
перекладення хорових, сольних, народних творів
для різноманітних складів хору, ознайомлення з
основними теоретичними положеннями, прин-
ципами і засобами аранжування, оволодіння
прийомами перекладення музичних творів для
хорових колективів певного складу та рівня вико-
навської майстерності.
«Хорове аранжування» – творча дисципліна,
однак, для якого б складу хору не здійснювалось
аранжування, чий би твір не був взятий за його
основу, – завжди слід з повагою ставитись до ав-
торського тексту, не дозволяючи собі змінювати
оригінал: міняти гармонію, спотворювати ритм,
темп, міняти місцями частини твору тощо. При
цьому слід завжди мати на увазі, що не кожен
твір за своїм змістом відповідає можливостям да-
ного складу хору або взагалі може бути викладе-
ний у вигляді хорової партитури.
По закінченні вивчення курсу «хорове аран-
жування» студенти повинні знати: найкращі
вітчизняні і світові класичні взірці перекладень
музичних творів для хору; традиції хорової оброб-
ки народної пісні у творчості українських май-
стрів; основні теоретичні положення і принципи
аранжування хорових творів; прийоми і засоби
перекладення музичних творів для хорових ко-
лективів певного складу та рівня виконавської
майстерності. основні форми дитячих хорових
колективів; особливості дитячих голосів та вміти
аналізувати і добирати музичний матеріал для
аранжування з урахуванням виконавських тех-
нічних і художніх можливостей хорового колек-
тиву; здійснювати перекладення складного ба-
гатоголосного хорового твору для дитячого хору;
здійснювати перекладення простого двоголос-
ного або триголосного твору для мішаного хору;
здійснювати перекладення сольного вокального
твору із супроводом для хору; виконати вільну об-
робку народної пісні.
Дисципліна «хорове аранжування» має суто
практичне значення, тому засобами діагностики
успішності навчання студентів є поточні прак-
тичні роботи, самостійні роботи, оцінка за індиві-
дуальне навчально-дослідне завдання, тестуван-
ня (контрольна робота).
Педагогічна діагностика у буквальному пе-
рекладі означає прояснення, розпізнавання. її та-
кож можна тлумачити як отримання інформації
про стан та розвиток контрольованого об’єкта, у
нашому контексті - процесу навчання. Педагогіч-
на діагностика не замінює дидактичних засобів
навчання, а допомагає виявити умови, досягнен-
ня та недоліки цього процесу, визначити шляхи
підвищення його ефективності та вдосконалення
підготовки фахівців відповідно до поставленої
мети.
Педагогічну діагностику постійно викори-
стовують у таких педагогічних об’єктах як на-
вчальні заняття; самостійна робота; методи на-
вчання; навчальні плани та програми; форми
гог отримує також відомості про характер само-
стійної навчальної діяльності студента. Контроль
показує педагогові, наскільки його власна робота
була плідною, чи вдало він використав можли-
вості педагогічного процесу. Під час контролю
отримує інформацію про свою навчальну діяль-
ність і сам студент. Контроль допомагає йому
зрозуміти, яких успіхів він досяг, і побачити не-
доліки. Контроль має багато функцій, серед яких
найбільш важливими є контрольна, дидактична,
виховуюча, діагностична, організаційна, мето-
дична, освітня, коригуюча, диференціююча, сти-
мулююча, розвиваюча (Т.М. Канівець, 2012).
Контроль за успішністю навчання передба-
чає створення певних педагогічних умов: ясність
і конкретність мети контролю, об’єктивність,
що виявляється у створенні таких умов, за яких
студенти можуть максимально повно виявити
свої знання, а також у висуненні єдиних вимог
до них, систематичність, всебічність контролю
- забезпечення перевірки теоретичних знань,
інтелектуальних і практичних умінь і навичок,
різноманітність видів, форм організації і методів
контролю, врахування специфіки навчальної
дисципліни, врахування індивідуальних особли-
востей студентів, доброзичливість, забезпечення
позитивної емоційної атмосфери в ході контро-
лю, зрозумілість критеріїв оцінки, поєднання
оцінки з самооцінкою, аргументованість оцінки,
її високий авторитет, неприпустимість упередже-
ного ставлення до студентів, єдність вимог з боку
науково-педагогічних працівників.
Вчені виокремлюють наступні основні види
контролю у вищій школі: вхідний, тренуваль-
ний, поточний, модульний, рубіжний, підсумко-
вий (заключний), постпідсумковий (відстроче-
ний), який здійснюється у різних організаційних
формах: індивідуальній, груповій, фронтальній
(Вітвицька, 2003; Слєпкань, 2005; Садова, 2009;
Туркот, 2011).
При контролі використовують різні мето-
ди. Методи контролю – це способи, за допомогою
яких визначається результативність навчаль-
но-пізнавальної діяльності студентів і педагогіч-
ної роботи викладачів. У педагогічній практиці
зазвичай використовуються методи усного, пись-
мового, практичного, комп’ютерного контролю і
самоконтролю. Поєднання різноманітних методів
контролю називають комбінованим контролем.
Найчастіше використовують поєднання методів
усного та письмового контролю.
У циклі спеціальних дисциплін навчально-
го плану факультету мистецтв одне з важливих
місць у підготовці майбутніх вчителів музичного
мистецтва посідає дисципліна «хорове аранжу-
вання».
Головною метою дисципліни «хорове аран-
жування» є підготовка висококваліфікованого
вчителя музичного мистецтва загальноосвітньої
школи, який володіє практичними навичками
37
Professional Art Education Volume 1 (1) 2020 Scientic Journal
© I. Martynenko