УДК 78.071.1(477)
DOI 10.34142/27091805.2022.3.01.03
ЖИТТЄТВОРЧІСТЬ МИХАЙЛА ВЕРИКІВСЬКОГО:
КОМПОЗИТОРСЬКА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ, ІДЕЙ-
НО-ЕСТЕТИЧНІ ТА СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ
© Дем’янчук Олександр Никанорович
доктор педагогічних наук, професор кафедри
методики викладання мистецьких дисциплін
Кременецької обласної гуманітарно-педаго-
гічної академії імені Тараса Шевченка
Кременець, Тернопільська область, Україна
email: demianchukoleksandr@gmail.com
https://orcid.org/0000-0002-6530-5759
У статті висвітлено особливості ідейно-естетичних та стильових пошуків композиторської твор-
чості М. Вериківського в контексті загальних тенденцій національної музичної культури першої половини
XX століття. Розкрито місце і значення хорового мистецтва у творчості М. Вериківського. В основу стат-
ті покладено мистецтвознавчий та компаративний аналіз творчої особистості та багатовекторності
композиторської діяльності, хорової творчості й музично-стильових пошуків М. Вериківського.
Наукова новизна статті полягає у визначенні змісту й форми композиторської творчості та хо-
рової діяльності М. Вериківського у кременецький період. Приділено увагу стильовим рисам хорової твор-
чості композитора (демократичність, народність, епічність, філософічність). Розглянуто особливості
новаторства видатного композитора в контексті народження нових хорових жанрів (хорові монологи,
хорові роздуми, хорові гуморески).
В результаті репрезентовано зміст музично-естетичних поглядів видатного українського компо-
зитора М. Вериківського. Досліджено взаємодію традицій і новаторства у жанрових різновидах хорової
творчості автора (селянський пісенний фольклор і концертна хорова практика, жанрові танцювальні
хори і драматичні хорові сцени).
Ключові слова: демократичність музики, національна історія, національне стилеутворення, фор-
тепіанна музика, хорова творчість, історичні сюжети, кременецько-волинська тематика, музично-есте-
тичні погляди.
Постановка проблеми та її зв’язок з важли-
вими науковими та практичними завданнями.
Постійно зростаючий дослідницький інтерес
до питань об’єктивного та ґрунтовного вивчення
історії української музичної культури зумовлює
звертання до творчості митців, основні творчі
пріоритети яких були пов’язані з історичною те-
матикою. Таким митцем в історії сучасної україн-
ської музики став Михайло Вериківський. Основа
творчої концепції композитора орієнтація його
стилістики на історичну образність у найрізно-
манітніших її проявах.
Аналіз основних досліджень і публікацій.
Щодо ідейно-естетичних та стильових особливо-
стей музики М. Вериківського в сучасному мис-
тецтвознавстві ведуться спроби вивчення й оцін-
ки його творчої спадщини. Так, слід виокремити
монографічні дослідження Н. Герасимової-Пер-
сидської (1959) та Н. Шурової (1972), дисертацій-
не дослідження А. Кармазіна (2021). Дослідники
Т. Антропова (2014), М. Ржевська (2009), Н. Шу-
рова (1997) та інші акцентують увагу на інтересі
композитора до стилістики та художніх прий-
омів експресіонізму. Дослідження окремих му-
зичних творів та галузей творчості композито-
ра постали предметом досліджень Н. Королюк,
А. Терещенко, О. Торби (2004), М. Гордійчука (2004),
М. Загайкевич (1997) тощо. Краєзнавчі досліджен-
ня з історії Волинського краю, зокрема присвячені
зв’язкам митця з Кременеччиною, вплив якої став
одним із найважливіших чинників формування
парадигми національно-історичної тематики у
творчості М. Вериківського, присвячено роботи
О. Вальчук (2012), Н. Никитюк (2006) , І. Гринчук
Volume 3 (1) 2022Professional Art Education
26 © Oleksandr Demjanchuk
Professional Art Education Volume 3 (1) 2022 Scientic Journal
(2016) та інших. Певну групу джерел становлять
спогади сучасників композитора, зокрема статті
І. Вериківської (1999), О. Вериківської (2006), Е. Мит-
ницького (2011) та матеріали фондів Кременець-
кого краєзнавчого музею: спогади А. Большакова,
М. Підласової, В. Тольби, М. Стефановича та інших,
що презентують творчу спадщину митця вико-
навську, композиторську, педагогічну, громадсь-
ку, а також допомагають осягнути певні стильові
та ідейно-естетичні особливості його творчого
мислення.
Формулювання цілей та завдань статті.
Мета статті полягає у висвітленні особливостей
ідейно-естетичних та стильових пошуків компо-
зиторської творчості М. Вериківського в контексті
загальних тенденцій національної музичної
культури першої половини XX століття. Розкрито
місце і значення хорового мистецтва у творчості
М. Вериківського.
Виклад основного матеріалу.
Михайло Вериківський увійшов в історію
української культури як видатний композитор,
диригент, фольклорист, музично-громадський
діяч, педагог, музичний критик.
Михайло Вериківський народився 21 листо-
пада 1896 р. у місті Кременець колишньої Волин-
ської губернії. Сім’я Вериківських була велика: в
ній підростало семеро дітей. У 1904 р. Михайла від-
дали до церковно-парафіяльної школи. Згодом він
продовжував освіту в Крем’янецькому двоклас-
ному міському училищі. Тоді ж почав співати в
хорі при монастирі. Пізніше композитор згадував:
«Коли мені було 9 літ, я вже керував хором право-
го крилоса, а що був тоді малий, то мене ставили
на стільчик».
У 1911 р. майбутній композитор вступив до
Крем’янецького комерційного училища, де його
зарахували до четвертого класу. Саме тут Михай-
ло Вериківський одержав початкову музичну
освіту, навчаючись гри на віолончелі у диригента
симфонічного оркестру Ф. Когоушека і гри на фор-
тепіано в класі А. Сафонової.
В училищі Михайло керував хором і орке-
стром народних інструментів, почав писати музи-
ку. Одним із ранніх творів молодого композитора
був «Марш учнів Кременецького комерційного
училища» для оркестру народних інструментів
(1913), який виконувався на одному з училищних
концертів. Тоді ж з’явилися його перші фортепіан-
ні прелюдії, романси.
Кременецький період життя і творчості М. Ве-
риківського характеризується його особливим ін-
тересом до хорової музики та національної історії,
фольклорних джерел. Цей інтерес залишиться на
все життя. І пов’язаний він з історією чарівного й
рідного для композитора міста, його героїчним і
романтичним минулим, глибокими історичними
традиціями краю, оповитими дивними народни-
ми легендами.
«Це старовинне мальовниче містечко Креме-
нець (а Кременець відомий з 1226 року) було свід-
ком багатьох історичних подій в житті українсь-
кого народу. Об його мури розбилась у XIII столітті
хвиля татарської навали... Особливої сили досягли
тут народні повстання. З Волинню зв’язані імена
Северина Наливайка, Богдана Хмельницького,
Семена Палія. Спогади про них збереглися в на-
родних переказах і піснях, на які так багата Во-
линь» (Герасимова-Персидська,1959). Недарма міс-
цеві жителі називали Кременець «Волинськими
Афінами» або ж «Волинською Швейцарією».
Винятково романтичне оточення рідного
міста уже змалку, а згодом і в юності збагачувало
творчу фантазію майбутнього митця, розвивало
його поетичні мрії і прагнення. У зрілі роки Ми-
хайло Вериківський всю ту красу і поезію рідного
краю, його славну історію переспівав у своїх чудо-
вих творах.
За природою свого таланту він був компози-
тором-істориком. Спорідненість із Кременцем, Во-
линню наклала своєрідний відбиток на його му-
зику. Її результатом стали його відомі твори: «26
волинських народних пісень» в обробці для голосу
та фортепіано (1934), «Три революційні пісні Луць-
кого воєводства» для хору (1940), романси на вірші
видатного польського поета Юліуша Словацького
(який, до речі, теж народився у Кременці).
Найвідомішим твором, пов’язаним із Кре-
менцем, став створений у 1943 році фортепіанний
цикл «Волинські акварелі» - п’ять програмних
фортепіанних мініатюр на білих клавішах. За
визначенням одного з дослідників, у «Волинських
акварелях» - тема війни вирішена через звернен-
ня до історичного минулого українського народу,
композитор проектує його на тривожний свій час,
вбачаючи в героїчній неприступності Кременець-
кої фортеці символ нездоланності рідної Вітчиз-
ни» (Клин, 2004, с. 313).
Усі п’єси циклу: «Поганське місто Волинь»,
«Вечір в авратинських горах», «Комедіантина
контрактовій яр марці в Дубні», «На Свитязькому
озері» - написані на краєзнавчо-етнографічний
сюжет, а остання мініатюра циклу «Весняні ігри-
ща біля Дівочого озера на Крем’янеччині» безпо-
27
© Олександр Дем’янчук
28
середньо пов’язана з історією міста Кременець. Те
ж саме можна сказати і про формування хорової
творчості Вериківського. О. Торба у своїй праці
«Хорова творчість М. Вериківського в контексті
національного стилеутворення» зазначає: «Хоро-
вий стиль композитора сформувався надзвичай-
но швидко. Можна сказати, що він почав хорову
діяльність, вже маючи в основному сформовану
власну художньо- стильову концепцію, якій сліду-
вав все життя (Торба,1997, с. 28).
Особлива роль хорової музики визначилась
ще в ранньому дитинстві майбутнього компози-
тора. Тож зрозуміло, що вона стала основою його
творчих інтересів.
У 1914 р. М. Вериківський переїхав до Києва,
де став студентом консерваторії за класом контра-
баса. Роки навчання в консерваторії були для ньо-
го справжньою школою оволодіння професійним
мистецтвом. Але провчився Михайло у консерва-
торії лише рік, бо був мобілізований на військову
службу. І тільки у 1918 р. зміг знову повернутися
до навчання. 20 - ті рр., які відзначились значни-
ми суспільно-історичними зрушеннями в україн-
ській музичній культурі, минули для митця під
знаком громадської активності. На той час хоро-
вий рух в Україні об’єднував навколо себе вели-
чезну кількість людей, і це було одним із проявів
національно-культурного відродження. Саме хо-
рова музика виявилась найбільш наближеною до
визначних суспільно-історичних зрушень, які від-
бувались в українській музичній культурі першої
половини 20-х рр. XX століття.
Наближеність хорової музики до соціаль-
но-історичного простору констатує О. Торба: «Хо-
рова музика є вираженням колективної емоції,
колективної рефлексії на дійсність, отже пов’я-
зана з суспільно- соціальним характером людсь-
кого життя і, відповідно, більш високим рівнем
художнього узагальнення... Фактично, в євро-
пейській культурі хорова музика виконує роль
своєрідного «художнього барометра» суспільства,
в певні періоди очолюючи музичний процес, іноді
відходячи на його периферію, часом займаючи
паритетні відносини з іншими видами музичної
творчості... Історично знаходячись на перехресті
соціальних та власне мистецьких шляхів своєї на-
ції, хорова музика реагує на зміни соціально- ху-
дожніх орієнтирів та суспільних запитів» (Торба,
2004, с. 202-203).
Сказане повною мірою стосується творчої
діяльності М. Вериківського, який на той час пра-
цював головою Президії Товариства імені М. Ле-
онтовича та керівником науково-творчого відділу
товариства, яке контролювало і підтримувало
діяльність 900 постійних хорів. Це була могутня
мистецька армія, яку треба було озброїти новим
за тематикою сучасним репертуаром (Пархомен-
ко, 1992, с. 54).
Як відомо, виступи численних хорових ко-
лективів на той час користувалися державною
підтримкою. «Адже більшовицькій владі необ-
хідно було замінити традиційні свята, такі, як на-
приклад, Різдво, Великдень, Трійця, іншими, свої-
ми...».
Вериківський часто диригував зведени-
ми оркестрами, брав участь у масових заходах»
(Пархоменко, 1992). Хорове виконавство завжди
було улюбленою справою митця. Той нетривалий
період історії нашої держави був справді непо-
вторним, особливо на тлі майбутніх «сталінських
п’ятирічок». «Лише в наш час, зазначає Т. Романи-
шина, ми маємо можливість в повній мірі збагну-
ти цінність творчих відкриттів блискучої плеяди
митців згодом Розстріляного Відродження: Ми-
хайло Семенко, Василь Чумак, Олександр Богома-
зов, Лесь Курбас, Михайло Драй - М. Вериківського
пов’язувала тісна дружба і творча взаємодія» (Ро-
манишина, 1997, с. 51).
У своїй праці «Корифеї української хорової
культури XX століття» Н. Королюк характеризує
прагнення тогочасного покоління українських
митців: «У перші роки радянської влади більші-
стю молодих музикантів володіла ідея масового
розповсюдження музичних знань... Митці прагну-
ли зробити музичну освіту повноцінною складо-
вою частиною загального культурного будівни-
цтва. Творчій молоді, повній сил, щирих бажань,
палких надій, у той період було ще невідомо, що
музично-естетичні та культурологічні проблеми
партія більшовиків вирішуватиме жорсткими по-
становами..., які будуть зводитися до примітивних
порад, котрі за плановим принципом орієнтувати-
муть митців на «потрібні» і «непотрібні» радянсь-
ким людям жанри, форми і методи письма» (Коро-
люк, 1994).
Сумна доля спіткала й Музичне товариство
імені М. Леонтовича. «Розкритиковане за нібито
пропаганду західних модерних музичних течій
(експресіонізм, конструктивізм), Товариство
було змушене поступово передати контроль над
діяльністю своїх філій Головполітосвіті та спря-
мувати працю композиторів на масовість» (Енци-
клопедія українознавства, 1993, с. 166). Самому ж
М. Вериківському закидалась «втеча від сучас-
Volume 3 (1) 2022Professional Art Education
© Oleksandr Demjanchuk
Professional Art Education Volume 3 (1) 2022 Scientic Journal
ності, споглядальне замилування з минулого» (Ен-
циклопедія українознавства, 1993, с. 231).
Своєрідним відгуком М. Вериківського на ви-
могу писати для народу твори великої форми ста-
ла його фантазія «Дума про дівку-бранку Марусю
Богуславку» (1923). Музика композитора міцно
спиралась на історико-культурні традиції народу.
Митець вважав, що без глибокого знання історії
неможливий подальший розвиток національної
культури; він дотримувався думки, що історія,
втілена в художніх образах, може і повинна по-
сідати провідне місце у національній музичній
культурі.
М. Вериківський розробляв сюжети своїх
творів, пов’язані з гайдамацьким рухом (фантазія
«Гайдамаки» для солістів, хору та фортепіано, пер-
ший український балет «Пан Каньовський), з ко-
заччиною (поема «Чернець», симфонічна поема
«Петро Конашевич-Сагайдачний»). Важливе місце
в цих творах займає образ народу. Проте за ра-
дянських умов було небезпечно виявляти актив-
ний інтерес до історичного минулого, оскільки
тодішня влада вбачала в цьому постійну загрозу
«буржуазного націоналізму». Композитор чудово
розумів, що влада намагається стерти з пам’яті
людей усе, що пов’язано з їх внутрішньою свобо-
дою (Вальчук, 2003).
Подією для М. Вериківського було призначен-
ня його диригентом Київського оперного театру
(1926-1928). А з 1928 р. він працював диригентом
Харківського театру опери та балету. Робота в
оперному театрі допомогла здійснити давні мрії
композитора творити у музично-драматично-
му жанрі. Він написав опери «Діла небесні» (за
О. Вишнею), «Вій» (за М. Гоголем), «Сотник», «Най-
мичка» (за Т. Шевченком), «Втікачі», «Дорогою ці-
ною» (за М. Коцюбинським).
3 1940 року Вериківський працював керівни-
ком Державної капели «Думка», протягом 1950-
1958 рр. науковим співробітником Інституту
мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН
УРСР.
Творча спадщина композитора багата і різ-
номанітна. Вона налічує понад 400 творів, які
включають сценічні твори: опери: «Діла небесні»
(1931), «Сотник» (1939), «Наймичка» (1943, обидві -
на сюжети поем Тараса Шевченка), «Слава» (1961);
музичні комедії «Вій» (1936, 2-а редакція 1945 -
комічна опера); балет «Пан Каньовський» (1930);
симфонічні твори: ораторія «Дума про дівку-бран-
ку Марусю Богуславку» (1923); симфонічна сюїта
«Веснянки» (1924); кантата «Гнів слов’ян» (1941);
драматична симфонічна поема «Петро Конаше-
вич-Сагайдачний» (1944).
Крім того, композитор написав понад 60 ка-
мерно-вокальних творів, близько 100 пісень для
дітей, зокрема відома його мелодія «Котику сірень-
кий», близько 100 обробок українських авторських
народних пісень для різних виконавців. У 30-ті pp.
М. Вериківський написав також пісні, романси,
музику до кінофільмів «Устим Кармелюк», «Назар
Стодоля». Його твори висвітлювали історичне ми-
нуле і сучасне життя, малювали яскраві картини
народного побуту, розкривали складний внутріш-
ній світ людини. Це було свідченням інтенсивної
творчої діяльності композитора (Никитюк, 2006)
Під час війни М. Вериківський створив цикл
пісень і романсів «У дні війни», кантату «Гнів
слов’ян», «Думу про матір-Україну», симфонічну
поему «Петро Конашевич-Сагайдачний», поему
«Чернець».
Після війни Вериківський викладав у Київсь-
кій консерваторії. 3 1946 р. він − професор кафедри
теорії музики та композиції. Працюючи в кон-
серваторії, митець продовжував творчу та вико-
навську роботу, багато сил віддавав вихованню
молодих музикантів, завжди залишався вірним
своїм принципам і переконанням. Композитор на-
полягав на тому, що: «істинний художник народ-
жується лише тоді, коли він пізнає, що таке життя,
вивчить побут, історію, багатовікову культуру сво-
го народу й інших країн» (Пясковький, 2014).
У кінці 40-х років у країні розпочалася чер-
гова ідеологічна кампанія пошуку «внутрішніх
ворогів». Як правило, до цього списку потрапляли
саме ті, чия творчість відзначалася нестандартні-
стю, а поведінка – незалежністю. Серед них у 1948
р. були С. Прокоф’єв, Д. Шостакович, Б. Лятошин-
ський. Не оминула така доля й М. Вериківсько-
го. Його звинуватили у надмірній творчій увазі
до історичної тематики, що нібито свідчило про
«небезпеку відриву митця від сучасності, від тих
інтересів, якими живе радянський народ». А для
композитора сама можливість писати твори на
історичну тематику була ковтком свіжого пові-
тря, що розцінювалось владою як «втеча від сучас-
ності». Митця звільнили під обов’язків керівника
класу композиції, і з того часу він працював про-
фесором та завідувачем кафедри хорового диригу-
вання. Із репертуару національних театрів зникла
його опера «Наймичка».
Останній період творчості М. Вериківського
позначений активною працею над редагуванням
власних композицій та творів українських кла-
29
© Олександр Дем’янчук
30
сиків: М. Лисенка, В. Сокальського, М. Леонтовича.
Активна творча діяльність М. Вериківського
тривала більше сорока років і була різнобічною.
Однією з найбільш важливих рис його музики була
її надзвичайна демократичність. Саме вона при-
несла велику популярність багатьом його творам,
бо робила їх близькими і зрозумілими слухачам.
Досягти цього композиторові допомогло глибоке
знання рідної для нього народної музики. Чудова
обробка народних пісень «Сусідко», «Ой учора із ве-
чора», «Гей зі Львова», «На городі та все білі маки»,
«Ой дзвони дзвонять», «Котику сіренький» при-
несла їм велику популярність. За своє життя М. Ве-
риківський написав більше 120 обробок музичного
фольклору.
Відомими є його збірки обробок «10 українсь-
ких народних пісень» (1920), «26 волинських народ-
них пісень» (1934), «П’ять, українських народних
пісень» (1942), «10 пісень Закарпатської Украї-
ни» (1945), «Холмська» та «Закарпатська» сюїти,
веснянковий цикл «Кровавеє колесо», цикл «Пісні
різних народів».
Висновки. Творча спадщина М. Вериківсько-
го як взірець високохудожньої майстерності зали-
шила помітний слід в історії української музики.
Його високопрофесійні твори по праву увійшли до
української національної скарбниці і складають
сьогодні її вагому частку.
Композитор особливо близький нам тим, що
у своїй музичній та громадській діяльності був
митцем нового типу, який поєднав свою творчість
із передовими національними ідеями, із долею
свого народу. І сьогодні, коли українська музика
минулого стає універсальним засобом подолання
існуючих соціокультурних проблем і протиріч XXI
століття, засобом духовного відродження нашого
суспільства, ми з вдячністю і шаною згадуємо тих
першопроходьців, які заклали її міцний фунда-
мент.
Перспективи подальших досліджень. У
статті розглянуто окреме коло актуальних пи-
тань, пов’язаних із творчою спадщиною компози-
тора. Заявлена тема має широкі можливості для
подальшого наукового осмислення й розробки.
Volume 3 (1) 2022Professional Art Education
© Oleksandr Demjanchuk
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Вальчук, О. (2003). Народномузична стилістика в композиторській творчості Михайла Ве-
риківського. Наукові записки. Серія мистецтвознавство. 2 (11). 78–81. http://dspace.tnpu.edu.ua/
bitstream/123456789/23469/1/Valchuk.pdf
Герасимова-Персидська, Н.О. (1959). М.І. Вериківський. 96 с. https://esu.com.ua/article-29241
Енциклопедія українознавства, (1993). / гол. ред. В.Кубійович. Львів. Т.1. Вериківський М. І. С. 231.
Енциклопедія українознавства, (1993). / гол. ред. В.Кубійович. Львів. Т.5. Музичне товариство
ім. М. Леонтовича. С. 166.
Кармазін, А.О. (2021). Національна історія в мистецьких образах як сутність композиторської твор-
чості михайла вериківського. [Дис. канд. мистецтвознавства : 17.00.03, Національна музична академія
України імені П. І. Чайковського, Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка].
https://sspu.edu.ua/images/2021/docs/dis/dis_9d285.pdf
Клин, В. Л. (2004). Фортепіанна музика. Історія української музики, Т. 5. С 310-323.
Королюк, Н. І. (1994). Корифеї української хорової культури XX ст.. 286 с.
Никитюк, Н. (2006). Музичні традиції Волині в історико-культурологічному контексті. Київське музи-
кознавство. Вип. 19. 76–86. https://wiki.vnu.edu.ua/wiki/Никитюк_Наталія_Степанівна
Пархоменко, Л. О. (1992). Хорова творчість. Історія української музики. Т. 4. 46-47. http://irbis-nbuv.gov.
ua/ulib/item/UKR0008720
Пясковський, І. Б. (2014). Музично-теоретичні ідеї Михайла Вериківського. Науковий вісник На-
ціональної музичної академії України імені П.І. Чайковського. Вип. 112. 52–65. http://nbuv.gov.ua/UJRN/
Nvnmau_2014_112_7
Романишина, Т. А. (1997). Фортепіанні прелюдії М. Вериківського в гармонічній системі Б. Яворського.
Михайло Іванович Вериківський : погляд з 90-х. С. 51-54.
Торба, О. В. (1997). Хорова творчість М. І. Вериківського в контексті національного стилеутворення.
Михайло Іванович Вериківський : погляд з 90-х. 27-32.
Торба, О. В. (2004). Слово і музика в хоровому творі. Київське музикознавство. Вип. 13. 201-213.
Professional Art Education Volume 3 (1) 2022 Scientic Journal
31
© Олександр Дем’янчук
REFERENCES
Valʹchuk, O. (2003). Narodnomuzychna stylistyka v kompozytorsʹkiy tvorchosti Mykhayla Verykivsʹkoho [Folk
music stylistics in the composer’s work of Mykhailo Verikyvskyi]. Naukovi zapysky. Seriya mystetstvoznavstvo. 2
(11). 78–81. http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/23469/1/Valchuk.pdf [in Ukrainian]
Herasymova-Persydsʹka, (1959). M.I.Verykivsʹkyy [M. I. Verikivskyi]. 96 s. https://esu.com.ua/article-29241
[in Ukrainian]
Entsyklopediya ukrayinoznavstva (1993). /hol. red. V.Kubiyovych. Lʹviv. T.1. Verykivsʹkyy M. I. [ M.I. Verikivskyi]
S. 231. [in Ukrainian]
Entsyklopediya ukrayinoznavstva (1993). /hol. red. V.Kubiyovych. Lʹviv. T.5. Muzychne tovarystvo im. M.
Leontovycha. [Music Society named after M. Leontovych]. 166. [in Ukrainian]
Karmazin, A.O. (2021). Natsionalʹna istoriya v mystetsʹkykh obrazakh yak sutnistʹ kompozytorsʹkoyi
tvorchosti mykhayla verykivsʹkoho.[National history in artistic images as the essence of the compositional
work of Mykhailo Verikivskyi] [Dys. kand. mystetstvoznavstva : 17.00.03, Natsionalʹna muzychna akademiya
Ukrayiny imeni P. I. Chaykovsʹkoho, Sumsʹkyy derzhavnyy pedahohichnyy universytet imeni A. S. Makarenka]
https://sspu.edu.ua/images/2021/docs/dis/dis_9d285.pdf [in Ukrainian]
Klyn, V. L. (2004). Fortepianna muzyka [Piano music ]. Istoriya ukrayinsʹkoyi muzyky. T. 5. 310-323. [in
Ukrainian]
Korolyuk, N. I. (1994). Koryfeyi ukrayinsʹkoyi khorovoyi kulʹtury XX [The luminaries of Ukrainian choral culture
XX]. 286 s. [in Ukrainian])
Nykytyuk, N. (2006). Muzychni tradytsiyi Volyni v istoryko-kulʹturolohichnomu konteksti [Musical traditions
of Volyn in the historical and cultural context]. Kyyivsʹke muzykoznavstvo. Vyp. 19. 76–86 https://wiki.vnu.edu.ua/
wiki/ Никитюк_Наталія_Степанівна [in Ukrainian]
Parkhomenko, L. O. (1992). Khorova tvorchistʹ [Choral creativity]. Istoriya ukrayinsʹkoyi muzyky. T. 4. 46-47.
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0008720 [in Ukrainian]
Pyaskovsʹkyy, I. B. (2014). Muzychno-teoretychni ideyi Mykhayla Verykivsʹkoho. [Musical-theoretical ideas
of Mykhailo Verykivsky]. Scientic Bulletin of the P.I. Tchaikovsky National Academy of Music of Ukraine, vol. 112,
52–65. http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvnmau_2014_112_7 [in Ukrainian]
Romanyshyna, T. A. (1997). Fortepianni prelyudiyi M. Verykivsʹkoho v harmonichniy systemi B. Yavorsʹkoho
[Piano preludes by M. Verikyvskyi in the harmonic system of B. Yavorskyi]. Mykhaylo Ivanovych Verykivsʹkyy :
pohlyad z 90-kh. 51-54. [in Ukrainian]
Torba, O. V. (1997). Khorova tvorchistʹ M. I. Verykivsʹkoho v konteksti natsionalʹnoho styleutvorennya [Choir
work of M. I. Verikivskyi in the context of national style formation]. Mykhaylo Ivanovych Verykivsʹkyy : pohlyad z
90-kh. 27-32. [in Ukrainian]
Torba, O. V. (2004). Slovo i muzyka v khorovomu tvori [Word and music in a choral work]. Vyр. 13. 201-213
[in Ukrainian]
Надійшла до редакції / Received: 23.02.22
Рекомендовано до друку / Accepted: 21.04.2022
32
Volume 3 (1) 2022Professional Art Education
© Oleksandr Demjanchuk
The purpose of the article is to highlight the peculiarities of ideological, aesthetic and stylistic
searches of M. Verikivskyis compositional work in the context of general trends in the national
musical culture of the rst half of the twentieth century. The place and signicance of choral art in
the works of M. Verikivskyi are revealed.
Methods and methodology. The article is based on an art historical and comparative analysis
of the creative personality and multidirectionality of M. Verikivskyi’s composing activity, choral
creativity and musical and stylistic searches.
The scientic novelty of the article lies in determining the content and form of M. Verikivskyis
compositional creativity and choral activity in the Kremenets period. Attention is paid to the
stylistic features of the composer’s choral work (democratic, folk, epic, philosophical). The features
of the outstanding composers innovation in the context of the birth of new choral genres (choral
monologues, choral reections, choral humoresques) are considered.
Results. The article presents the content of musical and aesthetic views of the outstanding
Ukrainian composer M. Verikivskyi. The interaction of traditions and innovation in the genre
varieties of the author’s choral works (peasant song folklore and concert choral practice, genre dance
choirs and dramatic choral scenes) is investigated.
Keywords: democracy of music, interest to national history, national style forming, piano
music, choral works, historical topics, Krememts-Volyn themes, music and aesthetic outlook.
LIFE-CREATIVITY OF MYKHAIL VERIKIVSKY:
COMPOSER’S INDIVIDUALITY, IDEOLOGICAL
AND AESTHETIC FEATURES AND STYLISTIC
PECULIARITIES
© Oleksandr Demjanchuk
Doctor of Pedagogical Sciences, Professor of
the Methodology of Teaching Arts Disciplines
Department, Kremenets Regional Humanitarian
and Pedagogical Academy named after Taras
Shevchenko,
Kremenets, Ternopil region, Ukraine
email: demianchukoleksandr@gmail.com
https://orcid.org/0000-0002-6530-5759
DOI 10.34142/27091805.2022.3.01.03