пси-

хології музичної обдарованості, дійшов виснов-

ку, що рівень розвитку музичних здібностей не

залежить від загального інтелектуального рівня

музиканта. Г. Вілсон підкреслював, що значну

музичну обдарованість можуть проявляти особи

з порушенням мовного та соціального розвитку,

так званим синдромом аутизму. Науковцем дове-

дено, що люди з дуже високим рівнем розвитку

інтелекту можуть не мати музичного слуху (Віл-

сон, 2001).

Таким чином, Г. Вілсон встановив, що на-

явність у людині музичних здібностей і висо-

кого інтелекту не дуже часто зустрічається у

житті. Отже, науковець підкреслює, що високий

рівень інтелекту не є необхідною умовою наяв-

ності музичної обдарованості у людини. Виходя-

чи з вищезазначеного, доходимо висновку, що

у більшості зарубіжних досліджень, поряд з ото-

тожненням понять «музикальність», «музична

обдарованість» та «музичний талант» великого

значення набуває вивчення інтелектуального

компоненту музичної обдарованості.

Аналіз наукової літератури показав, що по-

гляди зарубіжних дослідників щодо можливості

розвитку музичної обдарованості в процесі підго-

товки не збігаються. Прихильники різних точок

зору аналізують життя та творчість видатного

австрійського композитора В. Моцарта. Одна ча-

стина з них стверджує, що музична обдарованість

В. Моцарта пояснюється його вродженою геніаль-

ністю, інша – підкреслює вирішальне значення

середовища, в якому він навчався та виховувався.

Батько композитора, вчитель музики Леопольд

Моцарт, створив сприятливі умови для розкрит-

тя таланту свого сину (Одарённые дети, 1991).

Цікавим є факт того, що і Дж. Ревеш (Revesz G.) і

К. Сішор (Seashore C.) мали однаковий погляд на

вроджений характер музичного дару людини.

«Він або є, або його не має, іншого не може бути»,

підкреслювали науковці (Revesz G., 1925; Seashore

C., 1938). Так, Дж. Ревеш писав, що музикальність

є такою самою властивістю людини, як інтелект

або духовні цінності. «Серед людей зустрічається

багато зовсім немузикальних, але достойних лю-

дей» (Revesz G., 1925, с. 58). У свою чергу К. Сішор

(Seashore C., 1938) відмічав, що музичні здібності

не стають більш розвинутими у процесі музич-

них занять (с. 24). Однак у зарубіжній психоло-

го-педагогічній науці існують й інші думки щодо

проблеми вродженої музичної обдарованості.

Так, у 1899 році Дж. Пераррі (Perarri G.) зауважив,

що музична обдарованість прямо залежить від

навчального процесу, пізніше, у 1947 році М. Граф

(Graf M.), писав, що кожна звичайна людина по-

винна бути музикальною.

Цікавими є висновки американської дослід-

ниці Л. Мейер (Meyer L.), яка здійснила опитуван-

ня концертуючих піаністів та їх родин. У процесі

проведення експерименту було доведено, що

більшість музикантів виросли у родинах, у яких

немає музикантів. Однак батьки всіляко заохочу-

вали їх до занять на фортепіано у дитинстві. Було

також встановлено, що дуже важливе значення

мав і перший викладач, тому що від його добро-

зичливості та педагогічної майстерності залежав

позитивний фон заняття, зацікавленість та фор-

мування інтересу дитини до музично-виконавсь-

кої діяльності.

На значущість професійної підготовки у ро-

звитку музичної обдарованості та музикальності

вказували Т. Накада (Nakada T.) і М. Рабек-Мейл-

лард (Rabec-Maillard M.). Таким чином, результати

досліджень зарубіжних науковців щодо пробле-

ми музичної обдарованості встановили прямий

зв’язок між рівнем розвитку музичних здібностей

та зовнішніми соціально-педагогічними чинни-

ками. З іншого боку, дослідження показали, що

такі біологічні чинники, як спадковість, стать

людини можуть мати вирішальне значення для

видатних досягнень у музичній творчості.

Англійські психологи Д. Слобода (Sloboda J.)

та М. Хау (Howe M.) провели опитування учнів

спеціалізованої Британської музичної школи (вік

учнів – від 10 до 18 років) та їх батьків. Було вста-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

новлено, що багато учнів виросли у музичних ро-

динах і батьки всіляко підтримували їх захоплен-

ня музикою. Натомість учні, які робили успіхи у

музиці, виросли у звичайних родинах, не пов’я-

заних із музикою, і у дитинстві вони менше часу

проводили за інструментом, ніж їх однолітки з

«музичних» родин (Одарённые дети, 1991).

Таким чином, можна зробити висновок, що

підтримка з боку родини та викладачів сприяє ро-

звиткові музичних здібностей, але не є вирішаль-

ною умовою їх прояву. На думку значної кількості

дослідників, досконалість музиканта значною

мірою визначається наявністю вроджених задат-

ків до музичної діяльності. Продовжуючи огляд

зарубіжної наукової літератури, слід звернути

увагу на роботи Д. Слободи (Sloboda J.), у яких

визначено педагогічні умови, що, на думку нау-

ковця, допоможуть розвитку музичної обдарова-

ності та професіоналізму молодого музиканта:

1) наявність ігрового компоненту підготовки; 2)

можливість постійно стикатися з різними музич-

ними жанрами, стилями та вільно експерименту-

вати з ними; 3) вільний час, наявність музичних

інструментів, фінансова та соціальна підтримка;

4) відсутність напруги та тривожності у процесі

навчання; 5) перевага внутрішньої (інтересів, по-

треб), а не зовнішньої (винагороди, залякування)

мотивації до занять музикою у молодої людини

(Одарённые дети, 1991).

Д. Слобода (Sloboda J.) підкреслює, що значна

кількість видатних музикантів у дитинстві не от-

римали музичної підготовки, але усі вони пам’я-

тають сильні емоційні «потрясіння», що виникли

під впливом музики, яку вони багато слухали.

Отже, науковець підкреслює значущість емоцій-

ної складової музичної діяльності та розвитку

емоційної сфери музиканта (Одарённые дети,

1991).

Також Д. Слобода (Sloboda J.) у своїх дослід-

женнях припускає, що навчання може стримува-

ти творчі процеси, якщо на заняттях не застосову-

ються ігрові елементи, а Д. Бамбергер (Bamberger

J.) описує багато випадків, коли рівень викона-

вської майстерності вундеркіндів значно знижу-

вався під впливом існуючого протиріччя між вну-

трішніми уявленнями про музику, зовнішними

стереотипами та традиційними музичними си-

стемами (Одарённые дети, 1991).

Цікавими є дослідження Д. Девидсон

(Davidson, J.W.), М. Хау (Howe M.) щодо виявлен-

ня ознак музичних навичок згідно з віком лю-

дини. З таблиці ми бачимо, що почуття гармонії,

наприклад, різниця між консонансом і дисонан-

сом приходить до людини приблизно у 7-8 років.

Деякі аспекти ритму, гармонії та загального

сприймання музики продовжують розвиватися

у підлітковому віці. Тільки у юнацькому віці, на

думку науковців, починається розвиток здатності

поглибленого розуміння музичного мистецтва,

пізнавальних та емоційних реакцій на нього

(Davidson, J.W., Howe, M.J., Moore, D.G., & Sloboda,

J.A., 1996).

Висновки. Отже, як свідчить практика му-

зичної освіти, талановиті люди знаходять для

себе індивідуальні способи, форми та методи за-

нять. Як правило, природні дані та заняття до-

повнюють одне одного, музична підготовка допо-

магає людині повністю розкрити свій потенціал.

Крім того, викладачі та освітні заклади можуть

стимулювати заняття, створюючи належне се-

редовище, яке «дихає музикою». З іншого боку,

викладачі у деяких випадках можуть не поба-

чити творчих здібностей студентів завдяки за-

старілості своїх поглядів. Загальновідомим є той

факт, що Дж. Верді, видатного оперного компози-

тора Італії, не прийняли до Міланської консерва-

торії, бо, на думку приймальної комісії, він був

недостатньо обдарованим.

Отже, питання діагностики музично обдаро-

ваних молодих людей дуже тісно переплітається

з їхньою професійною підготовкою. На сьогод-

нішній день у зарубіжній психолого-педагогічній

науковій літературі розроблено багато тестів на

виявлення музичних здібностей. Існує декілька

підходів до цієї проблеми (Davidson, J.W., Howe,

M.J., Moore, D.G., & Sloboda, J.A, 1996, с. 24-32). Так,

перший підхід полягає у тому, що музичний та-

лант складається із ряду компонентів, які оці-

нюються тестами окремо. Зразком такого тесту є

«Оцінювання музичних здібностей» за К. Сішором

(Seashore C.). Цей тест включає шкали, за якими

потрібно визначити: 1) висоту тону; 2) динаміку

звуків; 3) особливості ритму; 4) тривалість звуків;

5) тембральну окраску; 6) мелодійну пам’ять учас-

ника тесту (Seashore, C., 1938).

Аналіз тестів, згідно з якими відбувається

діагностика окремих компонентів музичної обда-

рованості свідчить, що: по-перше, тести показу-

ють надійність результатів, у процесі повторного

тестування людина отримує приблизно таку ж

суму балів; з іншого боку, недоліками тестів є те,

що вони не можуть оцінити творчі аспекти му-

зичної обдарованості, такі як композиторський

талант чи сприймання складної музики; по-друге,

тест К. Сішора (Seashore C.) дозволяє отримувати

оцінки за шістю шкалами, що дозволяє визначи-

ти здібності до виконавської діяльності [8]. Таким

чином, за допомогою тесту К. Сішора (Seashore C.)

викладач отримує більш повну інформацію про

людину, яка проходить тестування. Але, прогно-

зувати успіхи у музичній діяльності тести не мо-

жуть.

Другий підхід до діагностики музичних здіб-

ностей полягає у тестуванні здатності сприймати

класичні музичні форми. Ці тести іноді ще нази-

вають «музикальна грамотність». Недоліками їх

є те, що успішність проходження тестів залежить

від музичної підготовки та досвіду, а не від при-

родних даних, на відміну від вищезазначених

тестів (Вильсон, 2001). Згідно з третім підходом,

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

дослідниця М. Мантуржевська (Manturzewska M.)

зосередила свої зусилля на вимірюванні ступе-

ня інтересу до музики порівняно з інтересом до

інших видів діяльності та схильністю молодого

музиканта до того чи іншого музичного стилю.

Ці дослідження присвячені проблемі значення

мотивації у процесі розвитку музичних здібно-

стей. Тестування допомагає у: 1) виборі професії;

2) визначенні спеціалізації навчання; 3) форму-

ванні індивідуального стилю музичної діяльності

(Manturzewska M., 1978, с. 36-47.). Нажаль, на сьо-

годнішній день питання пошуку та розробки ме-

тодів валідної діагностики проявів саме музичних

здібностей та музичної обдарованості, а не сен-

сорних навичок, мотивації, слухацького досвіду

у зарубіжній психології залишається відкритим.

Перспективи подальших досліджень. Не-

зважаючи те, що у зарубіжній музичній психо-

логії та педагогіці накопичено великий обсяг

емпіричного матеріалу, присвяченого вивченню

детермінант прояву музичної обдарованості, пи-

тання структури музичної обдарованості та її ком-

понентів залишається відкритим. На теоретично-

му рівні не розкритими залишаються питання

співвідношення понять «музичні здібності», «му-

зична обдарованість», «музикальність».

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вильсон, Г. (2001). Психология артистической деятельности: таланты и поклонники. Москва: Коги-

то-Центр. 384 с.

Бурменський, Г.В., Слуцкий, В.М. (ред.). (1991). Одарённые дети. Москва: Прогресс. 376 с.

Олексюк, О.М. (2006). Музична педагогіка: навчальний посібник. Київ: КНУКіМ. 188 с.

Davidson, J.W., Howe, M.J., Moore, D.G., & Sloboda, J.A. (1996). The role of parental inuences in the development

of musical performance. British Journal of Developmental Psychology.

Kurth, E. (1931). Music-psychologie. Berlin.

Manturzewska, M. (1978). Psychology in the Music School. Psychology of Music. (vol.6). 36-47.

Revesz, G. (1925). The psychology of a musical prodigy, Kegan Paul, Trench & Trubner. New York.

Seashore, C. (1938). The Psychology of Musical Talent. New York: Silver Burdett.

Нelmholtz, H. (1863). Die Lehre von den Tenempndungen als physiologische Grundlage fur die Theorie der

Music. Braunschweig.

Vidor, D. (1926). Was ist musikalisch. Berlin.

Weliek, A. (1963). Musik Psychology und Musikasthetik. Frankfurt am Main.

REFERENCE

Vil’son, G. (2001). Psikhologiya artisticheskoy deyatel’nosti: talanty i poklonniki. [Psychology of artistic

activity: talents and admirers]. Moskva: Kogito-Tsentr. [in Russian].

Burmens’kiy, G.V., Slutskiy, V.M. (red.). (1991). Odaronnyye deti. [Gifted children]. Moskva: Progress. [in

Russian].

Oleksyuk, O.M. (2006). Muzichna pedagogíka: navchal’niy posíbnik. [Musical pedagogy: A Master of Music].

Kyyiv: KNUKíM. [in Ukrainian].

Davidson, J.W., Howe, M.J., Moore, D.G., & Sloboda, J.A. (1996). The role of parental inuences in the

development of musical performance. British Journal of Developmental Psychology. [in English].

Kurth, E. (1931). Music-psychologie. [Music-psychology]. Berlin. [in Germany].

Manturzewska, M. (1978). Psychology in the Music School. Psychology of Music. (vol.6). [in English].

Revesz, G. (1925). The psychology of a musical prodigy, Kegan Paul, Trench & Trubner. New York. [in English]..

Seashore, C. (1938). The Psychology of Musical Talent. New York: Silver Burdett. [in English].

Нelmholtz, H. (1863). Die Lehre von den Tenempndungen als physiologische Grundlage fur die Theorie der

Music. Braunschweig. [in Germany].

Vidor, D. (1926). Was ist musikalisch. [What is musical]. Berlin. [in Germany].

Weliek, A. (1963). Musik Psychology und Musikasthetik. Frankfurt am Main. [in English].

Дата надходження рукопису 21.02.2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

Object. The article analyzes the theoretical approaches of foreign researchers to the denition

of musical talent. Empirical material devoted to the study of the determinants of the manifestation of

musical talent in foreign music psychology and pedagogy is substantiated and concretized. Research

methods (analytical, historical and comparative, retrospective, comparative analysis of scientic

and pedagogical literature, educational materials) allowed to distinguish different approaches

to understanding the signicance of the development of musical abilities (M. Shawen, R. Mueller-

Freinfels, M. Hassler, U. Mursell, B. Probst and others). Results. It is determined that at the beginning

of the twentieth century in Western musical psychological and pedagogical works outlined two

approaches to the essence of musicality: musicality as a holistic property of the individual; musicality

as a category of personality ability. It is established that in the foreign scientic literature there are

several approaches to the problem of identifying musical abilities. The rst approach is that musical

talent consists of a number of components that are assessed by tests separately. The second approach

is to test the ability to perceive classical musical forms. It is established that the perfection of a

musician is largely determined by the presence of innate inclinations to musical activity. It is proved

that the development of musical talent has a direct relationship between the level of development of

musical abilities and external socio-pedagogical factors. At the same time, natural data and specially

organized classes complement each other, and professional music training helps a person to reach his

full potential. Conclusions. In foreign music psychology and pedagogy, a large amount of empirical

material has been accumulated, devoted to the study of the determinants of the manifestation of

musical talent. However, the question of the structure of musical talent and its components remains

open. At the theoretical level, the issues of the relationship between the concepts of «musical abilities»,

«musical talent», «musicality» remain unsolved.

Keywords: foreign researchers, musical talent, musical abilities, property, musicality, development.

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.03

MUSICAL TALENT IN THE WORKS OF FOREIGN

RESEARCHERS

Doctor of Pedagogical Sciences, Docent,

Head of the Department of Theory and

Methodology Artistic Education Kharkiv

National Kotlyarevsky University of Arts

Kharkiv, Ukraine

email: poluboyrina@ro.ru

https://orcid.org/0000-0003-1911-8183

Музична обдарованість у працях зарубіжних дослідників

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

УДК [371.124:001](477)

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.04

ФОРМУВАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ

КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО

МИСТЕЦТВА В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

доктор педагогічних наук, професор кафе-

дри теорії і методики мистецької освіти та

диригентсько-хорової підготовки вчителя

Харківського націогального педагогічного

університету імені Г.С. Сковороди

Харків, україна

email: tushevavika@gmail.com

https://orcid.org/0000-0002-9451-0532

У статті з огляду на формування загальноєвропейського освітнього простору, зорієнтованого

на зближення систем підготовки педагогічних кадрів у країнах Європейського Союзу, обґрунтовується

актуальність дослідницько-орієнтованого навчання як інноваційного. На основі компаративістського

аналізу розглянуто різні вектори заломлювання теоретичного і практичного досвіду щодо формуван-

ня науково-дослідницької культури освітян, майбутніх вчителів музичного мистецтва, в європейських

країнах (Німеччині, Польщі, Великобританії). Виявлено, що у загальноєвропейському педагогічному про-

сторі відома значна кількість програм учительської підготовки «вчителя-вченого», «вчителя-дослідни-

ка», «вчителя, який рефлексивно самоуправляється», «вчителя – рефлексивного практика», в яких умови

організації професійної підготовки майбутніх учителів, характер навчальної взаємодії трансформують-

ся, підпорядковуючись вимогам дослідницького пошуку. В контексті педагогічної системи Німеччини,

яка базується на концепції вищої освіти В. Гумбольдта, визначено особливості освіти по спеціальності

«вчитель музики», яка базується на таких трьох «китах» - творчості, науці і педагогіці. Встановлено,

що у Польщі магістерське дослідження розглядається як дидактична категорія у мистецькій освіті і

потребує різних способів організації науково-педагогічного керівництва; у Великобританії виховання і

становлення педагога-дослідника, мислячого практика, є особистісним маркером його компетент-

ності і професіоналізму. Зроблено висновок, що підвищення рівня науково-методологічної освіти, фун-

даменталізація освітнього простору, його «онаучнення», активізація дослідницьких, рефлексійних, інно-

ваційних форм навчання – це ті чинники, які впливають на розвиток критичного, міждисциплінарного,

аналітичного, методологічного мислення майбутнього фахівця і створюють необхідний фундамент

для формування його науково-дослідницької культури.

Ключові слова: освітній простір, музичне мистецтво, дослідницько-орієнтоване навчання, мі-

ждисциплінарне мислення, музично-педагогічна освіта, безперервна освіта.

Постановка проблеми та її зв’язок зважли-

вими науковими чи практичними завданнями.

У процесі глобалізаційних змін у світі, зокрема в

Європі, формується загальноєвропейський освіт-

ній простір, зорієнтований на зближення систем

підготовки педагогічних кадрів у країнах Євро-

пейського Союзу, вдосконалення цих систем на

основі пошуку спільних критеріїв професійних

якостей «педагога-європейця». Загальноєвро-

пейський простір в освіті (European Dimension

in Education) розглядається як загальне духовне

поле, характерними ознаками якого є сукупність

спільних ціннісних орієнтацій, пов’язаних, на-

самперед, з розумінням значущості вчителя як

особистості-творця, здатного до дослідницького

відкриття, створення інноваційно-пошукового

навчального середовища.

Ці виклики мають відображення у норматив-

них документах європейських країн – «Педагогіч-

на Конституція Європи», рамкова програма ЄС з

досліджень та інновацій «Горизонт 2020», «Стра-

тегічні рамки європейського співробітництва в

галузі освіти і навчання (ЕТ 2020)», де як концеп-

туальна закладена ідея інтеграції науки і освіти,

«онаучнення» сучасного освітнього простору.

У зв’язку з соціокультурною цінністю фор-

мування дослідницької спрямованості майбут-

ніх фахівців в галузі мистецької освіти, розвитку

здатності до прогностичного аналізу наукових

знань, творчому використанню їх на практиці,

посилюються вимоги до формування науково-до-

слідницької культури майбутніх вчителів музич-

ного мистецтва, виникає необхідність усебічного

дослідження цієї проблеми, а саме аспектів, пов’я-

заних з вивченням закордонного досвіду, які за-

кладають теоретичне підґрунтя для наукової реф-

лексії цієї проблеми.

Аналіз основних досліджень і публіка-

цій. Вагомий вклад у розвиток теорії і методики

формування науко-дослідницької культури як

особистісного феноменув умовах вищої педа-

гогічної школи зроблено вітчизняними (С. Гон-

чаренко, М. Князян, О. Микитюк, В. Семиченко,

Л. Сущенко, В. Тушева та ін. ) та зарубіжними вче-

ними (В. Гумбольдт, В. Кеслер, З. Киль, В. Кньо-

хель, А. Мур, М. Олтен, Я. Ольберц, Дж. Сайт,

У. Тейлор, Д. Фіш, Е. Шартье, Л. Шульман та ін.

), методологічного значення набувають праці

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

В. Загвязинського, В. Краєвського, В. Полонського,

Г. Щедровицького та ін. У музичній педагогіці оз-

начена проблема конкретизується у таких напря-

мах як методологічний аспект дослідницького

пошуку педагога-музиканта, наукове досліджен-

ня як дидактична категорія у мистецькій освіті,

дослідницько орієнтований підхід у професійній

підготовці вчителя музичного мистецтва, методи

науково-педагогічного керівництва підготовкою

магістерської роботи, оволодіння дослідницьки-

ми технологіями в межах поліхудожньої діяль-

ності, дослідницьке спрямування педагогічної

діяльності викладача мистецьких дисциплін, її

поліфункціональність тощо.

Проте зарубіжний досвід, зокрема європей-

ських країн, у напряму досліджуваної проблеми

залишається мало вивченим і систематизованим

та потребує спеціального вивчення.

Формулювання цілей та завдань статті.

Розгляд теоретичних і праксеологічних аспектів

проблеми формування науково-дослідницької

культури майбутніх освітян, вчителів музичного

мистецтва, в європейських країнах (Німеччині,

Польщі, Великобританії) є метою даного дослід-

ження.

Виклад основного матеріалу. На сьогодні в

країнах Західної Європи простежується новий на-

прямок у педагогічній освіті – дослідницько-орієн-

тований, – що концентрує в собі інноваційний

підхід до педагогічного процесу, який будується

як пошук нових пізнавальних орієнтирів. Дослід-

ницько-орієнтоване навчання розглядається як

таке, що ставить студента в ситуацію самостійно-

го оволодіння науковими поняттями і підходами

до вирішення проблем у процесі пізнання. По-

шукове дослідницько-орієнтоване навчання ре-

алізується як інноваційне навчання, спрямоване

на формування творчого і критичного мислення,

досвіду та інструментарію науково-дослідницької

діяльності, рольового та імітаційного моделюван-

ня.

Як зазначають науковці в галузі порівняль-

ної педагогіки (Н. Авшенюк, В. Єлманова, Ю. Кі-

щенко, О. Локшина, С. Синенко та ін. ), у вищій

школі європейських країн дослідницька діяль-

ність студентів набуває статусу, який прирів-

нюється до головних форм навчальних занять

(лекцій, семінарів, практичних занять), а продук-

тивна дослідницька діяльність просякає усі скла-

дові навчального процесу і стає його визначаль-

ною ознакою.

У загальноєвропейському педагогічному

просторі відома значна кількість програм учи-

тельської підготовки, в яких одним з головних

завдань є розвиток у майбутніх фахівців дослідни-

цького мислення, умінь пошукової пізнавальної

та дослідницької діяльності. Серед них програми,

орієнтовані на підготовку «вчителя-вченого» (P.

Broadfood), «вчителя-дослідника» (J. Elliot), «вчи-

теля, який рефлексивно самоуправляється»

(M. Fullan, A. Hargreaves), «вчителя – рефлексив-

ного практика» (D. Schon). У програмах розгляда-

ються умови організації професійної підготовки

майбутніх учителів, характер навчальної взає-

модії, що трансформуються, підпорядковуючись

вимогам дослідницького пошуку.

В умовах європейської музично-педагогічної

спільноти провідну роль у створенні дослідниць-

кого простору відіграють фахові міжнародні об’єд-

нання, а саме: Міжнародне товариство музичної

освіти, Європейська музична рада, Європейська

асоціація музики в школах й ін., якими зініцію-

ються наукові дослідження з історії та сучасного

стану музичної педагогіки в різних країнах, вив-

чаються перспективи розвитку європейської му-

зичної педагогіки, функціональне і процесуальне

значення музичної освіти в багатокультурному

європейському просторі.

Вивчення зарубіжної педагогіки свідчить,

що у вищих навчальних закладах Німеччини

організація науково-дослідницької діяльності

студентів базується на концепції вищої освіти В.

Гумбольдта, тобто поєднанні навчальної та на-

уково-дослідної роботи. Навчання у ВНЗ розгля-

дається як робота над наукою і разом з наукою,

рід діяльності, що наближується до дослідження.

У «Завданнях університетів і вищих шкіл…»

підкреслюється роль і значущість теоретичної

науково-методологічної освіти студентів у їх про-

фесійному становленні. Перед університетами,

вищими школами і науковими академіями ста-

виться мета стосовно підвищення рівня освіти та

кваліфікації кадрів і визначаються такі взаємо-

пов’язані завдання:

• перспективне вивчення фундаменталь-

них наук, що вимагає визначення наукових

стратегій, чітких теоретичних і методологічних

вихідних позицій і розвитку адекватного науко-

во-методологічного інструментарію;

• формування у студентів стратегічного

мислення і оволодіння методами тієї галузі нау-

ки, що вивчається, у дисциплінарному і міждис-

циплінарному плані.

Питання залучення студентів до науково-до-

слідницької творчої діяльності, участі у впро-

вадженні її результатів стає пріоритетним у ви-

щій школі Німеччини. Видатні німецькі вчені

(Ф. Вальтер, З. Киль, Р. Крамер, Я. Ольберц, В. Ян

та ін. ) доходять висновку, що засвоєння науко-

во-методологічних знань і вмінь, становлення

методологічних позицій являють основу інтен-

сифікації навчального процесу у вищих школах.

Науково-методологічна освіта розуміється як ре-

алізація науково-дослідницької діяльності, яка не

можлива без методологічних основ, знань щодо

наукових методів і оволодіння ними. Як наголо-

шує педагог-вчений В. Ян, кожний випускник ви-

щої школи має володіти методами наукової праці

і навиками наукової роботи (Ф. Ратнер, 2012).

Розробляючи коло проблем в межах «наука

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

– наукова діяльність – самостійна наукова діяль-

ність студентів», німецький педагог З. Кіль (S. Kiel,

2008) вказує на те, що остання, як інтегруюча скла-

дова навчального процесу, є в умовах вищої шко-

ли необхідною формою студентської діяльності;

самостійна наукова діяльність співвідноситься з

науковими дослідженнями і вимогами суспіль-

ної практики та вимагає самостійних, свідомих

і творчих дій. Вчений зазначає, що ця діяльність

має розглядатися у контексті її включення у пе-

дагогічний процес, особливо в аспекті особистіс-

но-освітньої і виховної дієвості. Підкреслюється,

що студента слід привчати до точного спостере-

ження і аналізу, експериментування; виховувати

його логічне, критичне, проблемно-орієнтоване

міждисциплінарне мислення; поступово стави-

ти в такі умови, які передбачають формування

вмінь розуміти складні взаємозв’язки, бачити

протиріччя, задавати питання, проявляти науко-

ву допитливість, продуктивні сумніви, висловлю-

вати власні думки та ідеї.

Особливістю освіти по спеціальності «вчи-

тель музики» стає її базування на таких трьох

«китах» як творчість, наука і педагогіка. Підготов-

ка вчителів музичного мистецтва для початко-

вої і основної школи у Німеччині відбувається у

педагогічних (Pädagogischen), науково-виховних

(Erziehungswissenschaftiichen) і загальних вищих

школах (Gesamthochschulen), для яких характерна

єдність наукового і педагогічного підходів.

У німецьких вищих навчальних закладах

різного профілю забезпечується професійна під-

готовка майбутніх педагогів-музикантів за ми-

стецьким, педагогічним, науковим й іншими

напрямами. Характерним для розвитку вищої

музичної освіти в Німеччині на сучасному етапі

є розширення спектру музичних спеціальностей

у ВНЗ (концертна педагогіка, музичний менед-

жмент, музична журналістика, музична терапія,

елементарна музична педагогіка тощо) у зв’язку з

актуальними інтересами населення, а також роз-

ширення змісту професійної підготовки (за раху-

нок більшої практичної спрямованості навчання,

підвищення ролі сучасної музики – академічної,

джазової, позаєвропейської, популярної, мульти-

медійних технологій тощо) у зв’язку з новими ви-

могами до фахівців у галузі музичної культури й

освіти.

Індивідуальні, групові, лекційні й семінар-

ські заняття в процесі професійної підготовки за

різними музичними напрямами доповнюються

проектно-орієнтованими заходами, серед яких

важливу роль відіграють: дослідницькі проекти,

наукові конференції й дисциплінарні семінари за

участю фахівців інших наукових галузей, митців

тощо; реконструкція музичних занять минулих

часів на основі історичних джерел (текстів, кар-

тин); організація міждисциплінарних «круглих

столів» з метою обговорення певної проблеми;

створення спільних робочих груп з викладачів та

студентів; різноманітні екскурсії; курси вихідного

дня за різними темами (створення музичних ін-

струментів, комп’ютерних музично-навчальних

програм тощо); віртуальні семінари через мережу

Інтернет й ін. (R. Kraemer, 2004).

Вчителі музики навчаються за моделлю,

підґрунтям якої є виконавська, музично-теоре-

тична, музично-історична і музично-педагогіч-

на освіта. Ця модель існує з часу Лео Кестенбер-

га, який був ініціатором International Society for

Music Education або ISME (Міжнародне товариство

музичної освіти) і її першим почесним президен-

том, і який створив модель музично-педагогіч-

ної освіти в Німеччині ще в 20-х роках минулого

століття.

Важливе місце займає створений Робочий

комітет щодо реалізації музично-педагогічних

досліджень, на форумах якого знаходять обго-

ворення наукові і методичні труди, нові наукові

програми, нові методи викладання. Для прове-

дення наукових досліджень студентів і підви-

щення кваліфікації вчителів низкою германсь-

ких фондів і суспільств (Фонд Олександра фон

Гумбольдта, Фонд імені Конрада Аденауэра, Фонд

імені Фрідріха Эберта, Суспільство Макса Планка,

Германське науково-дослідне суспільство) нада-

ються спеціальні стипендії. Такі дії підтверджу-

ють значущість дослідницького пошуку, різних

проявів інновацій у практико орієнтованій і ме-

тодичній діяльності, що застосовуються у системі

музичної освіти.

У дидактиці вищої школи Німеччини поси-

люються функції викладача як наукового керів-

ника і консультанта, набувають значення різні

форми кооперації між викладачами і студентами

(В. Арнольд, Ф. Вальтер, В. Кньохель, Ф. Лихте-

неккер, Р. Рецке). Так, Ф. Вальтер пов’язує високу

продуктивність наукової роботи студентів з по-

зитивним розвитком відношень між виклада-

чами і студентами, їх співпрацею і партнерськи-

ми взаємовідношеннями. Поділяючи ці позиції,

В. Арнольд і Г. Кньорншильд доходять висновку

щодо необхідності тісної співпраці викладача і

студента, їх спільної відповідальності за резуль-

тат у процесі науково-продуктивної діяльності

(Ф. Ратнер, 2012).

У Польщі трансформація загальної та про-

фесійної освіти висунула серйозні вимоги до

кваліфікації вчителів, яким рекомендується мати

науковий ступінь магістра, підставою для отри-

мання якого є захист магістерської роботи, яка

повинна відповідати певним критеріям, конкре-

тизованим у межах окремої дисципліни, а та-

кож захист цієї роботи на відповідному екзамені

(Г. Ніколаї, 2007). Отже, випускник вищої школи

крім професійної підготовленості повинен також

продемонструвати вміння користуватися науко-

во-понятійним апаратом обраної спеціальності.

Науково-літературний доробок у сфері про-

блематики, пов’язаної з магістерськими робо-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

тами випускників вищих навчальних закладів

Польщі, як в теоретичному, так і в експеримен-

тальному аспектах, є відносно багатим. Ця тема

посідає вагоме місце у працях відомих польських

дидактів і професорсько-викладацького складу

вищих педагогічних шкіл, університетів та му-

зичних академій, серед яких М. Дудзікова, Р. Гоз-

децька, З. Людкевич, М. Нізюрський, Й. Петер,

Й. Саран, М. Свєнтицький, З. Скорни, М. Славська,

М. Яковицька. Крім численних публікацій, при-

свячених проблематиці написання магістерських

робіт, мають місце довідники та посібники, що

визнані корисними для магістрів.

В магістерських роботах майбутніх учителів

музики використовується методологія тієї нау-

кової галузі, до якої відноситься вибрана пробле-

матика. На думку професора університету і му-

зичної академії в місті Лодзь Люціяна Цєшляка,

випускник напряму музичне виховання повинен

володіти методологією досліджень, типовою для

гуманітарних дисциплін, особливо історії та пе-

дагогіки. Професор наголошує на тому, що досвід

наукової роботи необхідний учителю музики для

досягнення успіху у своїй професійні діяльності

(Г. Ніколаї, 2007).

Більшість польських авторів відзначає, що

найважливіша мета магістерської роботи – упо-

рядкувати й зосередити інтереси випускників

напряму музичне виховання навколо завдань,

що стоять перед учителем музики сучасної шко-

ли. Магістерська робота повинна бути пов’язана

з проблематикою школи та впровадити майбут-

нього вчителя в середовище, в якому він буде

функціонувати, а також пробуджувати інтерес

до подальших самостійних досліджень. М. Нізюр-

ський стверджує, що на чільному місці повинні

бути магістерські роботи, які заохочують студен-

та до проведення експерименту (діагностуючого

або педагогічного) в самій школі.

Практика керівництва магістерськими робо-

тами майбутніх учителів музичного мистецтва в

Польщі суттєво відрізняється від організації на-

писання магістерських праць на музично-педа-

гогічних факультетах в Україні. Основною ауди-

торною формою роботи польських магістрантів

є не індивідуальні заняття з науковим керівни-

ком, а групові семінарські заняття з промотором

(керівником), на яких обговорюються методоло-

гічні та технологічні проблеми певного напря-

му досліджень, що самостійно визначається сту-

дентами шляхом запису до конкретного фахівця

– музикознавця, хормейстера, інструменталіста,

вокаліста, методиста тощо.

Можна виділити два основних типи музич-

но-педагогічних досліджень, що захищаються в

Польщі, – діагностичні, в яких головною метою

є опис існуючого стану, та експериментальні (в

основному, пілотажні), в яких певною мірою ве-

рифікуються нові розв’язання. Ці розвідки здійс-

нюються у двох сферах: досліджується музичне

виховання в школі і процес підготовки вчителів

музики. Значну кількість досліджень складно

кваліфікувати однозначно, часто вони прово-

дяться на межі різних наукових дисциплін, ви-

користовують різні дослідницькі техніки щодо

багатьох проблем.

Крім індивідуальних розвідок науков-

ців, існують розгалужені дослідження в межах

спеціальних проектів, замовлених міністерством.

Значний резонанс у польській громадськості

викликали загально польські дослідження – так

звана «експертиза Раковського». Автори «експер-

тизи» стверджували, що у напрямі музичного

виховання у навчальних закладах, підзвітних ві-

домству науки, слід звертати більшу увагу на ро-

звиток академічних кадрів й інтенсифікацію до-

слідницьких праць у межах науково-методичної

проблематики музичного виховання.

У Великобританії розвиток науково-дослід-

ницької культури майбутніх педагогічних фахів-

ців здійснюється на всіх етапах безперервної

освіти шляхом включення студентів у різноманіт-

ну дослідницько-пошукову діяльність, здійснен-

ня дослідницьких проектів. Однією з пріоритет-

них цілей професійно-педагогічної підготовки

майбутнього вчителя стає виховання і становлен-

ня педагога-дослідника, мислячого практика, для

якого властиві професіоналізм і компетентність.

У спеціальному розділі Білої Книги, присвя-

ченому вчителю, окреслено такі завдання:

• орієнтація вчителів і керівників шкіл на

новітні дослідження у вивченні педагогічної май-

стерності;

• забезпечення оперативного доступу до

наукових досліджень, новітнього навчального

матеріалу і навчальних засобів;

• забезпечення умов для обміну передовим

педагогічним досвідом;

• створення на базі шкіл своєрідних дослід-

ницьких лабораторій для проведення експери-

ментів і апробацій інноваційних методів навчан-

ня.

Головним завданням оволодіння основами

дослідження є аналіз явищ і пояснення своїх ре-

зультатів, в чому студент і проявляє себе як дослід-

ник. Студенти Брістольського, Кембриджського,

Оксфордського університетів націлені на вико-

нання спеціальних дослідницьких проектів, про-

ведення й аналіз власного психолого-педагогічно-

го експерименту з подальшим використанням на

практиці дослідницьких результатів. Професор

Кембриджського університету Д. Гопкінс зазна-

чає, що науково-дослідницька робота студентів та

його керівника мають стати експериментальним

майданчиком у проведенні науково-практичних

семінарів, конференцій, розробці та впроваджен-

ні науково-практичних проектів.

У вищій школі студенти проходять ґрун-

товну теоретичну підготовку з обраної галузі гу-

манітарних наук. Навчальний процес спрямова-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

ний на здобуття загального розуміння системи

предметів, глибоке наукове осмислення їх змісту

з позицій різних теоретичних підходів. Майбутні

вчителя вчяться оперувати науковими терміна-

ми, знайомляться із ключовими проблемами

предмета, їх дослідниками, різними методами

дослідження. навчальні модулі спрямовані на

розвиток дослідницьких навиків, професійних

умінь у проектній роботі і групових презентаціях.

Спільною рисою для гуманітарних спеціально-

стей є те, що на цьому етапі студенти активно

опановують навики і техніки наукових дослід-

жень свого предмету, крім того розширюють і по-

глиблюють коло своїх наукових інтересів.

Питанню науково-дослідницької роботи

майбутніх вчителів присвячено багато праць,

зокрема монографічні дослідження британсь-

ких науковців щодо теорії педагогіки, специфіки

і сутності дослідницької діяльності студентів у

Великобританії (Г. Девіс, К. Джонсон, Е. Хокінс,

П. Хьорст, Р. Пітерс, Дж. Коперман, Л. Стенхауз,

Дж. Річарс та ін).

Своєрідним синтезом сучасної педагогічної

думки є праці професора Сассекського універ-

ситету Пітера Еббса, для якого особливий інте-

рес представляє питання щодо закономірностей

формування вмінь виробляти оригінальні ідеї у

різноманітних сферах діяльності (науковій, мис-

тецькій). П. Еббс, підкреслюючи важливість на-

укового осмислення самого предмету пізнання,

пропонує розглядати творче мислення як діалек-

тичний рух у координатній площині двох взаємо

перпендикулярних осей: вертикальній (свідо-

ме-несвідоме) і горизонтальній (традиційне-но-

ве).

У Великобританії особливого значення наб-

уває післядипломне навчання, яке розглядається

як невід’ємна частина навчального процесу у ви-

щій школі. Серед головних концептуально-органі-

заційних моделей неперервного навчання пра-

цюючих вчителів виділяють такі: технологічна

модель (відома, як модель Б. Джойса і Б. Шоверса);

рефлексивна модель; навчання на базі проектів.

Технологічна модель передбачає розши-

рення дидактичного інструментарію вчителя,

надання йому допомоги в оволодінні новими

педагогічними технологіями; педагогічними

нововведеннями. У межах рефлексивної моделі

навчання післядипломна освіта і підготовка пе-

дагогів будується як пошук нових пізнавальних

орієнтирів, підвищення пізнавальних можли-

востей працюючих учителів на основі їх самос-

прямованості. Моделі навчання на базі проектів

пропонуються вчителям з високим рівнем схиль-

ності до дослідництва, аналізу, рефлексії (С. Си-

ненко, 2002).

Висновки. Таким чином, вивчення педа-

гогічного досвіду у вищій школі за кордоном

(Німеччині, Польщі, Великобританії) свідчить,

що підвищення рівня науково-методологічної

освіти, фундаменталізація освітнього простору,

його «онаучнення», що забезпечується посилен-

ням єдності теоретичної і практичної, навчаль-

ної і дослідницької складових професійної підго-

товки майбутніх вчителів музичного мистецтва;

активізація дослідницьких, рефлексійних, ін-

новаційних форм навчання – це ті чинники, які

впливають на розвиток критичного, міждис-

циплінарного, аналітичного, методологічного

мислення майбутнього фахівця і створюють не-

обхідний фундамент для формування його науко-

во-дослідницької культури.

Перспективи подальших досліджень. Про-

довження обраного напряму дослідження ми вба-

чаємо у вивченні означеної проблематики в ін-

ших країнах світу, зокрема у США, Канаді.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Катревич, Л. В. (2015). Сучасні тенденції та зміст професійної підготовки вчителів гуманітарних дисци-

плін у вищих закладах освіти Великої Британії. Режим доступу: http://nbuv. gov. ua/UJRN/Vnadped_2015_4_9

Ніколаї, Г. Ю. (2007). Музично-педагогічна освіта в Польщі: історія та сучасність: Монографія. Сумсь-

кий Сдержавинй педагогічний університет імені А. С. Макаренка. Суми: СумДПУ, 395 с.

Синенко, С. І. (2002). Розвиток післядипломної педагогічної освіти в країнах Західної Європи (Англія,

Франція, Німеччина): Автореферат дис. … канд. пед. наук: 13. 00. 04. Центральний інститут післядиплом-

ної педагогічної совіти АПН України, Київ, 20 с.

Ратнер, Ф., Матушевская, Г. (2012). Подготовка учителей за рубежом: монография. Казань: Издатель-

ство Казанского университета, 114 с.

Тушева В. В. (2015). Формування науково-дослідницької культури майбутнього вчителя музики в

процесі професійної підготовки: теорія і практика: Монографія. УМО НАПН України. Харків: Майдан, 450

Vitkauskas R., Rinkevičius Z. (2007). Būsimųjų muzikos pedagogų nuostatos meninio ir dvasinio ugdymo

atžvilgiu. Pedagogika: mokslo darbai. (v. 85), 129-134.

Kiel, S. (2008). Methodische Bildung als hochschulpädagogisches. Anliegen- ausgewählte Probleme.

Wissenschaftliche Zeitschrift der Karl-Marx-Universität. Lepzig, (v.3), 298-301.

Kraemer R. (2004). Musikpädagogik – eine Einführung in das Studium. Augsburg : Wißner, 480 s.

Helms, S., Schneider, R., Weber, R. (Eds.). (2005). Lexikon der Musikpädagogik. Kassel: Bosse, 295 s.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

REFERENCES

Katrevich, L. V. (2015). SuchasnI tendentsiyi ta zmIst profesIynoyi pIdgotovki vchiteliv gumanitarnih

distsiplin u vischih zakladah osviti Velikoyi Britaniyi. [Modern tendencies and maintenance of professional

preparation of teachers of humanitarian disciplines are in higher establishments of formation of Great Britain].

Retrieved from http://nbuv. gov. ua/UJRN/Vnadped_2015_4_9 [in Ukrainian].

Nikolayi, G. Yu. (2007). Muzichno-pedagogIchna osvIta v Polschi: IstorIya ta suchasnist: MonografIya.

[Musically pedagogical education in Poland: history and contemporaneity: Monograph]. Sumi: SumDPU. [in

Ukrainian].

Sinenko, S. I. (2002). Rozvitok pIslyadiplomnoyi pedagogichnoyi osviti v krayinah zahidnoyi Evropi

(AnglIya, FrantsIya, NImechchina): Avtoreferat dis. … kand. ped. nauk: 13. 00. 04. [Development after diploma

pedagogical education in the countries of Western (England, France, Germany): Abstract of thesis]. Tsentralniy

Institut pIslyadiplomnoyi pedagogIchnoyi soviti APN Ukrayini, Kiyiv. [in Ukrainian].

Ratner, F., Matushevskaya G. (2012). Podgotovka uchiteley za rubezhom: monograya. [Preparation of

teachers abroad: monograph]. Kazan: Izdatelstvo Kazanskogo universiteta. [in Russian].

Tusheva, V. V. (2015). Formuvannya naukovo-doslIdnitskoyi kulturi maybutnogo vchitelya muziki v

protsesi profesiynoyi pidgotovki: teoriya i praktika: MonografIya. [Forming of scientically-research culture of

future music master in the process of professional preparation: theory and practice: Monograph]. UMO NAPN

UkraYini. HarkIv: Maydan. [in Ukrainian].

Vitkauskas, R., Rinkevičius Z. (2007). Būsimųjų muzikos pedagogų nuostatos meninio ir dvasinio ugdymo

atžvilgiu. Pedagogika: mokslo darbai. T. 85. 129-134. [in Poland].

Kiel, S. (2008). Methodische Bildung als hochschulpädagogisches. Anliegen- ausgewählte Probleme.

Wissenschaftliche Zeitschrift der Karl-Marx-Universität. Lepzig, H. 3. 298-301. [in Germany].

Kraemer R. (2004). Musikpädagogik – eine Einführung in das Studium. Augsburg: Wißner. [in Germany].

Helms, S., Schneider, R., Weber, R. (Eds.). (2005). Lexikon der Musikpädagogik. Kassel: Bosse, 295. [in

Germany].

Дата надходження рукопису 28.02.2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Object. In the article taking into account forming of European educational space orientated

on rapprochement of the systems of training of pedagogical personnels in the countries of european

union, actuality of the research-oriented studies as innovative is grounded. Methods. On the basis

of comparativist analysis the different vectors of refraction of theoretical and practical experience

are considered in relation to forming of scientically-research culture of teachers, future teachers

of musical art, in European countries (To Germany, Poland, Great Britain). Results. It was found

that in the European pedagogical space there is a signicant number of teacher training programs

«teacher-scientist», «teacher-researcher», «teacher who reexively self-governs», «teacher - reexive

practice». In these programs, the conditions for organizing the training of future teachers, the

nature of educational interaction are transformed and subject to the requirements of research. The

German pedagogical system is based on W. Humboldt’s concept of higher education and determines

that the specialty «music teacher» is based on three «whales» - creativity, science and pedagogy. It is

established that in Poland the master’s research is considered as a didactic category in art education

and requires different ways of organizing scientic and pedagogical guidance; in the Great Britain,

the education and development of a teacher-researcher, a thinking practitioner, is a personal marker

of his competence and professionalism. Conclusions. Factors inuencing the development of critical,

interdisciplinary, analytical, methodological thinking of the future specialist and creating the necessary

foundation for the formation of his research culture are identied. This is raising the level of scientic

and methodological education, the fundamentalization of the educational space, its «learning», the

intensication of research, reection, innovative forms of learning.

Keywords: European educational space; research culture of a music teacher; research-oriented

learning; interdisciplinary thinking; music-pedagogical education; continuing education.

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.04

STUDY OF SCIENTIFIC RESEARCH CULTURE

OF FUTURE MUSIC TEACHERS IN EUROPEAN

COUNTRIES

Doctor of Pedagogical Sciences, Professor,

Professor of the Department of Theory and

Methods of Art Education and Conductor-

choral Training of the Teacher of H.S.

Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University, Kharkiv, Ukraine

email: tushevavika@gmail.com

https://orcid.org/0000-0002-9451-0532

Формування науково-дослідницької культури майбутніх учителів

музичного мистецтва в Європейських країнах

УДК 378.784.1 (477)»19»

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.05

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДО-

МОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО

МИСТЕЦТВА У «ХОРОВОМУ КЛАСІ»

доктор педагогічних наук, професор кафе-

дри теорії і методики мистецької освіти та

диригентсько-хорової підготовки вчителя

Харківського національного педагогічного

університету імені Г.С. Сковороди

Харків, Україна

email: a.sokolova.a2017@gmail.com

https://orcid.org/0000-0003-0284-7320

У статті розкривається проблема формування національної самосвідомості підростаючого

покоління та її значення у підготовці майбутніх учителів музичного мистецтва. Автором висвітлено

погляди вітчизняних науковців на означену проблему, визначено сутність тлумачення поняття «націо-

нальна самосвідомість» та актуалізована роль національної самосвідомості на сучасному етапі транс-

формацій українського суспільства. У дослідженні наголошується на значенні хорового мистецтва у

розвитку особистості та порушується питання використання в навчально-виховному процесі факуль-

тетів мистецького спрямування кращих зразків хорової музики українських композиторів, які зверта-

лись до славетної поезії Тараса Григоровича Шевченка, сповненої національно-патріотичних ідей, любові

до України та українського народу. Автором проаналізовано хорові твори вітчизняних композиторів,

написані на вірші Т.\ Шевченка з репертуару жіночого хору «Anima» ХНПУ імені Г.С. Сковороди, вивчення

та концертне виконання яких сприятиме формуванню у майбутніх учителів музичного мистецтва на-

ціональної самосвідомості. Доведено важливість формування національної самосвідомості у підроста-

ючого покоління.

Ключові слова: національна самосвідомість; Тарас Шевченко; хорові твори; вітчизняні компози-

тори; майбутні вчителі; музичне мистецтво; хоровий клас.

Постановка проблеми та її зв’язок з важли-

вими науковими та практичними завданнями.

Інтеграція української держави в європейське й

світове співтовариство, сучасні соціально-еко-

номічні перетворення, військові виклики актуалі-

зують проблему національно-патріотичного ви-

ховання підростаючого покоління та вимагають

модернізації сучасної вищої педагогічної освіти

на засадах формування високоосвіченої, культур-

ної й творчої особистості готової до опанування,

успадкування й піднесення національних духов-

них цінностей. Реалізація окреслених стратегіч-

них завдань передбачає розвиток у молоді націо-

нальної самосвідомості, любові до рідної землі,

свого народу, його культури та історії, що детер-

мінується у «Стратегії національно-патріотич-

ного виховання» (2019), «Національній доктрині

розвитку освіти України ХХІ століття» (2002),

Концепції національного виховання (1995), Кон-

цепції виховання дітей та молоді у національній

системі освіти (1996). Зусилля всіх суспільних ін-

ституцій повинні бути спрямовані на виховання

у студентської молоді здатності до входження у

світовий соціокультурний простір за умови збе-

реження української національної ідентичності.

На цьому наголошував видатний український

філософ, митець Т. Шевченко «Учитесь, читайте, і

чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Великої уваги, з огляду на вищезазначене,

набувають питання національного виховання,

формування національної самосвідомості май-

бутніх учителів музичного мистецтва, які висту-

пають підґрунтям фахової підготовки і професій-

ної відповідальності. На значенні хорового співу

як дієвого засобу формування особистості наголо-

шувалося світовими і вітчизняними науковцями

й педагогами-практиками в різні часи. К. Стецен-

ко відзначав, що саме співи повинні стати могут-

нім знаряддям для виховання народу як в мораль-

ному, так і в національному аспектах. «З пісень

він (народ) узнає і серцем своїм прийме дух воль-

ності й свободи народної, яку він колись мав і за

яку діди його так тяжко боролись. З пісень своїх

народ навчиться тому, чому не зможуть навчити

ніякі лекції та самі натхненні слова. Пісня, дякую-

чи ритмові, з’явиться могутнім фактором для ро-

звитку почуття єдності, гуртування і солідарності

громадськості» (К. Стеценко, с. 304).

Провідне значення у формуванні національ-

ної самосвідомості майбутніх учителів музично-

го мистецтва має дисципліна «Хоровий клас» та

широке використання в роботі високохудожніх

зразків вітчизняного й зарубіжного хорового ми-

стецтва й, зокрема, хорових творів, написаних на

вірші Тараса Григоровича Шевченка. Його думки

та погляди є і сьогодні актуальними. Немеркну-

че слово Кобзаря дозволяє відчути велич україн-

ського народу, красу української природи, не

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

тільки доторкнутися до самих болючих сторінок

історії України, але й пережити їх разом з поетом.

Воно виховує найкращі людські почуття, любов

до Батьківщини, викликає почуття гордості за

український народ, закликає до збереження бага-

товікових традицій нашого народу.

Велике Шевченківське Слово в різні часи

приваблювало композиторів.

Видатні вітчизняні композитори М. Верби-

цький, В. Губаренко, Л. Дичко, М. Кармінський,

Л. Колобуб, А. Кос-Анатольський, О. Кошиць,

М. Лисенко, С. Людкевич, Ю. Мейтус, Л. Ревуцький,

В. Сильвестров, М. Скорик, К. Стеценко, А. Штога-

ренко та інші своєю хоровою творчістю сприяли

поширенню поезії Тараса Шевченка в культурно-

му житті України та світі. Це пов’язано з тим, що

хорова музика є саме тим духовним осередком, в

якому протягом багатьох століть зберігається «ге-

нетичний код» української культури.

Аналіз основних досліджень і публікацій

засвідчив, що проблеми підготовки майбутніх

учителів музичного мистецтва розглядалися в

працях Е. Абдуліна (2005), О. Горбенко (2012), Л. Ва-

силенко (2014), А. Козир (2011), Л. Масол (2006),

Г. Падалки (2010), О. Ростовського (2015) та ін. Пи-

тання підготовки майбутніх вчителів музичного

мистецтва у різних видах педагогічної діяльності

знайшли висвітлення в дослідженнях А. Душно-

го (2015), Вей Ліміна (2011), Н. Овчаренко (2014),

Є. Проворової (2018), Л. Теряєвої (2017), Л. Тоцької

(2014) та ін.

Питання національного виховання підро-

стаючого покоління були предметом вивчення

у розвідках Т. Бабаєвої (2013), М. Боришевського

(2003), Н. Власової (2015), Л. Гуцал (2016), М. Ди-

митрова (2013), О. Колісника (2019), Т. Онищенко

(2015), О. Сердюк (2017) та ін.

Увагу науковців привертають різні аспекти

дослідження проблеми національної самосвідо-

мості. Сутність поняття, функції національної са-

мосвідомості, умови її формування розглядаються

В. Буяшенко (2005), Є. Зелінською (2009), А. Фар-

тушним (2002), В. Юрченком (2012), сутнісні озна-

ки національної самосвідомості розкрито в пра-

цях А. Гафіатуліної (2017), О. Жаворовської (2014),

В. Савчук (2017), структурні компоненти означе-

ної дефініції вивчали С. Іванова (2004), В. Карлова

(2010) та ін.

Аналіз соціологічних, психологічних, педа-

гогічних наукових досліджень дає можливість

стверджувати, що формування у підростаючого

покоління національної самосвідомості, усвідом-

лення кожною людиною неповторної єдності себе

з іншими особами в межах українського суспіль-

ства є необхідною умовою розвитку нашої держа-

ви. Актуальність даної проблеми обумовлюється

багатьма факторами, серед яких: політична та

економічна ситуації в країні, занепад у націо-

нальному, патріотичному, громадянському ви-

хованні, нехтування національними традиціями.

На думку науковців, наслідками таких трансфор-

мацій може стати втрата цільових підсистем еко-

номічної і політичної модернізації, національної

самобутності та спроможності до соціокультурно-

го відтворення (О. Жаровська, 2014, с. 233-242).

Висвітлюючи проблеми формування на-

ціональної самосвідомості майбутніх вчителів

музичного мистецтва, ми спирались на погляди

Є. Зелінської. Науковець визначає дану дефіні-

цію як: усвідомлення спільнотою або окремою

людиною духовної єдності, етнічно-історичної

спорідненості, культурної самобутності і непо-

вторності, усвідомлення національної приналеж-

ності, спільності специфічної долі та історичного

коріння, ототожнення людиною себе з іншими

«співпредставниками» суспільства (Є. Зелінська,

2009, с. 204). Науковці підкреслюють, що сутність

національної самосвідомості полягає в пізнанні,

розумінні кожною людиною себе, усвідомленні

своєї життєдіяльнісної функції як виразника на-

ціональних, духовних цінностей, винайдення

свого місця в соціальному просторі.

Погляди Т. Шевченка на національно-па-

тріотичне і морально-естетичне виховання мо-

лоді, значущість його спадщини для сьогодення

і майбутнього України і українців стали основ-

ним змістом багатьох наукових досліджень. У

численних розвідках, присвячених літературній

творчості Т. Шевченка, розкриваються ідейні

прагнення митця, його діяльність як поета, етно-

графа, художника. Вплив Т. Шевченка на розви-

ток української музичної культури знаходить ви-

світлення в працях Н. Андрос (1985), М. Гордійчука

(1956), П. Козицького (1965), Л. Пархоменко-Ти-

мофієвої (1964), О. Цалай-Якименко, В. Якуб’яка

(1964) та інших. М. Гордійчук називає Т. Шевчен-

ка наймузикальнішим поетом у світовій літе-

ратурі, а В. Якубяк – ніжним, чуйним інтерпре-

татором, вдумливим музикантом-критиком та

музикантом-мислителем. У доробках вищеназва-

них мистецтвознавців ґрунтовно аналізуються

особливості музичної мови й форми творів, істин-

не усвідомлення та відтворення композиторами

музичності поезії Т. Шевченка тощо. Однак, вив-

чення значного масиву музично-педагогічної лі-

тератури дозволяє стверджувати про відсутність

праць, які б розглядали значущість використання

хорових творів, написаних на вірші митця, у на-

ціональному вихованні майбутніх вчителів му-

зичного мистецтва та становленні їх світогляду.

Формулювання цілей та завдань статті.

Мета статті полягає у розкритті сутності форму-

вання національної самосвідомості майбутніх

учителів музичного мистецтва засобами вив-

чення творів вітчизняних композиторів на вірші

Т. Шевченка у «Хоровому класі».

Виклад основного матеріалу дослідження.

Підготовка майбутніх учителів музичного мис-

тецтва на факультетах мистецького спрямування

передбачає не тільки набуття здобувачами фахо-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

вих компетентностей, а має за мету формування

духовних, естетичних і моральних цінностей,

власних духовно-світоглядних орієнтацій, націо-

нальної самосвідомості.

Одне з головних місць серед комплексу

спеціальних дисциплін займає «Хоровий клас»,

який розглядається багатьма дослідниками, з од-

ного боку, як начальна дисципліна, що синтезує

знання з усіх предметів музичної спеціалізації

(педагогіки, психології, мистецтвознавства, хо-

рознавства, хорового диригування, постановки

голосу, музичного інструменту тощо), з іншого –

як навчальний виконавський колектив, робота в

якому спрямовується на осягнення хорового мис-

тецтва та усвідомлення його значення в засвоєн-

ні традицій та піднесенні національної культури

України, розвиток духовності, ціннісного став-

лення до надбань українського народу, реаліза-

цію творчих можливостей кожного студента та

його подальше самовдосконалення й розвиток.

Визначальну роль «Хорового класу» у досяг-

ненні окреслених завдань відіграють хорові тво-

ри – репертуар, який являється підґрунтям для

набуття здобувачами вищої освіти професійних

компетеностей, є дієвим чинником морального,

естетичного, національного виховання майбут-

ніх вчителів музичного мистецтва.

Важливу роль у формуванні поглядів, пере-

конань, національних ідеалів, створених упро-

довж віків українським народом і покликаних

генерувати світоглядні позиції та ціннісні орієн-

тири майбутніх учителів музичного мистецтва

набуває використання в роботі «Хорового класу»

творів вітчизняних композиторів, написаних на

вірші Т. Шевченка. Викриваючи значущість Шев-

ченкового Слова у національному вихованні, не

можливо на погодитися з думкою В. Погребенни-

ка, який називав Т. Шевченка «об’єднуюче-націо-

нальною цінністю, арсеналом непроминальних

моральних вартостей, Новим Заповітом україн-

ському й усякому іншому народові» (В. Погребен-

ник, 2004, с.19)

Українські митці (К. Данькевич, П. Козиць-

кий, М. Лисенко та інші) відзначали, що через лю-

бов до рідної пісні Т. Шевченко наділив свої вірші

незрівняною красою мелодійності, гармонійної

співучості, яка й надихала їх на створення хо-

рових творів. «Досконалість художньої форми,

майстерне володіння прийомами народного вір-

шування, могутня сила впливу істинно великих

глибоко людяних ідей ... призвели до створення

на його тексти величезної кількості творів компо-

зиторами-професіоналами», – зазначав М. Гордій-

чук (1956, с. 205).

З огляду на те, що автор даної статті є керів-

ником жіночого хору «Аnima» основна увага спря-

мується на розгляд хорових творів, написаних на

вірші Т. Шевченка для жіночого хору.

У роботі «Хорового класу» з точки зору на-

ціонального виховання вагому роль відіграють

хорові твори, які сприяють формуванню у май-

бутніх вчителів музичного мистецтва любові до

рідного краю, пісенної української мови, потягу

до навчання й звеличення своєю працею україн-

ської землі. Серед таких творів, написаних віт-

чизняними композиторами для жіночого хору,

можна виділити «Учитеся, брати мої» А. Кос-Ана-

тольського. У розгорнутому музичному творі осяг-

ненню головного змісту вірша сприяє різноманіть

музичної мови, яка ґрунтується на інтонаційних

зворотах народної пісенності. Добрі настанови,

батьківські повчання в поезії Т. Шевченка підкрі-

плюються хвилеподібною мелодією та поєднан-

ням простого й пунктирного ритму, що надає ху-

дожньому образу з одного боку якоїсь суворості, а

з іншого – доброзичливості, турботливості. Знач-

ну образно-інтонаційну роль у музично-драма-

тичному розвитку твору відіграє фортепіанний

супровід. Музична інтерпретація А. Кос-Анатоль-

ського посилює основну ідею вірша Т. Шевченка

– любові до рідної землі, її традицій, зрощуванню

в собі національної гідності, вихованню поваги до

батьків.

Український народ, природа, життя, праця

становлять для Т. Шевченка невичерпне джерело

прекрасного. Усе, до чого торкаються руки трудів-

ника, оживає, сповнюється красою і значущістю.

Уявлення про працю як благо людини в концепції

Тараса Григоровича органічно зливається з по-

няттям добра. Усе прекрасне і добре, за Т. Шевчен-

ком, твориться в житті на основі трудового діян-

ня. Сама людина стає прекрасною в тій мірі, у якій

вона вносить свою частку творчої праці в працю

суспільну. Всі вищеозначені чинники знайшли

своє безпосереднє музичне втілення у хоровому

творі Я. Степового «Садок вишневий коло хати»,

написаному для жіночого хору а’cappella.

Загальний настрій позначений мелодич-

ною й метро ритмічною простотою, ладовим за-

барвленням, єдиним елегійно-споглядальним

настроєм, задушевністю зближує хор з українсь-

кими народними ліричними дівочими піснями.

У його музичній мові простежується синтетичне

поєднання поетичної і музичної інтонації, яка

малює виконавцям літній вечір української ро-

дини у всій красі та поглиблює силу емоційного

сприйняття художнього образу. Треба відзначити

ґрунтовне знання композитором особливостей

звучання жіночих голосів, що допомагає співакам

в оволодінні музичним матеріалом, сприяє скорі-

шому проникненню в художній образ та створен-

ню відповідного емоційного настрою.

Видатному українському композитору, пе-

дагогу Я. Степовому, у звучанні жіночого хору

без інструментального супроводу, вдалося з дуже

просто, але з високим натхненням відобразити

мальовничу українську природу, взаєморозумін-

ня і повагу, що панує в родині, підкреслити образ

матері, її відданість і любов.

Близькість музичної мови та стилю викла-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

дення матеріалу до народних пісень (наприклад,

Я. Степовий «Я дивлюся – аж світає») та сама музи-

кальність віршів Т. Шевченка роблять основний

їх зміст більш переконливим і зрозумілим, що

сприяє глибшому усвідомленню студентами зна-

чущості висловленої у них головної мети.

Значне місце в творчості українських ком-

позиторів займає втілення ліричного й ліри-

ко-драматичного тематизму творів Т. Шевченка.

У творах «Тополя» К. Стеценка, «Зацвіла в долині»

Б. Фільц, «Ой одна я, одна» й «На в городі коло бро-

ду» А. Штогаренка, «Дівоча пісня» Ю. Щуровсько-

го, «Не щебече соловейко» в обробці Г. Верьовки

за допомогою майстерності композиторів роз-

криваються найсвітліші, найвищі духовні якості

української дівчини, жінки, їхні переживання,

спричинені соціальною несправедливістю й при-

ниженнями.

Вищеназвані композитори за допомогою ін-

тонаційно-ритмічних зворотів, гармонічної мови

допомагають виконавцям більш глибоко відчути

прекрасний своєю моральною силою і чистотою

жіночий образ.

При вивченні хорових творів, зміст біль-

шості яких торкається проблем загубленого ко-

хання, страченого чи скаліченого назавжди жит-

тя дівчини або молодиці, студентам надається

можливість відчути особливості історичної доби,

пережити долі дівчат, які потерпали від нещас-

ного кохання, доторкнутися до душевної краси,

чистоти, глибини і вірності їхніх почуттів. Підси-

люючи емоційну напруженість вірша, відповід-

ним глибоким народнопісенним музичним тема-

тизмом, композитори вводять виконавців у стан

співпереживання, збуджують їхні почуття, вна-

слідок чого відбувається естетизація, впорядку-

вання, «окультурення» піднятих творами з гли-

бин душі емоційних пластів. Дані твори плекають

у виконавців також любов до добра, послідовну

непримиренність до зла й неправди.

Висновки. Таким чином, використання в

«Хоровому класі» творів, написаних на вірші

Т. Шевченка, дозволяє студентам не тільки зро-

зуміти соціальну значущість почуттів як поета

так і композиторів, а й пережити той або інший

художній образ разом із ними, що розвиває їх осо-

бисту емоційну сферу й духовність. Опанування

вищеназваними композиціями вчить майбутніх

учителів музичного мистецтва якою чистою й

чесною, гуманною й правдивою, працьовитою й

товариською, сповненою власної гідності й поша-

ни до всіх, хто працює, повинна бути справжня

українська людина. Творчість Тараса Шевченка

підсилена майстерністю українських компози-

торів несе молоді виховний потенціал, спрямова-

ний на плекання національної свідомості, вихо-

вання патріотизму національної гідності, духовне

збагачення особистості.

Треба відзначити, залучення майбутніх учи-

телів музичного мистецтва до опанування хоро-

вих творів на вірші Т. Шевченка, кращих зразків

хорової музики, збереження та поширення націо-

нальної культури через виконавську діяльність

є одним із засобів формування національної са-

мосвідомості. Робота над цими творами, сприй-

мання їх художніх образів допомагає студентам

осмислити свою національну та культурну при-

належність, уможливлює пізнання не тільки

хорового мистецтва, а й самих себе (своїх уподо-

бань, поглядів, можливостей, життєвого й твор-

чого потенціалу), сприяє визначенню перспектив

подальшого саморозвитку та самовдосконалення.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Андрос, Н. (1985). Музична інтерпретація поезії Шевченка: (на матеріалі хорових творів укр. рад.

композиторів). Київ: Музична Україна, 72 с.

Васильєва, О. (2013). Підготовка майбутніх вчителів музичного мистецтва до практики роботи з хо-

ром. Час мистецької освіти: зб. наук. праць 1 Міжнародна науково-практична конференція. Харків: ХНПУ

ім.Г.С.Сковороди, 273-276.

Гордейчук, Н. (1956). Творчество Тараса Шевченко в русской музыке. Из истории русско-украинских

музыкальных связей. Москва: Музгиз, 203-212.

Жаровська, О.П. (2014). Національна самосвідомість як складова патріотичного виховання студентів

педагогічних університетів. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Вип.

18(1). 233-242. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tmpvd_2014_18%281%29__28

Зелінська, Є. (2009). Національна самосвідомість та фактори її формування. Філософські проблеми

гуманітарних наук. Філософські проблеми гуманітарних наук. Режим доступу : http://www.info-library.

com.ua/books-text-11405.html

Козицький, П. (1965). Тарас Шевченко і музика. Шевченко і музика. Київ: Мистецтво, 5-18.

Королюк, Н. (1994). Кобзарева пісня : поезія Тараса Шевченка і музика. Київ : Фонд мистецтв «Юні

таланти», 76 с.

Пархоменко-Тимофієва, Л. Т. (1964). Шевченко і українська музика. Українська мова і література в

школі. Київ, № 5. 33-40.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

Погребенник, В. (2004). «Україна в антоновім огні»: ідейно-тематичний комплекс українсь-

кої поезії ХІХ – ХХ століття. Сучасний погляд на літературу. Режим доступу: http://enpuir.npu.edu.ua/

handle/123456789/26734

Приходько, Ю.О., Юрченко, В.І. (2012). Психологічний словник-довідник: Навчальний посібник.

Київ: Каравела, 328 с.

Стеценко, К. Г. (1981). Спогади, листи, матеріали. Київ: Музична Україна, 480 с.

Любченко, А. (упор.). (1989). Хорові твори на вірші Тараса Шевченка. Київ: Музична Україна.

Якубяк, В. (1964). Музикальність Шевченка. Тези доповідей VI-ої звітної наукової конференції. Дрого-

бич: Дрогобицький держ. пед. інститут ім. І. Франка. 180-182

REFERENCE

Andros, N. (1985). Muzychna interpretatsiya poeziyi Shevchenka (na materiali chorovykh tvoriv

ukrains’kykh radyans’kykh kompozytoriv). [Musical interpretation of Shevchenko’s poetry: (based on choral

works by Ukrainian Soviet composers]. Kiyev: Muzichna Ukraína. [in Ukrainin].

Vasil’eva, O. (2013). Pidkhotovka maybutnikh vchiteliv muzyichnokho mystetstva do practyky roboty z

khoromChas mystets’koyi osvity. [Preparing future music teachers for the practice of working with the choir].

Kharkív: KHNPU ím.G.S.Skovorodi. [in Ukrainian].

Hordiychuk, N. (1956). Tvorchestvo Tarasa Shevchenka v russkoyi musyke. Is istoriyi russkoy musici.

[Creativity of Taras Shevchenko in Russian music. From the history of Russian-Ukrainian musical ties]. Moskva:

Muzgiz. [in Russian].

Zharovsʼka, О.Р (2014) Natsionalʼna samosvidomistʼ yak skladova patri-otychnoho vykhovannya studentiv

pedahohichnyh vusiv. Teoretyko-metodychni problemy vykhovannya ditey ta uchnivsʼkoyi molodi. [National Self-

Consciousness as a Component of Patriotic Education of Students in Pedagogical Universities]. (v.18). Retrieved

from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tmpvd_2014_18%281%29__28 [in Ukrainian].

Zelinska, Ye. I. (2009). National consciousness and factors of its formation. Filosofski problem humanitarnykh

nauk. Redrieved from http://www.info-library.com.ua/books-text-11405.html [In Ukrainian].

Kozitskiy, P. (1965). Taras Shevchenko i muzyka. Shevchenko i muzyka [Taras Shevchenko and music.

Shevchenko and music]. Kyyiv: Mystetstvo, 5-18. [in Ukrainian].

Korolyuk, N. (1994). Kobzareva pisnya. [Kobzar’s song]. Kyyiv: Fond mystetstv «Yuni talanty». [in Ukrainin].

Parkhomenko-Timoyeva, L. T. (1964). Shevchenko i ukrayinsʹka muzyka. Ukrayinsʹka mova i literatura v

shkoli. [Shevchenko and Ukrainian music. Ukrainian language and literature at school]. Kyyiv, (v.5), 33-40. [in

Ukrainian].

Pohrebennyk, V. (2004). «Ukrayina v antonovim vohni»ideyno-tematychnyyi kompleks ukrayins’koyi poeziyi

ХІХ – ХХ stolittya. Suchasnyyi pohlyad na literature. [Ukraine in Anton’s Fire»: ideological and thematic complex

of Ukrainian poetry of the XIX - XX centuries]. Retrieved from http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/26734

[in Russian].

Prykhodʹko, YU.O., Yurchenko, V.I. (2012). Psykholohichnyy slovnyk-dovidnyk: Navchalʹnyy posibnyk.

[Psychological dictionary-reference book]. Kyyiv: Karavela. [in Ukrainian].

Stetsenko, K. H. (1981). Spohady, lysty, materialy. [Help, leaves, materials]. Kyyiv: Muzychna Ukrayina. [in

Ukrainian].

Lyubchenko, A. (emphasis.). (1989). Chorovi tvory na virshi Tarasa Shevchenka [Choir on the verse of Taras

Shevchenko]. Kyiv: Musical Ukraine. [in Ukrainian].

Yakubyak, V. (1964). Muzikalʹnistʹ Shevchenka. [Musicality of Shevchenko]. Tezy dopovidey VI-oyi zvitnoyi

Naukovoyi konferentsyy. Drohobych: Drohobytsʹkyy derzh. ped. instytut im. I. Franka, 180-182. [in Ukrainin].

Дата надходження рукопису 04.03.2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Object. The article addresses issues of educating future music teachers, the formation of their

national worldview, in which professional knowledge and professional responsibility are formed, are

of great importance. The leading role in this direction belongs to the discipline “Choral Class” and the

widespread use of choral works written in poetry by Taras Shevchenko. Methods. Traditional historical

and pedagogical research methods were used in the work: analytical, historical, and comparative,

retrospective, comparative analysis of scientic and pedagogical literature, educational materials.

Results. It was revealed that the literary works of Taras Shevchenko were interpreted in their

choral works by such famous Ukrainian composers as M. Verbitsky, L. Dychko, M. Karminsky, A. Kos-

Anatolsky, O. Kosits, M. Lysenko, S. Lyudkevich, L. Revutsky, K. Stetsenko, A. Shtogarenko and others.

This is since choral music is precisely the spiritual center that for centuries has kept the “genetic code”

of Ukrainian culture. The work of the great poet T. Shevchenko has not lost its relevance today. He is

dear to us with a word that does not die and exalts the beauty of the Ukrainian nation, awakens the

best human feelings, encourages friendship and creative cooperation around the world, teaches us to

love Ukraine. Given this, a signicant role in the national education of future music teachers is played

by the development of choral works by Ukrainian composers based on poems by Taras Shevchenko in

the classes of the “Choir Class”. Studying the works of A. Kos-Anatolsky, Y. Stepova, A. Shtogarenko and

others, written in poems by T. Shevchenko, in the classes of the «Choir Clas»”, students can not only

understand the social signicance of the feelings of both the poet and composers, but also experience

that or other artistic image. This contributes to the development of the personal emotional sphere

of students, their spirituality, reection. Conclusions. Mastering the above compositions teaches

future music teachers how pure and honest, humane and truthful, hardworking and sociable, full

of self-worth and respect for all who work, a real person should be. Taras Shevchenko’s сreativity,

increased by the skill of Ukrainian composers, brings to young people the educational potential aimed

at educating the national consciousness, educating patriotism of national dignity, spiritual enrichment

of the individual.

Keywords: national education; Taras Shevchenko; choral works; Ukrainian composers; future

teachers of musical art.

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.05

FORMATION OF NATIONAL SELF-CONSCIOUSNESS

OF FUTURE MUSIC ART TEACHERS IN

«CHORAL CLASS»

Doctor of Pedagogical Sciences, Professor of

the Department of Theory and Methods of

Art Education and Conductor-choral Training

of the Teacher of H.S. Skovoroda Kharkiv

National Pedagogical University

Kharkiv, Ukraine

email: a.sokolova.a2017@gmail.com

https://orcid.org/0000-0003-0284-7320

Формування самосвідомості майбутніх учителів музичного мис-

тецтва в «Хоровому класі»

Постановка проблеми та її зв’язок з важ-

ливими науковими та практичними завдання-

ми. Невід’ємним компонентом освітнього проце-

су є діагностика. Завдяки їй визначається якість

досягнення поставленої мети. Без діагностики

неможливо ефективно керувати дидактичним

процесом. Необхідність розгляду проблем органі-

зації, структури і змісту діагностики зумовлена

тими корінними змінами, що відбуваються у віт-

чизняній вищій школі: введенням в її практику

державних стандартів та кредитно-модульної си-

стеми організації навчального процесу.

Аналіз основних досліджень і публікацій.

Питання діагностики якості навчального про-

цесу завжди привертало увагу вчених. Роботи

А. Міхель, Б. Йоганзена, А. Комишан, І. Кувшин-

нікової, Н. Кузьміної, С. Зинов’єва, Ю.Бабанського,

В. Онищука, І. Лернера, Г. Мазуренка, В. Семичен-

ко, В. Заслуженюка, Т. Садова та ін. присвячені

різноманітним аспектам – історичні витоки

діагностики навчального процесу, педагогічні

умови та функції контролю знань та навичок,

види контролю та його форми тощо (В.С. Аване-

сов, 2007). Однак праць, присвячених діагностики

успішності навчання в системі мистецької освіти

(зокрема диригентсько-хорової) недостатньо.

Формулювання цілей та завдань статті.

Мета полягає у висвітленні проблеми діагности-

ки успішності навчання студентів факультетів

мистецтв з диригентсько-хорових дисциплін (зо-

крема хорового аранжування), засобів та форм її

проведення.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи

проблеми діагностики, доводиться констатувати,

що серед вітчизняних дослідників немає згоди з

цього питання: одні пропонують вважати родо-

вим поняттям саме діагностику, інші - контроль.

Висуваються різноманітні підходи до структури

діагностики і контролю, функцій, об’єктів, кри-

теріїв, видів і способів останнього.

У поняття «діагностика» вкладається більш

широкий і глибокий сенс, ніж у поняття «кон-

троль» і «перевірка знань, умінь, навичок». Остан-

ня, наприклад, тільки констатує результати, не

пояснюючи їх походження. Тоді як діагностика

розглядає результати із врахуванням способів їх

досягнення, виявленням тенденції і динаміки на-

вчального процесу (А.І. Комишан, 2013; С.С. Мар-

чук, 2008).

Діагностика визначається нами як система

точного визначення результатів дидактично-

го процесу і включає контроль, перевірку, оці-

нювання, накопичення статистичних даних, їх

аналіз, прогнозування, вияв динаміки, тенденцій

навчального процесу.

Контроль є встановленням зворотного зв’яз-

ку, тобто отримання викладачем інформації

про результати навчальної діяльності студентів

і прийняття рішення про характер наступної

діяльності в залежності від цієї інформації. Педа-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

УДК 378.011.3-051:784

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.06

ЗАСОБИ ДІАГНОСТИКИ НАВЧАЛЬНИХ

УСПІХІВ СТУДЕНТІВ ФАКУЛЬТЕТУ МИСТЕЦТВ

З ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВИХ ДИСЦИПЛІН

(«ХОРОВЕ АРАНЖУВАННЯ»)

кандидат педагогічних наук, доцент кафе-

дри теорії і методики мистецької освіти та

диригентсько-хорової підготовки вчителя

Харківського національного педагогічного

університету імені Г.С. Сковороди

Харків, Україна

email: martynenko20.01.63@gmail.com

https://orcid.org/0000-0003-4465-0833

У статті висвітлюються питання засобів діагностики навчальних успіхів студентів факульте-

ту мистецтв з диригентсько-хорових дисциплін, зокрема з дисципліни «хорове аранжування». Автором

визначено поняття «діагностика» як системи точного визначення результатів дидактичного процесу,

виокремлені основні види контролю у вищій школі. У дослідженні проаналізовано основні форми, методи

та педагогічні умови якісного функціонування діагностики навчальних успіхів студентів факультету

мистецтв з диригентсько-хорових дисциплін, зокрема з дисципліни «хорове аранжування». Автором оха-

рактеризовані методи контролю як способи, за допомогою яких визначається результативність на-

вчально-пізнавальної діяльності студентів і педагогічної роботи викладачів. У дослідженні визначено

місце дисципліни творчої дисципліни «хорове аранжування» в системі підготовки висококваліфікованого

вчителя музичного мистецтва загальноосвітньої школи, який володіє практичними навичками пере-

кладення хорових, сольних, народних творів для різноманітних складів хору, ознайомлення з основними

теоретичними положеннями, принципами і засобами аранжування, оволодіння прийомами перекладен-

ня музичних творів для хорових колективів певного складу та рівня виконавської майстерності.

Ключові слова: діагностика; навчальний успіх; засоби діагностики; методи; форми; педагогічні

умови; хорове аранжування.

перекладення хорових, сольних, народних творів

для різноманітних складів хору, ознайомлення з

основними теоретичними положеннями, прин-

ципами і засобами аранжування, оволодіння

прийомами перекладення музичних творів для

хорових колективів певного складу та рівня вико-

навської майстерності.

«Хорове аранжування» – творча дисципліна,

однак, для якого б складу хору не здійснювалось

аранжування, чий би твір не був взятий за його

основу, – завжди слід з повагою ставитись до ав-

торського тексту, не дозволяючи собі змінювати

оригінал: міняти гармонію, спотворювати ритм,

темп, міняти місцями частини твору тощо. При

цьому слід завжди мати на увазі, що не кожен

твір за своїм змістом відповідає можливостям да-

ного складу хору або взагалі може бути викладе-

ний у вигляді хорової партитури.

По закінченні вивчення курсу «хорове аран-

жування» студенти повинні знати: найкращі

вітчизняні і світові класичні взірці перекладень

музичних творів для хору; традиції хорової оброб-

ки народної пісні у творчості українських май-

стрів; основні теоретичні положення і принципи

аранжування хорових творів; прийоми і засоби

перекладення музичних творів для хорових ко-

лективів певного складу та рівня виконавської

майстерності. основні форми дитячих хорових

колективів; особливості дитячих голосів та вміти

аналізувати і добирати музичний матеріал для

аранжування з урахуванням виконавських тех-

нічних і художніх можливостей хорового колек-

тиву; здійснювати перекладення складного ба-

гатоголосного хорового твору для дитячого хору;

здійснювати перекладення простого двоголос-

ного або триголосного твору для мішаного хору;

здійснювати перекладення сольного вокального

твору із супроводом для хору; виконати вільну об-

робку народної пісні.

Дисципліна «хорове аранжування» має суто

практичне значення, тому засобами діагностики

успішності навчання студентів є поточні прак-

тичні роботи, самостійні роботи, оцінка за індиві-

дуальне навчально-дослідне завдання, тестуван-

ня (контрольна робота).

Педагогічна діагностика у буквальному пе-

рекладі означає прояснення, розпізнавання. її та-

кож можна тлумачити як отримання інформації

про стан та розвиток контрольованого об’єкта, у

нашому контексті - процесу навчання. Педагогіч-

на діагностика не замінює дидактичних засобів

навчання, а допомагає виявити умови, досягнен-

ня та недоліки цього процесу, визначити шляхи

підвищення його ефективності та вдосконалення

підготовки фахівців відповідно до поставленої

мети.

Педагогічну діагностику постійно викори-

стовують у таких педагогічних об’єктах як на-

вчальні заняття; самостійна робота; методи на-

вчання; навчальні плани та програми; форми

гог отримує також відомості про характер само-

стійної навчальної діяльності студента. Контроль

показує педагогові, наскільки його власна робота

була плідною, чи вдало він використав можли-

вості педагогічного процесу. Під час контролю

отримує інформацію про свою навчальну діяль-

ність і сам студент. Контроль допомагає йому

зрозуміти, яких успіхів він досяг, і побачити не-

доліки. Контроль має багато функцій, серед яких

найбільш важливими є контрольна, дидактична,

виховуюча, діагностична, організаційна, мето-

дична, освітня, коригуюча, диференціююча, сти-

мулююча, розвиваюча (Т.М. Канівець, 2012).

Контроль за успішністю навчання передба-

чає створення певних педагогічних умов: ясність

і конкретність мети контролю, об’єктивність,

що виявляється у створенні таких умов, за яких

студенти можуть максимально повно виявити

свої знання, а також у висуненні єдиних вимог

до них, систематичність, всебічність контролю

- забезпечення перевірки теоретичних знань,

інтелектуальних і практичних умінь і навичок,

різноманітність видів, форм організації і методів

контролю, врахування специфіки навчальної

дисципліни, врахування індивідуальних особли-

востей студентів, доброзичливість, забезпечення

позитивної емоційної атмосфери в ході контро-

лю, зрозумілість критеріїв оцінки, поєднання

оцінки з самооцінкою, аргументованість оцінки,

її високий авторитет, неприпустимість упередже-

ного ставлення до студентів, єдність вимог з боку

науково-педагогічних працівників.

Вчені виокремлюють наступні основні види

контролю у вищій школі: вхідний, тренуваль-

ний, поточний, модульний, рубіжний, підсумко-

вий (заключний), постпідсумковий (відстроче-

ний), який здійснюється у різних організаційних

формах: індивідуальній, груповій, фронтальній

(Вітвицька, 2003; Слєпкань, 2005; Садова, 2009;

Туркот, 2011).

При контролі використовують різні мето-

ди. Методи контролю – це способи, за допомогою

яких визначається результативність навчаль-

но-пізнавальної діяльності студентів і педагогіч-

ної роботи викладачів. У педагогічній практиці

зазвичай використовуються методи усного, пись-

мового, практичного, комп’ютерного контролю і

самоконтролю. Поєднання різноманітних методів

контролю називають комбінованим контролем.

Найчастіше використовують поєднання методів

усного та письмового контролю.

У циклі спеціальних дисциплін навчально-

го плану факультету мистецтв одне з важливих

місць у підготовці майбутніх вчителів музичного

мистецтва посідає дисципліна «хорове аранжу-

вання».

Головною метою дисципліни «хорове аран-

жування» є підготовка висококваліфікованого

вчителя музичного мистецтва загальноосвітньої

школи, який володіє практичними навичками

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

навчання; технологія навчального та виховного

процесів; розклад занять; кваліметрія педагогів;

вивчення передового педагогічного досвіду; мето-

дична робота; практичне навчання тощо (А.І. Ко-

мишан, К.І. Хударковський, О.С. Челпанов, 2011;

А.І. Комишан, 2013; В. Уруський, 2017).

У процесі вивчення курсу «хорове аранжу-

вання» проводиться поточний, модульний та під-

сумковий контроль у формі експрес-тестування,

поточного і підсумкового тестування; фронталь-

ного та індивідуального опитування; виконання

індивідуальних навчально-дослідних і творчих

завдань. Поточний контроль здійснюється на

кожному практичному занятті в межах змістово-

го модулю, має навчальний характер, проводить-

ся в формі усного опитування з різноманітних

теоретичних питань, виконання практичних та

тестових завдань, контрольних питань до прак-

тичних занять.

Рубіжний контроль і оцінювання навчальної

діяльності студентів здійснюється у формі заліку.

Прикладами творчих завдань можуть бути

такі: виконання перекладення твору: муз. Л. Бет-

ховена «Гімн ночі».

Схема 1. Запис хорової партитури пісні при перекладенні з однорідного чоловічого хору на однорід-

ний жіночий, і навпаки – виконується механічно прямим переносом хорових партій:

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

Сучасна російська пісня «Солнце село за горою дальней».

Схема 1. Запис хорової партитури твору при перекладенні з 2-х голосного однорідного хору на міша-

ний шляхом октавного подвоєння голосів:

«Прощай, село», обр. М. Леонтовича.

Схема 2. Різні варіанти подвоєнь. Варіант І. Подвоєння всіх трьох голосів однорідного хору при пере-

кладенні з жіночого хору:

«Черчик», обр. М. Леонтовича. (Леонтович М. Хорові твори).

Схема 1. При перекладенні з жіночого 4-хголосного хору:

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Пливе човен», обр. М. Леонтовича. (Леонтович М. Хорові твори).

Схема 3. Варіант ІІ. При перекладенні з жіночого хору:

«За нашою слободою» (Репертуарна збірка «Співає український народний хор ім. Г. Верьовки»).

Схема 4. При перекладенні з чоловічого хору:

«Щедрик», обр. М. Леонтовича.

Схема 1. Перекладення з жіночого 4-хголосного хору:

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

Індивідуально-творчі завдання з хорового

аранжування можуть бути наступними: а) ви-

конати перекладення творів для хору a cappella:

б) виконати перекладення вокальних творів із

супроводом: в) виконати гармонізацію мелодії

народної пісні:

Завданнями для модульного контролю мо-

жуть бути виконання перекладень невеликого

музичного твору для хору. Розрахунок підсумко-

вого балу виконується за 100-бальною шкалою.

Підсумковий бал (навчальний рейтинг студента)

з дисципліни визначається як сума балів, набра-

них студентом за всі контрольні заходи курсу на-

вчання (семестрові завдання + залік). Додатково

можуть нараховуватися бали за навчально-до-

слідну, творчу роботу: виконання індивідуаль-

ного навчально-дослідного завдання (ІНДЗ) - те-

зисний конспект тем; виконання індивідуальних

творчих завдань (ІТЗ); творчий підхід до виконан-

ня практичних завдань по перекладенню творів.

Оцінювання навчальних успіхів студентів

відбувається за такими критеріями та рівнями:

- високий (студент творчо використовує

знання для розв’язання поставлених перед ним

завдань, навчальна діяльність має дослідниць-

кий характер, може аргументовано обрати ра-

ціональний спосіб виконання завдання; здатен

самостійно розробляти різноманітні варіанти пе-

рекладень);

- достатній (студент знає навчальний ма-

теріал, оперує поняттями і визначеннями, які

самостійно застосовує при перекладенні творів.

самостійно виконує практичні завдання, перед-

бачені програмою);

- задовільний (студент відтворює основ-

ний навчальний матеріал, здатний розв’язувати

елементарні завдання, має елементарні, нестійкі

навички; здатен до виконання завдання за зраз-

ком);

- низький (у студента знання навчально-

го матеріалу фрагментарні, він має початкове

уявлення про предмет вивчення, виконує лише

елементи завдання, потребує постійної допомоги

викладача);

- незадовільний (студент не володіє понят-

тями і визначеннями, має слабке уявлення про

предмет вивчення, навички перекладення творів

не сформовані, студент не здатен до виконання

елементів завдань).

Висновки. Отже, одним із важливих компо-

нентів освітнього процесу є діагностика, завдяки

якій визначається якість досягнення поставле-

ної мети. Багатство форм та методів діагно-

стики успішності навчання надає викладачу

можливість всебічного вивчення, аналізу та ко-

ригування педагогічного процесу, його удоскона-

лення.

Перспективи подальших досліджень. По-

дальші перспективні дослідження педагогічної

діагностики навчальних успіхів студентів фа-

культету мистецтв з диригентсько-хорових дис-

циплін, зокрема з хорового аранжування, впро-

вадження нових форм та методів її проведення

збагатить навчальний процес та сприятиме

якісній підготовці майбутніх фахівців до роботи в

загальноосвітній школі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Аванесов, В.С. (2007). Проблема становлення національної системи педагогічних вимірювань.

Вимірювання навчальних досягнень учнів і студентів: гуманістичні, методологічні, технологічні аспек-

ти : матер. ІІ Міжнар. конфер. м. Харків, 13-14 грудня 2007 року. Режим доступу: https://monitoring.in.ua/

up/les/publikacii/foreign/problema_stanovlennya_nac_sistemi_pedvimiruvan.pdf

Вітвицька, С.С. (2003). Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів ма-

гістратури. Київ: Центр навчальної літератури, 316 с.

Канівець, Т.М. (2012). Основи педагогічного оцінювання: навчально-методичний посібник. Ніжин :

Видавець П.П. Лисенко М. М.‚ 102 с.

Комишан, А.І., Хударковський, К.І., Челпанов, О.С. (2011). Діагностика освітньої діяльності студентів

на основі рейтингового підходу: теорія, методологія, практика : Монографія. Харків : Новий колегіум,

297 с.

Комишан, А.І. (2013). Педагогічна діагностика досягнень студентів з навчальних дисциплін. Збірник

наукових праць Запорізького національного університету. Випуск 15. Розділ 1. Педагогіка, 49-59.

Марчук, С.С. (2008). Науково-теоретичні аспекти контролю і оцінювання навчальної успішності

учнів. Вісник Запорізького національного університету. Педагогічні науки. Випуск 1., 170-176.

Минин, М.Г., Жидкова, Е.В. (2007). Диагностика качества учебных достижений студентов в условиях

кредитно-модульного обучения. Инженерное образование. № 4. 120-126.

Садова, Т.А. (2009). Діагностика в системі професійно-педагогічної підготовки майбутніх фахівців.

Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. Частина ІІ.

№5(168), 119-127.

Слєпкань, З.І. (2005). Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навчальний посібник.

Київ: Вища школа, 239 с.

Туркот, Т.І. (2011). Педагогіка вищої школи: навчальний посібник. Київ: Кондор, 628 с.

Уруський, В. (2017). Педагогічна діагностика. Методичні рекомендації. Київ, 104 с.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

REFERENCE

Avanesov, V.S. (2007). Problema stanovlennya natsionalʹnoyi systemy pedahohichnykh vymiryuvanʹ.

Vymiryuvannya navchalʹnykh dosyahnenʹ uchniv i studentiv: humanistychni, metodolohichni, tekhnolohichni

aspekty: mater. II Mizhnar. konfer. m. Kharkiv, 13-14 hrudnya 2007 roku. [The problem of formation of the

national system of pedagogical measurements]. Retrieved from https://monitoring.in.ua/up/les/publikacii/

foreign/problema_stanovlennya_nac_sistemi_pedvimiruvan.pdf [in Ukrainian].

Vitvytsʹka, S.S. (2003). Osnovy pedahohiky vyshchoyi shkoly: Metodychnyy posibnyk dlya studentiv

mahistratury. [Fundamentals of higher school pedagogy]. Kyyiv: Tsentr navchalʹnoyi literatury. [in Ukrainian].

Kanivetsʹ, T.M. (2012). Osnovy pedahohichnoho otsinyuvannya: navchalʹno-metodychnyy posibnyk.

[Fundamentals of pedagogical assessment]. Nizhyn: Vydavetsʹ P.P. Lysenko M. M. [in Ukrainian].

Komyshan, A.I., Khudarkovsʹkyy, K.I., Chelpanov, O.S. (2011). Diahnostyka osvitnʹoyi diyalʹnosti studentiv

na osnovi reytynhovoho pidkhodu: teoriya, metodolohiya, praktyka : Monohraya. [Diagnosis of educational

activity of students on the basis of a rating approach]. Kharkiv: Novyy kolehium. [in Ukrainian].

Komyshan, A.I. (2013). Pedahohichna diahnostyka dosyahnenʹ studentiv z navchalʹnykh dystsyplin. Zbirnyk

naukovykh pratsʹ Zaporizʹkoho natsionalʹnoho universytetu. [Pedagogical diagnostics of students' achievements

in academic disciplines]. (v.15. Pedahohika), 49-59. [in Ukrainian].

Marchuk, S.S. (2008). Naukovo-teoretychni aspekty kontrolyu i otsinyuvannya navchalʹnoyi uspishnosti

uchniv. Visnyk Zaporizʹkoho natsionalʹnoho universytetu. [Scientic and theoretical aspects of monitoring and

evaluation of students' academic performance]. Pedahohichni nauky. (v.1), 170-176. [in Ukrainian].

Mynyn, M.H., Zhydkova, E.V. (2007). Dyahnostyka kachestva uchebnykh dostyzhenyy studentov v

uslovyyakh kredytno-modulʹnoho obuchenyya. [Diagnosis of the quality of students' academic achievements in

the conditions of credit-module training]. Ynzhenernoe obrazovanye. (v.4), 120-126. [in Russian].

Sadova, T.A. (2009). Diahnostyka v systemi profesiyno-pedahohichnoyi pidhotovky maybutnikh fakhivtsiv.

[Diagnosis in the system of professional and pedagogical training of future specialists]. Visnyk Luhansʹkoho

natsionalʹnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Pedahohichni nauky. (v.II). №5(168), 119-127. [in

Russian].

Slyepkanʹ, Z.I. (2005). Naukovi zasady pedahohichnoho protsesu u vyshchiy shkoli: Navchalʹnyy posibnyk.

[Scientic principles of the pedagogical process in higher education: A Textbook]. Kyyiv: Vyshcha shkola. [in

Ukrainian].

Turkot, T.I. (2011). Pedahohika vyshchoyi shkoly: navchalʹnyy posibnyk. [Higher school pedagogy: A

Textbook]. Kyyiv: Kondor. [in Ukrainian].

Urusʹkyy, V. (2017). Pedahohichna diahnostyka. [Pedagogical diagnostics]. Metodychni rekomendatsiyi.

Kyyiv. [in Ukrainian].

Дата надходження рукопису 11.03.2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

Object. The article covers the issues of diagnostics of academic success of students of the Faculty

of Arts in conducting and choral disciplines, in particular in the discipline of «Choral Arrangement».

Methods. The study used a set of methods: analysis, synthesis, generalization, classication,

comparative, prognostic, which highlighted the problems of diagnosing the success of students of arts

faculties in conducting and choral disciplines (including choral arrangement), means and forms of its

implementation. Results. Diagnostics is an integral part of the educational process. Thanks to it, the

quality of achievement of the set purpose is dened. Without diagnostic, it is impossible to effectively

manage the didactic process. The need to consider the problems of organization, structure and content

of diagnostics is due to the radical changes taking place in the national higher school: introduction

into practice of state standards and credit-modular system of organization of educational process. The

author denes the concept of «diagnostics» as a system of accurate determination of the results of the

didactic process, highlights the main types of control in higher education. The study analyzes the main

forms, methods and pedagogical conditions for the quality of the diagnosis of academic success of

students of the Art Faculty in conducting and choral disciplines, especially in «Choral Arrangement».

Conclusions. The author describes the methods of control as ways by which the effectiveness of

educational and cognitive students` activities and teachers` pedagogical work is determined. The

study identies the place of educational creative discipline «Choral Arrangement» in the system of

training a professional music teacher of the school, who has practical skills in translating choral, solo,

folk works for different choirs, is familiar with the basic theoretical principles, has principles and

means of translating musical works for choirs. a certain composition and level of performance.

Keywords: diagnostics; educational achievements; methods of diagnostics; forms and pedagogical

conditions of diagnostics; choral arrangement.

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.06

METHODS OF DIAGNOSING STUDENTS’

KNOWLEDGE OF CONDUCTING AND CHORAL

DISCIPLINES

Candidate of Pedagogical Sciences, Docent,

Docent of the Department of Theory and

Methodology of Artistic Education and

Conductor-choral Training of the Teacher of

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University, Kharkiv, Ukraine

email: martynenko20.01.63@gmail.com

https://orcid.org/0000-0003-4465-0833

Засоби діагностики навчальних успіхів студентів факультету ми-

стецтв з диригентсько-хорових дисциплін («Хорове аранжування»)

УДК [378.147:78]:044.22

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.07

кандидат педагогічних наук, доцент кафе-

дри теорії і методики мистецької освіти та

диригентсько-хорової підготовки вчителя

Харківського національного педагогічного

університету імені Г.С. Сковороди

Харків, Україна

email: blv2007@ukr.net

https://orcid.org/0000-0002-9745-6594

доктор педагогічних наук, завідувач кафе-

дри теорії і методики мистецької освіти та

диригентсько-хорової підготовки вчителя

Харківського національного педагогічного

університету імені Г.С. Сковороди

Харків, Україна

email: v.v.fomin@hnpu.edu.ua

https://orcid.org/0000-0002-8652-2023

ФОРМУВАННЯ МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТ-

НОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНО-

ГО МИСТЕЦТВА В ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ

ПРАКТИКИ

Метою статті є висвітлення питань формування методичної компетентності майбутньо-

го вчителя музичного мистецтва в практичній роботі та визначення ефективних форм та методів

професійної підготовки студентів бакалаврів під час педагогічної практики в загальноосвітніх закла-

дах. В контексті нашого дослідження використовувались методи теоретичного аналізу наукової та

педагогічної літератури, емпіричні, методи моделювання та спостереження. У ході дослідження було

теоретично обгрунтовано сутність методичної компетентності в контексті вирішення питань про-

фесійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва. Визначено, що проектування освітніх

програм орієнтує здобувача першого бакалаврського рівня на формування «поліфонічного» методико-пе-

дагогічного мислення. Доведено, що такий тип мислення є пріоритетним для опанування методичних

конструкцій оновлених предметів «музичне мистецтво» та «мистецтво». Розкрито концептуальне

ядро для структурування основних навчальних дисциплін професійно орієнтованого спрямування: «Ме-

тодика музичного виховання» та «Педагогічна практика», основою якого є дидактична матриця уроків

мистецтва поліхудожнього спрямування. Запропановано використовувати принцип міждісціплінарної

інтеграції для розвитку методичних якостей студентів у трьох вимірах опанування музичного мис-

тецтва: удосконалення-перетворення-моделювання. Здійснено моделювання професійних ситуації в про-

цесі педагогічної практики за допомогою створення індивідуальних методичних карт студентів. Окре-

ме місце в методико-практичній роботі студентів зайняли варіативні форми індивідуально-творчих

завдань з музичної педагогіки. Серед методів, що викликали найбільший інтерес в процесі педагогічної

практики студенти визначили: проведення майстер-класів, музично-педагогічних тренінгів, дискусійних

обговорень питань навчання школярів засобами мистецтва. Широке коло практичних питань було вирі-

шено завдяки впровадженню інтерактивних форм: «музичний акваріум», «мистецьке кафе»; дискусій на

кшталт «мозкового штурму»; методу «фасилітової дискусії» та імітаційних музично-ігрових техно-

логій. В результаті дослідження виявлено, що практичну підготовку сучасного вчителя музичного ми-

стецтва слід здійснювати в площині інтеграційних процесів, які торкнулися оновлення уроку музичного

мистецтва як уроку поліхудожнього змісту. Запропоновано формування методичної компетентності

розглядати з позиції системного підходу в навчанні та моделювання професійних ситуаціїї на принципах

міждісциплінарної інтеграції. Виявлено, що найбільш ефективною формою для роботи студентів під час

практики в школі є створення індивідуальних методичних карт.

Ключові слова: вчитель музичного мистецтва; методична компетентність; компоненти ме-

тодичної компетентності; педагогічна практика.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Постановка проблеми та її зв'язок з важли-

вими науковими та практичними завданнями.

Професійну компетентність науковці визначають

як систему ключових професійно важливих яко-

стей і властивостей особистості, що проявляєть-

ся в її психологічній, теоретичній та практичній

підготовленості до професійної діяльності у галузі

музично-педагогічної освіти. Результатом освіти,

самоосвіти та досвіду є мотивоване прагненням

та здатність до дії, постійного оновлення своїх

методичних знань, професійних умінь і навичок,

творчого пошуку.

Процес навчання має бути переорієнтова-

ним відповідно до сучасної тенденцій інтеграції

в освіті (Закон України про вищу освіту, 2014). На

відміну від монохудожнього навчання, яке ґрун-

тується на опануванні одного виду мистецтва,

стає необхідним орієнтація на поліхудожнє нав-

чання, що вимагає від учнів опанування різних

видів мистецтва, набуття знань про їх оригіналь-

Т. Руденко, О. Семеног, Н. Цюлюпи, В. Шуляра та

інших.

Автори акцентували увагу на різних особ-

ливостях данної категорії. Так Т. Волобуєва вва-

жає для методичної компетентності основним

– володіння різноманітними методами навчан-

ня, знання дидактичних методів і прийомів та

вміння застосовувати їх у процесі навчання, а та-

кож знання психологічних механізмів засвоєння

знань і вмінь.

Головну роль практичної діяльності в ро-

боті компетентного вчителя розглядає Г. Каш-

карьов, вважаючи, що методична компетент-

ність випускників вищих педагогічних закладів

проявляється через оволодіння ними формами,

засобами, шляхами, методами та прийомами

педагогічних впливів, ефективність яких засвід-

чується на практиці. Для Н. Цюлюпи важливлю

ознакою методичної компетентності учителя є

системність набуття знань, умінь, практичного

досвіду та наявних педагогічних здібностей, спря-

мованих на реалізацію професійної діяльності з

одночасною здатністю до постійного самовдоско-

налення. Інтегральну ознаку методичної компе-

тентності аналізує Т. Гущина. Авторка вважає її

багаторівневою професійно значущою характе-

ристикою особистості та діяльності педагогічного

працівника, що опосередковує його професійний

досвід.

Формулювання цілей та завдань статті. Ме-

тою статті є дослідження формування методичної

компетентності майбутнього вчителя музичного

мистецтва в практичній роботі та визначення

ефективних форм та методів професійної підго-

товки студентів бакалаврів під час педагогічної

практики в загальноосвітніх закладах.

Виклад основного матеріалу. Поняття «про-

фесійна компетентність» та «методична компе-

тентність» у мистецькій освіті розглядають як

поглиблення фахової підготовки майбутніх учи-

телів за рахунок цілісного культурологічного

світогляду. Так, на думку О. Щолокової, культуро-

логічна компетентність пов’язана з подоланням

професійної обмеженості, здатністю розглядати

фахові питання з широких філософсько-методоло-

гічних і соціально-культурних позицій. Виходячи

з цього, науковець визначає методичну компе-

тентність вчителя як особистісну характеристи-

ку в поєднанні обох аспектів і відповідно виділяє

такі її компоненти: когнітивний (фахові знання),

операційно- процесуальний (спеціальні мистець-

кі уміння і навички), аксіологічний (інтеріори-

зована система художніх цінностей у взаємодії

з професійно значущими якостями особистості)

(Щолокова, 2006).

Для оптимізації методичного розвитку май-

бутніх учителів музичного мистецтва важливо

здійснювати педагогічний моніторинг якості

професійної підготовки. Створення системи без-

перервності практичної підготовки передбачає

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

ність, спорідненість та міжпредметний взає-

мозв’язок. Відповідно до цього підготовка педа-

гога музиканта у вищому навчальному закладі

характеризується формуванням у студентів ціліс-

них знань та естетичного ставлення до різних

видів мистецтва з теорії мистецтва та історії його

розвитку; практичних умінь і навичок в галузі

мистецької діяльності, досвіду сприймання ми-

стецтва, критично-оцінювального ставлення та

інтерпретаційних підходів до надбань мистець-

кої спадщини, а також творчої роботи в галузі

мистецтва. Освітні програми підготовки вчителя

музичного мистецтва націлюють на необхідність

розробок питань міждисциплінарної інтеграції,

яка набагато ширша за міжпредметні зв’язки,

випливає з їх педагогічних, філософських і пси-

хологічних значень для вдосконалення процесу

навчання.

У формуванні методичної компетентності

майбутніх вчителів музичного мистецтва важ-

ливого значення відіграє навчально-методичний

процес, результатом якого є засвоєння повного

складу спеціальних знань з шкільного предмету

«Музичне мистецтво» та «Мистецтво», навчаль-

них дисциплін «Вступ до спеціальності», «Ме-

тодика музичного виховання з практикумом»,

курсу з музичної педагогіки. Тобто, майбутніх

вчителів музичного мистецтва теоретично і

практично готують до проведення інтегрованих

занять з мистецтва в школі, навчають різним спо-

собам вирішення типових педагогічних проблем

та ефективно розв’язувати методичні задачі, що

виникнуть у процесі професійної діяльності.

Аналіз основних досліджень і публікацій.

Питання формування методичної компетенції

майбутніх учителів музики розглядаюся у пра-

цях Т. Бодрової (2016), Л. Василенко (2018), Н. Гузій

(2016), О. Гуральник (2017), І. Дікун (2019), А. Козир

(2009), Н. Остапенко (2019), Г. Падалки (2005), Е. Пе-

черської (2001), Є. Проворової (2018), О. Ребрової

(2019), О. Ростовського (2005), Р. Савченко (2014),

Н. Цюлюпи (2018), О. Щолокової (2017) та ін.

Методична компетентність розглядається

дослідниками в контексті професійної як процес

оволодіння знаннями та вміннями методоло-

гічних і теоретичних основ методики навчання

різних спеціальних предметів, концептуаль-

них основ структури і змісту засобів навчання

(підручників, навчальних, науково-педагогічних,

методичних посібників та інших), уміння засто-

сувати професійні знання, уміння і навички в

педагогічній діяльності, виконувати основні про-

фесійно-методичні функції та задачі, уміння пла-

нувати освітній процес, регулювати та контролю-

вати професійну діяльність (Красовська, 2017).

Вивчення методичної компетентності як не-

від’ємної складової професійної компетентності

присвячено наукові дослідження О. Бігич, Т. Во-

лобуєвої, Т. Гущиної, Г. Кашкарьова, Н. Остапен-

ко, Є. Пасічника, Ю. Присяжнюк, О. Ростовський,

зміни в організації педагогічної практики щодо

посилення й практичної зорієнтованості про-

фесійної підготовки майбутніх учителів музич-

ного мистецтва від першого до останнього року

навчання. Кожний студент-практикант отримує

можливість реально визначити власну суспільну

роль в загальному інноваційному процесі.

Педагоги О. Мороз, О. Падалка, В. Юрченко

звертають увагу на тому, що педагогічна практи-

ка передбачає входження студента в нову педаго-

гічно-рольову реальність, що надасть йому мож-

ливість ствердитися у новій статусно-рольовій

позиції, ідентифікувати себе у ролі майбутнього

фахівця-педагога, трансформувати уявлення про

себе. Відтак, педагогічна практика – не лише засіб

набуття професійних знань, умінь та навичок, а й

реальне соціально- психологічне поле особистіс-

ного зростання майбутнього фахівця, дієвий засіб

професійної підготовки майбутнього вчителя-від

початківця до методиста.

Водночач О. Ростовський стверджує, що в

основі стратегії методичної підготовки майбут-

ніх учителів музичного мистецтва має лежати

результативний компонент, а саме: методичні

знання повинні перерости у стійкі наукові педа-

гогічні переконання, формуванню яких сприяє

використання методу доведення істинності ме-

тодичних знань. Автор прпонує своєрідний ал-

горитм формування методичної компетентності

майбутнього вчителя музичного мистецтва: залу-

чення студентів до діяльності, наближеної до ре-

альної педагогічної практики; творча реалізації

набутих знань і вмінь з позиції дійової особи.

Відомий науковець, методист, практик з

цього приводу наполягає на важливому значен-

ні узагальнюючих знань,що синтезують знання

з різних галузей науки і мистецтва. Інтеграція

таких знань повинна відображатися в сілабусах,

навчальних та робочих програмах з навчальних

дисциплін, що закладено в освітніх програмах за

спеціальністю 014 Середня освіта (Музичне ми-

стецтво). Такий підхід формування методичної

компетентності майбутнього вчителя музично-

го мистецтва передбачає наявність у студентів

«поліфонічного» методико-педагогічного мис-

лення (Беземчук, 2019). Це пов’зано з оновлен-

ням змісту музичної шкільної освіти і перехід від

моноуроків музики до поліуроків мистецтва. Для

ефективної роботи в процесі педагогічної практи-

ки для майбутніх вчителів музичного мистецтва

слід сформувати уявлення у вигляді «матриці»

про багатогранність сприйнятя мистецтва в жит-

ті людини і соціумі (Красовська, 2017).

Зміст методичної роботи студентів по опа-

нуванню школярами внутрішніх закономірно-

стей мистецтва, усвідомлення його творчої при-

роди можна відобразити в професійних картах.

Така форма проектування діяльності майбутньо-

го педагога сприяє, з одного боку алгоритмізації

навчально-виховного процесу, а з іншого, надає

можливість прокладення маршруту для особистіс-

ного методичного пошуку студента в професійній

діяльності з учнями на уроках мистецтва (табл.1 ).

Створення методичних карт стає орієнтиром

для формування мистецької ерудиції студента та

його методичної освіченості, що передбачає во-

лодіння достатнім об’ємом компетентностей, які

виходять за межі знань самої музики та інших ви-

дів мистецтв, можливість надати навчально-ви-

ховному процесу «живого» багатоспектрального

характеру.

Такий підхід до організації навачально-ви-

ховного процесу підготовки майбутніх вчителів

музичного мистецтва вимагає реалізацію прин-

ципу міждісциплінарної інтеграції. Для реаліза-

ції принципу міждисциплінарної координації в

освітніх програмах визначається концептуаль-

не ядро для навчальних дисциплін професійно

орієнтованого спрямування, що закладено в на-

вчальних дисциплінах «Методика музичного ви-

ховання» та «Педагогічна практика».

Концептуальним ядром для укрупнення

змісту мистецької освіті визначаємо модульну

одиницю в навчанні. ЇЇ можна схарактеризува-

ти відповідно однієї із форм інтеграції предметів,

що вивчає «Методика музичного виховання» на

підставі художньо-творчої діяльності. В музичній

педагогіці такий модуль відомий як сприйман-

ня-створення-виконання-оцінювання творів. Роз-

ширення наукового поля в галузі викладання ми-

стецьких дисциплін слід здійснювати відповідно

трьох вимірів опанувння музики: удосконален-

ня-перетворення-моделювання.

Дікун І. акцентує увагу на провідної ролі пе-

дагогічної практики для отримання позитивних

результатів в навчанні студентів музично-педа-

гогічних спеціальностей. Саме в процесі практич-

ної підготовки створюються умови для самовдо-

сконалення та підстави для формування потреби

розвитку себе в майбутній професійній діяльності

від студента–практиканта до вчителя-методиста

(музиканта-педагога-керівника-наставника-авто-

ра нових програм).

Пріоритетним для таких освітніх програм є

перетворююча та моделююча функція педагогіч-

ної практики, що здатна зорієнтувати вчителів

музичного мистецтва на засвоєння програм МОН

та розробку авторських програм, в яких буде ві-

дображена можливість перенесення віднайдених

позицій на нові явища (наприклад із галузі му-

зичного мистецтва-в галузь мистецтво).

Пошук ефективних умов для формуання

методичної компетентності студентів надає

можливість виділити комплекс практичних по-

шуково-ситуативних завдань, що передбачають

розвиток у студентів головних рис вчителя му-

зичного мистецтва: розвиток музично-творчого

критичного мислення.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Відповідно до цього вибір педагогічних ситу-

ацій для вирішення їх на практиці можуть бути

різноманітними: проблеми можуть запланова-

ними (спеціально змодельованими) для студен-

та-практиканта, вчителя-початківця, педаго-

га-методиста, викладача – керівника практики.

Окреме місце надається вирішенню спонтанних,

несподіваних педагогічних ситуацій, вирішен-

ня яких потребує обмаль часу, що виникає під

час уроку мистецтва або музичного мистецтва,

проведення позакласних заходів. За типом такі

завдання можуть бути стандартними або ори-

гінальними.

Педагогічні завдання класифікують за ос-

новними аспектами організації та відповідно до

етапів педагогічної практики: на другому курсі

(в процесі безеперервної педагогічної практики)

завдання аналітичного характеру, що виникають

на орієнтовному етапі діяльності практиканта; на

третьому курсі завдання проектувального харак-

теру, що виникають у процесі планування певно-

го циклу уроків з музичного мистецтва та мис-

тецтва і практики в цілому; на четвертому курсі в

процесі педагогічної практики в закладах освіти-

завдання комунікативного характеру, які дово-

диться вирішувати на кожному уроці музичного

мистецтва (взаємодія музичний твір-вчитель-уч-

ні), а потім аналізувати результати їх вирішення

за суттю педагогічного процесу (дидактичні, ви-

ховні й навчально-виховні ситуації); за характе-

ристиками взаємодії суб’єктами і об’єктами вихо-

вання у ситуаціях: «учитель-клас», «батьки-діти»,

«особистість у процесі музичного виховання»; за

Таблиця 1

Фрагмент методичної карти для формування професійних компетентностей

майбутнього вчителя музики

Групи професійних умінь майбутнього вчителя

музики

Зміст методичної підготовки

1. Гностичні (уміння, пов’язані з аналізом інформації

для вирішення методичних завдань із музичного ви-

ховання школярів)

Осмислювати, аналізувати та прогнозувати

навчальний матеріал з проблем викладання

уроків музичного мистецтва на підставі інте-

грації дисциплін методико-практичного циклу

2. Проектувальні (постановка стратегічних завдань

музичного навчання на рівні структурування уроків

музичного мистецтва

Складати тематичні та календарні плани на

підставі дидактичних модульних одиниць у на-

вчанні (сприймання-створення-виконання).

3. Конструктивні (вирішення методичних завдань за

допомогою методів евристичного та творчого типу).

Створювати власні дидактичні матеріали для

моделювання процесу музичного навчання на

рівні міждисциплінарної інтеграції предметів

методико-практичного циклу.

4. Організаторські (організовувати учнів під час ко-

лективних та індивідуальних форм музичної діяль-

ності).

Організовувати форми навчальної та позаклас-

ної роботи з використанням дидактичних мо-

дульних конструкцій.

5. Комунікативні (встановлення відношень при спіл-

кування об’єктів і суб’єктів із творами мистецтва: му-

зичний твір-учитель-учень).

Формувати власну методичну позицію щодо мо-

дульно-інтегрованих підходів викладання му-

зики в школі.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

перспективами ситуації (стратегічні, тактичні,

оперативні); за можливостями постановки різно-

манітних видів педагогічних завдань.

У процесі виконання таких завдань у сту-

дентів є можливість обирати саме свій методич-

ний спосіб педагогічної взаємодії, що сприятиме

пізнанню власної індивідуальності. Методична

карта відображає прояв творчого потенціалу та

визначення особистісної траєкторії професійного

зростання майбутнього вчителя.

Ефективними методами, щодо реаліза-

ції завдань, окреслених в карті для студентів

(табл.1.) є широке застосування проведення май-

стер- класів, тренінгів, дискусійних обговорень,

а також: «метод-Прес», «обери позицію (компо-

зитора-виконавця-слухача) або (студента-вчите-

ля-методиста-керівника практика), «музичний

акваріум», «мистецьке світове кафе» та ін.

Створення ситуацій (ситуацій-ілюстра-

цій; ситуацій – відтворення типових ситуацій

зі шкільної музичної практики; ситуацій-про-

блем; ситуацій-вправ; ситуацій успіху; рольових

та ділових ігор тощо) передбачає використання

набутих фахових знань у моделюванні різних

типів завдань, вирішення яких забезпечуватиме

набуття умінь музично-педагогічної діяльності.

Результативність практичної діяльності вчителя

музики знаходиться у прямій залежності від рів-

ня сформованості спеціальних навичок (музич-

но-аналітичних, слухових, вокальних, інструмен-

тальних, диригентських, навичок комплексного

виконавства, обробки й перекладення музичного

матеріалу, комп’ютерного аранжування та звуко-

запису, сценічної діяльності), володіння якими

забезпечує успішність проведення уроків музич-

ного мистецтва та репетиційної роботи в учнівсь-

ких музично-творчих колективах.

Таким чином, моделювання професійних

ситуацій методичної спрямованості розкриває

практичну сторону музично-педагогічної діяль-

ності, дозволяє побачити типові труднощі, які

можуть виникати під час роботи вчителя музики,

вчать визначати шляхи їх подолання.

Цінність системи впровадження таких си-

туації полягає не лише у формуванні готовності

студентів до проходження практики, оволодінні

реальним професійним досвідом, а й у реалізації

творчого потенціалу самих ситуацій, які перед-

бачають на їх основі знаходження ефективного

вирішення проблем, висунення креативних твор-

чих ідей та методичної ерудиції .

Отже, оцінювання сформованої методичної

компетентності Н. Остапенко пропонує дослід-

жувати за когнітивним, ціннісно-орієнтаційним,

мотиваційним та практично-творчим компонен-

тами. Когнітивний компонент визначається необ-

хідністю накопичення професійних та методич-

них знань, які є основою ефективної діяльності

учителя музики. Формуванню цього компонента

сприяє кількість і якість отриманих студентом

знань, його бажання у саморозвитку та самовдо-

сконаленні, пошук шляхів для самореалізації.

Ціннісно-орієнтаційний компонент зумов-

лює формування ціннісних орієнтацій, смаків,

ідеалів студентів. Розвиток цього компонента від-

бувається під час слухання або виконання творів

композиторів різних епох та стилів; їх аналізу,

визначення позитивності виховного та емоційно-

го впливу музики.

Мотиваційний компонент виявляє інтерес

студентів до методичної роботи, постановка та

усвідомлення цілей методичної діяльності, на-

явність мотиву досягнення мети.

Практично-творчий компонент включає

сукупність музично-естетичного досвіду, музич-

но-виконавських умінь, творчої самостійності, а

також зумовлює необхідність практичної реалі-

зації набутих знань у процесі навчальної діяль-

ності.

Висновки. Практичну підготовку сучасного

вчителя музичного мистецтва слід здійснювати в

площині інтеграційних процесів, які торкнулися

оновлення уроку музичного мистецтва як уроку

поліхудожнього змісту. Запропоновано форму-

вання методичної компетентності розглядати з

позиції системного підходу в навчанні та моде-

лювання професійних ситуаціїї на принципах

міждісциплінарної інтеграції. Виявлено, що най-

більш ефективною формою для роботи студентів

під час практики в школі є створення індивіду-

альних методичних карт.

Перспективи подальших досліджень.

Оскільки сьогодні ще не існує єдиного погляду

щодо визначення самого поняття методичної

компетентності учителя музичного мистецтва,

її структури, подальшого вивчення потребує пи-

тання принципів формування методичної компе-

тентності майбутнього вчителя музичного мис-

тецтва в процесі педагогічної практики в умовах

міждисциплінарної координації шкільних пред-

метів у галузі мистецтва.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Беземчук, Л. В. (2019). Викладання мистецьких дисциплін в умовах закладу вищої освіти: прин-

цип міждісциплінарної координації. Вісник Національного університету «Чернігівський колегіум»

імені Т. Г. Шевченка. Серія : Педагогічні науки. Вип. 1. 16-22. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/

vnuchkpn_2019_1_6.

Боблієнко, О. П. (2013). Формування поліхудожньої компетентності майбутнього вчителя музики у

процесі фахової підготовки. (Автореферат дисертації канд. пед. наук). Вінниця, 20 с.

Закон України «Про вищу освіту» від 01. 07. 2014 № 1556-VII. Вища освіта: інформаційноаналітичний

портал про вищу освіту в Україні та за кордоном [сайт]. URL: http://vnz.org.ua/ zakonodavstvo/111-zakon-

ukrayiny-pro-vyschu-osvitu

Красовська, О. О. (2017). Теоретичні та методичні засади професійної підготовки майбутніх учителів

початкової школи у галузі мистецької освіти засобами інноваційних технологій. (Автореферат дисер-

тації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук). Житомир : Житомирський державний

університет імені Івана Франка, 42 с.

Олексюк, О. М. (2013). Музична педагогіка: навч. посібник. Київ. нац. ун-т ім. Б. Грінченка. Київ, 248 с.

Падалка, Г. М. (2008). Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін).

Київ: Освіта України, 274 с.

Растригіна А. М. (2012). Компетентнісний підхід до підготовки майбутнього магістра музичного

мистецтва. Сучасні стратегії університетської освіти: якісний вимір: матеріали міжнар. наук.-практ.

конф. Київський нац. ун-т ім. Б. Грінченка, 501–509.

Щолокова, О. П. (2006). Професійна компетентність як стратегічний напрямок модернізації мис-

тецької освіти України. Вісник Глухівського державного університету. Глухів: ГДПУ, 2006. Вип. 8.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

REFERENCE

Bezemchuk, L. (2019) Vikladannya mistetskih distsiplIn v umovah zakladu vischoYi osvIti: printsip

mIzhdIstsiplInarnoYi koordinatsIYi [Teaching art disciplines in a higher education institution: the principle of

interdisciplinary coordination]. VIsnik NatsIonalnogo unIversitetu ChernIgIvskiy kolegIum ImenI T. G. Shevchenka.

SerIya: PedagogIchnI nauki. (V. 1), 16-22. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnuchkpn_2019_1_6. [in

Ukrainian].

Bobliienko, O. (2013). Formuvannia polikhudozhnoi kompetentnosti maibutnoho vchytelia muzyky u

protsesi fakhovoi pidhotovky [Formation of polyartistic competence of the future music teacher in the process of

professional training] Extended abstract of candidate’s thesis. Vinnytsia. [in Ukrainian].

Zakon Ukrainy «Pro vyshchu osvitu» 1556-VII vid 01. 07. 2014. Vyshcha osvita: informatsiinoanalitychnyi

portal pro vyshchu osvitu v Ukraini ta za kordonom [Law of Ukraine on higher education] [sait]. URL: http://vnz.

org.ua/ zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu. [in Ukrainian].

Krasovska, O. (2017) TeoretichnI ta metodichnI zasadi profesIynoyi pIdgotovki maybutnIh uchitelIv

pochatkovoyi shkoli u galuzI mistetskoyi osvIti zasobami InnovatsIynih tehnologIy [Theoretical and methodical

principles of professional preparation of future teachers of initial school in industry of artistic education by

facilities of innovative technologies]. Extended abstract of Doctor’s thesis, Zhytomyr, Ukraine: Zhytomyr Ivan

Franco State University. [in Ukrainian].

Oleksiuk, O. (2013). Muzychna pedahohika: navch. Posibnyk [Music pedagogy: textbook. manual]. Kyiv:

un-t im. B. Hrinchenka. [in Ukrainian].

Padalka, H. (2008) Pedahohika mystetstva (Teoriia i metodyka vykladannia mystetskykh dystsyplin) [Art

pedagogy (Theory and methods of teaching art disciplines)]. Kyiv: Osvita Ukrainy. [in Ukrainian].

Rastryhina, A. (2012). Kompetentnisnyi pidkhid do pidhotovky maibutnoho mahistra muzychnoho

mystetstva. Suchasni stratehii universytetskoi osvity: yakisnyi vymir: Proceedings of the All-Ukrainian Scientic

and Practical Conference [Competence approach to the preparation of the future Master of Music Art]. Kyiv: un-t

im. B. Hrinchenka. [in Ukrainian].

Shcholokova, O. (2006) Profesiina kompetentnist yak stratehichnyi napriamok modernizatsii mystetskoi

osvity Ukrainy [Professional competence as a strategic direction of modernization of art education. [in Ukraine].

Дата надходження рукопису 20.03.2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.07

Candidate of Pedagogical Sciences, Docent,

Professor of the Department of Theory

and Methodology of Artistic Education and

Conductor-choral Training of the Teacher of

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University, Kharkiv, Ukraine

email: blv2007@ukr.net

https://orcid.org/0000-0002-9745-6594

Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Head

of the Department of Theory and Methodology

of Artistic Education and Conductor-choral

Training of the Teacher of H.S. Skovoroda

Kharkiv National Pedagogical University,

Kharkiv, Ukraine

email: v.v.fomin@hnpu.edu.ua

https://orcid.org/0000-0002-8652-2023

THE FORMATION OF FUTURE MUSIC ART

TEACHER`S METHODOLOGICAL COMPETENCE

IN THE PROCESS OF PEDAGOGICAL PRACTICE

Object. The article`s aim is to study formation of the methodological competence of a music

teacher`s potential in practical work as well as to determine the effective forms and methods of

professional training of the bachelor students during their pedagogical practice at schools. Methods.

Conventional pedagogical research methods were applied: theoretical analysis of scientic and

pedagogical literature, comparative analysis, empirical and modeling methods. Results. In the course

of the research, the essence of methodological competence in the context of solving the issues of a

potential music teacher’s professional training was theoretically substantiated. It is determined

that the content of the curriculum for higher education 014 Secondary Education (Music) focuses

the applicant of the rst bachelor’s degree on the formation of «polyphonic» methodological

and pedagogical thinking. It is proved that this type of thinking is a priority one for mastering the

methodological constructions of the updated subjects «musical art» and «art». It is covered the

conceptual core for structuring of the main professionally oriented academic disciplines: «Methods

of music education» and «Pedagogical practice». The basis of such a structuring is a didactic matrix of

art lessons of poly-artistic direction. It is proposed to use the principle of interdisciplinary integration

for the development of students’ methodological skills in three dimensions of musical art mastering:

improvement-transformation-modeling. Modeling of professional situations in the process of

pedagogical practice by means of creation of individual methodological maps of students is carried

out. A special place in the methodological and practical work of students was taken by various forms

of individual creative tasks on music pedagogy. This signicantly affected the level of professional

training, and separately – the practical and creative component of the formation of the students’

methodological base. Among the methods that aroused the greatest interest of students during

pedagogical practice it should be point out the holding of master classes, music-pedagogical trainings,

discussions the issues of pupils’ teaching by art means. A wide range of practical issues was solved

due to introduction of interactive teaching forms, like «music aquarium», «art cafe», «brainstorming»,

«facilitation discussion» as well as imitating music and game technologies. Conclusions. Summarizing

the results of the study, it can be pointed out that the practical training of a modern music teacher

should be carried out in the plane of integration processes affected the renewal of a music lesson as a

lesson of poly-artistic content. It is proposed to consider the formation of methodological competence

from the standpoint of the systematic approach to teaching. It is carried out modeling of professional

situations based on the principles of interdisciplinary integration. It was found that the most effective

form of students’ work during school practice is the creation of individual methodological maps.

Keywords: music art teacher; methodological competence; components of the methodological

competence; pedagogical practice.

Формування методичної компетентності майбутнього вчителя

музичного мистецтва в процесі педагогічної практики

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

У статті розкриваються особливості хорового виконавства, як частини професійного музичного

мистецтва, що еволюціонувало в єдності із загальними принципами розвитку професійного мистецтва

в цілому. Протягом багатьох століть у хоровій виконавській практиці вироблялися певні норми, що від-

повідали естетичним уявленням про якість вокального звучання, удосконалювалися підходи до манери

виконання, затверджувалися основні принципи професійної підготовки хорових співаків. Визначено, що

кожна національна хорова школа внесла свої особливості у стиль виконання, в якому відображаються

темперамент народу, його характер, традиції та інші якості. Ці тонкі нюанси, що характеризують

стиль виконання, пов’язані, перш за все, з особливостями мови різних народів, його фонетикою. Так, на-

приклад, сильні вокальні традиції склалися у музичних культурах Італії, Франції, Німеччини, Болгарії,

Угорщини, Польщі, України, Росії та інших країн. Проте, у ХХ столітті тенденція до еклектики, синтезу

традицій культур, їх взаємовплив виявився настільки сильним, що риси, які раніше різко відрізняли одну

національну школу від іншої, значною мірою згладилися. Тому, основоположні принципи вокальної май-

стерності, які полягають у виробленні правильного співочого дихання, звуковидобування, звукоутворення

і інших прийомів вокальної техніки, залишаються загальними для будь-якого хорового колективу. Великі

художні можливості унікального музичного «інструменту» – хорового колективу, протягом декількох

сторічь знаходяться у центрі уваги композиторів. Крім того, велика різноманітність форм професійно-

го хорового виконавства зробило його одним з найбільш поширених видів музичного мистецтва.

Ключові слова: хорове виконавство; жанр; стиль; українська хорова культура; хорова музика;

мистецтвознавство.

Постановка проблеми та її зв'язок з важли-

вими науковими та практичними завданнями.

Хорова музика, як вид мистецтва, має різні

форми свого прояву і еволюціонує у відповідності

зі змінами, що відбуваються у соціальних систе-

мах сучасного суспільства. Вивчення специфіки

хорової музики пов’язане з необхідністю вирі-

шення цілого ряду наукових питань, що розкри-

вають її ґенезу, стійкі ознаки і специфіку, яка

проявляється на різних рівнях, від емоційного

змісту, жанрових, стилістичних і композиційних

ознак, до виявлення її ролі у соціальному та ду-

ховному житті суспільства.

Різноманітність жанрової та стильової пано-

рами сучасної хорової музики вимагає цілеспря-

мованого упорядкування теоретичних уявлень

щодо процесів еволюції в межах даної сфери му-

зичного мистецтва. Розширення жанрового і сти-

льового різноманіття хорового жанру призвело до

потреби комплексного аналітичного дослідження

даної проблеми.

Аналіз основних досліджень і публікацій.

Опубліковані до теперішнього часу музи-

кознавчі праці (Батовська О. (2019), Бермес І.

(2016), Дмитревський Г. (1961), Єгоров О. (1939),

Живов В. (2003), Краснощеков В. (1969), Лащен-

ко А. (1989), Пархоменко Л. (1979), Пігров К. (1964),

Соколов В. (1983) та ін.) щодо жанрової і стильової

ситуації у хоровій музиці показав, що проблема

вивчена доволі повно, але існуючий на сьогоден-

ня корпус хорознавчих досліджень потребує те-

оретичної розробки і обґрунтування відповідної

систематизації. В рамках даної статті ми поста-

раємось звести разом і узагальнити великий і су-

перечливий матеріал відносно дефініцій хоровий

жанр і хоровий стиль.

Формулювання цілей та завдань статті.

Метою статті є систематизація мистецтвоз-

навчих студій відносно дефініцій хоровий жанр і

хоровий стиль.

Виклад основного матеріалу.

Хоровий жанр як феномен музичного мис-

тецтва в першу чергу пов’язаний зі специфікою

його фундаментальної основи, унікальним ін-

струментом природної (фізіологічної) власти-

вості. Природно-фізіологічні ознаки хорового

співу ґрунтовно висвітлені в працях авторитет-

них майстрів хорової справи Г. Дмитревського

(1961), О. Єгорова (1939), В. Краснощокова (1969),

А. Мархлевського (1986), К. Пігрова (1964), М. Ро-

УДК 784.1.071.2:78

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.08

ХОРОВИЙ ЖАНР І СТИЛЬ У РОЗУМІННІ

СУЧАСНОЇ МИСТЕЦТВОЗНАВЧОЇ НАУКИ

викладач кафедри теорії і методики ми-

стецької освіти та диригентсько-хорової

підготовки вчителя Харківського націо-

нального педагогічного університету імені

Г.С.Сковороди

Харків, Україна

email: dzivaltivskii@ukr.net

https://orcid.org/0000-0001-8326-7883

мановського (2000), В. Соколова (1983) та ін.

В. Краснощоков (1969, с. 86) визначав приро-

ду хорового співу «вокальною сутністю звучання,

багатоголоссям хорового ансамблю, технікою, які-

стю й звукофарбами академічного звукотворен-

ня» (переклад М. Д.).

У монографії Л. Пархоменко (1979, с. 20) по-

значені наступні риси хорового жанру: «вокаль-

на природа; багатоголосся, фактурна організація;

вокалізація й використання віршів».

В. Живов (2003, с. 53) дефініцію «хор» фор-

мулює як «вокально організований виконавсь-

кий колектив, основу якого становить ансамбль

інтонаційно, динамічно й темброво злитих груп,

що володіють художньо-технічними навичками,

необхідними для втілення в живому звучанні му-

зично-поетичного тексту твору» (переклад М. Д.).

Вищенаведені висловлювання щодо спец-

ифіки хорового співу характеризують його

унікальну рису вокальну природу.

Г. Григор’єва (1991, с. 4) підкреслює, що сти-

льовий критерій у хоровому жанрі полягає у його

вокальній природі, яка обумовлена жанровими

особливостями (мелодійністю, визначеного роду

направленістю форми на слухацьке сприйняття,

необхідною «репрезентацією» поетичного тек-

сту)».

Отже, ключовою домінантою хорового жан-

ру є його вокальна природа, вокальна інтонація,

яка містить у собі емоційно-музичний потенціал.

Він направлений на розкриття другої важливої

характеристики хорового жанру – комунікації че-

рез вербальну основу. Адже у хоровій музиці різ-

них стилів і жанрів зберігається її константа риса

– особисте розкриття вербального змісту через во-

кальне інтонування. Тобто співак не тільки є ви-

конавцем того чи іншого твору, але і со-творцем.

Тут доречно згадати вислів з фундаментальної

праці «Звуковой мир музыки» Є. Назайкінського

(1988, с. 81), «Голос – це людина». Дослідник по-

яснює єдність голосу і людини у наступній мета-

форі: «...людина у всій повноті фізичній, духовній,

інтелектуальній, емоційній, громадській <...>. А

його голосовий апарат (теж голос) – є всього лише

внутрішнім світильником, що освітлює своїм ме-

рехтінням, спалахами, що рухаються променями,

душу і тіло людини, та так, що все в ньому стає

прозорим, починає світитися, приковує увагу,

стає вираженим» (Назайкінський, 1988, с. 81).

І. Бермес (2016, с. 60) доречно підкреслює

духовну та фізіологічну природа хорового співу,

«Хор складають не голоси, а живі люди, котрі мис-

лять і переживають, вступають у процесі творчої

діяльності в певні стосунки один із одним і з ди-

ригентом. Він є універсальним засобом спілку-

вання, пізнання себе і світу завдяки вокальній

природі звуку – важливому носію інформації, що

поєднує в собі вербальне слово та музичну інто-

націю. Саме хоровий спів несе відомості про мен-

тальність індивіда, нації, відображаючи прикме-

ти «генетичного коду» соціуму. Його колективна

природа якнайкраще віддзеркалює ментальні

прикмети українців, зокрема кордоцентричність,

емоційність, щирість, ліричність, інтровертність,

чутливість та ін.».

Як відомо, хоровий спів є колективною твор-

чістю, де художній образ створюється за допомо-

гою специфічного музичного інструменту співа-

цького голосу.

А. Лащенко (1989, с. 124), розглядаючи при-

роду хорової творчості, підкреслює, що на відміну

від камерно-вокальної або камерно-інструмен-

тальної творчості, хорова творчість є колектив-

ною, а з точки зору семантики її мислення – за-

гальнолюдською.

На думку О. Батовської (2019, с. 70-71), «Хоро-

ве виконання як вид колективної творчості має

низку особливостей: кожен учасник хору індиві-

дуальний з позицій віку, освіти, музичних здібно-

стей, кожен прагне до подолання, в першу чергу,

вокально-технічних труднощів музичного твору,

разом хористи осягають секрети ансамблевого

співу, під час якого, крім індивідуальної роботи

кожного, очевидна необхідність диригентсько-

го управління (координування звучання, персо-

нальна робота зі співаками, обдумування тракту-

вання твору)».

Ю. Кузнєцов (2009, с. 29) вважає головною

відмінністю хорового мистецтва від інших ви-

дів мистецтв у тому, що «виконавцем є організо-

ваній за законами Ансамблю і Строю колектив

вокалістів і при цьому усі параметри співацького

голосу і ефекти впливу на публіку управляються

емоціями в основному на несвідомому рівні» (пе-

реклад М. Д.)

Важливою рисою хорового виконавського

мистецтва, що відрізняє його від інструменталь-

ного виконавства, є специфіка «інструменту», за

допомогою якого втілюється авторське твір. Про-

фесійно навчений людський голос найбільш

складний і досконалий музичний інструмент, що

володіє великим спектром технічних і виразних

можливостей. Труднощі вокальної роботи поляга-

ють у тому, що механізми дії цього «інструменту»

неможливо проаналізувати і проконтролювати

візуально. Єдиною можливістю корекції звучання

голосу є слухове відчуття. Крім того, досконалість

вокального звуку залежить не тільки від техніки

володіння голосом, але також від загального пси-

хофізичного стану співака та інших явищ суб’єк-

тивного характеру. Специфіка роботи з хоровим

колективом, що є своєрідним вокальним «орке-

стром», полягає в особливій увазі, ретельності і

тонкощі у виборі прийомів і методів управління

вокальним звучанням.

О. Батовська (2019, с. 85), досліджуючи при-

родно-фізіологічні параметри академічного хоро-

вого мистецтва a cappella, конкретизує поняття

вокальна природа і вводить дефініцією хорова

природа. На її думку, «вокальна природа харак-

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

теризує вокальний жанр, до якого відносять під-

жанрові види: пісня, арія, вокаліз, аріозо тощо.

Але найголовніше те, що вокальна природа, з

погляду виконавського складу, є індивідуалізо-

ваною творчістю, хоча й вимагає досягнення му-

зичної єдності з інструментальним супроводом».

Посилаючись на спостереження відомих хормей-

стерів-практиків (В. Краснощокова, В. Живова та

ін.), вона приходить до висновку, що незважаючи

на багато спільних установок співочого вихован-

ня як при індивідуальному, так і при колективно-

му навчанні, хорова природа властива тільки ко-

лективній діяльності, «яка в свою чергу об’єднує

особистісно-орієнтоване творче спілкування між

співаками й керівником хору» (Батовська, 2019, с.

85). Виходячи з цього, «в умовах хорового співу

голос співака піддається впливу на нього хорових

компонентів ладу, ансамблю, інтонуванню, кон-

трольованих слухом співака й диригентом» (Ба-

товська, 2019, с. 86). Сутність хорової природи роз-

кривається по-перше, з фізіологічної точки зору:

специфіка хорового інтонування, зонна природа

ладу (при співі a cappella), темброво-фонічні осо-

бливості; по-друге, з психологічної та комуніка-

тивної точок зору: особистісно-орієнтована діяль-

ність, яка передбачає індивідуальну й колективну

рефлексію (Батовська, 2019, с. 86).

Отже, хоровий колектив це цілісний,

мобільний живий організм, що складається з лю-

дей. У процесі творчої роботи вони вступають в

певні відносини як з диригентом (основним ін-

терпретатором хорового твору), так і один з од-

ним. Тонкі нюанси звучання, що характеризують

хорове виконання, в значній мірі залежать від

єдності естетичних уявлень співаків, їх творчої

спрямованості, подібності їх художніх розумінь

і інтересів, і навіть психологічної атмосфери в

колективі. Тому В. Живов (2003, с. 21), одним з го-

ловних завдань діяльності керівника хору вважає

«узгодження індивідуальних художніх устрем-

лінь учасників хорового колективу і спрямування

їх творчих зусиль в єдине русло».

Хоровий спів це чимала й кропітка праця.

В її основі лежить робота над вокально-хоровими

навиками. Вокальний навик це комплекс авто-

матичних дій різних частин голосового апарату,

підпорядкованих волі співака і його виконавсь-

ким бажанням. До вокальних навиків відносять:

співоча установка, дихання, звукоутворення, дик-

ція, інтонація, почуття темпу, ритму, динаміки.

До хорових навиків відносять стрій та ансамбль,

які додаються до вокальних навиків (Батовська,

2019, с. 86).

Найважливішою складовою хорового співу є

ансамбль. За В. Краснощоковим (1969, с. 82) «Му-

зично-виконавський інструмент хор являє собою

ансамбль вокальних унісонів» (переклад М.Д.).

Колективний характер хорового співу дик-

тує ряд умов, що складають специфіку роботи над

вокально-хорової технікою. Однією з основних

ознак, що характеризують рівень виконавської

майстерності хорового колективу, є ансамбль.

Складність досягнення точного метроритмічного,

темпового, динамічного, дикційного та інших ви-

дів ансамблів як всередині однієї партії, так і всьо-

го хору укладена в колективному характері «ви-

конавця». Рівень виконавської майстерності хору

залежить не тільки від вокальних навичок окре-

мих співаків, а й вміння порівнювати, співвідно-

сити звучання свого голосу зі звучанням інших

голосів. Колективний характер «виконавця» в

хоровому співі вносить свої корективи і в роботу

над іншими компонентами хорового звучання:

диханням, звукоутворення, ладом, дикцією.

Таким чином, враховуючи вищевикладені

характеристики хорового співу, ми прийшли до

висновку, що до його природно-фізіологічних

ознак відносяться: вокальна сутність звучання,

мелодійність і співучість, специфіка хорової при-

роди, тембровий та інтонаційний ансамбль груп

хору.

Важливою відмітною ознакою хорового

співу є його зв’язок зі словом. Музична образність,

що в інструментальному виконавстві виражена

у досить узагальненій формі, у хоровому мис-

тецтві, знаходить конкретність і визначеність.

На думку авторитетних майстрів хорової справи,

специфіка хорового виконавства полягає не тіль-

ки у його природно-фізіологічній і професійній

характеристиках, а й у синтетичності хорового

жанру. Точність художніх образів, їх рельєфність,

виразність і внутрішня динаміка, що відображе-

на у поетичному тексті, диктують композитору

певний вибір засобів музичної виразності (ме-

лодики, ритміки, гармонії) та направляють при

виборі структури музичної композиції в цілому.

Вокально-хоровий твір, поєднуючи в собі поетич-

ну і музичну виразність, володіє особливою смис-

ловою багатогранністю, яскравою емоційністю і

зображальністю.

Характеризуючи хоровий спів, як викона-

вське мистецтво, Ю. Кузнецов (2009, с. 28) вважає,

що «музичні і вокально-хорові особливості жан-

ру реалізуються у єдності з текстовим змістом

художнього образу, у процесі розвитку «вер-

бальної дії» літературного змісту хорової парти-

тури звідси синтетичність жанру, близькість з

театром (грецьке «хорос», фольклорна традиція,

тенденції сучасного хорового виконавства)» (пе-

реклад М. Д.).

Синтетичний характер хорової музики на-

кладає відбиток на особливості його виконавсь-

кого прочитання. Завдання диригента хору, як ос-

новного інтерпретатора хорового твору, полягає

в досягненні максимального єдності поетичних

і музичних образів. В. Живов (2003, с. 39-40) вва-

жає, що «Синтетичний характер хорового викона-

вства обумовлює необхідність розгляду дириген-

том поетичного тексту і музики в їх єдності. При

цьому взаємодія музики і тексту має оцінюватися

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

з точки зору відповідності форми і структури вір-

ша і музики (композиційний рівень), взаємодії

музичних і поетичних засобів виразності (худож-

ньо-виразний рівень), загальної відповідності по-

етичних тем і образів музичних».

Хоровий спів характеризується таким понят-

тям як «мовленнєва інтонація». Результатом три-

валих історичних процесів пошуку співочої інто-

нації є вокальне інтонування. На думку Т. Рябухи

(2017, с. 12-13), «Первинність емоційного інтону-

вання по відношенню до слова як до знаку сенсу

– головна визначна особливість співу, яка спочат-

ку була еквівалентом музики взагалі. <...> З’явля-

ються різні види мовної інтонації, які послужили

основою мистецтва співу і такого ключового для

цього мистецтва жанру, як пісня».

У ролі стабільних констант музично-інтона-

ційного вираження хорового жанру виступають

мелодійний тип інтонування (тобто спів) і декла-

маційність . Як зазначає С. Скребков (1973), жан-

ровий початок декламаційності є вихідним і по-

ширюється на всі прояви мовленнєвої інтонації в

музиці. Водночас, для хорового жанру кантилен-

ність є генним мовним чинником, його основою є

«...виразний спів, мелос, музична інтонація» (На-

зайкинский, 1988, с. 73).

Таким чином, синтетичний характер хоро-

вого мистецтва зумовлює специфіку виконавсь-

ких засобів, технічних і художніх можливостей,

особливо репетиційної роботи. Як вид музично-

го виконавського мистецтва, його відрізняє ряд

характерних ознак, що стосуються репертуару,

специфіки репетиційно-концертної діяльності,

вокальної організації, вимог до професійної підго-

товки виконавців та інших.

При аналізі хорової музики необхідним є

врахування терміну «хоровий стиль». А. Мархлев-

ський (1986, с. 78) відзначає, що: «У хоровій прак-

тиці під терміном «хоровий стиль» розуміють су-

купність усіх особливостей хорової фактури того

чи іншого композитора, що випливають із загаль-

ного змісту його творчості та відображають спец-

ифічні риси його музичної мови».

В українському та російському хорознавстві

проблеми категорії хоровий стиль розробляють у

наукових розвідках О. Батовської (2019), Є. Бондар

(2005), Г. Григор’євої (1989), І. Гулеско (1991), В. Ко-

валик (2010), , Ю. Пучко (2007), О. Торба (2002) та

ін.

Звернемось до стислого екскурсу наукових

досліджень з обраної проблематики.

Стильову проблематику хорової музики a

cappella (на матеріалі творів російських компо-

зиторів, зокрема Г. Свиридова, Р. Щедріна, В. Гав-

риліна) досліджує Г. Григор’єва. Вивчаючи хоро-

ву творчість названих композиторів, дослідниця

приходить до важливого висновку про те, що «в

цій галузі відбилися дві основні лінії стильового

розвитку: класична, «традиційно» пісенна; ра-

дикальна, що вводить у типи хорового звучан-

ня новації, розвинені в інших жанрах музичної

творчості XX століття. Специфічним стало поєд-

нання різних фактурних ознак в одному творі»

(Григор’єва, с. 72).

Розробляючи проблематику жанрового сти-

лю, Г. Григор’єва бере за основу жанрову кон-

станту хорової музики a cappella вокальну при-

роду: пісенність, яка обумовлює й пояснює такі

іманентно-жанрові ознаки, як темброфонічність

і фактурність. Виходячи з цього, вона виділяє на-

ступні типи хорової музики: пісенна, речитатив-

на й «інструментальна» (Григор’єва, с. 73).

І. Гулеско (1991, с. 74-75) типологію стильо-

вих напрямків хорової музики будує на стабіль-

ній рисі хорового співу, мелосі. Дослідниця ви-

діляє чотири напрямки: 1) епіко-ліричний; 2)

експресивно-психологічний; 3) колористично-со-

норний; 4) полістилістичний.

У епіко-ліричному напрямку хорової му-

зики, І. Гулеско визначає: підголосковість, ладо-

ву діатоніку, строфічну організацію матеріалу,

варіантність, використання принципів пісен-

ності й остинатності.

В основі експресивно-психологічного на-

прямку закладені: мовна декламаційність, тем-

брово-інтонаційні комплекси інструментального

характеру.

Головним носієм образності у колористич-

но-сонорному напрямку є темброфактура.

Четвертий напрям – полістилістичний, де

центральним програмно-інформативним шаром

є жанрово-стильовий пласт та розгалужена систе-

ма легко пізнаваних знаків.

У наукових розвідках Є. Бондар (2005, с. 6) су-

часна хорова музика згрупована наступним чи-

ном:

1. «твори, що є стилізацією народної гетеро-

фонії, псалмодування, хоральності та інші;

2. твори, що побудовані за традиційними

принципами, але не можуть уникнути змін, які

відбуваються в сучасному мистецтві;

3. твори, що «балансують» між новітніми й

традиційними експресивними засобами;

4. твори, звернені до нових експресивних за-

собів більшою мірою, ніж до вже відомих і вико-

ристовуваних».

Хорову музику у соціокомунікаційному

аспекті досліджують О. Торба, Ю. Пучко та П. Ко-

валик.

Торба О. (2002, с. 284) розподіляє хорову му-

зику на два напрямки: академічний і духовний.

Дослідник наголошує на тому, що розподіл є фор-

мально-умовним, «Визначення галузевого на-

прямку як «академічного» відповідає «світсько-

му» або «концертному» (Л. Пархоменко)».

Пучко Ю. (2007, с. 184-185) поділяє хорову му-

зику на твори, у яких культивуються класичні

орієнтири й духовна музика православної тради-

ції; партитури фольклорного спрямування; хоро-

вий авангард.

П. Ковалик (2010, с. 49-50) визначає наступні

напрями сучасної композиторської хорової твор-

чості:

1) «твори, що культивують класичні орієн-

тири, де багатоголосся виникає з двоголосся та

спостерігається більше тяжіння до гармонічного

складу, ніж до контрапунктичного, а людський

голос є головним музичним інструментом. Тво-

ри даного напряму передбачають наслідування

традицій, принесених до хорової музики заснов-

ником української композиторської школи М. Ли-

сенком, продовжених Л. Ревуцьким і М. Дремлю-

гою;

2) партитури неофольклорного напряму. В

основі цих творів українська пісенність, вокаль-

ність та кантиленність. Напрям хорової обробки,

яку започаткував М. Лисенко і продовжив М. Ле-

онтович, відштовхується від стихії народної під-

голосковості. Друга гілка, яку презентує творчість

О. Кошиця, характерна «відлунням» барокової

епохи, ліричною кастовістю, а також веделівсь-

кою проекцією розгорнутого, професійно оформ-

леного багатоголосся. Цю тенденцію пізніше ро-

звинули П. Козицький, Б. Лятошинський, і далі

через твори Є. Станковича, Л. Дичко вона розчи-

нилась у стилізаціях народного елементу в ори-

гінальних композиціях Ю. Алжнєва, В. Степурка,

О. Яковчука та ін.;

3) духовна музика православної традиції, що

з’явилася на концертній естраді у 80-х роках XX

ст. Українські композитори принесли до світової

культури оригінальні, суто національні прийоми

музичного письма. Це стосується й нового напря-

му в духовно-музичній творчості, що виник на

рубежі ХІХ – ХХ ст. Його представниками є К. Сте-

ценко, М. Леонтович, О. Кошиць, Я. Яциневич,

П. Гончаров, П. Козицький, М. Вериківський та ін.

композитори.

В основу їх художнього методу покладено

давні церковні жанри, збагачені інтонаціями

фольклору й досягненнями професійної компо-

зиторської творчості. Прикладом розвитку цієї

глибинної традиції можуть бути духовні твори

Є. Станковича, М. Скорика, В. Степурка, Л. Дичко,

А. Гаврилець, М. Шуха та інших композиторів су-

часності;

4) хоровий авангард останньої чверті XX -

поч. XXI ст. явище, для якого характерними є нові

звукосполучення, дисонуючі співзвуччя, вільна

хроматика, нерівність пульсу, оновлена музич-

на мова, іноді співставлення у різкому контрасті

співацьких манер академічної й народної. До

цього напряму належить не лише додекафонна й

сонорна музика, але й новотональна, коли ідеї лі-

тературного тексту висловлюються за допомогою

яскравих музичних засобів. Прикладом слугують

твори В. Сильвестрова, В. Польової»

О. Батовська щодо дефініції «стиль» визначає

загальні (фактура, ритм і мелодико-тематична ор-

ганізація) й окремі риси, що складають специфіку

хорового стилю у творах a cappella. На думку до-

слідниці, «Окремі риси хорового стилю визнача-

ються у зв’язку з онтологічною основою хорового

співу, специфіку якої складають наступні тембро-

во-композиційні позиції:

• хор є оркестром людських голосів, які

поділяються за тембром на супідрядні групи, що

функціонують відповідно до загальної драматур-

гії твору;

• становлення музичної композиції ство-

рюється за рахунок варіювання тембро-ситуацій,

що слідують одна за одною відповідно до загаль-

ного музичного розвитку;

• виразними засобами є прийоми хорового

викладення, які діляться на три групи: з викори-

станням основних тембрових засобів хору; прий-

оми, які визначаються відношенням хорових

партій і груп; колористичні прийоми (П. Леван-

до);

• фактура, яка є нестабільним співвідно-

шенням партій, пульсацією різних напружених

хорових блоків (від унісону до мішаного складу);

• гармонія, яка, за визначенням Н. Гуляни-

цької, є чуйним барометром, що реагує на тем-

бро-фактурні умови» (Батовська, 2019, с. 133).

Висновки. Отже, з наведеного матеріалу

можна зробити висновок, що, значення категорії

жанр і стиль мають сповна об’єктивний, а не чи-

сто умовний характер. Таким чином, хорова му-

зика – це складний і багатоманітний за формами

існування, еволюції і адаптації до сучасних вимог

творчої особистості і суспільства феномен.

Перспективи подальших досліджень. По-

дальші перспективні дослідження понять хоро-

вого жанру і хорового стилю суттєво розширять

наукову базу мистецтвознавста та будуть сприя-

ти поглибленню методологічних принципів хо-

рознавства.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Батовська, О.М. (2019). Сучасне академічне хорове мистецтво a cappella як системний му-

зично-виконавський феномен. (Дис. докт. миств.-ва). : ОДМА ім. А.В.Нежданової, Одеса, 516.

Бермес, І.Л. (2016). Рефлексії про сутність поняття «хор» у просторі культу-

ри. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. № 4, 57-61.

Бондар, Є. М. (2005). Надекспресивне інтонування в контексті сучасної хоро-

вої творчості :автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознав. [спец.]

17.00.02 «Музичне мистецтво» / Одес. держ. муз. акад. ім. А. В. Нежданової. Одеса. 16.

Григорьева, Г. В. (1991). Русская хоровая музыка 1970 80-х годов. Москва: Музыка, 80.

Гулеско, И. И. (1991). Хоровая литература : новые жанрово-стилевые процессы в хоровой музыке 60

80-х гг. : учеб. Пособие. Харьков : Харьк. гос. ин-т культуры, 90.

Дмитревський, Г. О. (1961). Хорознавство і керування хором : елементарний курс. Київ : Держ. вид-

во образотв. мистец. і муз. літ, 96.

Егоров, А.А. (1939). Основы хорового письма. Ленинград-Москва: Искусство, 170.

Живов, В. Л. (2003). Хоровое исполнительство : теория, методика, практика : учеб. пособие. М. : Вла-

дос. 271.

Ковалик, П. А. (2010). Особливості використання сучасної української музики у фаховій підготовці

диригента-хормейстера. Актуальні питання культурології : альманах наук. т-ва «Афіна» каф. культуроло-

гії : у 2 т. Рівненський. держ. гуманит. ун-т. Рівне. Т. 2, вип. 10, 49 52.

Краснощеков, В. И. (1969). Вопросы хороведения : учеб. Пособие. Москва: Музыка, 300.

Кузнецов, Ю. М. (2009). Практическое хороведение : учеб. курс хороведения. М. : Супутник, 361.

Лащенко, А. П. (1989). Хоровая культура: аспекты изучения и развития. Киев : Муз.Україна, 134.

Мархлевський, А. Ц. (1986). Практичні основи роботи в хоровому класі. Київ : Муз. Україна, 96.

Назайкинский, Е.В. (1988). Звуковой мир музыки. Москва, 256.

Пархоменко, Л. О. (1979). Українська хорова п’єса: типологія, тематизм, композиція. Київ : Наук.

Думка, 218.

Пигров, К. К. (1964). Руководство хором : учеб. пособие / под ред. К. Птицы. Москва: Музыка, 220.

Пучко, Ю (2007). Сучасна хорова музика: до питання інтерпретації. Київське музикознавство : зб.

ст. [упоряд. Т. К. Гуменюк, С. В. Тишко]. Київ. Вип. 23, 184 192.

Романовский, Н. В. (2000). Хоровой словарь. Москва: Музыка, 231.

Рябуха, Т. М. (2017). Витоки та інтонаційні складові української пісенної естради. (Дис. канд. миств-

ва). Харк. нац. унів. мист. ім. І.П. Котляревського, 203.

Соколов, В. Г. (1983). Работа с хором : учеб. пособие. 2-е изд., перераб. и доп. М. : Музыка, 192.

Скребков, С.С. (1973). Художественные принципы музыкальных стилей Москва: Музыка, 448.

Торба, О. В. (2002). Українська хорова творчість останньої третини ХХ ст. та проблема жанру. Наук.

вісн. Нац. Муз. акад. України ім. П. І. Чайковського. Київ. Вип. 16, 278 296.

REFERENCE

Batovsjka, O.M. (2019). Suchasne akademichne khorove mystectvo a cappella jak systemnyj muzychno-

vykonavsjkyj fenomen. (Dys. dokt. mystv.-va). [Modern academic choral art a cappella as a systemic musical-

performing phenomenon]. ODMA im. A.V.Nezhdanovoji, Odesa, 516. [in Ukrainian].

Bermes, I.L. (2016). Reeksiji pro sutnistj ponjattja «khor» u prostori kuljtury. [Reections on the essence

of the concept of «choir» in the space of culture]. Visnyk Nacionaljnoji akademiji kerivnykh kadriv kuljtury i

mystectv. (V.4), 57-61. [in Russian].

Bondar, Je. M. (2005). Nadekspresyvne intonuvannja v konteksti suchasnoji khorovoji tvorchosti:avtoref.

dys. na zdobuttja nauk. stupenja kand. mystectvoznav. [spec.] 17.00.02 «Muzychne mystectvo». [Overdepressive

intonation in the context of modern choral creativity]. Odes. derzh. muz. akad. im. A. V. Nezhdanovoji. Odesa. [in

Ukrainian].

Ghryghorj’eva, Gh. V. (1991). Russkaja khorovaja muzyka 1970 80-kh ghodov. [Russian choral music 1970s

80s.]. Mоskvа: Muzyka. [in Russian].

Ghulesko, Y. Y. (1991). Khorovaja lyteratura: novye zhanrovo-stylevye processy v khorovoj muzyke 60-80-

kh ghgh.: ucheb. Posobye. [Choral literature: new genre and style processes in choral music of the 60’s and 80’s].

Kharjkov: Kharjk. ghos. yn-t kuljtury. [in Russian].

Dmytrevsjkyj, Gh. O. (1961). Khoroznavstvo i keruvannja khorom: elementarnyj kurs. [Chorology and choir

management: an elementary course]. Kyjiv: Derzh. vyd-vo obrazotv. mystec. i muz. lit. [in Ukrainian].

Eghorov, A.A. (1939). Osnovy khorovogho pysjma. [Basics of choral writing]. Mоskvа: Yskusstvo. 170. [in

Russian].

Zhyvov, V. L. (2003). Khorovoe yspolnyteljstvo: teoryja, metodyka, praktyka: ucheb. posobye. [Choral

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

performance: theory, methods, practice: textbook. allowance]. Mоskvа: Vlados, 271. [in Russian].

Kovalyk, P. A. (2010). Osoblyvosti vykorystannia suchasnoi ukrainskoi muzyky u fakhovii pidhotovtsi

dyryhenta-khormeistera. [Features of the use of modern Ukrainian music in the professional training of conductor-

choirmaster]. Aktualni pytannia kulturolohii: almanakh nauk. t-va «Ana» kaf. kulturolohii: u 2 t. Rivnenskyi.

derzh. humanyt. un-t. Rivne. T. 2, (V.10), 49 52. [in Ukrainian].

Krasnoshchekov, V. Y. (1969). Voprosy khorovedenyia: ucheb. Posobye. [Questions of choreography:

textbook]. Mоskvа: Muzuka, 300. [in Russian].

Kuznetsov, Yu. M. (2009). Praktycheskoe khorovedenye: ucheb. kurs khorovedenyia. [Practical

choreography: textbook. choreography course]. Mоskvа: Suputnyk, 361. [in Russian].

Lashchenko, A. P. (1989). Khorovaia kultura: aspekty yzuchenyia y razvytyia. [Choral culture: aspects of

study and development]. Kyev: Muz.Ukraina, 134. [in Russian].

Markhlevskyi, A. Ts. (1986). Praktychni osnovy roboty v khorovomu klasi. [Practical basics of work in a

choir class]. Kyiv: Muz. Ukraina, 96. [in Russian].

Nazaikynskyi, E.V. (1988). Zvukovoi myr muzuky. [The sound world of music]. Moskva, 256. [in Russian].

Parkhomenko, L. O. (1979). Ukrainska khorova p’iesa: typolohiia, tematyzm, kompozytsiia. [Ukrainian

choral play: typology, theme, composition]. Kyiv: Nauk. Dumka, 218. [in Ukrainian].

Pyhrov, K. K. (1964). Rukovodstvo khorom: ucheb. posobye. [Choir leadership: textbook. allowance].

Mоskvа: Muzyka, 220. [in Russian].

Puchko, Yu (2007). Suchasna khorova muzyka: do pytannia interpretatsii. [Contemporary choral music:

to the question of interpretation]. Kyivske muzykoznavstvo: zb. st. [uporiad. T. K. Humeniuk, S. V. Tyshko]. Kyiv.

(V.23), 184-192. [in Ukrainian].

Romanovskyi, N. V. (2000). Khorovoi slovar. [Horal Dictionary]. Mоskvа: Muzyka, 231. [in Russian].

Riabukha, T. M. (2017). Vytoky ta intonatsiini skladovi ukrainskoi pisennoi estrady. [Origins and intonation

components of Ukrainian song variety]. (Dys. kand. mystv-va). Khark. nats. univ. myst. im. I.P. Kotliarevskoho. [in

Ukrainian].

Sokolov, V. H. (1983). Rabota s khorom: ucheb. posobye. 2-e yzd., pererab. y dop. [Work with the choir:

textbook]. Mоskvа: Muzyka, 192. [in Russian].

Skrebkov, S.S. (1973). Khudozhestvennye pryntsypy muzykalnykh stylei. [Artistic principles of musical

style]. Moskva: Muzyka, 448. [in Russian].

Torba, O. V. (2002). Ukrainska khorova tvorchist ostannoi tretyny KhKh st. ta problema zhanru. [Ukrainian

choral art of the last third of the twentieth century. and the problem of genre]. Nauk. visn. Nats. Muz. akad.

Ukrainy im. P. I. Chaikovskoho. Kyiv. (V.16), 278 296. [in Ukrainian].

Дата надходження рукопису 23.03.2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Object. The purpose of this article is to systematize art schools in relation to the denitions

of choral genre and choral style. Methods. Traditional research methods: comparative analysis of

scientic and musicological literature, analytical, historical, retrospective have been used. Results.

Choral performance, as a part of the professional musical art, has evolved with the general principles

of the development of the professional art in general. For many centuries certain norms have been

developed in the choral performance practice. They corresponded to aesthetic ideas about the vocal

sound quality. Approaches to the performance manner have been improved, the basic principles of

professional training of choral singers have been approved. Of course, each national choral school

has its own features in the performance style which reects the temperament of the people, their

character, traditions and other qualities. These subtle nuances that characterize the performance style

are primarily associated with the peculiarities of the language of different peoples, its phonetics. For

example, stable vocal traditions have been developed in the musical cultures of Italy, France, Germany,

Bulgaria, Hungary, Poland, Ukraine, Russia and other countries. However, in the XXth century, the

trend towards eclecticism, the synthesis of cultural traditions, their interaction were so strong that the

features which previously sharply distinguished one national school from another largely smoothed

out. Therefore, the basic principles of vocal skills, which are to develop proper singing breathing, sound

production, sound production and other vocal techniques, remain common to any choir. Conclusions.

The great artistic possibilities of a unique musical “instrument” – a choir have been in the center of

composers’ attention for several centuries. In addition, the great variety of forms of the professional

choral performance has made it one of the most common types of musical art.

Keywords: choral performance; genre; style; Ukrainian choral culture; choral music; art studies.

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.08

CHORAL GENRE AND STYLE IN THE CONTEXT

OF THE MODERN ART STUDIES

Teacher of the Department of Theory and

Methodology of Artistic Education and

Conductor-choral Training of the Teacher of

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University, Kharkiv, Ukraine

email: dzivaltivskii@ukr.net

https://orcid.org/0000-0001-8326-7883

Хоровий жанр і стиль у розумінні сучасної мистецтвознавчої науки

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

У статті проаналізовано роль молодіжних центрів при ВНЗ, структуру їх діяльності, види ор-

ганізації дозвілля. Доведено, що однією з нагальних проблем культурно-дозвіллєвої діяльності клубних

молодіжних центрів педагогічних вищих навчальних закладів стає організація дозвілля молоді. Через

соціально-економічні труднощі суспільства, відсутність адекватної кількості культурних установ та

недостатню увагу до організації дозвілля молоді найпоширенішим стає розвиток позаінституційних

форм організації дозвілля молоді. Визначено, що новий тип молодіжного клубу - це якісно інша молодіж-

на соціальна формація, яка є вільною від політичних ідеологій, формалізму та жорсткої регламентації

внутрішнього життя певної установи. Молодіжний центр, як незалежна структура, допомагає задо-

вольнити зростаючий інтерес молоді до виявлення власного творчого потенціалу, своїх здібностей та

інтересів. Завдяки організації позааудиторної діяльності, молодіжний центр надає молоді можливість

спробувати себе в різних видах дозвільної творчості. Водночас у статті зроблено акцент на соціалізацію

молоді через участь у молодіжних центрах, оскільки творча співпраця впливає на підвищення комуніка-

тивних якостей, сприяє розвитку індивідуальних здібностей, дозволяє розвинути професійні якості.

Ключові слова: культурно-дозвіллєва діяльність; структура дозвілля; види дозвілля; молодіж-

ний клуб; інтерес; мистецька діяльність.

Постановка проблеми та її зв'язок з важли-

вими науковими та практичними завданнями.

Однією з актуальних проблем культурно-до-

звільної діяльності клубних молодіжних цен-

трів педагогічних вищих навчальних закладів

є організація дозвілля молоді. На жаль, в силу

соціально-економічних труднощів суспільства,

відсутності належної кількості культурних уста-

нов та недостатня увага до організації дозвілля

молоді найбільш широко відбувається розвиток

позаінституційних форм молодіжного дозвілля.

Вільний час є одним з важливих засобів форму-

вання особистості молодої людини. Він безпосе-

редньо впливає й на її навчальну, виробничо-тру-

дову сферу діяльності, бо в умовах вільного часу

найбільш сприятливо відбуваються рекреаційно -

відновлювальні процеси, що знімають інтенсивні

фізичні та психічні навантаження. Тривалий час

діяльність соціальних інститутів дозвілля була за-

організованою та політизованою. Тому діяльність

таких молодіжних клубів не витримує ніякої кри-

тики. Молодіжний клуб нового типу – якісно інше

громадське формування вільне від політичних

нашарувань, формалізму, жорсткої регламентації

внутрішнього життя. Цей заклад повинен сприя-

ти задоволенню зростаючого інтересу молоді до

своєї історії, культурно-мистецьких витоків, поб-

утових традицій.

Використання вільного часу молоддю є

своєрідним індикатором її культури, кола духов-

них потреб та інтересів конкретної особистості

молодої людини або соціальної групи. Як частина

вільного часу, дозвілля приваблює молодь його

не регламентованістю і добровільністю вибору

його різних форм, демократичністю, емоційною

забарвленістю, можливістю поєднувати в ньому

фізичну та інтелектуальну діяльність, творчу і

споглядальну, виробничу й ігрову.

Для значної частини молодих людей со-

ціальні інститути дозвілля є провідними сферами

соціально культурної інтеграції й особистісної

самореалізації. Проте всі ці переваги дозвіллєвої

сфери діяльності поки що не є надбанням, звич-

ним атрибутом способу життя молоді. Саме тому

існує велика потреба у розширенні культурно-до-

звільної діяльності клубних молодіжних центрів

педагогічних вищих навчальних закладів. Вва-

жаємо, це рішення має йти активно в усіх на-

прямках: розробка концепцій установ культури в

нових умовах, підходи до моделі і професії клуб-

ного працівника, зміст діяльності, планування і

управління установ сфери дозвілля.

Актуальність проблеми полягає в необхід-

ності використання виховного потенціалу всіх

сфер життєдіяльності особистості, включаючи

сферу вільного часу. Це потребує перебудови

форм суспільної організації дозвілля, які склали-

ся, визнання їх предметом постійної турботи не

УДК 379.81:37.068 (477)

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.09

КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ КЛУБНИХ

МОЛОДІЖНИХ ЦЕНТРІВ ПЕДАГОГІЧНИХ ВНЗ

аспірантка кафедри педагогіки Харківсько-

го національного педагогічного універси-

тету імені Г.С. Сковороди

Харків, Україна

email:chubukina.elena.nikolaevna@gmail.

com

https://orcid.org/0000-0002-2700-8796

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

тільки студентських клубів вищих навчальних

закладів, а й суспільства в цілому. В цій соціаль-

но-культурній ситуації підвищується роль куль-

турно-освітньої роботи як педагогіки вільного

часу.

Аналіз основних досліджень і публікацій.

Соціально-філософські проблеми молоді як

важливої соціальної групи суспільства знайш-

ли своє відображення у дослідженнях науковців

С. Іконникової, І. Ільїнського, І. Копа, В. Лісовсько-

го та ін. Значний внесок у дослідження дозвілля

молоді внесли праці Г. Пруденського, Б. Трушина,

В. Петрушева, В. Піменової, А. Гордона, Е. Соко-

лова, І. Бестужева-Лади. До досліджуваної нами

проблеми наукові праці, присвячені саморозвит-

ку і самореалізації особистості у сфері дозвілля

(А. Бєляєва, А. Каргін, Т. Бакланова), з питань пси-

хології особистості (Г. Андрєєва, О. Петровський

та ін.). У науковий аналіз теорії та практики куль-

турно-дозвільної діяльності значний внесок внес-

ли Ю. Стрільцов, А. Жарков, В. Чижиков, В. Ков-

шар, Т. Кисельова, Ю. Красильников. Стильові та

структурні особливості вільного часу знайшли

відображення в дослідженнях Ф. Виданова, В. Ді-

мова, І. Євтєєвої, Л. Когана, В. Пічі, А. Щавель.

Над проблемами функціонування молодіжної

субкультури і культурної соціалізації молоді пра-

цюють такі вчені як І. Андрєєва, Н. Голубкова,

Н Литовська, Л. Швидка. Ретельно проаналізовані

соціологічні дослідження духовних потреб молоді

в сфері дозвілля у працях українських вчених

І Беха, І. Зязюна, Г. Сагач, І. Степаненко, П. Щер-

бань, Ж. Юзвак.

Формулювання цілей та завдань статті.

Мета статті полягає у висвітленні культур-

но-дозвільної діяльності клубних молодіжних

центрів педагогічних вищих навчальних за-

кладів, їх вплив на розвиток особистості майбут-

нього вчителя.

Виклад основного матеріалу. У сьогодніш-

ній соціально-культурній ситуації молодіжне

дозвілля з’являється як суспільно усвідомлена

необхідність. Суспільство вельми зацікавлене в

ефективному використанні вільного часу людей

– в цілому соціально-екологічного розвитку і ду-

ховного оновлення всього нашого життя. Сьогод-

ні дозвілля стає усе більш широкою сферою куль-

турного дозвілля, де відбувається самореалізація

творчого і духовного потенціалу молоді й суспіль-

ства у цілому.

Дозвілля є сприятливим ґрунтом для випро-

бування юнацтвом своїх творчих потреб і мож-

ливостей. В процесі дозвілля набагато простіше

формувати поважне ставлення до себе, навіть

особисті недоліки краще долаються завдяки до-

звільній активності.

Студенти – мобільна група, яка відрізняєть-

ся за соціальним і національним складом, віком.

Ці особливості пов’язані з формуванням у моло-

дих людей в процесі спільної навчальної діяль-

ності і спілкування специфічного тимчасового

студентського статусу. Дозвілля молоді – це зона

активного спілкування, характерною рисою яко-

го за останнє десятиріччя стало яскраво виявле-

не прагнення молодих людей до психологічного

комфорту в спілкуванні, бажання набути певних

навичок спілкування з людьми різного соціаль-

но-психологічного плану.

Молодіжне дозвілля має на увазі вільний

вибір особистістю дозвіллєвих занять. Воно є не-

обхідним і невід’ємним елементом способу жит-

тя людини. Тому дозвілля завжди розглядається

як реалізація, інтересів особистості пов’язаних

з рекреацією, саморозвитком, самореалізацією,

спілкуванням, оздоровленням тощо. У цьому по-

лягає соціальна роль дозвілля (І.В. Білецька, 2012;

В.В. Кірсанов, 2002).

Значення даних потреб надзвичайно вели-

ке, адже наявність лише зовнішніх, хоча й визна-

чаючих умов, недостатньо для реалізації цілей

усестороннього розвитку людини. Необхідно, аби

й сама людина хотіла цього розвитку, розуміла

його необхідність. Таким чином, активне, змі-

стовне дозвілля вимагає певних потреб і здібно-

стей людей.

Поза сумнівом, дозвілля має бути всіляким,

цікавим, носити розважальний і ненав’язливий

характер. Таке дозвілля можна забезпечити на-

данням можливості кожному активно проявити

себе свою ініціативу в різних видах відпочинку і

розваг (І.В. Білецька, 2012).

Практика молодіжного дозвілля показує,

що найбільш привабливими формами для мо-

лоді є музика, танці, ігри, ток-шоу, КВК, однак,

не завжди культурно-дозвільні центри будують

свою роботу, виходячи з інтересів молодих людей.

Необхідно не тільки знати сьогоднішні культурні

запити молоді, передбачити їх зміни, але й уміти

швидко реагувати на них, зуміти запропонувати

нові форми і види дозвільних занять. Таким чи-

ном, сутністю молодіжного і зокрема студентсь-

кого дозвілля є цілеспрямована творча поведінка

молодої людини у вільному для вибору занять і

ступені активності художньо-організаційному та

просторово-часовому середовищі, детерміновано-

му внутрішніми потребами, мотивами, установ-

ками, зовнішніми факторами, які породжують

відповідну діяльність (С.Г. Пішун, 2005, с. 12).

Діяльність культурно-дозвільної устано-

ви (в нашому випадку молодіжного клубу) та її

поліпшення залежить не лише від умілої органі-

зації дозвілля, але і від урахування психолого-пе-

дагогічних чинників. Діяльність молодих людей у

сфері вільного часу ґрунтується на добровільності,

на особистій ініціативі, на інтересі до спілкування

і творчості. У зв’язку з цим встають питання спіл-

кування в колективах, і типології дозвіллєвої по-

ведінки. Тому говорити про змістовність заходів,

про форми і методи роботи можна говорити лише

тоді, коли враховується психологія особистості та

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

психологія груп, психологія колективів та мас.

Реалізовуючи мету розвитку творчих здібно-

стей, враховуючи особисту ініціативу і добровіль-

ність в умовах дозвілля, рід діяльності людей,

організатори дозвілля мають створювати такі

заходи, в яких були б закладені програми само-

розвитку і творчості. Це є корінною відмінністю

діяльності в умовах культурно-дозвіллєвої уста-

нови (молодіжного клубу), від регламентованих

умов (навчальний процес, трудова діяльність),

де розвиток і збагачення особистості носять на-

стільки добровільний характер. В цих умовах не

можна не враховувати загальних психологічних

особливостей людини, що виявляються і в пізна-

вальній і творчій діяльності. Тому не можна від-

мовлятися від загальних методів педагогічних дій

на особистість. Об’єктом цих дій в установі куль-

тури є і кожна окрема особистість і група людей,

колектив, нестабільна аудиторія і різні соціальні

спільноти, які відвідують культурно-дозвіллєву

установу (молодіжний центр).

Виходячи з цього цілком правдиво вважа-

ють, що культурно-дозвіллєві установи є посеред-

ником між особистістю і суспільством. Усі ці умо-

ви потрібно враховувати в організації дозвілля

молоді та в його вдосконаленні.

Система організації дозвілля визначається

інтересами і потребами молодих людей у вільний

час. Потреби у сфері дозвілля мають певну по-

слідовність прояву. Задоволення однієї потреби

зазвичай породжує нову. Це дозволяє міняти вид

діяльності та збагачувати дозвілля.

У сфері дозвілля повинен здійснюватися пе-

рехід від простих форм діяльності до усе більш

складних, від пасивного відпочинку – до актив-

ного, від задоволення глибших соціальних і куль-

турних прагнень, від фізичних форм рекреації

– до духовних насолод, від пасивного засвоєння

культурних цінностей – до творчості тощо.

Структура дозвілля складається з декількох

рівнів, які відрізняються один від одного своєю

психологічною і культурною значущістю, емоцій-

ною ваговитістю, мірою духовної активності.

Найпростіший вид дозвілля – відпочинок.

Він призначений для відновлення витрачених

під час навчання чи праці сил і поділяється на ак-

тивний і пасивний.

Пасивний відпочинок характеризується ста-

ном спокою, який знімає стомлення та відновлює

сили. Це може бути перегляд газет, настільна гра,

невимушена бесіда, обмін думками, прогулянка.

Відпочинок такого роду не ставить перед собою

мету, що йде далеко, він пасивний, індивідуаль-

ний, містить лише зачатки позитивного дозвілля.

Активний відпочинок, навпаки відтворює

сили людини з перевищенням вихідного рів-

ня. Він дає роботу м’язам і психічним функціям,

які не знайшли застосування. Людина насолод-

жується рухом, швидкою зміною емоційних дій,

спілкуванням з друзями. Активний відпочинок

на відміну від пасивного, вимагає як мінімум сві-

жих сил, вольових зусиль і підготовки. До такого

виду відпочинку відносять фізкультуру, спорт,

фізичні і психічні вправи, туризм, ігри, перегляд

кінофільмів, відвідини виставок, театрів, музеїв,

прослухування музики, читання, приятельське

спілкування.

З активним відпочинком пов’язана активі-

зація духовних інтересів, які спонукають молоду

людину до активних пошуків у сфері культури. Ці

пошуки стимулюють пізнавальну діяльність осо-

бистості, що полягає в систематичному читанні

серйозної літератури, відвідин музеїв, виставок.

Для вдосконалення діяльності з організації

дозвілля велике значення має розуміння про-

цесів, зв’язків і взаємин, що відбуваються в так

званих малих групах. Вони є центральною лан-

кою в ланцюзі «особа-суспільство», тому що від їх

посередництва в найбільшій мірі залежить міра

гармонійності поєднання суспільних інтересів

з особистими інтересами та інтересами мікросе-

редовища, що оточує людину. У цілому циклі су-

спільних наук під групою розуміється реально іс-

нуюча освіта, в якій люди зібрані разом, об’єднані

якоюсь загальною ознакою, різновидом спільної

діяльності.

Для соціально-психологічного підходу харак-

терна інша точка зору. Виконуючи різні соціальні

функції, людина є членом багаточисельних со-

ціальних груп, вона формується немов би в пере-

тині цих груп, є крапкою, в якій схрещуються різні

групові впливи. Це має для особистості два важли-

вих наслідки: з одного боку визначає об’єктивне

місце особистості в системі соціальної діяльності,

з іншого – позначається на формуванні свідомості

особистості. Особистість виявляється включеною

в систему поглядів, вистав, норм, цінностей бага-

точисельних груп. Таким чином, група може бути

визначена як «спільність взаємодіючих людей в

ім’я усвідомлюваної мети, спільність, яка об’єк-

тивно виступає як суб’єкт дії» (І.В. Білецька, 2012).

Входячи в такі різні соціальні спільноти в

малих групах у культурно-дозвільних установах

(молодіжних клубах), їх члени не лише отриму-

ють інформацію, але і засвоюють відповідні уста-

новки і способи реагування на суспільні ситуації,

знайомляться з іншими людьми. Сучасні куль-

турно-дозвільні центри (молодіжні клуби) дають

широкі можливості регуляції спілкування людей

підчас дозвілля, можливості безперервного підви-

щення рівня і вдосконалення міжособистісних

контактів, ведуть роботу по раціональному ви-

користанню людьми вільного часу (І.В. Білецька,

2012).

Потреби, які приводять до участі в масових

заходах і можливості, що особливо розширюють-

ся, і способи їх задоволення викликають до життя

і інші потреби – спілкування у вузькому крузі, осо-

бливо близьких один одному людей. Звідси зро-

стаюча тенденція до розвитку камерних жанрів

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

художньої самодіяльності.

Ще характернішою для культурно-дозвіль-

ної установи (молодіжного клубу) спільністю є

колектив. Природа стосунків в колективі володіє

особливою властивістю: визнанням найважливі-

шої ролі спільної діяльності як чинник, який ство-

рює колектив і подальшого всю систему стосунків

між його членами. Найважливіша ознака колек-

тиву, за А.С. Макаренком, «це не будь-яка спільна

діяльність, а соціально-позитивна діяльність, що

відповідає потребам суспільства. Колектив не є

замкненою системою, він включений у всю систе-

му стосунків суспільства, і тому успішність його

дій може бути реалізована лише у тому випадку,

коли немає розбіжностей цілей колективу і су-

спільства» (І.В. Білецька, 2012).

У визначенні основних ознак колективу

більшість дослідників згодна. Перш за все, це

об’єднання людей для досягнення певної, соціаль-

но схвалюваної мети. По - друге, це наявність до-

бровільного характеру об’єднання, причому під

добровільністю тут розуміється не стихійність ут-

ворення колективу, а така характеристика групи,

коли вона не просто задана зовнішніми обстави-

нами, але стала для індивідів, системою активно

побудованих ними стосунків на основі загальної

діяльності.

Головною ознакою колективу також є його

цілісність, це виражається в тому, що колектив

виступає завжди як деяка система діяльності, з

властивою їй організацій розподілом функцій,

певною структурою керівництва і управління.

Нарешті, колектив є особливою формою взає-

мин між його членами, яка забезпечує принцип

розвитку особистості не всупереч, а разом із ро-

звитком колективу. В дозвіллі колектив також

виступає основною ланкою зв’язку між особою і

суспільством, і основною формою всієї культур-

но-дозвіллєвої діяльності.

Заняття в молодіжному клубному колективі

здійснюються на більш високому рівні актив-

ності, не обмеженому лише пізнавальною діяль-

ністю, як це відбувається у виробничих і навчаль-

них колективах (С.Г. Пішун, 2005). У стабільних

колективах, в традиційних заходах розвивається

інтерес, піднімається активність учасників, увага

стає стійкішою. Важливо, щоб учасники колек-

тивів постійно ділилися своїми успіхами з інши-

ми, постійно взаємодіяли. Практикою доведено,

що культурно-дозвільна установа (молодіжний

клуб) за своєю природою володіє можливістю ро-

звивати у людей стійкі загальні інтереси та спира-

тися на них. Аматорство, засноване на пристрас-

ному захопленні, викликає у людини підвищену,

стійку увагу, що є умовою творчості. Необхідно

прагнути до того, щоб і масові заходи викликали

велику активність учасників. Відповідно, така ак-

тивність, викликає увагу і підтримує її на високо-

му рівні (С.Г. Пішун, 2005).

Молодіжний клуб дає можливість забезпе-

чення дозвілля як засобу розваги і розрядки ін-

дивідуального і групового напруження; рекреації

як засобу поповнення психофізичних сил, віднов-

лення творчого потенціалу; компенсації як засобу

залучення до особистісно-значущих культурних

цінностей; соціалізації як засобу залучення до не-

формальних громадських процесів і структур; са-

моактуалізації як засобу втілення індивідуальних

творчих інтересів, а також саморозвитку і саморе-

алізації особистого зростання в культурно-значу-

щих сферах життєдіяльності суспільства.

Можна вирізнити такі форми, які здійсню-

ються клубом: соціально-адаптивну (надання

психолого-педагогічної допомоги в засвоєнні по-

зитивного досвіду в самовизначенні); особистіс-

но-утворюючу (врахування індивідуальних ін-

тересів і здібностей студентів через включення

в певну діяльність, що дозволяє самореалізува-

тися); домінування інтересів студентів (мається

на увазі добровільне відвідування клубу). Цей

принцип полягає в тому, що розвиток особистості

студента відбувається ефективно тільки тоді,

коли він сам, з урахуванням своїх інтересів і мож-

ливостей, вибере собі студію або гурток до душі.

Ігнорування цього принципу веде до зниження

творчої активності, а іноді й до втрати цих інте-

ресів); самореалізацію особистості студента в ко-

лективі (організація спільної творчої діяльності і

співробітництва в групах студентів об’єднаних за

інтересами (С.Г. Пішун, 2005, c. 12-13].

Висновки та перспективи подальших ро-

звідок.

Отже, сьогодні, зважаючи на піднесення ду-

ховних потреб молоді, зростання рівня її освіти,

культури, найбільш характерною особливістю

молодіжного дозвілля є зростання в нім долі ду-

ховних форм і способів проведення вільного часу,

що сполучають у собі розвагу, насиченість інфор-

мацією, можливість творити й пізнавати нове.

Такими «синтетичними» формами організації до-

звілля стали молодіжні клуби за інтересами, ама-

торські об’єднання, родинні клуби, гуртки худож-

ньої і технічної творчості, дискотеки, молодіжні

кафе-клуби.

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Білецька, І.В. (2012). Особливості молодіжного дозвілля на сучасному етапі. Вісник ЛНУ імені Т.

Шевченка. №22 (257). Ч.VIII, 220-228.

Ірхіна, Ю. (2019). Організація дозвілля студентів у вищих навчальних закладах України як про-

блема 21 століття. Науковий вісник мну імені в. О. Сухомлинського. Педагогічні науки. № 2 (65), doi

13.33310/2518-7813-2019-65-2

Кірсанов, В.В. (2002). До питання методології проектування поліфункціональних соціально-куль-

турних програм. Вісник КНУКМ. №6, 40- 48.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності,

(2000). Інформац. зб. Міністерства освіти України. Київ: Либідь. № 22, 7-21.

Musinova, N. (2019). Creation of conditions for organization of leisure and provision of residents with

services in the sphere of culture in Moscow city. Vestnik Universiteta. 1(7), 76-81. https://doi.org/10.26425/1816-

4277-2019-7-76-81

Опарина, Н.А., Мальцева, О.В. (2018). Культурно-досуговая деятельность как фактор повышения

творческого потенциала личности ребёнка. Современные тенденции развития системы образования:

сборник статей (Чебоксары, 19 нояб. 2018 г.). Чебоксары: ИД «Среда», 230-233. doi:10.31483/r-21803

Пішун, С.Г. (2005). Формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах

роботи студентського клубу (автореф. дисс. канд.пед.наук). Київ, 23с.

Чижевський, Б.Г. (2007). Актуальні проблеми побудови системи виховання в умовах державоутво-

рення. Педагогіка і психологія, №1, 111-118.

REFERENCE

Biletsʹka, I.V. (2012). Osoblyvosti molodizhnoho dozvillya na suchasnomu etapi. [Features of youth leisure

at the present stage]. Visnyk LNU imeni T. Shevchenka. V.22 (257). CH.VIII, 220-228. [in Ukrainian].

Irkhina, YU. (2019). Orhanizatsiya dozvillya studentiv u vyshchykh navchalʹnykh zakladakh Ukrayiny

yak problema 21 stolittya. [Organization of students’ leisure in higher educational institutions of Ukraine as a

problem of the 21st century]. Naukovyy visnyk mnu imeni v. O. Sukhomlynsʹkoho. Pedahohichni nauky. № 2 (65),

doi 13.33310/2518-7813-2019-65-2 [in Ukrainian].

Kirsanov, V.V. (2002). Do pytannya metodolohiyi proektuvannya polifunktsionalʹnykh sotsialʹno-

kulʹturnykh prohram. [On the question of methodology of designing multifunctional socio-cultural programs].

Visnyk KNUKM. V.6, 40- 48. [in Ukrainian].

Kontseptsiya hromadyansʹkoho vykhovannya osobystosti v umovakh rozvytku ukrayinsʹkoyi derzhavnosti,

(2000). [The concept of civic education of the individual in the development of Ukrainian statehood]. Informats.

zb. Ministerstva osvity Ukrayiny. Kyyiv: Lybidʹ. № 22, 7-21. [in Ukrainian].

Musinova, N. (2019). Creation of conditions for organization of leisure and provision of residents with

services in the sphere of culture in Moscow city. Vestnik Universiteta. 1(7), 76-81. https://doi.org/10.26425/1816-

4277-2019-7-76-81 [in Russian].

Oparina, N.A., Mal’tseva, O.V. (2018). Kul’turno-dosugovaya deyatel’nost’ kak faktor povysheniya

tvorcheskogo potentsiala lichnosti rebonka. [Cultural and leisure activities as a factor in increasing the creative

potential of the child’s personality]. Sovremennyye tendentsii razvitiya sistemy obrazovaniya: sbornik statey

(Cheboksary, 19 noyab. 2018 g.). Cheboksary: ID «Sreda», 230-233. doi:10.31483/r-21803 [in Russian].

Pishun, S.H. (2005). Formuvannya kulʹtury dozvillya studentiv vyshchykh navchalʹnykh zakladiv v

umovakh roboty student·sʹkoho klubu (avtoref. dyss. kand.ped.nauk). [Formation of leisure culture of students of

higher educational institutions in the conditions of work of student’s club (PhD thesis)]. Kyiv, 23. [in Ukrainian].

Chyzhevsʹkyy, B.H. (2007). Aktualʹni problemy pobudovy systemy vykhovannya v umovakh

derzhavoutvorennya. [Actual problems of building an education system in the conditions of state formation].

Pedahohika i psykholohiya, №1, 111-118. [in Ukrainian].

Дата надходження рукопису 02.04.2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Object. The article considers the issue of cultural and leisure activities of club youth centers

of pedagogical higher educational institutions. The structure and types of leisure, forms of youth

clubs` work are analyzed. Methods. The following methods were used when writing the article and

searching for the material: analysis, synthesis, comparison. Results. One of the urgent problems of

cultural and leisure activities of club youth centers of pedagogical higher educational institutions is

the organization of youth leisure. Unfortunately, due to the socio-economic diculties of society, the

lack of adequate number of cultural institutions and insucient attention to the organization of youth

leisure, the development of non-institutional forms of youth leisure is most widespread. A new type of

youth club is a qualitatively different social formation free from political layers, formalism, and strict

regulation of internal life. This institution should help meet the growing interest of young people in

their history, cultural and artistic origins, household traditions. The use of free time by young people is

a kind of indicator of their culture, the range of spiritual needs and interests of a particular individual

of young person or social group. As part of free time, leisure attracts young people by its lack of

regulation and voluntary choice of its various forms, democracy, emotional color, the ability to combine

physical and intellectual activities, creative and contemplative, production and play. Yu. Striltsov, A.

Zharkov, V. Chizhikov, V. Kovshar, T. Kiselyova, Yu. Krasilnikov made a signicant contribution to the

scientic analysis of the theory and practice of cultural and leisure activities. Stylistic and structural

features of free time are reected in research F. Vidanova, V. Dimova, I. Evteeva, L. Kogan, V. Pichi,

A. Shchavel. Such scientists as I. Andreeva, N. Golubkova, N. Litovska, L. Shvydka are working on

the problems of youth subculture functioning and cultural socialization. Sociological studies of the

spiritual young people needs in the eld of leisure in the Ukrainian scientists woks I. Bekh, I. Zyazyun,

G. Sagach, I. Stepanenko, P. Shcherban, J. Yuzvak are carefully analyzed. The youth club provides an

opportunity to provide leisure as a means of entertainment and relaxation of individual and group

stress; recreation as a means of replenishing psychophysical forces, restoring creative potential;

compensation as a means of involvement in personally signicant cultural values; socialization as

a means of involvement in informal social processes and structures; self-actualization as a means of

embodying individual creative interests, as well as self-development and self-realization of personal

growth in culturally signicant areas of society. Conclusions. So, today, given the rising spiritual

young people`s needs, increasing the level of their education, culture, the most characteristic feature

of youth leisure is the growing share of spiritual forms and ways of spending free time, combining

entertainment, information, opportunity to create and learn new things. Such «synthetic» forms of

leisure organization have become youth interest clubs, amateur associations, family clubs, art and

technical clubs, discos, and youth cafe clubs.

Key words: cultural and leisure activity; structure of leisure; types of leisure; youth club; interest;

need.

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.09

CULTURAL AND LEISURE ACTIVITY OF CLUBS`

YOUTH CENTERS OF PEDAGOGICAL UNIVERSITY

graduate student of the Pedagogy Department

of H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University,

Kharkiv, Ukraine

email:chubukina.elena.nikolaevna@gmail.com

https://orcid.org/0000-0002-2700-8796

Культурно-дозвільна діяльність клубних молодіжних центрів

педагогічних ВНЗ

Professional Art Education : науковий журнал / заг. ред. Матвєєва О.О.

– Харків: ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2020. Том 1. № 1. 64 с.

Технічний редактор: Володимир Фомін

Дизайн обложки: Владислав Скляров

Мови видання: українська, англійська.

Professional Art Education: Scientic Journal / general ed. Matvieieva O.O.

– Kharkiv: HNPU named after H.S.Skovorody, 2020. Volume 1. № 1. 64p.

Technical editor: Fomin Volodymyr

Cover design: Skliarov Vladyslav

Publication languages: Ukrainian, English.