Professional Art Education

Volume 1 (1) 2020

У статті розкриваються особливості хорового виконавства, як частини професійного музичного

мистецтва, що еволюціонувало в єдності із загальними принципами розвитку професійного мистецтва

в цілому. Протягом багатьох століть у хоровій виконавській практиці вироблялися певні норми, що від-

повідали естетичним уявленням про якість вокального звучання, удосконалювалися підходи до манери

виконання, затверджувалися основні принципи професійної підготовки хорових співаків. Визначено, що

кожна національна хорова школа внесла свої особливості у стиль виконання, в якому відображаються

темперамент народу, його характер, традиції та інші якості. Ці тонкі нюанси, що характеризують

стиль виконання, пов’язані, перш за все, з особливостями мови різних народів, його фонетикою. Так, на-

приклад, сильні вокальні традиції склалися у музичних культурах Італії, Франції, Німеччини, Болгарії,

Угорщини, Польщі, України, Росії та інших країн. Проте, у ХХ столітті тенденція до еклектики, синтезу

традицій культур, їх взаємовплив виявився настільки сильним, що риси, які раніше різко відрізняли одну

національну школу від іншої, значною мірою згладилися. Тому, основоположні принципи вокальної май-

стерності, які полягають у виробленні правильного співочого дихання, звуковидобування, звукоутворення

і інших прийомів вокальної техніки, залишаються загальними для будь-якого хорового колективу. Великі

художні можливості унікального музичного «інструменту» – хорового колективу, протягом декількох

сторічь знаходяться у центрі уваги композиторів. Крім того, велика різноманітність форм професійно-

го хорового виконавства зробило його одним з найбільш поширених видів музичного мистецтва.

Ключові слова: хорове виконавство; жанр; стиль; українська хорова культура; хорова музика;

мистецтвознавство.

Постановка проблеми та її зв'язок з важли-

вими науковими та практичними завданнями.

Хорова музика, як вид мистецтва, має різні

форми свого прояву і еволюціонує у відповідності

зі змінами, що відбуваються у соціальних систе-

мах сучасного суспільства. Вивчення специфіки

хорової музики пов’язане з необхідністю вирі-

шення цілого ряду наукових питань, що розкри-

вають її ґенезу, стійкі ознаки і специфіку, яка

проявляється на різних рівнях, від емоційного

змісту, жанрових, стилістичних і композиційних

ознак, до виявлення її ролі у соціальному та ду-

ховному житті суспільства.

Різноманітність жанрової та стильової пано-

рами сучасної хорової музики вимагає цілеспря-

мованого упорядкування теоретичних уявлень

щодо процесів еволюції в межах даної сфери му-

зичного мистецтва. Розширення жанрового і сти-

льового різноманіття хорового жанру призвело до

потреби комплексного аналітичного дослідження

даної проблеми.

Аналіз основних досліджень і публікацій.

Опубліковані до теперішнього часу музи-

кознавчі праці (Батовська О. (2019), Бермес І.

(2016), Дмитревський Г. (1961), Єгоров О. (1939),

Живов В. (2003), Краснощеков В. (1969), Лащен-

ко А. (1989), Пархоменко Л. (1979), Пігров К. (1964),

Соколов В. (1983) та ін.) щодо жанрової і стильової

ситуації у хоровій музиці показав, що проблема

вивчена доволі повно, але існуючий на сьогоден-

ня корпус хорознавчих досліджень потребує те-

оретичної розробки і обґрунтування відповідної

систематизації. В рамках даної статті ми поста-

раємось звести разом і узагальнити великий і су-

перечливий матеріал відносно дефініцій хоровий

жанр і хоровий стиль.

Формулювання цілей та завдань статті.

Метою статті є систематизація мистецтвоз-

навчих студій відносно дефініцій хоровий жанр і

хоровий стиль.

Виклад основного матеріалу.

Хоровий жанр як феномен музичного мис-

тецтва в першу чергу пов’язаний зі специфікою

його фундаментальної основи, унікальним ін-

струментом природної (фізіологічної) власти-

вості. Природно-фізіологічні ознаки хорового

співу ґрунтовно висвітлені в працях авторитет-

них майстрів хорової справи Г. Дмитревського

(1961), О. Єгорова (1939), В. Краснощокова (1969),

А. Мархлевського (1986), К. Пігрова (1964), М. Ро-

УДК 784.1.071.2:78

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.08

ХОРОВИЙ ЖАНР І СТИЛЬ У РОЗУМІННІ

СУЧАСНОЇ МИСТЕЦТВОЗНАВЧОЇ НАУКИ

викладач кафедри теорії і методики ми-

стецької освіти та диригентсько-хорової

підготовки вчителя Харківського націо-

нального педагогічного університету імені

Г.С.Сковороди

Харків, Україна

email: dzivaltivskii@ukr.net

https://orcid.org/0000-0001-8326-7883

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

мановського (2000), В. Соколова (1983) та ін.

В. Краснощоков (1969, с. 86) визначав приро-

ду хорового співу «вокальною сутністю звучання,

багатоголоссям хорового ансамблю, технікою, які-

стю й звукофарбами академічного звукотворен-

ня» (переклад М. Д.).

У монографії Л. Пархоменко (1979, с. 20) по-

значені наступні риси хорового жанру: «вокаль-

на природа; багатоголосся, фактурна організація;

вокалізація й використання віршів».

В. Живов (2003, с. 53) дефініцію «хор» фор-

мулює як «вокально організований виконавсь-

кий колектив, основу якого становить ансамбль

інтонаційно, динамічно й темброво злитих груп,

що володіють художньо-технічними навичками,

необхідними для втілення в живому звучанні му-

зично-поетичного тексту твору» (переклад М. Д.).

Вищенаведені висловлювання щодо спец-

ифіки хорового співу характеризують його

унікальну рису вокальну природу.

Г. Григор’єва (1991, с. 4) підкреслює, що сти-

льовий критерій у хоровому жанрі полягає у його

вокальній природі, яка обумовлена жанровими

особливостями (мелодійністю, визначеного роду

направленістю форми на слухацьке сприйняття,

необхідною «репрезентацією» поетичного тек-

сту)».

Отже, ключовою домінантою хорового жан-

ру є його вокальна природа, вокальна інтонація,

яка містить у собі емоційно-музичний потенціал.

Він направлений на розкриття другої важливої

характеристики хорового жанру – комунікації че-

рез вербальну основу. Адже у хоровій музиці різ-

них стилів і жанрів зберігається її константа риса

– особисте розкриття вербального змісту через во-

кальне інтонування. Тобто співак не тільки є ви-

конавцем того чи іншого твору, але і со-творцем.

Тут доречно згадати вислів з фундаментальної

праці «Звуковой мир музыки» Є. Назайкінського

(1988, с. 81), «Голос – це людина». Дослідник по-

яснює єдність голосу і людини у наступній мета-

форі: «...людина у всій повноті фізичній, духовній,

інтелектуальній, емоційній, громадській <...>. А

його голосовий апарат (теж голос) – є всього лише

внутрішнім світильником, що освітлює своїм ме-

рехтінням, спалахами, що рухаються променями,

душу і тіло людини, та так, що все в ньому стає

прозорим, починає світитися, приковує увагу,

стає вираженим» (Назайкінський, 1988, с. 81).

І. Бермес (2016, с. 60) доречно підкреслює

духовну та фізіологічну природа хорового співу,

«Хор складають не голоси, а живі люди, котрі мис-

лять і переживають, вступають у процесі творчої

діяльності в певні стосунки один із одним і з ди-

ригентом. Він є універсальним засобом спілку-

вання, пізнання себе і світу завдяки вокальній

природі звуку – важливому носію інформації, що

поєднує в собі вербальне слово та музичну інто-

націю. Саме хоровий спів несе відомості про мен-

тальність індивіда, нації, відображаючи прикме-

ти «генетичного коду» соціуму. Його колективна

природа якнайкраще віддзеркалює ментальні

прикмети українців, зокрема кордоцентричність,

емоційність, щирість, ліричність, інтровертність,

чутливість та ін.».

Як відомо, хоровий спів є колективною твор-

чістю, де художній образ створюється за допомо-

гою специфічного музичного інструменту співа-

цького голосу.

А. Лащенко (1989, с. 124), розглядаючи при-

роду хорової творчості, підкреслює, що на відміну

від камерно-вокальної або камерно-інструмен-

тальної творчості, хорова творчість є колектив-

ною, а з точки зору семантики її мислення – за-

гальнолюдською.

На думку О. Батовської (2019, с. 70-71), «Хоро-

ве виконання як вид колективної творчості має

низку особливостей: кожен учасник хору індиві-

дуальний з позицій віку, освіти, музичних здібно-

стей, кожен прагне до подолання, в першу чергу,

вокально-технічних труднощів музичного твору,

разом хористи осягають секрети ансамблевого

співу, під час якого, крім індивідуальної роботи

кожного, очевидна необхідність диригентсько-

го управління (координування звучання, персо-

нальна робота зі співаками, обдумування тракту-

вання твору)».

Ю. Кузнєцов (2009, с. 29) вважає головною

відмінністю хорового мистецтва від інших ви-

дів мистецтв у тому, що «виконавцем є організо-

ваній за законами Ансамблю і Строю колектив

вокалістів і при цьому усі параметри співацького

голосу і ефекти впливу на публіку управляються

емоціями в основному на несвідомому рівні» (пе-

реклад М. Д.)

Важливою рисою хорового виконавського

мистецтва, що відрізняє його від інструменталь-

ного виконавства, є специфіка «інструменту», за

допомогою якого втілюється авторське твір. Про-

фесійно навчений людський голос найбільш

складний і досконалий музичний інструмент, що

володіє великим спектром технічних і виразних

можливостей. Труднощі вокальної роботи поляга-

ють у тому, що механізми дії цього «інструменту»

неможливо проаналізувати і проконтролювати

візуально. Єдиною можливістю корекції звучання

голосу є слухове відчуття. Крім того, досконалість

вокального звуку залежить не тільки від техніки

володіння голосом, але також від загального пси-

хофізичного стану співака та інших явищ суб’єк-

тивного характеру. Специфіка роботи з хоровим

колективом, що є своєрідним вокальним «орке-

стром», полягає в особливій увазі, ретельності і

тонкощі у виборі прийомів і методів управління

вокальним звучанням.

О. Батовська (2019, с. 85), досліджуючи при-

родно-фізіологічні параметри академічного хоро-

вого мистецтва a cappella, конкретизує поняття

вокальна природа і вводить дефініцією хорова

природа. На її думку, «вокальна природа харак-

теризує вокальний жанр, до якого відносять під-

жанрові види: пісня, арія, вокаліз, аріозо тощо.

Але найголовніше те, що вокальна природа, з

погляду виконавського складу, є індивідуалізо-

ваною творчістю, хоча й вимагає досягнення му-

зичної єдності з інструментальним супроводом».

Посилаючись на спостереження відомих хормей-

стерів-практиків (В. Краснощокова, В. Живова та

ін.), вона приходить до висновку, що незважаючи

на багато спільних установок співочого вихован-

ня як при індивідуальному, так і при колективно-

му навчанні, хорова природа властива тільки ко-

лективній діяльності, «яка в свою чергу об’єднує

особистісно-орієнтоване творче спілкування між

співаками й керівником хору» (Батовська, 2019, с.

85). Виходячи з цього, «в умовах хорового співу

голос співака піддається впливу на нього хорових

компонентів ладу, ансамблю, інтонуванню, кон-

трольованих слухом співака й диригентом» (Ба-

товська, 2019, с. 86). Сутність хорової природи роз-

кривається по-перше, з фізіологічної точки зору:

специфіка хорового інтонування, зонна природа

ладу (при співі a cappella), темброво-фонічні осо-

бливості; по-друге, з психологічної та комуніка-

тивної точок зору: особистісно-орієнтована діяль-

ність, яка передбачає індивідуальну й колективну

рефлексію (Батовська, 2019, с. 86).

Отже, хоровий колектив це цілісний,

мобільний живий організм, що складається з лю-

дей. У процесі творчої роботи вони вступають в

певні відносини як з диригентом (основним ін-

терпретатором хорового твору), так і один з од-

ним. Тонкі нюанси звучання, що характеризують

хорове виконання, в значній мірі залежать від

єдності естетичних уявлень співаків, їх творчої

спрямованості, подібності їх художніх розумінь

і інтересів, і навіть психологічної атмосфери в

колективі. Тому В. Живов (2003, с. 21), одним з го-

ловних завдань діяльності керівника хору вважає

«узгодження індивідуальних художніх устрем-

лінь учасників хорового колективу і спрямування

їх творчих зусиль в єдине русло».

Хоровий спів це чимала й кропітка праця.

В її основі лежить робота над вокально-хоровими

навиками. Вокальний навик це комплекс авто-

матичних дій різних частин голосового апарату,

підпорядкованих волі співака і його виконавсь-

ким бажанням. До вокальних навиків відносять:

співоча установка, дихання, звукоутворення, дик-

ція, інтонація, почуття темпу, ритму, динаміки.

До хорових навиків відносять стрій та ансамбль,

які додаються до вокальних навиків (Батовська,

2019, с. 86).

Найважливішою складовою хорового співу є

ансамбль. За В. Краснощоковим (1969, с. 82) «Му-

зично-виконавський інструмент хор являє собою

ансамбль вокальних унісонів» (переклад М.Д.).

Колективний характер хорового співу дик-

тує ряд умов, що складають специфіку роботи над

вокально-хорової технікою. Однією з основних

ознак, що характеризують рівень виконавської

майстерності хорового колективу, є ансамбль.

Складність досягнення точного метроритмічного,

темпового, динамічного, дикційного та інших ви-

дів ансамблів як всередині однієї партії, так і всьо-

го хору укладена в колективному характері «ви-

конавця». Рівень виконавської майстерності хору

залежить не тільки від вокальних навичок окре-

мих співаків, а й вміння порівнювати, співвідно-

сити звучання свого голосу зі звучанням інших

голосів. Колективний характер «виконавця» в

хоровому співі вносить свої корективи і в роботу

над іншими компонентами хорового звучання:

диханням, звукоутворення, ладом, дикцією.

Таким чином, враховуючи вищевикладені

характеристики хорового співу, ми прийшли до

висновку, що до його природно-фізіологічних

ознак відносяться: вокальна сутність звучання,

мелодійність і співучість, специфіка хорової при-

роди, тембровий та інтонаційний ансамбль груп

хору.

Важливою відмітною ознакою хорового

співу є його зв’язок зі словом. Музична образність,

що в інструментальному виконавстві виражена

у досить узагальненій формі, у хоровому мис-

тецтві, знаходить конкретність і визначеність.

На думку авторитетних майстрів хорової справи,

специфіка хорового виконавства полягає не тіль-

ки у його природно-фізіологічній і професійній

характеристиках, а й у синтетичності хорового

жанру. Точність художніх образів, їх рельєфність,

виразність і внутрішня динаміка, що відображе-

на у поетичному тексті, диктують композитору

певний вибір засобів музичної виразності (ме-

лодики, ритміки, гармонії) та направляють при

виборі структури музичної композиції в цілому.

Вокально-хоровий твір, поєднуючи в собі поетич-

ну і музичну виразність, володіє особливою смис-

ловою багатогранністю, яскравою емоційністю і

зображальністю.

Характеризуючи хоровий спів, як викона-

вське мистецтво, Ю. Кузнецов (2009, с. 28) вважає,

що «музичні і вокально-хорові особливості жан-

ру реалізуються у єдності з текстовим змістом

художнього образу, у процесі розвитку «вер-

бальної дії» літературного змісту хорової парти-

тури звідси синтетичність жанру, близькість з

театром (грецьке «хорос», фольклорна традиція,

тенденції сучасного хорового виконавства)» (пе-

реклад М. Д.).

Синтетичний характер хорової музики на-

кладає відбиток на особливості його виконавсь-

кого прочитання. Завдання диригента хору, як ос-

новного інтерпретатора хорового твору, полягає

в досягненні максимального єдності поетичних

і музичних образів. В. Живов (2003, с. 39-40) вва-

жає, що «Синтетичний характер хорового викона-

вства обумовлює необхідність розгляду дириген-

том поетичного тексту і музики в їх єдності. При

цьому взаємодія музики і тексту має оцінюватися

Professional Art Education

Volume 1 (1) 2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

з точки зору відповідності форми і структури вір-

ша і музики (композиційний рівень), взаємодії

музичних і поетичних засобів виразності (худож-

ньо-виразний рівень), загальної відповідності по-

етичних тем і образів музичних».

Хоровий спів характеризується таким понят-

тям як «мовленнєва інтонація». Результатом три-

валих історичних процесів пошуку співочої інто-

нації є вокальне інтонування. На думку Т. Рябухи

(2017, с. 12-13), «Первинність емоційного інтону-

вання по відношенню до слова як до знаку сенсу

– головна визначна особливість співу, яка спочат-

ку була еквівалентом музики взагалі. <...> З’явля-

ються різні види мовної інтонації, які послужили

основою мистецтва співу і такого ключового для

цього мистецтва жанру, як пісня».

У ролі стабільних констант музично-інтона-

ційного вираження хорового жанру виступають

мелодійний тип інтонування (тобто спів) і декла-

маційність . Як зазначає С. Скребков (1973), жан-

ровий початок декламаційності є вихідним і по-

ширюється на всі прояви мовленнєвої інтонації в

музиці. Водночас, для хорового жанру кантилен-

ність є генним мовним чинником, його основою є

«...виразний спів, мелос, музична інтонація» (На-

зайкинский, 1988, с. 73).

Таким чином, синтетичний характер хоро-

вого мистецтва зумовлює специфіку виконавсь-

ких засобів, технічних і художніх можливостей,

особливо репетиційної роботи. Як вид музично-

го виконавського мистецтва, його відрізняє ряд

характерних ознак, що стосуються репертуару,

специфіки репетиційно-концертної діяльності,

вокальної організації, вимог до професійної підго-

товки виконавців та інших.

При аналізі хорової музики необхідним є

врахування терміну «хоровий стиль». А. Мархлев-

ський (1986, с. 78) відзначає, що: «У хоровій прак-

тиці під терміном «хоровий стиль» розуміють су-

купність усіх особливостей хорової фактури того

чи іншого композитора, що випливають із загаль-

ного змісту його творчості та відображають спец-

ифічні риси його музичної мови».

В українському та російському хорознавстві

проблеми категорії хоровий стиль розробляють у

наукових розвідках О. Батовської (2019), Є. Бондар

(2005), Г. Григор’євої (1989), І. Гулеско (1991), В. Ко-

валик (2010), , Ю. Пучко (2007), О. Торба (2002) та

ін.

Звернемось до стислого екскурсу наукових

досліджень з обраної проблематики.

Стильову проблематику хорової музики a

cappella (на матеріалі творів російських компо-

зиторів, зокрема Г. Свиридова, Р. Щедріна, В. Гав-

риліна) досліджує Г. Григор’єва. Вивчаючи хоро-

ву творчість названих композиторів, дослідниця

приходить до важливого висновку про те, що «в

цій галузі відбилися дві основні лінії стильового

розвитку: класична, «традиційно» пісенна; ра-

дикальна, що вводить у типи хорового звучан-

ня новації, розвинені в інших жанрах музичної

творчості XX століття. Специфічним стало поєд-

нання різних фактурних ознак в одному творі»

(Григор’єва, с. 72).

Розробляючи проблематику жанрового сти-

лю, Г. Григор’єва бере за основу жанрову кон-

станту хорової музики a cappella вокальну при-

роду: пісенність, яка обумовлює й пояснює такі

іманентно-жанрові ознаки, як темброфонічність

і фактурність. Виходячи з цього, вона виділяє на-

ступні типи хорової музики: пісенна, речитатив-

на й «інструментальна» (Григор’єва, с. 73).

І. Гулеско (1991, с. 74-75) типологію стильо-

вих напрямків хорової музики будує на стабіль-

ній рисі хорового співу, мелосі. Дослідниця ви-

діляє чотири напрямки: 1) епіко-ліричний; 2)

експресивно-психологічний; 3) колористично-со-

норний; 4) полістилістичний.

У епіко-ліричному напрямку хорової му-

зики, І. Гулеско визначає: підголосковість, ладо-

ву діатоніку, строфічну організацію матеріалу,

варіантність, використання принципів пісен-

ності й остинатності.

В основі експресивно-психологічного на-

прямку закладені: мовна декламаційність, тем-

брово-інтонаційні комплекси інструментального

характеру.

Головним носієм образності у колористич-

но-сонорному напрямку є темброфактура.

Четвертий напрям – полістилістичний, де

центральним програмно-інформативним шаром

є жанрово-стильовий пласт та розгалужена систе-

ма легко пізнаваних знаків.

У наукових розвідках Є. Бондар (2005, с. 6) су-

часна хорова музика згрупована наступним чи-

ном:

1. «твори, що є стилізацією народної гетеро-

фонії, псалмодування, хоральності та інші;

2. твори, що побудовані за традиційними

принципами, але не можуть уникнути змін, які

відбуваються в сучасному мистецтві;

3. твори, що «балансують» між новітніми й

традиційними експресивними засобами;

4. твори, звернені до нових експресивних за-

собів більшою мірою, ніж до вже відомих і вико-

ристовуваних».

Хорову музику у соціокомунікаційному

аспекті досліджують О. Торба, Ю. Пучко та П. Ко-

валик.

Торба О. (2002, с. 284) розподіляє хорову му-

зику на два напрямки: академічний і духовний.

Дослідник наголошує на тому, що розподіл є фор-

мально-умовним, «Визначення галузевого на-

прямку як «академічного» відповідає «світсько-

му» або «концертному» (Л. Пархоменко)».

Пучко Ю. (2007, с. 184-185) поділяє хорову му-

зику на твори, у яких культивуються класичні

орієнтири й духовна музика православної тради-

ції; партитури фольклорного спрямування; хоро-

вий авангард.

П. Ковалик (2010, с. 49-50) визначає наступні

напрями сучасної композиторської хорової твор-

чості:

1) «твори, що культивують класичні орієн-

тири, де багатоголосся виникає з двоголосся та

спостерігається більше тяжіння до гармонічного

складу, ніж до контрапунктичного, а людський

голос є головним музичним інструментом. Тво-

ри даного напряму передбачають наслідування

традицій, принесених до хорової музики заснов-

ником української композиторської школи М. Ли-

сенком, продовжених Л. Ревуцьким і М. Дремлю-

гою;

2) партитури неофольклорного напряму. В

основі цих творів українська пісенність, вокаль-

ність та кантиленність. Напрям хорової обробки,

яку започаткував М. Лисенко і продовжив М. Ле-

онтович, відштовхується від стихії народної під-

голосковості. Друга гілка, яку презентує творчість

О. Кошиця, характерна «відлунням» барокової

епохи, ліричною кастовістю, а також веделівсь-

кою проекцією розгорнутого, професійно оформ-

леного багатоголосся. Цю тенденцію пізніше ро-

звинули П. Козицький, Б. Лятошинський, і далі

через твори Є. Станковича, Л. Дичко вона розчи-

нилась у стилізаціях народного елементу в ори-

гінальних композиціях Ю. Алжнєва, В. Степурка,

О. Яковчука та ін.;

3) духовна музика православної традиції, що

з’явилася на концертній естраді у 80-х роках XX

ст. Українські композитори принесли до світової

культури оригінальні, суто національні прийоми

музичного письма. Це стосується й нового напря-

му в духовно-музичній творчості, що виник на

рубежі ХІХ – ХХ ст. Його представниками є К. Сте-

ценко, М. Леонтович, О. Кошиць, Я. Яциневич,

П. Гончаров, П. Козицький, М. Вериківський та ін.

композитори.

В основу їх художнього методу покладено

давні церковні жанри, збагачені інтонаціями

фольклору й досягненнями професійної компо-

зиторської творчості. Прикладом розвитку цієї

глибинної традиції можуть бути духовні твори

Є. Станковича, М. Скорика, В. Степурка, Л. Дичко,

А. Гаврилець, М. Шуха та інших композиторів су-

часності;

4) хоровий авангард останньої чверті XX -

поч. XXI ст. явище, для якого характерними є нові

звукосполучення, дисонуючі співзвуччя, вільна

хроматика, нерівність пульсу, оновлена музич-

на мова, іноді співставлення у різкому контрасті

співацьких манер академічної й народної. До

цього напряму належить не лише додекафонна й

сонорна музика, але й новотональна, коли ідеї лі-

тературного тексту висловлюються за допомогою

яскравих музичних засобів. Прикладом слугують

твори В. Сильвестрова, В. Польової»

О. Батовська щодо дефініції «стиль» визначає

загальні (фактура, ритм і мелодико-тематична ор-

ганізація) й окремі риси, що складають специфіку

хорового стилю у творах a cappella. На думку до-

слідниці, «Окремі риси хорового стилю визнача-

ються у зв’язку з онтологічною основою хорового

співу, специфіку якої складають наступні тембро-

во-композиційні позиції:

• хор є оркестром людських голосів, які

поділяються за тембром на супідрядні групи, що

функціонують відповідно до загальної драматур-

гії твору;

• становлення музичної композиції ство-

рюється за рахунок варіювання тембро-ситуацій,

що слідують одна за одною відповідно до загаль-

ного музичного розвитку;

• виразними засобами є прийоми хорового

викладення, які діляться на три групи: з викори-

станням основних тембрових засобів хору; прий-

оми, які визначаються відношенням хорових

партій і груп; колористичні прийоми (П. Леван-

до);

• фактура, яка є нестабільним співвідно-

шенням партій, пульсацією різних напружених

хорових блоків (від унісону до мішаного складу);

• гармонія, яка, за визначенням Н. Гуляни-

цької, є чуйним барометром, що реагує на тем-

бро-фактурні умови» (Батовська, 2019, с. 133).

Висновки. Отже, з наведеного матеріалу

можна зробити висновок, що, значення категорії

жанр і стиль мають сповна об’єктивний, а не чи-

сто умовний характер. Таким чином, хорова му-

зика – це складний і багатоманітний за формами

існування, еволюції і адаптації до сучасних вимог

творчої особистості і суспільства феномен.

Перспективи подальших досліджень. По-

дальші перспективні дослідження понять хоро-

вого жанру і хорового стилю суттєво розширять

наукову базу мистецтвознавста та будуть сприя-

ти поглибленню методологічних принципів хо-

рознавства.

Professional Art Education

Volume 1 (1) 2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Батовська, О.М. (2019). Сучасне академічне хорове мистецтво a cappella як системний му-

зично-виконавський феномен. (Дис. докт. миств.-ва). : ОДМА ім. А.В.Нежданової, Одеса, 516.

Бермес, І.Л. (2016). Рефлексії про сутність поняття «хор» у просторі культу-

ри. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. № 4, 57-61.

Бондар, Є. М. (2005). Надекспресивне інтонування в контексті сучасної хоро-

вої творчості :автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознав. [спец.]

17.00.02 «Музичне мистецтво» / Одес. держ. муз. акад. ім. А. В. Нежданової. Одеса. 16.

Григорьева, Г. В. (1991). Русская хоровая музыка 1970 80-х годов. Москва: Музыка, 80.

Гулеско, И. И. (1991). Хоровая литература : новые жанрово-стилевые процессы в хоровой музыке 60

80-х гг. : учеб. Пособие. Харьков : Харьк. гос. ин-т культуры, 90.

Дмитревський, Г. О. (1961). Хорознавство і керування хором : елементарний курс. Київ : Держ. вид-

во образотв. мистец. і муз. літ, 96.

Егоров, А.А. (1939). Основы хорового письма. Ленинград-Москва: Искусство, 170.

Живов, В. Л. (2003). Хоровое исполнительство : теория, методика, практика : учеб. пособие. М. : Вла-

дос. 271.

Ковалик, П. А. (2010). Особливості використання сучасної української музики у фаховій підготовці

диригента-хормейстера. Актуальні питання культурології : альманах наук. т-ва «Афіна» каф. культуроло-

гії : у 2 т. Рівненський. держ. гуманит. ун-т. Рівне. Т. 2, вип. 10, 49 52.

Краснощеков, В. И. (1969). Вопросы хороведения : учеб. Пособие. Москва: Музыка, 300.

Кузнецов, Ю. М. (2009). Практическое хороведение : учеб. курс хороведения. М. : Супутник, 361.

Лащенко, А. П. (1989). Хоровая культура: аспекты изучения и развития. Киев : Муз.Україна, 134.

Мархлевський, А. Ц. (1986). Практичні основи роботи в хоровому класі. Київ : Муз. Україна, 96.

Назайкинский, Е.В. (1988). Звуковой мир музыки. Москва, 256.

Пархоменко, Л. О. (1979). Українська хорова п’єса: типологія, тематизм, композиція. Київ : Наук.

Думка, 218.

Пигров, К. К. (1964). Руководство хором : учеб. пособие / под ред. К. Птицы. Москва: Музыка, 220.

Пучко, Ю (2007). Сучасна хорова музика: до питання інтерпретації. Київське музикознавство : зб.

ст. [упоряд. Т. К. Гуменюк, С. В. Тишко]. Київ. Вип. 23, 184 192.

Романовский, Н. В. (2000). Хоровой словарь. Москва: Музыка, 231.

Рябуха, Т. М. (2017). Витоки та інтонаційні складові української пісенної естради. (Дис. канд. миств-

ва). Харк. нац. унів. мист. ім. І.П. Котляревського, 203.

Соколов, В. Г. (1983). Работа с хором : учеб. пособие. 2-е изд., перераб. и доп. М. : Музыка, 192.

Скребков, С.С. (1973). Художественные принципы музыкальных стилей Москва: Музыка, 448.

Торба, О. В. (2002). Українська хорова творчість останньої третини ХХ ст. та проблема жанру. Наук.

вісн. Нац. Муз. акад. України ім. П. І. Чайковського. Київ. Вип. 16, 278 296.

REFERENCE

Batovsjka, O.M. (2019). Suchasne akademichne khorove mystectvo a cappella jak systemnyj muzychno-

vykonavsjkyj fenomen. (Dys. dokt. mystv.-va). [Modern academic choral art a cappella as a systemic musical-

performing phenomenon]. ODMA im. A.V.Nezhdanovoji, Odesa, 516. [in Ukrainian].

Bermes, I.L. (2016). Reeksiji pro sutnistj ponjattja «khor» u prostori kuljtury. [Reections on the essence

of the concept of «choir» in the space of culture]. Visnyk Nacionaljnoji akademiji kerivnykh kadriv kuljtury i

mystectv. (V.4), 57-61. [in Russian].

Bondar, Je. M. (2005). Nadekspresyvne intonuvannja v konteksti suchasnoji khorovoji tvorchosti:avtoref.

dys. na zdobuttja nauk. stupenja kand. mystectvoznav. [spec.] 17.00.02 «Muzychne mystectvo». [Overdepressive

intonation in the context of modern choral creativity]. Odes. derzh. muz. akad. im. A. V. Nezhdanovoji. Odesa. [in

Ukrainian].

Ghryghorj’eva, Gh. V. (1991). Russkaja khorovaja muzyka 1970 80-kh ghodov. [Russian choral music 1970s

80s.]. Mоskvа: Muzyka. [in Russian].

Ghulesko, Y. Y. (1991). Khorovaja lyteratura: novye zhanrovo-stylevye processy v khorovoj muzyke 60-80-

kh ghgh.: ucheb. Posobye. [Choral literature: new genre and style processes in choral music of the 60’s and 80’s].

Kharjkov: Kharjk. ghos. yn-t kuljtury. [in Russian].

Dmytrevsjkyj, Gh. O. (1961). Khoroznavstvo i keruvannja khorom: elementarnyj kurs. [Chorology and choir

management: an elementary course]. Kyjiv: Derzh. vyd-vo obrazotv. mystec. i muz. lit. [in Ukrainian].

Eghorov, A.A. (1939). Osnovy khorovogho pysjma. [Basics of choral writing]. Mоskvа: Yskusstvo. 170. [in

Russian].

Zhyvov, V. L. (2003). Khorovoe yspolnyteljstvo: teoryja, metodyka, praktyka: ucheb. posobye. [Choral

Professional Art Education

Volume 1 (1) 2020

performance: theory, methods, practice: textbook. allowance]. Mоskvа: Vlados, 271. [in Russian].

Kovalyk, P. A. (2010). Osoblyvosti vykorystannia suchasnoi ukrainskoi muzyky u fakhovii pidhotovtsi

dyryhenta-khormeistera. [Features of the use of modern Ukrainian music in the professional training of conductor-

choirmaster]. Aktualni pytannia kulturolohii: almanakh nauk. t-va «Ana» kaf. kulturolohii: u 2 t. Rivnenskyi.

derzh. humanyt. un-t. Rivne. T. 2, (V.10), 49 52. [in Ukrainian].

Krasnoshchekov, V. Y. (1969). Voprosy khorovedenyia: ucheb. Posobye. [Questions of choreography:

textbook]. Mоskvа: Muzuka, 300. [in Russian].

Kuznetsov, Yu. M. (2009). Praktycheskoe khorovedenye: ucheb. kurs khorovedenyia. [Practical

choreography: textbook. choreography course]. Mоskvа: Suputnyk, 361. [in Russian].

Lashchenko, A. P. (1989). Khorovaia kultura: aspekty yzuchenyia y razvytyia. [Choral culture: aspects of

study and development]. Kyev: Muz.Ukraina, 134. [in Russian].

Markhlevskyi, A. Ts. (1986). Praktychni osnovy roboty v khorovomu klasi. [Practical basics of work in a

choir class]. Kyiv: Muz. Ukraina, 96. [in Russian].

Nazaikynskyi, E.V. (1988). Zvukovoi myr muzuky. [The sound world of music]. Moskva, 256. [in Russian].

Parkhomenko, L. O. (1979). Ukrainska khorova p’iesa: typolohiia, tematyzm, kompozytsiia. [Ukrainian

choral play: typology, theme, composition]. Kyiv: Nauk. Dumka, 218. [in Ukrainian].

Pyhrov, K. K. (1964). Rukovodstvo khorom: ucheb. posobye. [Choir leadership: textbook. allowance].

Mоskvа: Muzyka, 220. [in Russian].

Puchko, Yu (2007). Suchasna khorova muzyka: do pytannia interpretatsii. [Contemporary choral music:

to the question of interpretation]. Kyivske muzykoznavstvo: zb. st. [uporiad. T. K. Humeniuk, S. V. Tyshko]. Kyiv.

(V.23), 184-192. [in Ukrainian].

Romanovskyi, N. V. (2000). Khorovoi slovar. [Horal Dictionary]. Mоskvа: Muzyka, 231. [in Russian].

Riabukha, T. M. (2017). Vytoky ta intonatsiini skladovi ukrainskoi pisennoi estrady. [Origins and intonation

components of Ukrainian song variety]. (Dys. kand. mystv-va). Khark. nats. univ. myst. im. I.P. Kotliarevskoho. [in

Ukrainian].

Sokolov, V. H. (1983). Rabota s khorom: ucheb. posobye. 2-e yzd., pererab. y dop. [Work with the choir:

textbook]. Mоskvа: Muzyka, 192. [in Russian].

Skrebkov, S.S. (1973). Khudozhestvennye pryntsypy muzykalnykh stylei. [Artistic principles of musical

style]. Moskva: Muzyka, 448. [in Russian].

Torba, O. V. (2002). Ukrainska khorova tvorchist ostannoi tretyny KhKh st. ta problema zhanru. [Ukrainian

choral art of the last third of the twentieth century. and the problem of genre]. Nauk. visn. Nats. Muz. akad.

Ukrainy im. P. I. Chaikovskoho. Kyiv. (V.16), 278 296. [in Ukrainian].

Дата надходження рукопису 23.03.2020

Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal

Object. The purpose of this article is to systematize art schools in relation to the denitions

of choral genre and choral style. Methods. Traditional research methods: comparative analysis of

scientic and musicological literature, analytical, historical, retrospective have been used. Results.

Choral performance, as a part of the professional musical art, has evolved with the general principles

of the development of the professional art in general. For many centuries certain norms have been

developed in the choral performance practice. They corresponded to aesthetic ideas about the vocal

sound quality. Approaches to the performance manner have been improved, the basic principles of

professional training of choral singers have been approved. Of course, each national choral school

has its own features in the performance style which reects the temperament of the people, their

character, traditions and other qualities. These subtle nuances that characterize the performance style

are primarily associated with the peculiarities of the language of different peoples, its phonetics. For

example, stable vocal traditions have been developed in the musical cultures of Italy, France, Germany,

Bulgaria, Hungary, Poland, Ukraine, Russia and other countries. However, in the XXth century, the

trend towards eclecticism, the synthesis of cultural traditions, their interaction were so strong that the

features which previously sharply distinguished one national school from another largely smoothed

out. Therefore, the basic principles of vocal skills, which are to develop proper singing breathing, sound

production, sound production and other vocal techniques, remain common to any choir. Conclusions.

The great artistic possibilities of a unique musical “instrument” – a choir have been in the center of

composers’ attention for several centuries. In addition, the great variety of forms of the professional

choral performance has made it one of the most common types of musical art.

Keywords: choral performance; genre; style; Ukrainian choral culture; choral music; art studies.

DOI 10.34142/27091805.2020.1.01.08

CHORAL GENRE AND STYLE IN THE CONTEXT

OF THE MODERN ART STUDIES

Teacher of the Department of Theory and

Methodology of Artistic Education and

Conductor-choral Training of the Teacher of

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical

University, Kharkiv, Ukraine

email: dzivaltivskii@ukr.net

https://orcid.org/0000-0001-8326-7883

Хоровий жанр і стиль у розумінні сучасної мистецтвознавчої науки