PARTICIPATORY DESIGN PROCESSES IN CREATING A VISUAL IDENTITY BRAND MARK FOR TERRITORIAL

COMMUNITIES . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6–13

CANON, SIGN, AND SYMBOL AS UNIVERSAL CONSTANTS OF MATERIAL-ARTISTIC CULTURE: SPATIAL-

COLORISTIC CODES IN ARCHITECTURE, PAINTING, AND DESIGN . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

14–23

MODEL FOR THE FORMATION OF FUTURE ACTORS’ ORTHOEPIC STABILITY DURING STAGE SPEECH TRAIN-

ING . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

24–35

PRACTICAL EXPERIENCE OF USING CULTURE AND ARTS IN PLAY THERAPY TECHNOLOGIES FOR THE

PSYCHOLOGICAL AND PEDAGOGICAL REHABILITATION OF CHILDREN FROM COMBAT ZONES . . . . . . .

36–55

DIGITAL FEEDBACK AND SELF-REGULATED MUSICAL LEARNING: A STRUCTURED INTEGRATIVE REVIEW

OF PIANO AND ADJACENT PRACTICE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

56–62

TRANSFORMATION OF THE VISUAL SYMBOLISM OF CONTEMPORARY PROTESTANT COMMUNITIES . . . .

63–70

THE EFFECT OF MICRO-ANIMATION ON THE PERCEPTION OF THE WEIGHT OF VIRTUAL OBJECTS IN VIDEO

GAMES . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

71–80

THE EVOLUTION OF THE KHARKIV SCHOOL OF DRAWING UNDER THE INFLUENCE OF O. KOKEL . . . . .

81–89

TINA KAROL’S WORK IN SPACE OF MODERN UKRAINIAN VOCAL VARIETY . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

90–98

STYLE SYNTHESIS IN THE CREATIVITY OF NINA MATVIYENKO IN THE CONTEXT OF CREATIVE TANDEMS:

ACADEMIC AND POP MUSIC MODES

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

99–106

GENERAL AND SPECIALIZED PIANO IN THE CONTEXT OF INNOVATIVE MODES OF MODERN METHODOLOG-

ICAL DISCOURSE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

107–114

EVALUATION OF THE IMPACT OF PERSONALISED FEMALE UNDERWEAR DESIGN ON INDICATORS OF

POSITIVE BODY IMAGE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

115–124

UNKNOWN BOYCHUKIST: TOWARDS THE RECONSTRUCTION OF THE ARTISTIC ENVIRONMENT AND ARTIS-

TIC HERITAGE OF YEVHEN SYTNIANSKYI

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

125–138

STAGING STRATEGIES AND INTERDISCIPLINARY COORDINATION IN 17TH-CENTURY COURT BALLETS

. .

139–147

AUTONOMY AND RESPONSIBILITY AS A RESULT OF TRAINING FUTURE FINE ARTS SPECIALISTS . . . . . .

148–155

FROM DISCIPLINARY FORMATION TO ARTISTIC AUTONOMY: HIGHER ART EDUCATION IN FRANCE AND

ARMENIA IN THE AGE OF ARTIFICIAL INTELLIGENCE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

156–170

VIDEO RECORDING AS A TOOL FOR PROFESSIONAL SELF-ANALYSIS OF A DOMRA PLAYER: A MODEL OF

THE REFLECTIVE-CORRECTIVE CYCLE

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

171–182

INTERMEDIAL ASPECT OF SCREENING AN OPERA TEXT (USING THE EXAMPLE OF JOSEPH LOSEY’S DON

GIOVANNI)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

183–190

THE ROLE OF ARTIFICIAL INTELLIGENCE IN WEB DESIGN GENERATION . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

191–198

THE PSYCHOAESTHETIC APPROACH AS A METHODOLOGICAL ORIENTATION IN THE PERFORMANCE TRAIN-

ING OF POPULAR MUSIC VOCALISTS

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

199–206

THE BORDER OF THE REAL AND THE ANIMATED: THE PHENOMENON OF ANIMATED DOCUMENTARY . .

207–214

BALLROOM DANCE AS A POLYMORPHIC CULTURAL TEXT: A THEORETICAL PERSPECTIVE

. . . . . . . . .

215–223

INTEGRATION OF MUSIC AND MOVEMENT, ACTING AND STAGECRAFT, AND CREATIVE PROJECT WORK IN

THE PROFESSIONAL TRAINING OF FUTURE CHOREOGRAPHERS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

224–231

TECHNOLOGIES AND INNOVATIONS IN CONTEMPORARY DESIGN . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

232–240

ARTIFICIAL INTELLIGENCE IN THE METHODOLOGY OF AUDIOVISUAL ART AND MEDIA PRODUCTION

RESEARCH . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

241–252

TRANSFORMATION OF AUDIOVISUAL LANGUAGE IN THE VERTICAL FORMAT: THE SPATIAL AND COMPO-

SITIONAL ASPECT . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

253–263

THE MUSICAL AND STYLISTIC ETHOS OF THE BANDURA TRIO FROM A PHILOSOPHICAL AND CULTURAL

PERSPECTIVE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

264–275

PREPARING A PIANIST FOR COLLABORATIVE PIANO WORK WITH A VOCALIST AND CHOIR: A STRUCTURAL

AND FUNCTIONAL SYSTEMATIZATION . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

276–283

THE SPECIFICS OF THEORETICAL-PEDAGOGICAL AND PERFORMANCE-EDUCATIONAL ACTIVITIES OF REP-

RESENTATIVES OF THE KHARKIV HIGHER BANDURA SCHOOL FROM THE LATE 20TH TO THE FIRST QUAR-

TER OF THE 21ST CENTURY (on the 100th anniversary of the academic bandura school) . . . . . . . . . . .

284–291

SOCIAL ISSUES OF FEMINISM AS A CONCEPTUAL BASIS FOR A CLOTHING COLLECTION . . . . . . . . . . .

292–302

FORM-MAKING IN GRAPHIC DESIGN . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

303–313

VARIATION AS A MUSICAL FORM AND A DIDACTIC PRINCIPLE IN ARTS EDUCATION . . . . . . . . . . . . .

314–325

THE REFLECTION OF THE “WORLD ORDER” IN UKRAINIAN FOLK COSTUME . . . . . . . . . . . . . . . . . .

326–335

ПАРТИСИПАТИВНИЙ ДИЗАЙН У ПРОЦЕСІ РОЗРОБКИ ФІРМОВОГО ЗНАКУ ДЛЯ ВІЗУАЛЬНОЇ ІДЕНТИ-

ФІКАЦІЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6–13

КАНОН, ЗНАК І СИМВОЛ ЯК УНІВЕРСАЛЬНІ КОНСТАНТИ МАТЕРІАЛЬНО-ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ:

ПРОСТОРОВО-КОЛОРИСТИЧНІ КОДИ В АРХІТЕКТУРІ, ЖИВОПИСІ Й ДИЗАЙНІ

. . . . . . . . . . . . . .

14–23

МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ОРФОЕПІЧНОЇ СТІЙКОСТІ МАЙБУТНІХ АКТОРІВ ПІД ЧАС СЦЕНІЧНОГО МОВ-

ЛЕННЯ

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

24–35

ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА В ІГРОТЕРАПЕВТИЧНИХ

ТЕХНОЛОГІЯХ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ ІЗ ЗОНИ БОЙОВИХ ДІЙ . . . . . . . .

36–55

ЦИФРОВИЙ ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК І САМОРЕГУЛЬОВАНЕ МУЗИЧНЕ НАВЧАННЯ: СТРУКТУРОВАНИЙ

ІНТЕГРАТИВНИЙ ОГЛЯД ФОРТЕПІАННОЇ ТА СУМІЖНОЇ ПРАКТИКИ

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

56–62

ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІЗУАЛЬНОЇ СИМВОЛІКИ СУЧАСНИХ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ ГРОМАД

. . . . . . . . .

63–70

ВПЛИВ МІКРОАНІМАЦІЇ НА СПРИЙНЯТТЯ ВАГИ ВІРТУАЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ У ВІДЕОІГРАХ . . . . . . . .

71–80

ЕВОЛЮЦІЯ ХАРКІВСЬКОЇ ШКОЛИ РИСУНКА ПІД ВПЛИВОМ О. КОКЕЛЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

81–89

ТВОРЧІСТЬ ТІНИ КАРОЛЬ У ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВОКАЛЬНОЇ ЕСТРАДИ

. . . . . . . . .

90–98

СТИЛЬОВИЙ СИНТЕЗ У ТВОРЧОСТІ НІНИ МАТВІЄНКО В КОНТЕКСТІ ТВОРЧИХ ТАНДЕМІВ: АКАДЕМІ-

ЧНИЙ ТА ЕСТРАДНИЙ МОДУСИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

99–106

ЗАГАЛЬНЕ ТА СПЕЦІАЛІЗОВАНЕ ФОРТЕПІАНО У КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙНИХ МОДУСІВ СУЧАСНОГО

МЕТОДИЧНОГО ДИСКУРСУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

107–114

ОЦІНЮВАННЯ ВПЛИВУ ПЕРСОНАЛІЗОВАНОГО ДИЗАЙНУ ЖІНОЧОЇ БІЛИЗНИ НА ПОКАЗНИКИ ПОЗИ-

ТИВНОГО СПРИЙНЯТТЯ ВЛАСНОГО ТІЛА

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

115–124

НЕВІДОМИЙ БОЙЧУКІСТ: ДО РЕКОНСТРУКЦІЇ МИСТЕЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ХУДОЖНЬОЇ СПАД-

ЩИНИ ЄВГЕНА СИТНЯНСЬКОГО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

125–138

ПОСТАНОВЧІ СТРАТЕГІЇ ТА МІЖДИСЦИПЛІНАРНА КООРДИНАЦІЯ У ПРИДВОРНИХ БАЛЕТАХ XVII

СТОЛІТТЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

139–147

АВТОНОМІЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК РЕЗУЛЬТАТ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ОБРАЗОТВОР-

ЧОГО МИСТЕЦТВА

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

148–155

ВІД ДИСЦИПЛІНАРНОГО ФОРМУВАННЯ ДО ХУДОЖНЬОЇ АВТОНОМІЇ: ВИЩА МИСТЕЦЬКА ОСВІТА У

ФРАНЦІЇ ТА ВІРМЕНІЇ В ДОБУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

156–170

ВІДЕОЗАПИС ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОГО САМОАНАЛІЗУ ДОМРИСТА: МОДЕЛЬ РЕФЛЕКСИВНО-

КОРЕКЦІЙНОГО ЦИКЛУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

171–182

ІНТЕРМЕДІАЛЬНИЙ АСПЕКТ ЕКРАНІЗАЦІЇ ОПЕРНОГО ТЕКСТУ (НА ПРИКЛАДІ ФІЛЬМУ ДЖОЗЕФА

ЛОУЗІ «ДОН ЖУАН») . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

183–190

РОЛЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ГЕНЕРАЦІЇ ВЕБДИЗАЙНУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

191–198

ПСИХОЕСТЕТИЧНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ОРІЄНТИР ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ЕСТРА-

ДНОГО ВОКАЛІСТА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

199–206

МЕЖА РЕАЛЬНОГО Й АНІМОВАНОГО: ФЕНОМЕН ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ АНІМАЦІЇ . . . . . . . . . . . . .

207–214

БАЛЬНИЙ ТАНЕЦЬ ЯК ПОЛІМОРФНИЙ КУЛЬТУРНИЙ ТЕКСТ: ТЕОРЕТИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ

. . . . . .

215–223

ІНТЕГРАЦІЯ МУЗИЧНО-РУХОВОЇ, СЦЕНІЧНО-АКТОРСЬКОЇ ТА ПРОЄКТНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬО-

ГО ХОРЕОГРАФА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

224–231

ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІННОВАЦІЇ В СУЧАСНОМУ ДИЗАЙНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

232–240

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕНЬ АУДІОВІЗУАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ТА МЕДІАВИ-

РОБНИЦТВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

241–252

ТРАНСФОРМАЦІЯ

АУДІОВІЗУАЛЬНОЇ

МОВИ

У

ВЕРТИКАЛЬНОМУ

ФОРМАТІ:

ПРОСТОРОВО-

КОМПОЗИЦІЙНИЙ АСПЕКТ

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

253–263

МУЗИЧНО-СТИЛЬОВИЙ ЕТОС ТРІО БАНДУРИСТОК У ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНІЙ ПЕРСПЕК-

ТИВІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

264–275

ПІДГОТОВКА

ПІАНІСТА

ДО

КОНЦЕРТМЕЙСТЕРСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

З

ВОКАЛІСТОМ

І

ХОРОМ:

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

276–283

СПЕЦИФІКА ТЕОРЕТИКО-ВИКЛАДАЦЬКОЇ ТА ВИКОНАВСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕД-

СТАВНИКІВ ХАРКІВСЬКОЇ ВИЩОЇ БАНДУРНОЇ ШКОЛИ КІНЦЯ XX – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XXI СТОЛІТТЯ (до

100-річчя академічної бандурної школи) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

284–291

СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФЕМІНІЗМУ ЯК КОНЦЕПТУАЛЬНА ОСНОВА КОЛЕКЦІЇ ОДЯГУ

. . . . . . . . .

292–302

ФОРМОУТВОРЕННЯ В ГРАФІЧНОМУ ДИЗАЙНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

303–313

ВАРІАЦІЙНІСТЬ ЯК МУЗИЧНА ФОРМА ТА ДИДАКТИЧНИЙ ПРИНЦИП У МИСТЕЦЬКІЙ ОСВІТІ

. . . .

314–325

ВІДОБРАЖЕННЯ «СВІТОВОГО ПОРЯДКУ» У НАРОДНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ КОСТЮМІ

. . . . . . . . . .

326–335

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри

креативного менеджменту і дизайну ХНЕУ

імені С. Кузнеця,

доктор економічних наук, професор, завідувач

кафедри креативного менеджменту і дизайну

ХНЕУ імені С. Кузнеця,

Candidate of Pedagogical Sciences, Associate

Professor of Creative Management and Design

Department, Simon Kuznets Kharkiv National

University of Economics,

Doctor of Economic Sciences, Professor, Head of

Creative Management and Design Department,

Simon Kuznets Kharkiv National University of

Economics,

Візуалізація локальних ідентичностей у сучасному графічному дизайні вимагає переходу від

директивного пошуку форми до впровадження методології партисипативного дизайну як унікального

інструменту візуального моделювання.

Об’єкт дослідження: процес візуалізації локальних ідентичностей Слобожанщини та транс-

формації соціокультурних кодів у графічні константи за допомогою партисипативного дизайну.

Мета дослідження — виявити композиційні закономірності, пластичні властивості форми

(зокрема, оптичну товщину ліній) та колористичне кодування територіальних знаків, створених за

допомогою спільного проектування.

Завдання дослідження: обґрунтувати переваги методології co-design на передпроєктному ета-

пі, дослідити семіотику регіональних образів Слобожанщини та визначити параметри адаптації фір-

мових знаків до цифрових медіа.

Методи дослідження базуються на інструментах художньо-проектного аналізу: семіотичному

декодуванні регіональних мотивів, компаративній оцінці геометричних форм, інтерактивному фор-

ескізуванні та експериментальному мудбордингу для верифікації графічних тригерів громади.

Наукова значимість дослідження полягає в розробці формально-композиційної моделі кон-

вертації візуальних уявлень громади у лаконічний знак. Систематизовано прийоми стилізації та гео-

метричної редукції історико-архітектурних символів Слобожанщини, а також обґрунтовано принци-

пи побудови динамічних векторних систем на основі колективних візуальних метафор.

Результати дослідження довели, що інтерактивне моделювання форми за участю громади

захищає знак від візуального кітчу та геральдичного перевантаження ще на етапі ідеї. Особливу цін-

ність продемонстрували когнітивне мапування, вернакулярний типографічний пошук та аналіз ланд-

шафту. Підходи успішно апробовано в освітньому середовищі через залучення здобувачів освіти до

проєктів із громадами. Сформований дизайн-фреймворк охоплює чотири етапи: аудит території, пар-

тисипативне ескізування з мешканцями, професійне рафінування знака за законами гармонії та його

розгортання в адаптивну екосистему.

Висновки. Партисипативний підхід у графічному дизайні забезпечує створення життєздатного

візуального продукту. Спільне з громадою очищення форми дозволяє отримати композиційно збалан-

сований і семантично чистий фірмовий знак. Він стає ефективним маркером ідентифікації території

в архітектурному середовищі, поліграфії та цифрових інтерфейсах.

Ключові слова: графічний дизайн; фірмовий знак; партисипативний дизайн; візуальна іденти-

фікація; композиція; геометрична редукція; освітнє середовище.

The visualization of local identities in contemporary graphic design requires shifting from top-down

form-seeking approaches toward the implementation of participatory design methodology as a unique tool for

visual modeling.

Object of the research: the process of visualizing the local identities of Slobozhanshchyna and trans-

forming sociocultural codes into visual constants through participatory design.

The aim of the research is to identify compositional patterns, formal-plastic properties (specifically,

line optical weight), and color coding of territorial signs created through collaborative design.

Research methods are grounded in the tools of artistic and project analysis: semiotic decoding of re-

gional motifs, comparative assessment of geometric forms, interactive pre-sketching, and experimental mood-

boarding to verify community graphic triggers.

The scientific novelty of the study lies in developing a formal-compositional model for converting un-

structured community visual perceptions into a concise corporate sign. The study systematizes techniques for

the stylization and geometric reduction of historical and architectural symbols of Slobozhanshchyna identified

during participatory sessions, and substantiates the principles of constructing dynamic vector systems based

on collectively approved visual metaphors.

The research results prove that interactive form modeling with community participation protects

signs from visual kitsch and heraldic overload at the conceptual stage. Cognitive mapping, vernacular typo-

graphical search, and landscape silhouette analysis demonstrated particular value. These approaches were

successfully tested in the educational environment by involving students in real-world community projects.

The resulting design framework encompasses four stages: visual and textural site audit, participatory sketching

with residents, professional graphic refinement according to the laws of harmony, and emblem deployment

into an adaptive visual ecosystem.

Conclusions. The participatory approach in graphic design ensures the creation of a viable visual

product. Collaborative form refinement with the community yields a compositionally balanced and semanti-

cally clear sign. It becomes an effective marker for territorial identification within architectural environments,

printed ephemera, and digital interfaces.

Keywords: graphic design; corporate sign; participatory design; visual identification; composition;

geometric reduction; educational environment.

Contem-

porary branding is undergoing fundamental shifts,

with a particular emphasis on the visual identifica-

tion of local self-government.

The implementation

of the decentralization reform in Ukraine requires

territorial communities to rethink their role in both

national and global spaces. Rather than remaining

purely administrative and geographical units, com-

munities are transforming into independent socioe-

conomic entities forced to compete for material, in-

vestment, and human resources. Consequently, the

search for a unique face and the formation of a re-

silient local identity has evolved from a decorative

task into a strategic priority of public administration.

Territorial recognition directly correlates with invest-

ment attractiveness, domestic tourism development,

the ability to attract international donor aid, and the

level of internal social cohesion among residents.

This

issue

becomes

highly

acute

for

Slobozhanshchyna—a unique borderland historical

and geographical region with a rich layer of Cossack

traditions, specific architectural heritage, and a dis-

tinctive mental landscape. Today, however, a signif-

icant portion of the region’s communities exhibits

visual amorphousness. The utilization of Soviet rem-

nants in symbolism or overloaded classical heraldic

coats of arms creates a profound gap between the

actual values of the community and its representa-

tion in contemporary marketing and digital environ-

ments.

For

the

frontline

and

affected

areas

of

Slobozhanshchyna, developing an independent vi-

sual narrative becomes an element of humanitarian

security and soft power capable of countering exter-

nal destructive information influences by asserting

local agency. The visual image of a community acts

as a graphic equivalent of a new “social contract”.

However, the traditional expert-centric approach—

where logo development is either commissioned to

agencies detached from the local context or imposed

“from above” through administrative decisions—

increasingly fails due to the rejection of symbolism

by the local population. The formation of a viable

brand is only possible when residents perceive them-

selves as co-authors of the sign, which highlights the

necessity of utilizing participatory design (co-design)

methods at all stages of the project.

The objective of this paper is to theoretically sub-

stantiate, develop, and verify a methodological model

of participatory design for creating a corporate sign

for a territorial community in Slobozhanshchyna,

thereby balancing the region’s historical and cultural

authenticity with the requirements of universality,

adaptability, and digital functionality. To achieve this

goal, a series of interconnected research tasks are

addressed. First, the theoretical foundations of the

interdisciplinary discourse surrounding territorial

branding are outlined, identifying the role of visual

constants in strengthening the institutional agency of

municipalities.

The subsequent stage involves con-

ducting a semiotic analysis and deconstruction of the

visual codes of Slobozhanshchyna to isolate graphic

invariants for contemporary design. Based on these

findings, an empirical model of participatory design

(co-design) is developed to facilitate the direct co-

creation of the community sign by its residents. Fi-

nally, integral criteria and analytical metrics are pro-

posed to evaluate the viability of municipal logos

within a “screen-first” environment.

The theoretical foundations of the interdisciplinary

discourse surrounding territorial branding are ex-

plored in the works of Almeida (2023), where the au-

thor emphasizes the necessity of systematically inte-

grating sociocultural and economic factors to capital-

ize on a region’s intangible assets. The direct impact

of a shaped destination image within the broader ter-

ritorial brand on regional development is compre-

hensively analyzed by Almeida and Almeida (2023),

substantiating the strategic importance of a location’s

graphic representation.

Concurrently, the specifici-

ties of positioning low-urbanized territories based on

the population’s self-identification processes within

contemporary Ukrainian society are investigated by

Hlynskyy and Hirna (2022).

The challenges of the digital transformation of

signs and the transgression of standard graphic solu-

tions are raised by Adaku and Obi-Emeruwa (2026),

who demonstrate how communication constructs,

shapes, and transforms brand identity in the era of

digitalization and screen-centric information percep-

tion. The consumer perception of sign morphology,

particularly the so-called “visual thickness effect” of a

logo and its direct correlation with strengthening per-

sonalized brand traits, was experimentally substan-

tiated by Eyni et al. (2023). Current trends toward

maximal geometric simplification, conciseness, and

rationalization of forms in emblem design are high-

lighted in a fundamental study by Shilpa and Hareeth

(2024), where the authors prove that a minimalist ap-

proach is non-alternative for ensuring the modern

functionality of signs. Additionally, how the broader

visual context of the environment directly structures

and transforms the audience’s primary response to

corporate identity systems and logos is thoroughly ex-

amined by Wertz (2023).

The cultural and historical dimension of sign de-

velopment requires the integration of local heritage.

The mechanisms of tourism destination development

through the utilization of Ukraine’s intangible cul-

tural heritage as a primary tool for creating a unique

ethnocultural brand are analyzed in detail by Anto-

nenko (2024).

The spatial dimensions and model-

ing of the revitalization of industrial and specific lo-

cal territories in Ukraine through cluster approaches

are studied by Merylova (2024).

The interconnect-

edness between city branding, regional identity, and

public space through the prism of revealing histor-

ical and cultural symbols in the architectural land-

scape was thoroughly investigated by de Jong and

Lu (2022).

From the perspective of preserving the

authentic component, the principles of cultural sus-

tainability and reflection on traditional crafts and sus-

tainable development models are represented in the

works of Brown and Vacca (2022).

The transition to participatory design necessi-

tates a revision of interaction theories.

The phe-

nomenon of value co-creation within online commu-

nities and during service interactions is described

in detail by Chapman and Dilmperi (2022). In turn,

the current state of brand community research, lit-

erature systematization, and future research vectors

in this domain were compiled into a large-scale ma-

trix by Bhattacharjee et al. (2022). The issues of di-

rectly engaging the collective artistic creativity of res-

idents, capacity building within the community, and

community-based sustainable tourism are studied by

Moayerian et al. (2022). The practical aspect of en-

hancing the marketing skills of local business com-

munities through specialized training in logo devel-

opment was demonstrated by Ranuharja et al. (2023).

The impact of specific geometric elements and

logo shapes on city brand knowledge and awareness

was empirically tested by Zhang et al.

(2025).

A

comprehensive literature review on the specifics of

how diverse logo shapes influence branding in non-

governmental organizations and civil associations

was conducted by Ting et al. (2025). Contemporary

European experience in implementing emblems as

key elements of municipal identity, using Budapest

districts and Hungarian cities as case studies, was doc-

umented in detail by Papp-Váry and Gajáta (2025). Fi-

nally, the acute applied issues of substantiating the

prospects for the physical and mental reconstruction

of territorial communities, using the example of the

Kharkiv region under constant pressure from secu-

rity challenges, became the object of study for Dym-

chenko et al. (2025).

Presentation of the main material. In the con-

temporary paradigm of regional development, a com-

munity’s corporate sign ceases to be a mere emblem

or a property marking tool. Instead, it becomes a cru-

cial mediator that translates complex sociocultural

narratives into the language of visual imagery in-

telligible to every participant in communication. A

structured symbolic space serves as a robust foun-

dation for the collective identity of territorial com-

munities. If a territory lacks a professionally devel-

oped graphic concept, it risks remaining an object

of external stereotypes or becoming entirely “invis-

ible” within the digital information field, where the

absence of a distinctive style is equated with institu-

tional immaturity.

The implementation of participatory design fun-

damentally alters project logic: design acts as the

graphic embodiment of a “social contract”, wherein

aesthetics becomes an instrument of democratization

and transparency for municipal authorities. The par-

ticipatory process ensures the legitimization of the

community’s agency in the eyes of its members, trans-

forming a formal amalgamation of settlements (re-

sulting from administrative reform) into a vibrant

community united under a shared symbolic roof. Res-

idents evolve from passive “inhabitants of a territory”

into active “community brand ambassadors”.

Sys-

temic development management, codified in a brand

book developed on a participatory basis, guarantees

the long-term stability of the destination image.

During participatory sessions with the residents

of Slobozhanshchyna, three key layers of historical

and cultural heritage were isolated as sources of

graphic metaphors. The first is the military-heraldic

layer of the Cossack era, where regional symbolism

originates from the banners of the Sloboda Cossack

regiments (Kharkiv, Okhtyrka, Sumy, Izium, and Os-

trohozhsk), and the semiotic analysis of these em-

blems captures a palette and a set of figures domi-

nated by images of weapons, celestial bodies, and pro-

tective elements. The second vital source is ornamen-

tation and folk art, particularly Slobozhanshchyna

embroidery and weaving, which are characterized by

an “airy” and sparse quality of forms, the widespread

use of the “white-on-white” technique interspersed

with red dye, and the “tree of life” motif as the pri-

mary semantic core. The third component is defined

by the architectural landscape of “Slobozhanshchyna

Baroque”, where the geometry of multi-tiered domes

and the characteristic plasticity of the facades of local

churches generate a unique silhouette rhythm based

on vertical axes.

The specific nature of community corporate sign

design requires a delicate combination of Cossack

archetypes of security with a modern vision of invest-

ment openness. The path to harmony lies through ge-

ometric reduction and semiotic purification: the de-

signer isolates the core compositional principle and

transforms it into a concise vector form stripped of

redundant decorativeness. The coloristic concept of

Slobozhanshchyna gravitates toward light combina-

tions, dominated by silver (white) combined with

azure and gold. Regarding typographic culture, the

lettering in the documents of the Cossack starshyna

(officers) dictates a rejection of standard system fonts

in favor of customized display typography solutions.

Based on the synthesis of research experience,

a three-level model of participation in the process of

territorial sign creation has been developed. The first

phase is the stage of diagnosis and meaning collec-

tion, during which open surveys of residents are con-

ducted regarding their psychological perception of lo-

cal identity to uncover internal archetypes (the image

of an open steppe horizon, a cozy home, or Cossack

resilience). This is followed by co-design workshops,

which involve the collaborative work of designers,

activists, and municipal representatives; here, resi-

dents create collages and formulate semantic maps

of the territory, helping to dissolve communication

barriers and neutralize conflicts between marketing

and authenticity. The final phase is the stage of ex-

pert refinement and digital adaptation, where the de-

signer translates the concepts developed by the com-

munity into professional graphic solutions; within

this phase, the contemporary “screen-first” environ-

ment imposes rigorous demands, requiring the sign

to maintain recognizability in a favicon format, scale

correctly on smartphone screens, and be suitable for

vector animation. To evaluate the viability of a cor-

porate sign developed according to the participatory

model, a system of integral criteria (based on the se-

mantic differential) is proposed, which possesses a

generalized variation of presentation:

Where A (Authenticity) represents the level of align-

ment with the region’s historical codes (evaluated

by local historians and residents); F (Functionality)

denotes ergonomics, geometric clarity, and legibility

at ultra-small scales (evaluated by the design com-

munity); S (Social Appropriation) indicates the de-

gree of residents’ willingness to utilize the sign as a

marker of their “own” space (determined via socio-

logical surveying); and D (Digital Adaptability) signi-

fies the technological suitability for interface deploy-

ment (Favicon, UI/UX, and animation). The applica-

tion of this model in the process of revitalizing the

symbolic space of Slobozhanshchyna communities al-

lows transforming a graphic sign into an effective in-

strument of social integration, which is highly essen-

tial for restoring and stabilizing the vital activity of

the affected territories.

Conclusions. The role and strategic significance

of visual identification in the process of building capa-

ble and self-sufficient municipalities within the con-

text of the decentralization reform in Ukraine were

analyzed, enabling the determination of the terri-

torial community corporate sign’s evolution from a

static decorative emblem to a dynamic mediator of

sociocultural narratives and the graphic equivalent

of a new social contract. The investigation of Euro-

pean and domestic experiences demonstrated that a

cohesive, professionally developed identity system is

a fundamental component of humanitarian security,

an instrument for protecting the symbolic space of

frontier regions, and a critical factor in capitalizing

on a territory’s intangible assets within external and

internal investment markets.

The semantic structure and specific features of

the graphic codes belonging to the historical and geo-

graphical space of Slobozhanshchyna were revealed

through a profound deconstruction of its sociocul-

tural heritage; as a result, three foundational lay-

ers of graphic invariants were isolated: the military-

heraldic signs of the Sloboda Cossack regiments, the

delicate and sparse compositional rhythms of tradi-

tional folk art featuring the tree of life motif, and

the vertical silhouette axes of Slobozhanshchyna

Baroque architecture.

Through the application of

semiotic reduction and geometric modeling tools,

the study demonstrated a mechanism for purifying

these historical markers of redundant decorative-

ness, thereby enabling the successful conversion of

multilayered ethnocultural metaphors into concise,

recognizable, and modern vector forms.

A conceptual three-level model of participatory

municipal sign design was substantiated, integrating

the collaborative activities of three key stakeholder

groups: local residents, local self-government repre-

sentatives, and expert designers, wherein the model’s

logic entails sequentially passing through the stages

of primary diagnosis of sociocultural meanings via

mental mapping tools, collaborative generation of vi-

sual metaphors during co-creation workshops, and fi-

nal professional refinement of the sign. Furthermore,

a system of analytical evaluation metrics—the Logo

Viability Index—was substantiated based on the in-

tegral calculation of four interconnected parameters,

including the authenticity, functionality, social appro-

priation, and digital adaptability of the graphic form.

It was proven that utilizing participatory design

methods during corporate sign development is an

obligatory and non-alternative condition for over-

coming local identity crises and preventing the so-

ciocultural rejection of symbolism, since the direct

engagement of community members in co-creation

processes transforms passive inhabitants into active

ambassadors of the territorial brand and ensures the

emotional appropriation of the territory’s symbolic

capital. The practical implementation of this model

within the framework of postwar reconstruction and

revitalization of the Sloboda region allows for the cre-

ation of a resilient, flexible, and technologically adap-

tive visual communication system oriented toward

digital interfaces, which will serve as an effective tool

for social integration and the sustainable socioeco-

nomic development of territories.

Prospects for future research. Prospects for

future research in this direction are associated with

expanding the scope of the proposed participatory

model and adapting it to the conditions of the dy-

namic, cross-media, and inclusive environment of

contemporary communities.

Further scientific in-

quiry should focus on examining the specifics of de-

ploying digital ecosystems for territorial branding by

incorporating generative artificial intelligence tools,

which will allow for the automation of the initial

stages of semantic coding of local meanings without

losing their unique cultural authenticity.

Another

crucial vector for future investigation involves devel-

oping applied solutions for creating a dynamic (gen-

erative) community identity capable of flexibly alter-

ing its visual parameters depending on the current

communication context, socioeconomic priorities, or

security factors. In addition, expanding the proposed

metrics system (LVI) by integrating cognitive analysis

methods and neuromarketing tools (specifically, eye-

tracking and emotional response analysis) will hold

significant scientific and practical value; this will en-

able a more precise prediction of the long-term per-

ception level of the new symbolic capital by both ex-

ternal investors and immediate members of territo-

rial communities within the context of global digital

competition.

Борисенко Денис – концептуалізація; методологія; проведення партисипативних сесій та курація даних; візуалізація; написання

початкового варіанту статті.

Близнюк Тетяна – наукове керівництво; формальний аналіз; валідація результатів; огляд, редагування та доопрацювання тексту.

Дослідження виконано без фінансової підтримки.

Автори стверджують, що при створенні цієї статті вони не використовували технології штучного інтелекту.

Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів щодо цього дослідження, включаючи фінансові, особисті, авторські чи

будь-які інші, які могли б вплинути на дослідження, а також на результати, представлені в цій статті.

Надійшла до редакції / Received: 02.07.2026

Прорецензовано / Peer-reviewed: 10.07.2026

Рекомендовано до публікації / Accepted for publication: 19.07.2026

Adaku, N. C., & Obi-Emeruwa, U. (2026). Beyond the Logo: How Communication Builds, Shapes, and

Transforms Brand Identity in the Digital Age. Journal of Visual Communication, 14(1), 45–62. https://doi.org/

Almeida, G. G. F., & Almeida, P. (2023). The influence of destination image within the territorial brand on

regional development. Cogent Social Sciences, 9(1), 2233260. https://doi.org/10.1080/23311886.2023.2233260

Almeida, G. G. F. (2023). Territorial brand in regional development: interdisciplinary discussions. Ency-

clopedia, 3(3), 870–886. https://doi.org/10.3390/encyclopedia3030062

Antonenko, V. (2024). Development of tourist destinations based on the use of the intangible cultural

heritage of Ukraine as a tool for creating a unique ethnocultural brand. Socio-Cultural Management Journal,

7(2), 65–90. https://doi.org/10.31866/2709-846X.2.2024.335862

Brown, S., & Vacca, F. (2022). Cultural sustainability in fashion: reflections on craft and sustainable

development models. Sustainability: Science, Practice and Policy, 18(1), 590–600. https://doi.org/10.1080/1548

Chapman, A., & Dilmperi, A. (2022). Luxury brand value co-creation with online brand communities in

the service encounter. Journal of Business Research, 144, 902–921. https://doi.org/10.1016/j.jbusres.2022.01.

de Jong, M., & Lu, H. (2022). City branding, regional identity and public space: What historical and

cultural symbols in urban architecture reveal. Global Public Policy and Governance, 2(2), 203–231. https://doi.

Dymchenko, O., Smachylo, V., Rudachenko, O., Tararuiev, I., & Konenko, V. (2025). Substantiation of

the prospects for the reconstruction of territorial communities on the example of the Kharkiv region. IOP

Conference Series: Earth and Environmental Science, 1499(1), 012081. https://doi.org/10.1088/1755-1315/1499

Eyni, A., Thongpapanl, N., Ashraf, A. R., & Wang, K. Y. (2023). The logo ‘visual thickness effect’: when

and why it boosts brand personality. Journal of Consumer Behaviour, 22(2), 343–364. https://doi.org/10.1002/

Hlynskyy, N., & Hirna, O. (2022). Positioning of low-urbanized territories based on self-identification:

The case of Ukraine. Problems and Perspectives in Management, 20(1), 229–241. https://doi.org/10.21511/ppm

Merylova, I. (2024). Revitalizing industrial territories in Ukraine: Spatial model of the tourism cluster

in the Prydniprovsk region. Frontiers of Architectural Research, 13(6), 1342–1362. https://doi.org/10.1016/j.fo

Moayerian, N., McGehee, N. G., & Stephenson Jr, M. O. (2022). Community cultural development: Ex-

ploring the connections between collective art making, capacity building and sustainable community-based

tourism. Annals of Tourism Research, 93, 103355. https://doi.org/10.1016/j.annals.2022.103355

Papp-Váry, Á. F., & Gajáta, F. (2025). The Logo As A Key Element Of Municipal Brand Identity: The Practice

of Budapest’s Districts and Hungary’s County-Level Cities. Lex Localis: Journal of Local Self-Government, 23(1),

89–112. https://doi.org/10.52152/pxp3fk77

Ranuharja, F., Indrayeni, W., Samala, A. D., Hasim, A., Larashati, C., & Indarta, Y. (2023). Improving

marketing skills through logo design training for the local business community. Journal of Community Service

and Empowerment, 4(1), 78–83. https://doi.org/10.22219/jcse.v4i1.24059

Roy Bhattacharjee, D., Pradhan, D., & Swani, K. (2022). Brand communities: A literature review and

future research agendas using TCCM approach. International Journal of Consumer Studies, 46(1), 3–28. https:

Shilpa, V., & Hareeth, R. P. (2024). Minimalistic Logo. European Journal of Arts, Humanities and Social

Sciences, 1(4), 75–79. https://doi.org/10.59324/ejahss.2024.1(4).07

Ting, Z., Raja, A. E. R., Dolah, M., Hussein, M., Md, H. A., & Tongxu, W. (2025). The Influence of Logo

Shapes on Non Governmental Organization Branding: A Comprehensive Literature Review. Journal of Graphic

and Design Studies, 15, 130–145. https://doi.org/10.6007/IJARBSS/v15-i2/24522

Wertz, R. A. (2023). Brand new: how visual context shapes initial response to logos and corporate visual

identity systems. Journal of Product & Brand Management, 32(8), 1388–1398. https://doi.org/10.1108/JPBM-0

Zhang, B., Wang, Y., Zhou, Z., & Sun, X. (2025). The effect of logo design elements on city brand knowledge

and awareness. Marketing Intelligence & Planning, 43(7), 1424–1442. https://doi.org/10.1108/MIP-04-2024-025

Adaku, N. C., & Obi-Emeruwa, U. (2026). Beyond the Logo: How Communication Builds, Shapes, and

Transforms Brand Identity in the Digital Age. Journal of Visual Communication, 14(1), 45–62. https://doi.org/

10.38124/ijisrt/26apr861 [in English]

Almeida, G. G. F., & Almeida, P. (2023). The influence of destination image within the territorial brand on

regional development. Cogent Social Sciences, 9(1), 2233260. https://doi.org/10.1080/23311886.2023.2233260

[in English]

Almeida, G. G. F. (2023). Territorial brand in regional development: interdisciplinary discussions. Ency-

clopedia, 3(3), 870–886. https://doi.org/10.3390/encyclopedia3030062 [in English]

Antonenko, V. (2024). Development of tourist destinations based on the use of the intangible cultural

heritage of Ukraine as a tool for creating a unique ethnocultural brand. Socio-Cultural Management Journal,

7(2), 65–90. https://doi.org/10.31866/2709-846X.2.2024.335862 [in English]

Brown, S., & Vacca, F. (2022). Cultural sustainability in fashion: reflections on craft and sustainable

development models. Sustainability: Science, Practice and Policy, 18(1), 590–600. https://doi.org/10.1080/1548

7733.2022.2100102 [in English]

Chapman, A., & Dilmperi, A. (2022). Luxury brand value co-creation with online brand communities in

the service encounter. Journal of Business Research, 144, 902–921. https://doi.org/10.1016/j.jbusres.2022.01.

068 [in English]

de Jong, M., & Lu, H. (2022). City branding, regional identity and public space: What historical and

cultural symbols in urban architecture reveal. Global Public Policy and Governance, 2(2), 203–231. https://doi.

org/10.1007/s43508-022-00043-0 [in English]

Dymchenko, O., Smachylo, V., Rudachenko, O., Tararuiev, I., & Konenko, V. (2025). Substantiation of

the prospects for the reconstruction of territorial communities on the example of the Kharkiv region. IOP

Conference Series: Earth and Environmental Science, 1499(1), 012081. https://doi.org/10.1088/1755-1315/1499

/1/012081 [in English]

Eyni, A., Thongpapanl, N., Ashraf, A. R., & Wang, K. Y. (2023). The logo ‘visual thickness effect’: when

and why it boosts brand personality. Journal of Consumer Behaviour, 22(2), 343–364. https://doi.org/10.1002/

cb.2123 [in English]

Hlynskyy, N., & Hirna, O. (2022). Positioning of low-urbanized territories based on self-identification:

The case of Ukraine. Problems and Perspectives in Management, 20(1), 229–241. https://doi.org/10.21511/ppm

.20(1).2022.20 [in English]

Merylova, I. (2024). Revitalizing industrial territories in Ukraine: Spatial model of the tourism cluster

in the Prydniprovsk region. Frontiers of Architectural Research, 13(6), 1342–1362. https://doi.org/10.1016/j.fo

ar.2024.03.015 [in English]

Moayerian, N., McGehee, N. G., & Stephenson Jr, M. O. (2022). Community cultural development: Ex-

ploring the connections between collective art making, capacity building and sustainable community-based

tourism. Annals of Tourism Research, 93, 103355. https://doi.org/10.1016/j.annals.2022.103355 [in English]

Papp-Váry, Á. F., & Gajáta, F. (2025). The Logo As A Key Element Of Municipal Brand Identity: The Practice

of Budapest’s Districts and Hungary’s County-Level Cities. Lex Localis: Journal of Local Self-Government, 23(1),

89–112. https://doi.org/10.52152/pxp3fk77 [in English]

Ranuharja, F., Indrayeni, W., Samala, A. D., Hasim, A., Larashati, C., & Indarta, Y. (2023). Improving

marketing skills through logo design training for the local business community. Journal of Community Service

and Empowerment, 4(1), 78–83. https://doi.org/10.22219/jcse.v4i1.24059 [in English]

Roy Bhattacharjee, D., Pradhan, D., & Swani, K. (2022). Brand communities: A literature review and

future research agendas using TCCM approach. International Journal of Consumer Studies, 46(1), 3–28. https:

//doi.org/10.1111/ijcs.12758 [in English]

Shilpa, V., & Hareeth, R. P. (2024). Minimalistic Logo. European Journal of Arts, Humanities and Social

Sciences, 1(4), 75–79. https://doi.org/10.59324/ejahss.2024.1(4).07 [in English]

Ting, Z., Raja, A. E. R., Dolah, M., Hussein, M., Md, H. A., & Tongxu, W. (2025). The Influence of Logo

Shapes on Non Governmental Organization Branding: A Comprehensive Literature Review. Journal of Graphic

and Design Studies, 15, 130–145. https://doi.org/10.6007/IJARBSS/v15-i2/24522 [in English]

Wertz, R. A. (2023). Brand new: how visual context shapes initial response to logos and corporate visual

identity systems. Journal of Product & Brand Management, 32(8), 1388–1398. https://doi.org/10.1108/JPBM-0

8-2022-4124 [in English]

Zhang, B., Wang, Y., Zhou, Z., & Sun, X. (2025). The effect of logo design elements on city brand knowledge

and awareness. Marketing Intelligence & Planning, 43(7), 1424–1442. https://doi.org/10.1108/MIP-04-2024-025

4 [in English]

викладач кафедри архітектури та дизайну,

Західноукраїнський національний

університет,

lecturer at the Department of Architecture and

Design, Western Ukrainian National University,

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування та методологічне моделювання процесу інте-

грації канонічних знаково-символічних систем, законів колористики й архітектоніки традиційного

мистецтва у структуру сучасного цифрового дизайну для створення емоційно-орієнтованого та світо-

глядно насиченого візуального середовища.

Методи: компаративний (порівняльно-історичний) метод — для простеження еволюції худо-

жньої форми та трансформації класичних канонів; семіотичний та структурно-функціональний ана-

ліз — для декодування просторово-колористичних кодів і дослідження структури онтологічної тріади

«канон–знак–символ»; феноменологічний та герменевтичний методи — для інтерпретації духовно-

світоглядного змісту сакрального мистецтва та емоційно-чуттєвого сприйняття форми; метод теоре-

тичного моделювання та художньо-проектного аналізу — для обґрунтування принципів інтеграції

традиційних художніх констант у цифрове середовище.

Наукова значимість: вперше концептуалізовано та операціоналізовано онтологічну трі-

аду «канон–знак–символ» як універсальну матрицю гармонізації новітнього цифрового дизайну.

Подолано теоретико-методологічний розрив між класичними закономірностями формотворення й

комп’ютерними технологіями візуалізації. Доведено, що реінтеграція семантичних і колористичних

кодів традиційного та сакрального мистецтва в цифрове середовище запобігає знеособленню візуаль-

ної культури, перетворюючи утилітарний дизайн на гуманізований простір трансляції глибинних

ментальних значень.

Результати: виявлено специфіку трансформації канонічних структур у сучасні алгоритми

цифрового моделювання. Розроблено практико-орієнтовану методологію просторово-колористичного

картування та декоративно-лінійної архітектоніки, застосовану в монументальних монументально-

декоративних ансамблях (розписи Храму св. Петра і Павла та Храму Преображення Господнього) і

станковому живописі. Доведено ефективність використання взаємодоповнюючих колірних спектрів

і ритмічних каркасів для регулювання психоемоційного стану реципієнта.

Висновки: інтеграція онтологічної тріади в новітні технологічні системи переформатовує ци-

фровий дизайн із суто прагматичного інструменту на світоглядно насичене середовище. Визначені

принципи колористичного картування та пластичної архітектоніки слугують фундаментальним під-

ґрунтям для подальшого розвитку теорії дизайну, арт-практик та художньо-проектної освіти в умовах

діджиталізації.

Ключові слова: онтологічна тріада; канон–знак–символ; колористичне картування; архітекто-

ніка; цифровий дизайн; емоційно-орієнтоване середовище; семіотика простору; сакральне мистецтво.

The purpose of the study: theoretical substantiation and methodological modeling of the process of in-

tegrating canonical sign-symbolic systems, laws of color and architectonics of traditional art into the structure

of modern digital design to create an emotionally-oriented and worldview-rich visual environment.

Methods: comparative (comparative-historical) method — to trace the evolution of the artistic form

and the transformation of classical canons; semiotic and structural-functional analysis — to decode spatial-

coloristic codes and study the structure of the ontological triad “canon-sign-symbol”; phenomenological and

hermeneutic methods — to interpret the spiritual-worldview content of sacred art and the emotional-sensory

perception of form; method of theoretical modeling and artistic-project analysis — to substantiate the princi-

ples of integrating traditional artistic constants into the digital environment.

Scientific significance: the ontological triad “canon-sign-symbol” was conceptualized and operational-

ized for the first time as a universal matrix for harmonizing modern digital design.

The theoretical and

methodological gap between the classical laws of form formation and computer visualization technologies

was overcome. It was proven that the reintegration of semantic and color codes of traditional and sacred art

into the digital environment prevents the depersonalization of visual culture, transforming utilitarian design

into a humanized space for the translation of deep mental meanings.

Results: the specifics of the transformation of canonical structures into modern digital modeling algo-

rithms were revealed. A practice-oriented methodology of spatial-coloristic mapping and decorative-linear ar-

chitectonics was developed, applied in monumental monumental-decorative ensembles (paintings of the Cathe-

dral of St. Peter and Paul and the Cathedral of the Transfiguration of the Lord) and easel painting. The effec-

tiveness of using complementary color spectra and rhythmic frameworks for regulating the psycho-emotional

state of the recipient has been proven.

Conclusions: the integration of the ontological triad into the latest technological systems reformats

digital design from a purely pragmatic tool into a worldview-rich environment. The identified principles of

color mapping and plastic architectonics serve as a fundamental basis for the further development of design

theory, art practices, and art and design education in the context of digitalization.

ontological triad; canon-sign-symbol; color mapping; architectonics; digital design;

emotionally-oriented environment; semiotics of space; sacred art.

Соціокультурний простір перебуває в стані інтен-

сивної дигіталізації, яка докорінно трансформує

методологічні підходи до проєктування, візуалі-

зації та сприйняття художньої форми. Тривалий

час просторове мистецтво розвивалося в межах

класичної парадигми, де фундаментальну роль

відігравали канонічні структури, семіотичні ко-

ди та метафізичний символізм. Традиційне худо-

жнє середовище, зокрема сакральне мистецтво,

функціонувало як цілісна знаково-символічна си-

стема, де кожен елемент, колір, лінія, композиція,

мали чітко виражене онтологічне навантаження

(Абрамович, 2011; Дротенко, 2021; Ларіонова та

Борисевич, 2008).

Однак стрімка інтеграція цифрових іннова-

цій, тривимірного моделювання та систем ци-

фрового проєктування у практику сучасного ди-

зайну актуалізувала проблему деформації або

втрати цих глибинних змістових шарів. Візу-

альне середовище новітнього міста дедалі часті-

ше характеризується еклектизмом та технологі-

чним прагматизмом, де художня форма відриває-

ться від свого семантичного коріння, перетворю-

ючись на суто декоративний або утилітарний си-

мулякр. У зв’язку з цим виникає гостра наукова

потреба теоретичного переосмислення та синте-

зу традиційних законів композиції, колористики

й символізму із новітніми цифровими інструмен-

тами архітектоніки (Дячок, 2024; Марущак та ін.,

2026; Цідило, 2024).

Розв’язання

цієї

проблеми

безпосередньо

пов’язане з практичними завданнями сучасної

художньої освіти та проєктної діяльності: роз-

робкою концептуальних підходів до формуван-

ня емоційно-орієнтованого, гуманізованого візу-

ального простору, який би не просто відповід-

ав технологічним вимогам часу, а й транслював

духовно-світоглядні орієнтири людини (Цуп та

ін., 2025). Поєднання семіотичного аналізу тра-

диційної художньої культури з інноваційними

трансформаціями дозволить зберегти ментальну

й естетичну цінність візуального мистецтва в

епоху штучного інтелекту та віртуального про-

стору.

Окреслені аспекти взаємодії художньої форми,

семантики та простору мають глибоке коріння

в мистецтвознавчій і філософській думці, а сьо-

годні активно переосмислюються через призму

новітніх технологій. Фундаментальні категорії

художньої форми, творчості та сприйняття, що

закладають теоретичний базис будь-якого про-

сторового мистецтва, детально проаналізовані

у класичній праці В. Татаркевича (Татаркевич,

2001). Еволюцію сприйняття простору, зокрема

трансформацію природного ландшафту в худо-

жню форму та його семантичне навантаження в

європейській культурі, висвітлено у дослідженні

К. Кларка (Clark, 1949).

Значний масив наукових розвідок присвяче-

но семіотиці та сакральному виміру візуально-

го мистецтва. Вплив біблійного тексту на гене-

зу та структурування сакрального простору євро-

пейської культури ґрунтовно досліджено С. Абра-

мовичем (Абрамович, 2011). Методологічні заса-

ди побудови семіотичних моделей, що дозволя-

ють розглядати релігійно-мистецькі феномени

як складні інформаційні системи, сформульова-

но І. Богачевською (Богачевська, 2001). У контекс-

ті конкретних мистецьких пам’яток семіотика

іконопису, стилістичні коди ікони та їхній зв’язок

із духовною традицією розглядаються у праці В. І.

Дротенко (Дротенко, 2021), а також у досліджен-

ні В. Ларіонової та Л. Борисевич (Ларіонова та Бо-

рисевич, 2008), які трактують символіку ікони як

засіб трансляції світоглядних орієнтирів. Своєю

чергою, особливості етнокультурних зв’язків та

інтерпретацію конкретних іконографічних сюже-

тів раннього Нового часу детально розкрито Р. За-

баштою (Забашта, 2014).

Окрему групу досліджень становлять праці,

присвячені безпосередньо теорії знаку, символу

та алегорії у візуальній культурі. Систематизацію

християнської символіки як дидактичного та бі-

блійного інструменту здійснено М. Дюлеєм (Дю-

лей, 2010). Ширший інструментарій для декоду-

вання художніх образів подано у словникових та

монографічних виданнях М. Баттістіні (Battistini,

2005) та Х. Е. Керлота (J. E. Cirlot) (Cirlot, 2001). Осо-

бливості середньовічної християнської іконогра-

фії та метафізику образів фауни (зокрема, бестіа-

рій як уособлення гріха й диявола) висвітлено у

сучасній розвідці Р. П. Мораля (R. P. Moral) (Moral,

2021). На противагу західноєвропейському раціо-

нальному коду, східну парадигму прозорості та

безпосередності естетичного досвіду досліджено

Д. Т. Судзукі (D. T. Suzuki) (Suzuki, 1983).

Сучасний етап розвитку просторових ми-

стецтв вимагає проєктування класичних зако-

нів композиції та колористики на архітектурно-

дизайнерське

середовище.

Об’єктивні

зако-

ни гармонії кольору та закономірності його

суб’єктивного сприйняття, які є базовими для

дизайну, закладено у класичній праці Й. Іттена

(Іттен, 2022). Питання стилістичних кодів та кон-

цептуальних підходів до формування міського

середовища в епоху постмодерну вивчає О. М.

Дячок (Дячок, 2024). Методологічне значення де-

коративного рисунка як першооснови архітекто-

ніки, стилізації та формотворення у просторових

мистецтвах обґрунтовано у статті О. Марущак, О.

Висоцької та С. Павлик (Марущак та ін., 2026).

Вплив новітнього цифрового інструмента-

рію та штучного інтелекту на художню освіту й

творчу практику висвітлила І. І. Цідило (Цідило,

2024). Проте, попри наявність ґрунтовних праць,

проблема цілісного синтезу кольору, форми і про-

стору як емоційних та ментальних чинників про-

єктування у сучасному дизайні потребує додатко-

вого вивчення. У цьому контексті вагомим кро-

ком є дослідження А. В. Цупа, В. Г. Демківа та Н.

В. Рублевської (Цуп та ін., 2025), де обґрунтова-

но принципи створення емоційно-орієнтованого

візуального середовища, що й слугує безпосере-

днім підґрунтям для нашої розвідки.

Попри наявність ґрунтовних праць, присвя-

чених семіотиці традиційного мистецтва (Дро-

тенко, 2021; Ларіонова та Борисевич, 2008) та

впровадженню інноваційних технологій у худо-

жній простір (Цідило, 2024), поза увагою дослідни-

ків залишається комплексне питання операціо-

налізації традиційних знаково-символічних та

колористичних систем у межах сучасного цифро-

вого формотворення. Більшість сучасних розві-

док розглядають комп’ютерні технології проєкту-

вання суто як утилітарний інструмент візуаліза-

ції, відриваючи їх від онтологічних та менталь-

них вимірів художньої культури. Існує очеви-

дний теоретико-методологічний розрив між кла-

сичними законами гармонізації середовища та їх

цифровою інтерпретацією, що вимагає виокрем-

лення чітких стилістичних кодів і принципів по-

будови емоційно-орієнтованого дизайну (Дячок,

2024; Цуп та ін., 2025).

Формулювання цілей та завдань статті. Ме-

тою статті є теоретичне обґрунтування та мето-

дологічне моделювання процесу інтеграції онто-

логічної тріади «канон–знак–символ», законів ко-

лористики та архітектоніки традиційного (зокре-

ма сакрального) мистецтва у структуру сучасно-

го цифрового дизайну для подолання знеособле-

ння візуальної культури та створення емоційно-

орієнтованого, світоглядно насиченого простору.

Основна ідея роботи полягає у доведенні то-

го, що цифровий дизайн не повинен обмежувати-

ся суто прагматичними та технологічними фун-

кціями; реінтеграція глибинних семантичних,

пластичних і колористичних кодів традиційно-

го мистецтва у новітні комп’ютерні технології до-

зволяє перетворити утилітарне цифрове середо-

вище на гуманізоване й емоційно вагоме поле

трансляції ментальних значень.

Для досягнення поставленої мети визначено

такі завдання:

- Проаналізувати специфіку трансформації

канонічних знаково-символічних структур і тра-

диційних художніх форм у контексті сучасних ал-

горитмів цифрового моделювання.

- Розкрити структуру та семантичний потен-

ціал онтологічної тріади «канон–знак–символ»

як інструменту гармонізації цифрового візуаль-

ного середовища.

-

Обґрунтувати

методологічні

засади

просторово-колористичного

картування

та

декоративно-лінійної архітектоніки на прикладі

їх застосування у монументальних ансамблях та

станкових арт-практиках.

- Дослідити вплив взаємодоповнюючих ко-

лірних спектрів та ритмічних каркасів на психо-

емоційне сприйняття реципієнта в цифрових та

аналогових середовищах.

Виклад основного матеріалу. Феноменоло-

гія художнього простору в матеріально-художній

культурі розгортається через взаємодію трьох

фундаментальних категорій — канону, знаку та

символу. Вони виступають універсальними кон-

стантами буття речі та образу, визначаючи архі-

тектоніку як класичного, так і сучасного візуаль-

ного мислення. У системі просторових мистецтв

ця тріада функціонує не ізольовано, а як багато-

рівневий код, де кожен елемент відповідає за свій

рівень кодування й трансляції смислів: від жорс-

ткої конструктивної матриці до тонких метафізи-

чних вібрацій форми й кольору.

Канон у цій структурі постає первинною он-

тологічною матрицею та регулятивною основою

формотворення. Він не просто фіксує сукупність

правил чи технічних прийомів, а репрезентує ці-

лісну світоглядну модель, що утримує просторо-

ву ієрархію. Як зазначає В. Татаркевич, стійкість

художніх констант та категорій безпосередньо за-

лежить від тривалості соціокультурних та есте-

тичних переконань епохи (Татаркевич, 2001). На

прикладі сакрального мистецтва канон виступає

структурним чинником, який перетворює хаоти-

чний фізичний простір на космос — простір впо-

рядкований і священний. Навіть у світській та но-

вітній візуальній практиці канонічні засади збе-

рігають свій архітектонічний потенціал, транс-

формуючись у базові закони композиції.

Наступний рівень — знак як інформація, мар-

кує комунікативне та семіотичне навантажен-

ня художнього твору. У межах візуального текс-

ту знак діє як чіткий інформаційний носій, що

має фіксоване денотативне значення. І. Богачев-

ська справедливо розглядає релігійно-мистецькі

феномени через призму складних семіотичних

систем, де візуальні елементи виступають знака-

ми інформаційного обміну, що транслюють спе-

цифічні тексти та знання всередині соціуму (Бога-

чевська, 2001). Знак апелює до раціонального рів-

ня сприйняття, вимагаючи від реципієнта (гляда-

ча) володіння культурним кодом для його точно-

го лінеарного зчитування. У практичній площи-

ні (в архітектурному орнаменті, емблематиці чи

графічному дизайні) знак оптимізує сприйняття,

перетворюючи складну візуальну масу на впізна-

вані та чітко структуровані блоки даних.

Найвищий рівень онтологічної тріади за-

ймає символ як метафізика. На відміну від знаку,

символ є багатозначним та конотативним ком-

понентом. Він виходить за межі чистої інформа-

тивності й виводить сприйняття у сферу емоцій-

ного, трансцендентного та підсвідомого. Своєрі-

дну природу символу як інструменту декодува-

ння метафізичних смислів художньої культури

фіксують дослідники християнської та загально-

світової іконографії (Дюлей, 2010; Battistini, 2005;

Cirlot, 2001). Символ не просто вказує на предмет

чи поняття — він унаочнює присутність іншого,

вищого буття через колір, світлоносність та фа-

ктуру матеріалу.

Взаємодія елементів цієї тріади наочно роз-

кривається під час зіставлення сакральних та

світських художніх просторів, створених у су-

часному українському мистецькому контексті.

Зокрема, у сакральному зодчестві канон і знак є

домінуючими структурами, що підпорядковують

собі колористичне вирішення середовища.

Яскравим прикладом практичної реалізації

канонічної матриці та семіотичного кодування є

монументальний ансамбль розпису купола Хра-

му св. Петра та Павла (рис. 1). Простір храмової ба-

ні тут організовано навколо центрального образу

Христа Пантократора. Канонічна кругова компо-

зиція купола утримує сувору небесну ієрархію, де

архітектоніка архітектурних форм поєднується з

живописною тектонікою.

Орнаментальні фризи та пояси, розроблені

А. Цупом, виступають не просто декоративними

елементами, а виконують роль семіотичного роз-

межування та інформаційних знаків, що спрямо-

вують рух погляду реципієнта від земного до са-

крального. Колористична карта цього простору

побудована на глибокому синьому тлі, що сим-

волізує трансцендентне небо, у поєднанні з те-

плими вохристими, золотими та червоними то-

нами іконних образів, що гармонізує емоційне

сприйняття інтер’єру через оптичні закономірно-

сті взаємодії взаємодоповнюючих кольорів.

Цей же методологічний підхід домінує і в роз-

писах Храму Преображення Господнього (рис. 2).

Тут канонічна композиція «Деісус» та образ «Зна-

мення Втілення» інтегровані у складну бароко-

ву систему. В орнаментальному оздобленні вико-

ристовуються живописні рокайльні й картушні

мотиви, які структурують площину склепіння на

окремі знакові зони.

Світла палітра фону створює ілюзію демате-

ріалізації архітектурної маси, перетворюючи фі-

зичну стелю на метафізичний простір Божествен-

ного світла. Семіотика кольору та світла в цих

іконах та орнаментах безпосередньо корелює із

висновками В. І. Дротенко (Дротенко, 2021), а та-

кож В. Ларіонової та Л. Борисевич (Ларіонова та

Борисевич, 2008) щодо ролі традиційного іконо-

писного коду як засобу трансляції духовних світо-

глядних орієнтирів.

На

противагу

жорсткій

центричності

са-

крального канону, у станкових творах А. Цупа он-

тологічна тріада зміщується в бік домінування

чистого символу та метафізики форми. У живопи-

сній роботі «Дедал. Падіння Ікара» (рис. 3), автор

відмовляється від прямої ілюстративності, пере-

ходячи до мови архітектонічної абстракції.

Тут композиційна матриця будується на екс-

пресивному вертикальному русі. Колір у цій робо-

ті діє згідно із законами експресивного та симво-

лічного вимірів за Й. Іттеном (Іттен, 2022) — гаря-

чі, пульсуючі червоні площини стикаються з глу-

хими темними архітектонічними блоками, ство-

рюючи високу психологічну напругу без викори-

стання безпосереднього фігуративу.

Практичний досвід проєктування сакраль-

ного простору та створення станкового живопи-

сного полотна демонструє універсальність тріа-

ди «канон–знак–символ». Вона забезпечує пере-

хід від утилітарного або канонічного нормування

простору до вільного концептуального формотво-

рення, що створює підґрунтя для переосмислен-

ня цих констант у новітніх системах цифрового

дизайну.

Перенесення

фундаментальних

засад

он-

тологічної

тріади

у

практичну

площину

архітектурно-дизайнерського проєктування ви-

магає розробки чітких інструментів структурува-

ння візуального поля. У цьому контексті базови-

ми методами оптимізації та гармонізації просто-

ру постають просторово-колористичне картува-

ння та архітектоніка рисунку. Вони виступають

не просто засобами художньої експресії, а проє-

ктними регуляторами, що координують психофі-

зіологічне сприйняття та просторову орієнтацію

людини.

Метод

колористичного

картування

базує-

ться на системному розподілі колірних домінант,

субдомінант та акцентів, що утворюють стійку

тривимірну матрицю сприйняття. Теоретичним

підґрунтям цього процесу виступає класична

концепція взаємодії кольорів Йоганнеса Іттена,

яка розглядає колір як автономну силу, здатну

моделювати просторові співвідношення, набли-

ження та віддалення, вагомість та легкість пло-

щини (Іттен, 2022).

Застосування колористичної карти дозволяє

керувати архітектурною масою, візуально полег-

шувати або ущільнювати площини за допомо-

гою синестезійних властивостей холодних та те-

плих відтінків. Структурувати функціональні зо-

ни, маркувати переходи між просторами різного

призначення без зведення додаткових фізичних

перегородок. Регулювати психоемоційний стан

реципієнта, компенсувати недоліки природного

освітлення та нівелювати монотонність просто-

ру.

Паралельно з колірним мапуванням діє рису-

нок, який відповідає за лінійну та пластичну ар-

хітектоніку середовища. Трансформація академі-

чного рисунка в декоративно-площинну та ліне-

арну систему дозволяє виокремити стилістичні

коди, що підпорядковують хаотичні елементи ін-

тер’єру єдиній композиційній логіці (Дячок, 2024).

Декоративний рисунок в архітектурному сере-

довищі працює як графічний каркас. Він утри-

мує колористичні маси, задає ритмічні повтори й

формує масштабні співвідношення між людиною

та простором. Органічне поєднання графічного

контуру й колірної плями створює цілісний візу-

альний текст, де кожен орнаментальний мотив

або фактурний штрих зчитується як семіотичний

знак.

Практична реалізація цього інтеграційного

підходу чітко простежується в авторській мето-

дології проєктування. Так, в орнаментальному

оздобленні Храму св. Петра та Павла (смт Дубо-

ве) просторово-колористичне картування стало

основою для подолання складної криволінійної

геометрії купола. Нанесення чіткої колірної кар-

ти, де глибокий ультрамарин утримував сферу,

а золотаві вохристі пояси структурували радіаль-

ні ребра, дозволило гармонізувати масштаб ін-

тер’єру. Декоративний рисунок орнаментів у цьо-

му проєкті виконав роль графічного стабілізато-

ра, строгі геометризовані лінії фризів та рослин-

ні стилізовані мотиви збалансували масивні жи-

вописні площини, перетворивши архітектурні

склепіння на тектонічно вивірену систему. Це

підтверджує висновки О. Марущак щодо важли-

вості стилістичної взаємодії та гармонізації про-

сторових мистецтв крізь призму декоративно-

композиційного моделювання (Марущак та ін.,

2026).

Дизайн активно переймає ці традиційні ін-

струменти, оскільки вони дозволяють створюва-

ти емоційно-орієнтований простір. Проєктуван-

ня сучасного візуального поля, що спирається

на обдумане колористичне картування та ліній-

ні ритми декоративного рисунка, унеможливлює

появу «візуального шуму» та дезорієнтації (Абра-

мович, 2011). Карта кольорів і графічні коди стру-

ктурують середовище, роблячи його психологі-

чно комфортним та естетично повноцінним для

людини, що стає надійним методологічним міс-

тком для переходу цих процесів у цифровий про-

стір проєктування.

Сучасний

етап

розвитку

матеріально-

художньої культури характеризується масшта-

бною дифузією традиційних мистецьких пра-

ктик у цифрові технології проєктування. Онто-

логічна тріада «канон–знак–символ» та інстру-

менти просторово-колористичного картування,

які історично формувалися у межах класичного

монументального й станкового мистецтва, сього-

дні проходять етап глибокої реконтекстуалізації.

Перехід до цифрового моделювання не нівелює

первісні семантичні коди, а навпаки — надає їм

нових інструментальних можливостей для ство-

рення інтерактивного, адаптивного та емоційно-

орієнтованого середовища.

У цифровій парадигмі дизайну елементи он-

тологічної тріади трансформуються у такий спо-

сіб:

- Канон перетворюється на алгоритмічну ма-

трицю, параметричні сітки та математичні зако-

номірності тривимірного моделювання у середо-

вищі CAD-систем. Тектоніка фізичних мас заміню-

ється цифровою архітектонікою полігональних

мереж, де закон пропорційності задається про-

грамними константами.

- Знак оптимізується у формі елементів

інфографіки

та

систем

тривимірної

навігації

(wayfinding), що миттєво зчитуються користува-

чем. Цифровий знак мінімізує когнітивне на-

вантаження, забезпечуючи лінійний інформа-

ційний обмін між людиною та віртуальним чи

гібридним простором.

- Символ реалізується через складні світло-

колірні сценарії, генеративну графіку та іммер-

сивні ефекти, які безпосередньо впливають на

підсвідомість і формують цільовий емоційний

відгук реципієнта.

Процес проєктування емоційно-ориєнтованого

простору у цифрову епоху базується на конце-

пції «Emotional Design» (емоційного дизайну), яка

зміщує фокус із суто утилітарної функціональ-

ності об’єкта на якість його чуттєвого сприйня-

ття користувачем. Цифрові трансформації до-

зволяють здійснювати високоточне просторово-

колористичне картування ще на стадії аналізу.

Завдяки алгоритмам фізично коректного роз-

рахунку світла, отримується можливість симу-

лювати взаємодію традиційних колористичних

карт — таких як синергія теплої вохри, глибокого

ультрамарину та світлоносної золотої палітри

— з різними режимами штучного й природного

освітлення в динаміці. Це дозволяє математично

точно прогнозувати психофізіологічні реакції лю-

дини, уникаючи «візуального шуму».

Окремим

важливим

аспектом

цифро-

вих

трансформацій

у

дизайні

є

інтеграція

комп’ютерних технологій у систему підготовки

майбутніх фахівців. Сучасна вища художньо-

проєктна освіта вимагає створення цілісних еле-

ктронних освітніх платформ, які поєднують ви-

вчення класичного декоративного рисунка, коло-

ристики й композиції з опануванням інструмен-

тів штучного інтелекту. Такий синтез дозволяє

засвоїти логіку переходу від матеріальної форми

до її цифрового двійника без втрати семантичної

глибини першоджерела.

Канон

Регулятивна основа, світоглядна ма-

триця, правила іконографії та архіте-

ктоніки.

Алгоритмічна матриця, параметри-

чні сітки, математичні закономірно-

сті формотворення.

Системи параметричного мо-

делювання.

Знак

Інформаційний носій, фіксований

семіотичний код (символіка сюжету,

деталі орнаменту).

Інтерфейсні рішення, елементи ін-

фографіки, системи тривимірної на-

вігації (wayfinding).

Графічні

редактори,

UI/UX-

інструменти, системи вектор-

ної графіки.

Символ

Метафізичний вимір форми, вихід у

сферу трансцендентного й підсвідо-

мого через колір та світло.

Світло-колірні сценарії, іммерсивні

ефекти, генеративне мистецтво для

емоційного відгуку.

Програми 3D-візуалізації (3ds

Max), алгоритми фізично ко-

ректного рендерингу (PBR).

Наукова новизна дослідження полягає у те-

оретичному обґрунтуванні та розробці компле-

ксної методологічної моделі інтеграції традицій-

ного мистецького досвіду в систему сучасного ци-

фрового формотворення. У процесі дослідження

концептуалізовано трансформацію елементів он-

тологічної тріади «канон–знак–символ» під впли-

вом діджитал-технологій, де класичний канон пе-

реосмислено як алгоритмічну параметричну ма-

трицю САПР, знак — як елемент тривимірної на-

вігації (wayfinding) та UI/UX-дизайну, а символ —

як інструмент проєктування світло-колірних сце-

наріїв у середовищі 3D-візуалізації.

Досліджено та введено у науковий обіг ілю-

стративний матеріал практичного досвіду роз-

робки орнаментального оздоблення та колори-

стичного картування сучасних сакральних про-

сторів (Храму св. Петра та Павла та Церкви Прео-

браження Господнього в смт Дубове) у зіставлен-

ні зі світським метафоричним живописом («На-

ріжний камінь», «Дедал. Падіння Ікара»), що до-

зволило простежити градацію художньої форми

від жорсткого канонічного нормування до віль-

ної концептуальної метафізики кольору.

Удосконалено підходи до побудови емоційно-

ориєнтованого дизайну завдяки поєднанню кла-

сичних законів взаємодії кольорів Й. Іттена з ал-

горитмами фізично коректного розрахунку сві-

тла (PBR), що мінімізує «візуальний шум» та опти-

мізує психофізіологічний стан реципієнта ще на

стадії аналізу проєктування.

Зазначили подальший розвиток теоретико-

методологічних

засад

вищої

художньо-

дизайнерської освіти для підготовки фахівців,

здатних транслювати семантичну глибину тра-

диційної матеріально-художньої культури у пло-

щину новітніх цифрових трансформацій та шту-

чного інтелекту.

Висновки. У результаті проведеного дослі-

дження розв’язано актуальне наукове завдання,

що полягає в теоретико-методологічному обґрун-

туванні принципово нових підходів до інтеграції

традиційного мистецького досвіду в архітектоні-

ку сучасного цифрового дизайну.

Обґрунтовано структуру онтологічної тріади

(канон–знак–символ) як багаторівневої системи

кодування візуальної інформації. Доведено, що в

епоху діджиталізації ці категорії проходять про-

цес реконтекстуалізації: канон еволюціонує в ал-

горитмічну та параметричну матрицю проєкту-

вання; знак оптимізується у функціональний еле-

мент UI/UX-дизайну та систем тривимірної наві-

гації (wayfinding); символ реалізується крізь скла-

дні світло-колірні сценарії іммерсивного середо-

вища. Це забезпечує збереження світоглядного

навантаження форми в умовах новітніх техноло-

гічних трансформацій.

Проаналізовано трансформацію колористи-

чних та композиційних кодів на основі компле-

ксного зіставлення сучасного сакрального та світ-

ського мистецтва. Практичний досвід проєкту-

вання продемонстрував, що канонічна матриця

та декоративний рисунок виступають ефектив-

ними проєктними регуляторами, які впорядкову-

ють архітектурну масу та координують рух погля-

ду реципієнта. Натомість аналіз станкового жи-

вопису засвідчив зміщення вектору до метафізи-

ки й символізму кольору, де експресія плями й

контуру генерує високу психологічну напругу.

Визначено

специфіку

впливу

цифрових

трансформацій

на

формування

емоційно-

орієнтованого простору. Поєднання класичних

законів

взаємодії

кольорів

Йоганнеса

Іттена

з алгоритмами фізично коректного розрахун-

ку світла у програмах тривимірної візуаліза-

ції

дозволяє

здійснювати

точне

просторово-

колористичне картування середовища. Це міні-

мізує ризики виникнення «візуального шуму»,

оптимізує психофізіологічний стан людини та

забезпечує цільовий емоційний відгук користу-

вача. Важливу роль у трансляції цих закономір-

ностей відіграє впровадження інноваційних на-

вчальних компонентів, що формує у майбутніх

дизайнерів навички інтеграції семантичної гли-

бини матеріально-художньої культури в сучасні

цифрові та AI-технології.

Перспективи подальших досліджень у цьо-

му напрямі пов’язані з детальною розробкою ін-

струментарію генеративного дизайну та алгори-

тмів штучного інтелекту, здатних автоматизова-

но адаптувати просторово-колористичні карти

традиційного мистецтва під індивідуальні психо-

фізіологічні запити користувача в інтерактивно-

му віртуальному та гібридному середовищі.

Дослідження здійснено без залучення зовнішнього фінансування.

Автор запевняє, що технології штучного інтелекту при підготовці цієї статті не застосовувалися.

Автор підтверджує відсутність будь-якого конфлікту інтересів — фінансового, особистого, авторського чи іншого, — який міг би

позначитися на проведенні дослідження або на викладених у статті результатах.

Надійшла до редакції / Received: 02.08.2026

Прорецензовано / Peer-reviewed: 08.08.2026

Рекомендовано до публікації / Accepted for publication: 09.08.2026

Абрамович, С. (2011). Біблія та формування сакрального простору європейської мистецької культури.

Київ: ВД «Д. Бураго».

Богачевська, І. (2001). Методологічні аспекти побудови семіотичної моделі релігії. Українське

релігієзнавство, (20), 32–40.

Дротенко, В. І. (2021). Семіотика іконопису та стилістика ікони в контексті культурно-мистецької

традиції. Молодий вчений, (3(91)), 135–140. https://doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-30

Дюлей, М. (2010). Християнські символи: Катехиза та Біблія (М. Горішна, пер.). Львів: Свічадо.

Дячок, О. М. (2024). Принципи формування сучасного архітектурно-дизайнерського середовища:

концептуальні підходи та стилістичні коди. Проблеми розвитку міського середовища, (2(32)), 144–155.

Забашта, Р. (2014). Ікона «Видіння св. Євстафія Плакиди» з Плазова як пам’ятка етнокультурних

зв’язків раннього Нового часу. Студії мистецтвознавчі: Архітектура. Образотворче та декоративно-

вжиткове мистецтво, (2(46)), 73–98. http://sm.etnolog.org.ua/zmist/2014/2/73.pdf

Іттен, Й. (2022). Мистецтво кольору: Суб’єктивний досвід і об’єктивне пізнання як шлях до ми-

стецтва (С. Святенко, пер.). Київ: ArtHuss.

Ларіонова, В., & Борисевич, Л. (2008). Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-

світоглядних орієнтирів людини. Мистецтвознавство: зб. наук. пр. (с. 37–48). Львів: Спілка критиків

та істориків мистецтва.

Марущак, О., Висоцька, О., & Павлик, С. (2026). Декоративний рисунок як методологічна осно-

ва стилізації, архітектоніки та принципів композиції у просторових мистецтвах. Науковий альманах

мистецтва та освіти, (1), 46–52. https://doi.org/10.31652/3041-1017-SAAE-2025.1.15

Татаркевич, В. (2001). Історія шести понять: мистецтво, прекрасне, форма, творчість, відтвор-

ництво, естетичне виховання (пер. з пол.). Київ: Юніверс.

Цідило, І. І. (2024). Цифрові трансформації та інноваційні технології у візуальних мистецтвах

і художній освіті: виклики сучасності. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного

університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка, (1), 78–89.

Цуп, А. В., Демків, В. Г., & Рублевська, Н. В. (2025). Колір, форма і простір як чинники створення

емоційно-орієнтованого візуального середовища. Наукові інновації та передові технології, (9(47)), 112–

124.

Battistini, M. (2005). Symbole i alegorie. Warszawa: Arkady.

Cirlot, J. E. (2001). A Dictionary of Symbols. London: Routledge.

Clark, K. (1949). Landscape into Art. New York: Harper & Row.

Moral, R. P. (2021). Aesthetics of Evil in Middle Ages: Beasts as Symbol of the Devil. Religions, 12(11), 957.

Suzuki, D. T. (1983). Aesthetic experience as Transparency. У Varieties of aesthetic experience (с. 179–189).

Los Angeles; New York; London.

Abramovych, S. (2011). Bibliia ta formuvannia sakralnoho prostoru ievropeiskoi mystetskoi kultury [The Bible

and the formation of the sacred space of European art culture]. VD «D. Buraho». [in Ukrainian]

Battistini, M. (2005). Symbole i alegorie [Symbols and allegories]. Arkady. [in Polish]

Bohachevska, I. (2001). Metodolohichni aspekty pobudovy semiotychnoi modeli relihii [Methodological

aspects of building a semiotic model of religion]. Ukrainske Relihiieznavstvo, (20), 32–40. [in Ukrainian]

Cirlot, J. E. (2001). A Dictionary of Symbols. Routledge. [in English]

Clark, K. (1949). Landscape into Art. Harper & Row. [in English]

Diachok, O. M. (2024). Pryntsypy formuvannia suchasnoho arkhitekturno-dyzainerskoho seredovyshcha:

kontseptualni pidkhody ta stylistychni kody [Principles of forming a modern architectural and design

environment: conceptual approaches and stylistic codes]. Problemy Rozvytku Miskoho Seredovyshcha, (2(32)),

144–155. [in Ukrainian]

Diulei, M. (2010). Khrystyianski symvoly: Katekhyza ta Bibliia [Christian symbols: Catechesis and the

Bible] (M. Horishna, Trans.). Svichado. [in Ukrainian]

Drotenko, V. I. (2021). Semiotyka ikonopysu ta stylistyka ikony v konteksti kulturno-mystetskoi tradytsii

[Semiotics of icon painting and style of icon in the context of cultural and artistic tradition]. Molodyi Vchenyi,

(3(91)), 135–140. https://doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-30 [in Ukrainian]

Itten, J. (2022). Mystetstvo kolioru: Subiektyvnyi dosvid i obiektyvne piznannia yak shliakh do mystetstva

[The art of color: Subjective experience and objective knowledge as a way to art] (S. Sviatenko, Trans.). ArtHuss.

[in Ukrainian]

Larionova, V., & Borysevych, L. (2008). Symvolika ikony yak vidobrazhennia ta transliatsiia dukhovno-

svitohliadnykh oriientyriv liudyny [Icon symbolism as a reflection and transmission of spiritual and ideological

guidelines of a person]. Mystetstvoznavstvo: Zb. Nauk. Pr. (pp. 37–48). Spilka krytykiv ta istorykiv mystetstva.

[in Ukrainian]

Marushchak, O., Vysotska, O., & Pavlyk, S. (2026). Dekoratyvnyi rysunok yak metodolohichna osnova

stylizatsii, arkhitektoniky ta pryntsypiv kompozytsii u prostorovykh mystetstvakh [Decorative drawing as a

methodological basis for stylization, architectonics and principles of composition in spatial arts]. Naukovyi

Almanakh Mystetstva ta Osvity, (1), 46–52. https://doi.org/10.31652/3041-1017-SAAE-2025.1.15 [in Ukrainian]

Moral, R. P. (2021). Aesthetics of Evil in Middle Ages: Beasts as Symbol of the Devil. Religions, 12(11), 957.

https://doi.org/10.3390/rel12110957 [in English]

Suzuki, D. T. (1983). Aesthetic experience as Transparency. In Varieties of aesthetic experience (pp. 179–

189). [in English]

Tatarkiewicz, W. (2001). Istoriia shesty poniat: mystetstvo, prekrasne, forma, tvorchist, vidtvorytstvo,

estetychne vykhovannia [A history of six ideas: An essay in aesthetics] (Trans. from Polish). Universe. [in

Ukrainian]

Tsidylo, I. I. (2024). Tsyfrovi transformatsii ta innovatsiini tekhnolohii u vizualnykh mystetstvakh i

khudozhnii osviti: vyklyky suchasnosti [Digital transformations and innovative technologies in visual arts

and art education: challenges of modernity]. Naukovi Zapysky Ternopilskoho Natsionalnoho Pedahohichnoho

Universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Pedahohika, (1), 78–89. [in Ukrainian]

Tsup, A. V., Demkiv, V. H., & Rublevska, N. V. (2025). Kolir, forma i prostir yak chynnyky stvorennia

emotsiino-oriientovanoho vizualnoho seredovyshcha [Color, form and space as factors of creating an

emotionally-oriented visual environment]. Naukovi Innovatsii ta Peredovi Tekhnolohii, (9(47)), 112–124. [in

Ukrainian]

Zabashta, R. (2014). Ikona «Vydinnia sv. Ievstafiia Plakydy» z Plazova yak pamiatka etnokulturnykh

zviazkiv rannoho Novoho chasu [The icon «Vision of St. Eustathius Plakida» from Plaziv as a monument

of ethno-cultural ties of the early Modern period]. Studii Mystetstvoznavchi: Arkhitektura. Obrazotvorche ta

Dekoratyvno-Vzhytkove Mystetstvo, (2(46)), 73–98. http://sm.etnolog.org.ua/zmist/2014/2/73.pdf [in

Ukrainian]

викладач кафедри сценічної мови

Харківського національного університету

мистецтв ім. І. П. Котляревського,

старший викладач кафедри сценічної мови

Харківського національного університету

мистецтв ім. І. П. Котляревського,

Lecturer at the Department of Stage Speech,

Kharkiv I. P. Kotlyarevsky National University of

Arts,

Senior Lecturer at the Department of Stage Speech,

Kharkiv I. P. Kotlyarevsky National University of

Arts,

Професійна підготовка майбутніх акторів у закладах вищої мистецької освіти передбачає фор-

мування мовленнєвих компетентностей, необхідних для збереження нормативності вимови в умовах

емоційного напруження, прискореного темпу мовлення та підвищеного психофізичного навантажен-

ня, характерних для сценічної діяльності.

Мета статті: полягає у теоретичному обґрунтуванні моделі формування орфоепічної стійко-

сті майбутніх акторів у процесі навчання сценічного мовлення.

Методи. У дослідженні використано методи теоретичного аналізу й узагальнення наукових

джерел із проблем сценічного мовлення, професійної підготовки акторів, голосової педагогіки та ми-

стецької освіти. Для розроблення структурно-функціональної моделі формування орфоепічної стійко-

сті застосовано педагогічне моделювання, структурно-функціональний аналіз і систематизацію.

Наукова новизна: полягає у теоретичному обґрунтуванні поняття «орфоепічна стійкість» як

інтегрованої професійної якості майбутнього актора, що відображає здатність зберігати нормативну

вимову в умовах сценічної діяльності, а також у розробленні структурно-функціональної моделі її фор-

мування, визначенні відповідних критеріїв, показників і рівнів сформованості.

Результати. Уточнено зміст поняття «орфоепічна стійкість» як інтегрованої професійної яко-

сті актора. Її визначено як здатність зберігати нормативну вимову, артикуляційну точність і фо-

нетичну виразність незалежно від змін емоційного стану, темпу мовлення чи сценічних умов. За-

пропонована модель охоплює чотири взаємопов’язані компоненти: цільовий, теоретико-змістовий,

процесуально-технологічний і результативно-діагностичний. Обґрунтовано педагогічні умови реалі-

зації моделі, зокрема системний розвиток мовленнєвого дихання, удосконалення артикуляційної ко-

ординації, формування темпоритмічної гнучкості та інтеграцію технічної мовленнєвої підготовки з

емоційно-психологічною підготовкою. Крім того, запропоновано систему критеріїв і показників оці-

нювання рівня орфоепічної стійкості, а також послідовність поступового ускладнення навчальних

завдань, спрямованих на формування стійких професійних мовленнєвих навичок.

Висновки. Формування орфоепічної стійкості слід розглядати як важливу складову професійної

підготовки майбутніх акторів. Запропонована модель створює теоретичне підґрунтя для вдосконале-

ння підготовки зі сценічного мовлення, акцентуючи увагу не лише на засвоєнні орфоепічних норм, а

й на здатності стабільно дотримуватися їх у складних сценічних умовах. Результати дослідження мо-

жуть бути використані в закладах вищої мистецької освіти під час викладання дисциплін «Сценічне

мовлення», «Майстерність актора» та «Техніка мовлення актора», а також у процесі індивідуальної

професійної підготовки виконавців.

Ключові слова: сценічне мовлення; орфоепія; професійна підготовка актора; мовленнєве диха-

ння; артикуляція; голосова техніка; мистецька освіта.

The professional training of future actors in higher arts education institutions involves the development

of speech competencies required to ensure standard pronunciation under varying levels of psychological,

physical, and vocal stress during stage performance. One of the key components of an actor’s professional

competence is the ability to consistently maintain orthoepic norms regardless of speech tempo, the intensity

of stage action, or emotional tension.

The purpose of the article: is to theoretically substantiate a model for the formation of future actors’

orthoepic stability in the process of stage speech training.

Methods. The study employed the methods of theoretical analysis and generalization of scientific lit-

erature on stage speech, actor training, voice pedagogy, and arts education. Pedagogical modeling, structural-

functional analysis, and systematization were applied to develop a structural-functional model for the forma-

tion of orthoepic stability.

The scientific novelty: of the study lies in the theoretical substantiation of the concept of “orthoepic

stability” as an integrated professional quality of a future actor, reflecting the ability to maintain standard

pronunciation under stage performance conditions, as well as in the development of a structural-functional

model for its formation, including the corresponding criteria, indicators, and levels of achievement.

Results. The essence of the concept of “orthoepic stability” as an integrated professional quality of an ac-

tor has been clarified. It is defined as the ability to maintain standard pronunciation, articulatory accuracy, and

phonetic expressiveness regardless of changes in emotional state, speech tempo, or stage conditions. The pro-

posed model comprises four interconnected components: target, theoretical-content, procedural-technological,

and diagnostic-performance. The pedagogical conditions for implementing the model are substantiated, includ-

ing the systematic development of speech breathing, improvement of articulatory coordination, development

of tempo-rhythmic flexibility, and integration of technical speech training with emotional and psychological

preparation. In addition, a system of criteria and indicators for assessing the level of orthoepic stability, as well

as a sequence of progressively more complex training tasks aimed at developing stable professional speech

skills, has been proposed.

Conclusions. The formation of orthoepic stability should be regarded as an essential component of the

professional training of future actors. The proposed model provides a theoretical framework for improving

stage speech training by focusing not only on the acquisition of orthoepic norms but also on the ability to con-

sistently maintain them under complex stage conditions. The research findings may be applied in higher arts

education institutions in teaching the disciplines “Stage Speech”, “Acting”, and “Speech Technique for Actors”,

as well as in the individual professional training of performers.

Keywords: stage speech; orthoepy; actor training; speech breathing; articulation; voice technique;

artistic education.

нями. Сучасна мистецька освіта орієнтується на

підготовку фахівців, здатних не лише володіти

професійними виконавськими навичками, а й

ефективно комунікувати з аудиторією через ком-

плекс засобів художньої виразності (Jiang, 2024).

У професійній діяльності актора мовлення висту-

пає одним із ключових інструментів створення

сценічного образу, передачі авторського задуму

та встановлення емоційного контакту із гляда-

чем. Саме тому якість сценічного мовлення ви-

значає не лише технічний рівень виконавця, а й

переконливість його творчої інтерпретації.

Однією з фундаментальних складових сцені-

чного мовлення є дотримання орфоепічних норм

– правильного звукового оформлення мовлення,

нормативної вимови голосних і приголосних, на-

голосу, інтонаційної організації висловлювання

(Zrinski, 2016; Brodnitz, 1988). Водночас практика

професійної акторської підготовки демонструє,

що навіть за умови засвоєння базових орфоепі-

чних правил здобувачі мистецької освіти часто

втрачають нормативність вимови під час вико-

нання складних сценічних завдань. Причинами

цього можуть бути емоційне напруження, при-

скорення темпу мовлення, недостатня координа-

ція дихання та артикуляційного апарату, фізи-

чне навантаження під час сценічної дії (Коленко,

2018).

Проблема формування орфоепічної стійко-

сті набуває особливої актуальності в умовах су-

часного театрального мистецтва, де актор одно-

часно має демонструвати природність мовлен-

ня, психологічну достовірність образу та техні-

чну контрольованість голосомовленнєвого апа-

рату (Boltaboeva, 2020; Sataloff, 2017). Традиційна

система навчання сценічного мовлення значною

мірою зосереджена на постановці голосу, дикції

та засвоєнні нормативної вимови, однак недоста-

тньо уваги приділяє механізмам збереження цих

навичок у змінених умовах сценічної діяльності.

Особливо важливим є питання забезпечен-

ня стабільності орфоепічної реалізації у сценах

із високою емоційною напругою, конфліктною

взаємодією персонажів, швидким темпом діало-

гу або значним фізичним навантаженням. У та-

ких умовах актор повинен не лише передавати

емоційний стан героя, а й зберігати контроль над

мовленнєвим апаратом, оскільки порушення ви-

мови може знижувати художню переконливість

сценічного виконання.

Актуальність дослідження визначається не-

обхідністю розроблення педагогічної моделі, яка

б поєднувала технічну підготовку мовлення із

розвитком здатності адаптувати мовленнєві на-

вички до різних сценічних ситуацій. Такий підхід

відповідає сучасним тенденціям мистецької осві-

ти, спрямованим на формування цілісної профе-

сійної компетентності майбутнього актора.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Пи-

тання професійної підготовки акторів та розви-

тку сценічного мовлення має тривалу історію

науково-методичного осмислення, у межах якого

виокремлюються різні, а часом і полемічні конце-

птуальні підходи.

Фундаментальні теоретичні підвалини те-

хніки мовлення та виразного читання у вітчизня-

ній педагогіці обґрунтував О. Завальський (2021).

Дослідник акцентував увагу на обов’язковості си-

стемного практичного відпрацювання елементів

голосоутворення, артикуляційної чіткості та ди-

кції як бази професійної майстерності. Зарубі-

жна школа сценічної мови розвинула й погли-

била це бачення через призму психофізичної єд-

ності актора (Gallois, 2005). Зокрема, К. Linklater

(2018) висунула концепцію «звільнення приро-

дного голосу», перенесши фокус із механічного

тренування м’язів на зняття психофізичних за-

тисків та асоціативно-воображальну природу го-

лосоутворення. Розвиваючи та конкретизуючи

її ідеї стосовно акторської практики, І. Сорока

(2018) проілюстрував, як робота над класичним

і сучасним драматургічним текстом вимагає від

виконавця не просто технічної справності, а гну-

чкого поєднання мовленнєвого дихання з внутрі-

шньою дією персонажа. У цьому ж руслі К. Сухо-

рукова (2025) розширила уявлення про анатомо-

фізіологічний інструментарій мовця, запропону-

вавши цілісний підхід до оптимізації роботи всьо-

го тіла під час голосоутворення.

Водночас представники сучасної експери-

ментальної та медико-біологічної наукової па-

радигми висловлюють застереження щодо су-

то естетико-педагогічного розв’язання мовленнє-

вих завдань, піддаючи сумніву достатність ви-

ключно психофізичних вправ для забезпечення

професійної стабільності актора. Так, E. Hunter

та ін. (2020) у своїх фундаментальних працях пе-

ревів дискусію в площину об’єктивних фізіоло-

гічних вимірів. Його тезу продовжили W. Smith

(2007) та R. Sansom (2023), доводячи, що голосове

навантаження (vocal load), вокальна втома (vocal

fatigue) та голосове зусилля (vocal effort) є ви-

мірюваними біомеханічними параметрами, які

не завжди контролюються лише через художньо-

емоційне включення в образ.

Варто звернути увагу, що попри наявну нау-

кову полеміку між прибічниками психофізично-

го та фізіолого-акустичного підходів, у більшості

опублікованих праць питання нормативності ви-

мови досі розглядаються фрагментарно – перева-

жно крізь призму базової орфоепічної компетен-

тності або загальної дикційної чіткості у стандар-

тних умовах (Кобзар, 2019). Наявні методики не

пропонують цілісної педагогічної системи, яка б

пояснювала механізми збереження вимовної то-

чності саме під час екстремального сценічного

навантаження (прискорений темп, інтенсивний

рух, високий рівень психоемоційного стресу). От-

же, відсутність науково обґрунтованого компро-

місу та цілісної технології збереження вимовних

норм у складних виконавських умовах зумовлює

необхідність побудови спеціальної структурно-

функціональної педагогічної моделі.

Формулювання цілей та завдань статті. Ме-

та статті полягає у теоретичному обґрунтуванні

та розробленні структурно-функціональної педа-

гогічної моделі формування орфоепічної стійко-

сті майбутніх акторів під час навчання сценічно-

го мовлення, а також в операціоналізації відпо-

відного поняття та діагностичного інструмента-

рію. Для досягнення поставленої мети визначено

такі завдання:

- обґрунтувати та уточнити зміст поняття

«орфоепічна стійкість», чітко відмежувавши його

від орфоепічної компетентності, дикції, артику-

ляційної точності та мовленнєвої витривалості;

- розробити та візуалізувати структурно-

функціональну модель формування орфоепічної

стійкості у вигляді схеми;

- обґрунтувати педагогічні умови забезпече-

ння нормативної вимови в умовах емоційно на-

пружених сценічних ситуацій;

- запропонувати практичні методи й впра-

ви, спрямовані на розвиток дихальної, артикуля-

ційної та темпоритмічної стабільності сценічно-

го мовлення.

зультатів. Теоретичне обґрунтування поняття

«орфоепічна стійкість» у системі професійної під-

готовки майбутніх акторів. У структурі професій-

ної компетентності актора сценічне мовлення по-

сідає особливе місце, оскільки є не лише засо-

бом передачі текстової інформації, а й інструмен-

том створення художньої дії. На відміну від побу-

тового мовлення, сценічне характеризується під-

вищеною вимогою до точності, виразності та ке-

рованості всіх його компонентів. Акторське мов-

лення має функціонувати в умовах одночасного

впливу кількох чинників: емоційного пережива-

ння ролі, фізичної активності, взаємодії з партне-

рами, акустичних особливостей сценічного про-

стору та необхідності миттєвої реакції на драма-

тургічну ситуацію.

У цьому контексті поняття «орфоепічна стій-

кість» доцільно розглядати як інтегровану про-

фесійну якість майбутнього актора, що характе-

ризується здатністю стабільно реалізовувати нор-

мативні вимовні характеристики української лі-

тературної мови незалежно від зміни емоційного

стану, темпу мовлення, рівня фізичного наванта-

ження та складності сценічного завдання.

Поняття «орфоепічна стійкість» є розробле-

ною автором науковою категорією, яка потребує

обґрунтування через відмежування від суміжних

понять (Таблиця 1).

Таким

чином,

орфоепічна

стійкість

май-

бутнього актора – це інтегрована професійно-

мовленнєва якість, що проявляється у здатно-

сті стабільно реалізовувати нормативну вимову

української літературної мови (конкретні пока-

зники: правильність наголосу, нормативна вимо-

ва голосних і приголосних, дотримання законів

асиміляції, спрощення, м’якості й дзвінкості, від-

сутність регіональних/іншомовних викривлень)

в умовах підвищеного психофізичного наванта-

ження, емоційного напруження, прискореного

темпу та фізичної дії.

Орфоепічна

стій-

кість

(базове

поняття)

Збереження нормативності вимови

на рівні високої автоматизованості

в умовах впливу внутрішніх і зовні-

шніх чинників сценічної дії.

Якісно-нормативна

стійкість

у

динамі-

чних/складних умовах.

—

Орфоепічна

компе-

тентність

Знання норм української літератур-

ної вимови та первинні вміння їх за-

стосовувати у стандартних умовах.

Когнітивно-практична ба-

за (знання та первинні вмі-

ння).

Перебуває на рівні знань і базо-

вих умінь у стандартних ситу-

аціях, тоді як стійкість — це ав-

томатизована навичка у скла-

дних умовах.

Дикція та артикуля-

ційна точність

Виразність і чіткість вимови звуків

як фізико-механічного процесу.

Фізико-механічна

якість

звукотворення.

Відповідають за чіткість і ви-

разність звуків, а стійкість —

за дотримання самих мовних

норм (наголос, асиміляція).

Мовленнєва / голосо-

ва витривалість

Здатність голосового апарату витри-

мувати тривалі фізичні навантажен-

ня без утоми й патологічних змін.

Фізіологічна

/

функціо-

нальна

витривалість

апарату.

Визначає

кількісно-фізичний

ресурс

голосу,

тоді

як

стій-

кість

є

якісно-нормативною

характеристикою мовлення.

Формування орфоепічної стійкості передбачає взаємодію кількох систем (Рисунок 1).

Саме комплексна взаємодія цих компонен-

тів

дозволяє

актору

уникати

типових

пору-

шень сценічного мовлення: нечіткої артикуля-

ції, «з’їдання» закінчень слів, зміщення наголосу,

прискорення темпу без збереження фонетичної

виразності.

чної стійкості майбутніх акторів. Розроблена

модель ґрунтується на положенні, що формува-

ння орфоепічної стійкості майбутніх акторів не

може обмежуватися механічним засвоєнням пра-

вил нормативної вимови. Цей процес передбачає

системний розвиток здатності керувати голосо-

мовленнєвим апаратом у різноманітних сцені-

чних умовах, що характеризуються зміною емо-

ційного стану, темпоритмічної організації мовле-

ння, рівня фізичного навантаження та складно-

сті виконавського завдання. Відповідно до цього

модель формування орфоепічної стійкості розгля-

дається як цілісна педагогічна система, яка вклю-

чає чотири взаємопов’язані структурні блоки:

цільовий,

теоретико-змістовий,

процесуально-

технологічний та результативно-діагностичний

(Рисунок 2).

Цільовий блок моделі визначає загальну

спрямованість освітнього процесу та передбачає

формування у майбутніх акторів здатності збері-

гати нормативну вимову й високу якість сцені-

чного мовлення незалежно від емоційної напру-

ги, зміни темпу мовлення чи складності сцені-

чної ситуації. Методологічною основою запропо-

нованої моделі є комплексний підхід до професій-

ної підготовки актора, що поєднує компетентні-

сний, діяльнісний, комунікативний та тілесно-

орієнтований підходи. Компетентнісний підхід

забезпечує формування професійної мовленнє-

вої компетентності майбутнього актора, що пе-

редбачає не лише знання орфоепічних норм, а

й уміння практично застосовувати їх у вико-

навській діяльності. Діяльнісний підхід визна-

чає необхідність формування мовленнєвих нави-

чок через практичну сценічну діяльність, оскіль-

ки саме в процесі виконання драматичного ма-

теріалу відбувається їхнє закріплення та авто-

матизація. Комунікативний підхід дозволяє роз-

глядати сценічне мовлення як засіб художньої

взаємодії між актором, партнером і глядачем, а

тілесно-орієнтований підхід акцентує увагу на

взаємозв’язку фізичного стану виконавця, ди-

хальної організації, голосоутворення та мовлен-

нєвої діяльності.

Теоретико-змістовий блок моделі охоплює

основні компоненти змісту навчання сценічного

мовлення та визначає напрями формування ор-

фоепічної стійкості. Важливим його складником

є орфоепічний компонент, який передбачає за-

своєння майбутніми акторами нормативної ви-

мови української літературної мови. Його зміст

охоплює правильне наголошування слів, норма-

тивну вимову голосних і приголосних звуків, до-

тримання правил милозвучності, правильну ре-

алізацію складних звукових сполучень, а також

інтонаційне оформлення мовленнєвих констру-

кцій відповідно до змісту сценічного висловлю-

вання. Однак важливо підкреслити, що у профе-

сійній акторській підготовці орфоепічні знання

мають трансформуватися у практичну навичку,

яка зберігається навіть за умов високої емоційної

активності.

Дихально-фонаційний

компонент

моделі

спрямований на розвиток механізмів, що забез-

печують стабільність голосомовленнєвої діяль-

ності. Він передбачає формування навичок ни-

жньореберного типу дихання, контролю трива-

лості мовленнєвого видиху, координації дихання

і голосу, а також здатності підтримувати голосову

опору під час виконання тривалих текстових фра-

гментів. Особливого значення набуває розвиток

уміння керувати диханням у ситуаціях емоцій-

ного напруження, оскільки саме нестабільність

дихального процесу часто спричиняє прискоре-

ння мовлення, зниження чіткості артикуляції та

порушення нормативної вимови.

Артикуляційно-моторний компонент спря-

мований на розвиток рухливості органів мовлен-

ня, точності артикуляційних позицій, швидкості

переходу між звуками та здатності координувати

артикуляційні рухи із заданим темпом мовлен-

ня. Для актора ця складова має особливе значе-

ння, оскільки сценічний текст часто передбачає

швидку зміну емоційних станів, складні синта-

ксичні конструкції та необхідність одночасного

виконання фізичної дії. Недостатній рівень арти-

куляційної підготовки в таких умовах може при-

зводити до спрощення звукової структури слова

та втрати мовленнєвої виразності.

Емоційно-регулятивний компонент моделі

пов’язаний із формуванням здатності актора кон-

тролювати мовленнєву техніку незалежно від

психологічного стану персонажа. Важливою пе-

дагогічною умовою є формування балансу між

внутрішнім переживанням сценічного образу та

зовнішнім контролем технічних засобів його реа-

лізації. Актор має залишатися емоційно включе-

ним у драматичну ситуацію, проте водночас збе-

рігати керованість голосу, дихання, артикуляції

та вимови.

Процесуально-технологічний

блок

моделі

визначає практичні механізми формування ор-

фоепічної стійкості та передбачає використання

комплексу педагогічних методів і вправ, спрямо-

ваних на поступове ускладнення мовленнєвих

завдань. Одним із базових напрямів є дихаль-

ний тренінг як основа стабільності сценічного

мовлення. Ефективним є використання вправ на

керований видих, під час яких здобувачі освіти

виконують мовленнєві фрази різної довжини на

одному стабільному видиху із збереженням сили

та тембру голосу. Важливе місце займають впра-

ви типу «емоційний видих», що передбачають

виконання одного й того самого тексту в різних

емоційних станах – спокою, страху, гніву, радості

– із постійним контролем чіткості вимови. Такі

завдання дозволяють сформувати здатність під-

тримувати технічну організацію мовлення на-

віть під впливом значного емоційного наванта-

ження.

Другим важливим напрямом є артикуляцій-

на підготовка, яка має переходити від виконання

ізольованих тренувальних вправ до їх застосува-

ння безпосередньо у сценічному матеріалі. Ефе-

ктивність такого підходу забезпечується викори-

станням вправ на швидке повторення складних

звукосполучень, читання скоромовок із поступо-

вим збільшенням темпу, виконання текстів зі змі-

ною сили голосу та поєднання мовлення з фізи-

чним рухом. Наприклад, робота зі скоромовкою

«На дворі трава, на траві дрова» має передбачати

не лише досягнення швидкості вимови, а насам-

перед збереження нормативної артикуляції ко-

жного звука. Спочатку текст виконується повіль-

но з акцентом на точність, а згодом переноситься

у швидкий темп із різними емоційними завдан-

нями.

Важливим компонентом процесу формуван-

ня орфоепічної стійкості є розвиток темпоритмі-

чної адаптивності. Оскільки одним із найпоши-

реніших порушень сценічного мовлення є некон-

трольоване прискорення темпу під впливом емо-

ційного напруження, майбутній актор має навчи-

тися змінювати швидкість мовлення без втрати

його нормативності та виразності. Для цього до-

цільним є виконання одного тексту в різних тем-

пах – повільному, середньому та швидкому, по-

ступове прискорення діалогів, а також відтворен-

ня емоційно насичених реплік із попередньо ви-

значеним дихальним планом.

Особливістю запропонованої моделі є вклю-

чення етапу перенесення сформованих техні-

чних навичок у реальну сценічну ситуацію. Ро-

бота з емоційно напруженими сценами має здій-

снюватися поступово: від виконання тексту без

значного емоційного навантаження із контро-

лем вимови до введення психологічної дії персо-

нажа, фізичної активності та умов, максимально

наближених до театрального виконання. Така по-

слідовність дозволяє сформувати автоматизова-

ну навичку збереження орфоепічної точності та

забезпечує готовність майбутнього актора вико-

ристовувати мовленнєву техніку в умовах профе-

сійної діяльності.

Результативно-діагностичний блок моделі

спрямований на визначення рівня сформовано-

сті орфоепічної стійкості та передбачає оцінюван-

ня комплексу взаємопов’язаних показників: нор-

мативності вимови, стабільності дихальної ор-

ганізації, артикуляційної точності, темпоритмі-

чної гнучкості та здатності до емоційної саморе-

гуляції. Саме комплексне оцінювання цих хара-

ктеристик дозволяє визначити не лише рівень за-

своєння мовленнєвих норм, а й здатність майбу-

тнього актора ефективно застосовувати їх у різно-

манітних сценічних умовах.

стійкості. Для оцінювання сформованості орфое-

пічної стійкості запропоновано критерії та пока-

зники рівня володіння навичкою (Таблиця 2). Від-

повідно можуть визначатися три рівні сформова-

ності орфоепічної стійкості:

Високий рівень – актор стабільно дотриму-

ється норм вимови у різних сценічних умовах,

контролює дихання, темп і артикуляцію.

Середній рівень – нормативність мовлення

переважно зберігається, однак виникають окре-

мі порушення під час швидкого темпу або емоцій-

ного напруження.

Низький рівень – технічні навички проявля-

ються лише у спокійних умовах і порушуються

під час сценічної дії.

Орфоепічно-

нормативний

Правильність наголосу, нор-

мативна

вимова

голосних

і

приголосних,

відсутність

акценту.

0–2 орфоепічні помилки

на 200 слів у будь-яких

ускладнених умовах.

3–5

орфоепічних

по-

милок на 200 слів при

ускладненні умов.

Понад

5

орфоепі-

чних

помилок;

виразні

діале-

ктні/іншомовні

впливи.

Дихально-

фонаційний

Керованість видиху, збереже-

ння голосової опори під час

дій.

Повна збереженість го-

лосової опори та дихан-

ня під час руху/емоцій.

Періодична втрата опори

під час активного руху

або в прискореному тем-

пі.

Часте зривання ди-

хання,

«ковтання»

закінчень фрази.

Артикуляційний Чіткість

звукотворення,

точність складних звукоспо-

лучень.

Абсолютна точність ар-

тикуляції у швидкому

темпі.

Покремлення/змазаність

окремих звукосполучень

при прискоренні.

Чіткі артикуляційні

збої, втрата чіткості

вимови.

Темпоритмічний Здатність варіювати темп без

втрати вимовної якості.

Збереження норми при

темпі >160 слів/хв.

Незначні

порушення

вимови при переході до

швидкого темпу.

Повна

дезоргані-

зація

вимови

у

швидкому

темпі

(>140 слів/хв).

Емоційно-

саморегулятивний

Технічний контроль вимови

під час психоемоційної на-

пруги.

Повний контроль вимо-

ви на тлі високого емо-

ційного розжарення.

Часткова втрата контро-

лю вимови під час силь-

ній емоційній експресії.

Повна втрата орфо-

епічного

контролю

при

залученні

емоцій.

Процедура діагностики орфоепічної стійко-

сті моделюється через послідовне ускладнення

психофізичного навантаження та включає чо-

тири базові режими виконання мовленнєвого

завдання. Перший режим передбачає нейтраль-

не читання тексту у спокійному, психоемоційно

врівноваженому стані зі середньою швидкістю

100–120 слів за хвилину та за повної відсутності

фізичного руху. Наступним етапом є моделюва-

ння прискореного темпу мовлення, за якого здо-

бувач виголошує або читає текст зі швидкістю

160–190 слів за хвилину (що відповідає близько

300–350 складів за хвилину), що дозволяє переві-

рити гнучкість і точність артикуляційного апара-

ту в інтенсивному режимі. Третій режим спрямо-

ваний на відтворення емоційно насиченого дра-

матичного фрагмента (в умовах змодельованого

конфлікту, гніву чи паніки), де емоційне наванта-

ження провокується за допомогою спеціальних

акторських етюдних ситуацій для оцінювання

здатності зберігати самоконтроль вимови. Завер-

шальним режимом є мовлення під час активного

руху, коли виконання текстового завдання поєд-

нується з інтенсивною фізичною дією – ходьбою,

присіданнями або складними елементами сцені-

чної пластики.

Під час експертного оцінювання у кожному

з наведених режимів здійснюється строга фікса-

ція специфічного переліку орфоепічних помилок.

Аналізу підлягають насамперед випадки поруше-

ння нормативного наголошування слів, а також

якісні викривлення голосних у ненаголошених

позиціях (зокрема, неналежне наближення чи за-

міна [е] на [и]). Важливим критерієм є збереже-

ння дзвінкості приголосних у кінці слова та пе-

ред глухими звуками. Крім того, експерти фіксу-

ють порушення нормативних правил асиміляції

за м’якістю чи способом творення, викривлення

акустичної картини під час спрощення в групах

приголосних, а також будь-які прояви регіональ-

ного (діалектного) або іншомовного вимовного

впливу.

Наукова новизна дослідження полягає у

розробленні структурно-функціональної педаго-

гічної моделі та операціоналізації поняття «ор-

фоепічна стійкість», що дозволяє об’єктивувати

оцінювання якості вимови майбутніх акторів в

ускладнених умовах сценічної діяльності.

Висновки. У результаті проведеного дослі-

дження теоретично обґрунтовано зміст поняття

«орфоепічна стійкість» як окремої інтегрованої

якості актора, що відмежована від орфоепічної

компетентності, дикції, артикуляційної точності

та мовленнєвої витривалості. Цей концепт ви-

значено як інтегровану професійну якість май-

бутнього актора, що забезпечує стабільне збере-

ження нормативної вимови, артикуляційної то-

чності та фонетичної виразності мовлення не-

залежно від зміни сценічних умов. На відміну

від базової орфоепічної компетентності, орфоепі-

чна стійкість передбачає не лише знання мовних

норм, а й здатність автоматизовано застосовува-

ти їх у процесі сценічної дії.

Розроблено

та

візуалізовано

структурно-

функціональну

модель

формування

орфоепі-

чної стійкості, яка охоплює цільовий, теоретико-

змістовий,

процесуально-технологічний

та

результативно-діагностичний

блоки.

Її

кон-

цептуальну

основу

становлять

компетентні-

сний, діяльнісний, комунікативний і тілесно-

орієнтований підходи, які дозволяють розгля-

дати сценічне мовлення як комплексну пси-

хофізичну

систему.

Також

операціоналізова-

но результативно-діагностичний блок шляхом

встановлення

кількісних

меж

темпу

(у

сло-

вах/хвилину) та визначення методів емоційного

навантаження.

Обґрунтовано, що особливого значення у під-

готовці майбутніх акторів набуває принцип по-

ступового ускладнення мовленнєвих завдань: від

роботи з нейтральним текстом до виконання емо-

ційно насичених сцен із фізичною активністю та

високою комунікативною напругою. Саме такий

підхід дозволяє сформувати не ситуативну пра-

вильність вимови, а стійку професійну навичку.

Практичне значення дослідження полягає у

можливості використання запропонованої моде-

лі в освітньому процесі закладів фахової передви-

щої та вищої мистецької освіти під час виклада-

ння дисциплін «Сценічне мовлення», «Майстер-

ність актора», «Техніка мовлення актора», а та-

кож у процесі індивідуальної роботи над профе-

сійним розвитком виконавців.

Перспективи подальших досліджень. Пер-

спективним напрямом подальших наукових по-

шуків є експериментальна перевірка ефективно-

сті запропонованої моделі у процесі професійної

підготовки майбутніх акторів. Доцільним вида-

ється розроблення діагностичного інструмента-

рію для оцінювання рівня сформованості орфое-

пічної стійкості, що включатиме аналіз мовлен-

нєвих характеристик у стандартних та ускладне-

них сценічних умовах.

Подальші дослідження можуть бути спря-

мовані на вивчення взаємозв’язку між орфоепі-

чною стійкістю та іншими компонентами актор-

ської майстерності: емоційною виразністю, сце-

нічною пластикою, голосовою витривалістю, зда-

тністю до імпровізації. Особливо актуальним є

дослідження можливостей використання цифро-

вих технологій (акустичного аналізу мовлення,

програм голосового моніторингу, мультимедій-

них тренажерів) для об’єктивізації оцінювання

мовленнєвої підготовки майбутніх акторів.

Рекомендується включати до освітніх про-

грам підготовки акторів спеціальні тренінгові

модулі, спрямовані не лише на постановку сце-

нічного мовлення, а й на формування його стій-

кості в умовах професійного навантаження. Та-

кий підхід сприятиме підвищенню якості мисте-

цької освіти та забезпечить підготовку акторів,

здатних ефективно реалізовувати художні завда-

ння сучасного театрального мистецтва.

Плехун Олександр — концептуалізація; методологія; курація даних; редагування та доопрацювання тексту.

Цимбал Наталія — збір та опрацювання джерел; формальний аналіз; написання початкового варіанту статті.

Дослідження здійснено без залучення зовнішнього фінансування.

Автори запевняють, що технології штучного інтелекту при підготовці цієї статті не застосовувалися.

Автори підтверджують відсутність будь-якого конфлікту інтересів — фінансового, особистого, авторського чи іншого, — який

міг би позначитися на проведенні дослідження або на викладених у статті результатах.

Надійшла до редакції / Received: 06.08.2026

Прорецензовано / Peer-reviewed: 08.08.2026

Рекомендовано до публікації / Accepted for publication: 09.08.2026

Завальський, О. (2021). Особливості мовно-голосового тренінгу на старших курсах мистецьких на-

вчальних закладів. Збірник наукових праць «Освіта України», 27–28, 56–62. https://doi.org/10.34026/1

Кобзар, Т. (2019). «Сценічна мова»: до питання необхідності оновлення методики викладання на

сучасному етапі. Збірник наукових праць «Освіта України», 25, 151–155. https://doi.org/10.34026/1997-4

Коленко, А. (2018). Виявлення проблемних питань щодо сценічного мовлення майбутніх акторів

театру і кіно. Освітні обрії, 2(47), 89–93.

Мізяк, В. Д. (2022). Сценічне мовлення як важлива складова професійних навичок у процесі опа-

нування професії актора. Культура України, 76, 144–149. https://doi.org/10.31516/2410-5325.076.16

Сорока, І., & Голуб, К. (2020). Специфіка техніки сценічного мовлення в акторському мистецтві

початку ХХІ століття. Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сце-

нічне мистецтво, 3(2), 210–220. https://doi.org/10.31866/2616-759x.3.2.2020.219283

Сухорукова, К. (2025). Сценічна мова в контексті професійної підготовки акторів: сучасні педаго-

гічні виклики. Актуальні питання гуманітарних наук, 36. https://doi.org/10.34026/1997-4264.36.2025.33

Boltaboeva, U., Gofurova, B., Pulatov, R., & Mamatkulov, B. (2020). Methods of improving the young

actors speech. ACADEMICIA: An International Multidisciplinary Research Journal, 10(12), 1114–1123. https://do

Brodnitz, F. S. (1988). Keeping your Voice Healthy. The Journal of Laryngology & Otology, 102(4), 391.

Gallois, C., Ogay, T., & Giles, H. (2005). Communication accommodation theory. In W. B. Gudykunst (Ed.),

Theorizing about intercultural communication (pp. 121–148). Sage Publications.

Hunter, E. J., Cantor-Cutiva, L. C., van Leer, E., van Mersbergen, M., Nanjundeswaran, C. D., Bottalico, P.,

Sandage, M. J., & Whitling, S. (2020). Toward a Consensus Description of Vocal Effort, Vocal Load, Vocal Loading,

and Vocal Fatigue. Journal of Speech, Language, and Hearing Research, 63(2), 509–532. https://doi.org/10.1044/

Jiang, H. (2024). Acoustic Decorum and the Materiality of Stage Speech: Voice Training at the Central

Academy of Drama in Beijing, 1953–1961. CHINOPERL: Journal of Chinese Oral and Performing Literature, 43(1),

23–64. https://doi.org/10.1353/cop.2024.a932319

Linklater, K. (2018). Vocal Traditions: Linklater Voice Method. Voice and Speech Review, 12(2), 211–220.

Sansom, R. (Ed.). (2023). Vocal Traditions: Training in the Performing Arts. Taylor & Francis.

Sataloff, R. T. (2017). Treatment of Voice Disorders. Plural Publishing.

Smith, W. S. (2007). The Naked Voice: A Wholistic Approach to Singing. Oxford University Press.

Zrinski, K. V., & Milojević, N. Ž. (2016). Teaching language and speech to students of stage acting (ADU in

Zagreb and AGRFT in Ljubljana). Journal of Education Culture and Society, 7(2), 398–407. https://doi.org/10.155

Zavalskyi, O. (2021). Osoblyvosti movno-holosovoho treninhu na starshykh kursakh mystetskykh navchalnykh

zakladiv [Features of speech and voice training in senior courses of arts education institutions]. Zbirnyk

naukovykh prats «Osvita Ukrainy», 27–28, 56–62. https://doi.org/10.34026/1997-4264.27-28.2021.238790

[in Ukrainian]

Kobzar, T. (2019). «Stsenichna mova»: do pytannia neobkhidnosti onovlennia metodyky vykladannia

na suchasnomu etapi [“Stage speech”: On the necessity of updating teaching methods at the present stage].

Zbirnyk naukovykh prats «Osvita Ukrainy», 25, 151–155. https://doi.org/10.34026/1997-4264.25.2019.188347

[in Ukrainian]

Kolenko, A. (2018). Vyiavlennia problemnykh pytan shchodo stsenichnoho movlennia maibutnikh

aktoriv teatru i kino [Identification of problematic issues regarding stage speech of future theater and movie

actors]. Osvitni obrii, 2(47), 89–93. [in Ukrainian]

Miziak, V. D. (2022). Stsenichne movlennia yak vazhlyva skladova profesiinykh navychok u protsesi

opanuvannia profesii aktora [Stage speech as an important component of professional skills in the process of

mastering the acting profession]. Kultura Ukrainy, 76, 144–149. https://doi.org/10.31516/2410-5325.076.16 [in

Ukrainian]

Soroka, I., & Holub, K. (2020). Spetsyfika tekhniky stsenichnoho movlennia v aktorskomu mystetstvi

pochatku XXI stolittia [Specifics of stage speech technique in the acting art of the early twenty-first century].

Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu kultury i mystetstv. Seriia: Stsenichne mystetstvo, 3(2), 210–220.

https://doi.org/10.31866/2616-759x.3.2.2020.219283 [in Ukrainian]

Sukhorukova, K. (2025). Stsenichna mova v konteksti profesiinoi pidhotovky aktoriv: suchasni

pedahohichni vyklyky [Stage speech in the context of professional training of actors: Contemporary

pedagogical challenges]. Aktualni pytannia humanitarnykh nauk, 36. https://doi.org/10.34026/1997-4264.

36.2025.332758 [in Ukrainian]

Boltaboeva, U., Gofurova, B., Pulatov, R., & Mamatkulov, B. (2020). Methods of improving the young

actors speech. ACADEMICIA: An International Multidisciplinary Research Journal, 10(12), 1114–1123. https://do

i.org/10.5958/2249-7137.2020.01890.X [in English]

Brodnitz, F. S. (1988). Keeping your Voice Healthy. The Journal of Laryngology & Otology, 102(4), 391.

https://doi.org/10.1017/S0022215100105158 [in English]

Gallois, C., Ogay, T., & Giles, H. (2005). Communication accommodation theory. In W. B. Gudykunst (Ed.),

Theorizing about intercultural communication (pp. 121–148). Sage Publications. [in English]

Hunter, E. J., Cantor-Cutiva, L. C., van Leer, E., van Mersbergen, M., Nanjundeswaran, C. D., Bottalico, P.,

Sandage, M. J., & Whitling, S. (2020). Toward a Consensus Description of Vocal Effort, Vocal Load, Vocal Loading,

and Vocal Fatigue. Journal of Speech, Language, and Hearing Research, 63(2), 509–532. https://doi.org/10.1044/

2019_JSLHR-19-00057 [in English]

Jiang, H. (2024). Acoustic Decorum and the Materiality of Stage Speech: Voice Training at the Central

Academy of Drama in Beijing, 1953–1961. CHINOPERL: Journal of Chinese Oral and Performing Literature, 43(1),

23–64. https://doi.org/10.1353/cop.2024.a932319 [in English]

Linklater, K. (2018). Vocal Traditions: Linklater Voice Method. Voice and Speech Review, 12(2), 211–220.

https://doi.org/10.1080/23268263.2018.1444558 [in English]

Sansom, R. (Ed.). (2023). Vocal Traditions: Training in the Performing Arts. Taylor & Francis. [in English]

Sataloff, R. T. (2017). Treatment of Voice Disorders. Plural Publishing. [in English]

Smith, W. S. (2007). The Naked Voice: A Wholistic Approach to Singing. Oxford University Press. [in

English]

Zrinski, K. V., & Milojević, N. Ž. (2016). Teaching language and speech to students of stage acting (ADU in

Zagreb and AGRFT in Ljubljana). Journal of Education Culture and Society, 7(2), 398–407. https://doi.org/10.155

03/jecs20162.398.407 [in English]

кандидат мистецтвознавства, доцент,

викладач кафедри поведінкових наук та

військового лідерства Інституту психологічної

підтримки персоналу Національної академії

сухопутних військ імені гетьмана Петра

Сагайдачного,

кандидат психологічних наук, доцент кафедри

поведінкових наук та військового лідерства

Національної академії сухопутних військ

імені гетьмана Петра Сагайдачного,

PhD in Art Studies, Docent, Lecturer at the

Department of Behavioural Sciences and Military

Leadership, Institute of Personnel Psychological

Support, Hetman Petro Sahaidachnyi National

Army Academy,

PhD in Psychology, Associate Professor at the

Department of Behavioural Sciences and Military

Leadership, Hetman Petro Sahaidachnyi National

Army Academy,

Війна в Україні спровокувала появу величезної кількості сиріт та поранених дітей, переселен-

ців, які зазнали важких психічних травм, що потребує застосування комплексу реабілітаційних захо-

дів, серед яких важливе місце займає психолого-педагогічна реабілітація, у тому числі ігрова терапія,

форми і методи якої часто мають культурну та мистецьку специфіку. Доступність ігротерапевтичних

технологій та їх популярність серед підростаючого покоління є важливим чинником забезпечення

ефективності подолання наслідків дитячих психічних травм.

Мета статті – розглянути і проаналізувати досвід практичного застосування ігротерапевти-

чних технологій з використанням культури та мистецтв у психолого-педагогічній реабілітації дітей з

психологічними травмами із зони бойових дій.

Методи дослідження. Використано функціональний, аналітичний, аксіологічний, порівняль-

ний та системний методи, а також метод узагальнення практичного досвіду, що дали змогу досліди-

ти сучасні підходи до застосування ігротерапії, арттерапії та інших культурно-мистецьких практик у

психолого-педагогічній реабілітації дітей.

Наукова значимість полягає у комплексному дослідженні сучасних українських практик ви-

користання засобів культури і мистецтва в ігротерапевтичних технологіях реабілітації дітей, які по-

страждали внаслідок війни. Систематизовано нові напрями культурної та психолого-педагогічної під-

тримки, що сформувалися в умовах повномасштабної війни.

Результати. Встановлено, що ефективність ігротерапевтичних технологій значно підвищує-

ться за умови їх поєднання з арттерапією, казкотерапією, музейною педагогікою, творчими проєктами,

терапевтичною літературою, інтерактивними медіа програмами.

Висновки. Засоби культури і мистецтва є важливим компонентом сучасних ігротерапевтичних

технологій психолого-педагогічної реабілітації дітей, які постраждали внаслідок бойових дій. Їх інте-

грація у комплексні реабілітаційні програми підвищує ефективність відновлення психічного здоров’я,

сприяє розвитку адаптивних ресурсів, сприяє формуванню безпечного середовища для відновлення

дітей та потребує широкого впровадження у практику діяльності психологів, педагогів, культурологів,

арттерапевтів і соціальних працівників.

Ключові слова: арттерапія, діти війни, дитяча психічна травма, зона бойових дій, ігрова тера-

пія, ігротерапевтичні технології, культурна реабілітація, психолого-педагогічні заходи.

The war in Ukraine has resulted in a significant increase in the number of orphaned, injured and

internally displaced children who have experienced severe psychological trauma.

This situation requires

comprehensive rehabilitation measures, among which psychological and pedagogical rehabilitation, including

play therapy, plays an important role. The accessibility of play therapy and its popularity among children make

it an effective means of overcoming the consequences of childhood psychological trauma.

Purpose of the study. To examine the practical application of play therapy technologies incorporating

cultural and artistic means in the psychological and pedagogical rehabilitation of children affected by hostili-

ties.

Research methods. Functional, analytical, axiological, comparative and systems approaches, together

with the method of generalising practical experience, were used to investigate contemporary approaches to

play therapy, art therapy and other culture- and arts-based practices in children’s rehabilitation.

Scientific novelty. The study provides a comprehensive analysis of contemporary Ukrainian practices

of integrating cultural and artistic means into play therapy technologies for the rehabilitation of war-affected

children. It systematises new directions of cultural, psychological and pedagogical support developed during

the full-scale war.

Results. The findings indicate that play therapy is significantly more effective when combined with

art therapy, fairy tale therapy, museum pedagogy, creative projects, therapeutic literature and interactive

multimedia programmes.

Conclusions.

Cultural and artistic means are an essential component of contemporary play ther-

apy technologies used in children’s rehabilitation. Their integration into comprehensive rehabilitation pro-

grammes enhances mental health recovery, strengthens adaptive capacities, creates a safe recovery environ-

ment and should be further integrated into the professional practice of psychologists, educators, cultural spe-

cialists, art therapists and social workers.

Keywords: art therapy,children affected by war, childhood psychological trauma, combat zone, play

therapy, play therapy technologies, cultural rehabilitation, psychological and pedagogical interventions.

За даними ООН та UNICEF за період повномас-

штабного російського вторгнення (з 24.02.2022 по

липень 2026) понад 3,2 тис. українських дітей

загинули або були поранені внаслідок бойових

дій. Варто зазначити, що через триваючі бойові

дії та тимчасову окупацію окремих територій ре-

альні показники можуть бути вищими, оскіль-

ки міжнародні організації наводять лише верифі-

ковані випадки (Four years, 2026). Десятки тисяч

дітей та підлітків втратили одного або обох ба-

тьків чи залишилися без батьківського піклува-

ння внаслідок війни (Mental Health, 2025). Майже

кожна п’ята дитина в Україні втратила близького

родича або друга (One in five children, 2025). Біль-

ше третини українських дітей (близько 2,6 млн. –

станом на початок 2026 р.) є переміщеними осо-

бами, до яких входять понад 791 тис. дітей, які

перебувають в Україні, та майже 1,8 млн. дітей-

біженців за межами країни (More than, 2026). Жа-

хливим для дітей і підлітків, переміщених в Укра-

їні, є те, що війна продовжує переслідувати їх всю-

ди: ракетно-дронові та бомбові атаки здійснюю-

ться повсюдно, занурюючи їх в стан перманен-

тного стресу та психологічного виснаження. Під-

сумовуючи цю жахливу статистику, доводиться

констатувати, що майже всі українські діти зазна-

ли руйнівного психологічного впливу війни та

БПТ (бойових психічних травм). А це близько 1,5

млн. осіб, які зараз, втративши безпечне та захи-

щене середовище, перебувають у групі підвище-

ного ризику розвитку депресії, ГТР (генералізова-

ного тривожного розладу), ПТСР (посттравмати-

чного стресового розладу), панічних атак, різного

роду фобій та інших психічних порушень (War in

Ukraine, 2023).

Загальну ситуацію з дитячими психічни-

ми травмами посилює те, що війна порушила

освітньо-педагогічний процес більш ніж 5 млн.

дітей, позбавивши їх почуття усталеної шкіль-

ної структури, затишного мікросоціуму, який дає

класна кімната, перспектив реалізації мрії у ви-

борі майбутньої професії. Практично ми маємо

ціле покоління, яке знаходиться на межі ката-

строфи, що вимагає негайної і комплексної реа-

білітації з боку фахівців різних профілів, вклю-

чаючи не тільки психіатрів, психологів, педіа-

трів, сімейних лікарів, а й арттерапевтів, педаго-

гів,культурологів, працівників соціальних служб

та соціологів.

Формулювання цілей та завдань статті. Ме-

та статті – проаналізувати сучасний практичний

досвід використання засобів культури і мисте-

цтва в ігротерапевтичних технологіях психолого-

педагогічної реабілітації дітей із зони бойових

дій.

Для досягнення поставленої мети визначено

такі завдання дослідження:

-

проаналізувати

сучасні

підходи

до

ви-

користання

ігротерапевтичних

технологій

у

психолого-педагогічній реабілітації дітей;

- обґрунтувати роль засобів культури і мисте-

цтва у підвищенні ефективності ігротерапії;

- конкретизувати основні форми застосува-

ння культурно-мистецьких практик у реабіліта-

ційній діяльності;

-

оцінити

ефективність

використання

засобів

культури

і

мистецтва

в

психолого-

педагогічній реабілітації дітей, які постраждали

внаслідок бойових дій.

Дослідження останніх десятиліть свідчать, що

ігрова терапія (Play Therapy) належить до най-

більш ефективних психотерапевтичних методів

допомоги дітям, які пережили війну, вимушене

переселення, втрату близьких або інші психо-

травмувальні події. Оскільки гра є природною

формою діяльності дитини, саме вона забезпе-

чує безпечне символічне опрацювання травма-

тичного досвіду, знижує рівень тривоги, віднов-

лює відчуття безпеки та сприяє формуванню но-

вих адаптивних моделей поведінки.

У зарубіжній науковій літературі фундамен-

тальні засади дитячої ігрової терапії були закла-

дені працями Вірджинії Екслайн (Virginia Axline),

Гаррі Лендрета (Garry Landreth), Чарльза Шефе-

ра (Charles Schaefer), Еліани Гіл (Eliana Gil) та Па-

ріс Гудієр-Браун (Paris Goodyear-Brown). Їхні дослі-

дження довели, що клієнт-центрована ігрова те-

рапія сприяє зменшенню проявів ПТСР, агресив-

ності, страхів, емоційної дезадаптації та поведін-

кових порушень у дітей, які пережили психотрав-

мувальні події війни.

Особливе місце займають систематичні огля-

ди останніх років. Так, Дж. Хамблта співавтори

(Humble et al., 2019), узагальнивши результати се-

ми клінічних досліджень, встановили, що Child-

Centered Play Therapy (CCPT) демонструє позитив-

ний вплив на зниження внутрішньої тривожно-

сті, покращення самооцінки, емоційної регуляції

та соціальної адаптації дітей із травматичним

досвідом. Автори підкреслюють, що найбільша

ефективність спостерігається за умови система-

тичного проведення арттерапевтичних занять, у

тому числі ігротерапії, у поєднанні із сімейною

підтримкою.

Важливим етапом розвитку цього напряму

став огляд наукової літератури на тему «Вивче-

ння ігрових методів роботи з дітьми, які по-

страждали від війни», підготовлений у 2025 р.

науковою групою у складі Джемма Муді-П’ю,

Кейт Реншоу та Джуді Парсон (Moody-Pugh et al.,

2025), який охопив дослідження дітей, постра-

ждалих від війн у різних країнах світу (Укра-

їна, Сирія, Палестина, Боснія, Косово, Судан та

ін.). Автори дійшли висновку, що ігрові мето-

дики є найбільш результативними тоді, коли

вони поєднуються з психоосвітою батьків, арт-

терапією, підтримкою громади та поетапним

психолого-педагогічним супроводом реабілітації

постраждалих. Центральною умовою ефективно-

сті визначено створення для дитини безпечного

емоційно-психологічного простору.

Після початку повномасштабної війни в

Україні активно розвиваються спеціалізовані ме-

тодики роботи саме з українськими дітьми. Одні-

єю з найбільш досліджених стала Hibuki-терапія

(Maksimov et al., 2025), що поєднує елементи ігро-

вої терапії, символічної гри та арттерапії. Дослі-

дження за участю близько 400 українських дітей

із симптомами ПТСР продемонструвало статисти-

чно значуще зменшення проявів тривожності,

страхів, емоційної напруги та покращення психо-

логічної адаптації після проходження програми.

Водночас сучасні міжнародні рекомендації

наголошують, що при тяжких формах ПТСР ігро-

ва терапія досягає найкращих результатів у

складі комплексної психотерапевтичної допомо-

ги разом із доказовими травмофокусованими

підходами, насамперед «Когнітивно-орієнтована

на травму поведінкова терапія» (Trauma-Focused

Cognitive Behavioral Therapy – TF-CBT). Перше мас-

штабне дослідження ефективності TF-CBT в Укра-

їні (Pfeiffer et al., 2025), підтвердило значне змен-

шення симптомів ПТСР у дітей та підлітків різно-

го віку, що обґрунтовує інтеграцію ігрових мето-

дів у структуру комплексної реабілітації.

В українській науковій літературі до 2022 р.

питання використання ігрової терапії переважно

розглядалося в контексті психологічної допомо-

ги дітям із сімейними кризами, наслідками на-

сильства, втратами та психоемоційними пору-

шеннями. Певний внесок у розвиток вітчизня-

ної ігротерапії зробили Т. Титаренко (Титаренко,

1998), Д. Максименко (Максименко, 2020), Г. Ду-

бровінський (Дубровинський, 2016), І. Литвинен-

ко, О. Данілова (Литвиненко, 2015), І. Музиченко

та І. Ткачук (Музиченко, Ткачук, 2017), праці яких

стали методологічною основою сучасної психоло-

гічної допомоги дітям, що пережили кризові жа-

хи війни.

Після 2022 р. дослідження таких україн-

ських науковців, як Г. Коваль, Н. Малиновська

(Коваль, Малиновська, 2023), О. Фуштей, І. Са-

ранча (Фуштей, Саранча, 2023), Т. Гура, О. Рома

(Gura, Roma, 2023), Д. Шерон-Максимов (Sharon-

Maksimov, 2023), Л. Рубан, М. Лещенко, І. Олійник,

М. Петровський та ін. (Ruban, et al., 2023) значною

мірою набули прикладного характеру та стали

спрямовані на психологічну реабілітацію дітей,

які постраждали внаслідок бойових дій, окупації

та вимушеного переселення. Але із п’яти наве-

дених статей лише одна – Ганни Коваль та На-

талі Малиновської «Ігрова терапія як метод соці-

альної роботи з дітьми» – безпосередньо присвя-

чена саме ігротерапії. Інші стосуються психологі-

чної реабілітації дітей війни, Hibuki-терапії, дитя-

чої гри під час війни, пісочної терапії, казкотера-

пії. Тобто вони є дотичними, але не досліджують

безпосередньо методику ігротерапії. Доводиться

констатувати, що станом на 2022–2025 рр. в Украї-

ні практично відсутні рецензовані статті, присвя-

чені виключно використанню ігротерапії для ре-

абілітації дітей, які пережили бойову психотрав-

му. Це пояснюється тим, що напрям є новим, і

більшість досліджень перебувають на етапі нако-

пичення практичного матеріалу.

Таким чином, сучасні дослідження демон-

струють лише поступовий перехід від викори-

стання окремих ігрових технік до комплексних

міждисциплінарних програм, що поєднують ігро-

ву терапію, арттерапію, сімейне консультування,

психоосвіту та доказові травмофокусовані психо-

терапевтичні підходи.

Виклад основного матеріалу. Не зважаючи

на війну, будь-яка дитина розвивається за допо-

могою гри, сприймає світ, навчається і, зрештою,

отримує відновлення через гру. Застосування рі-

зних видів ігрової терапії у реабілітаційній ро-

боті з дітьми не є чимось новим. Подібні техні-

ки широко використовуються у практиці як за-

рубіжних, так і українських арттерапевтів. То-

му наявність ігротерапійних методик у компле-

ксі психолого-педагогічного супроводу реабіліта-

ційного процесу є зрозумілим та обґрунтованим.

Сьогодні вони привносять не лише пожвавлен-

ня в процес реабілітації, але й позитивно вплива-

ють на результати лікування. Використання ігро-

терапії у цьому випадку робить її одним із ефе-

ктивних реабілітаційних, профілактичних, ліку-

вальних, корекційних та адаптогенних засобів. В

той же час впровадження ігротерапії в лікування

психотравм та ПТСР у дітей має свою специфіку,

бо тут потрібен особливий підхід до травмованої

дитячої психіки. Такий підхід і дає специфічні те-

хніки ігрової терапії, які війна в Україні втілила

в життя.

В цьому плані важливою новітньою ініціа-

тивою щодо підвищення статусу гри та її впро-

вадження у реабілітаційний процес українських

дітей стали «Дні гри». «Міжнародний день гри»

(International Day of Play) в Україні офіційно від-

значається 11 червня (Рис. 1). Це свято було запо-

чатковано Генеральною асамблеєю ООН у бере-

зні 2024 р. для визнання гри фундаментальним

правом кожної дитини на розвиток, навчання та

психологічну підтримку. В Україні свято підтри-

мується на державному рівні, зокрема Міністер-

ством освіти і науки. Головний акцент цього дня

робиться на вільній грі та створенні безпечно-

го простору, який допомагає дітям долати стрес

(Міжнародний день гри, 2024).

Завдяки ініціативам UNICEF та партнерів гра

дедалі більше розглядається не лише як форма

дозвілля, а як науково обґрунтований засіб пси-

хологічної реабілітації, що сприяє відновленню

емоційного благополуччя, формуванню стійко-

сті та поверненню дітей до повноцінного розви-

тку (Гра – не просто, 2026). Міжнародний день

гри став важливим каталізатором впровадження

ігрових підходів у систему психосоціальної допо-

моги українським дітям, які постраждали від вій-

ни.

Однією з нових форм масової ігрової терапії,

яка утвердилася під час війни, стали «Ігрові ма-

рафони». Перший в Україні «Марафон гри» (Play

Marathon) відбувся 11 червня 2025 р. з ініціати-

ви UNICEF Україна в межах відзначення друго-

го Міжнародного дня гри (Рис. 2). Захід охопив

близько 10 тис. дітей із восьми прифронтових

областей України та був спрямований на віднов-

лення емоційного благополуччя дітей і підтрим-

ку психосоціального розвитку засобами спільної

гри (10 000 дітей, 2025).

Хоча Міжнародний день гри не є програмою

ігрової терапії, він став важливим міжнародним

механізмом популяризації ігрових підходів як за-

собу психосоціальної підтримки дітей, зокрема

тих, які постраждали внаслідок війни в Україні.

Це проявляється в наступних напрямах впрова-

дження гри в педагогічно-реабілітаційний про-

цес:

1. Популяризація гри як засобу психологічної

реабілітації. Під час проведення Міжнародного

дня гри UNICEF наголосив, що гра є не лише

природною діяльністю дитини, а й ефективним

інструментом психосоціальної підтримки. Через

спільну гру з дорослими діти відновлюють дові-

ру, вчаться виражати емоції, долати страхи та

формують психологічну стійкість, що відповідає

сучасним принципам ігрової терапії (Литвинен-

ко, 2008).

2. Інтеграція ігрових технологій у систему до-

шкільної освіти. Одним із практичних результа-

тів відзначення Міжнародного дня гри стали ре-

комендації UNICEF щодо розширення доступу ді-

тей 3–6 років до навчання через гру, підтримки

реформ ранньої дошкільної освіти та розвитку

безпечних ігрових просторів. Таким чином, гра

розглядається як складова психічного здоров’я та

розвитку дітей, які переживають наслідки війни

(Косенчук, Стягунова, 2023).

3. Розвиток мережі безпечних дитячих про-

сторів. Ідеї Міжнародного дня гри реалізуються

також через мережу просторів «Спільно» (Spilno

Child Spots), створених UNICEF в Україні. З 2022 р.

ці простори відвідали понад 3 млн. дітей, які бе-

руть участь у розвивальних іграх, творчих заня-

ттях, командній діяльності та отримують психо-

соціальну підтримку (Рис. 3). Ігрова діяльність у

таких центрах використовується як засіб емоцій-

ного відновлення дітей, що постраждали від вій-

ни (UNICEF spaces, 2024).

4. Поєднання гри з комплексною психологі-

чною допомогою. У проєкті «ПОРУЧ», який ре-

алізують Міністерство освіти і науки України

та UNICEF, ігрові заняття, спортивні активності,

арттерапія та групова взаємодія застосовуються

як взаємодоповнювальні інструменти психологі-

чної реабілітації дітей і підлітків, які пережили

воєнний стрес (Рис. 4). Проведення Міжнародно-

го дня гри сприяло поширенню саме такого ком-

плексного підходу до психосоціальної підтримки

дітей (Литвиненко, 2015).

5. Проведення подібних акцій сприяє розроб-

ці різноманітних програм реабілітації дітей, що

отримали БПТ. Це має велике значення, оскіль-

ки на даний часі в Україні досі відсутня єдина

Державна комплексна програма реабілітації ді-

тей та підлітків, які постраждали внаслідок вій-

ни. Сьогодні реабілітаційна допомога здійснює-

ться на основі комплексу нормативно-правових

актів, державних програм у сферах охорони здо-

ров’я, соціального захисту та освіти (Деякі пита-

ння, 2020; Питання діяльності, 2026; Про забез-

печення, 2024; Про затвердження, 2025; Про со-

ціальний захист дітей, 2024; Про соціальний за-

хист та підтримку, 2025), а також міжвідомчих і

міжнародних програм психосоціальної підтрим-

ки дітей. Такою, наприклад, є «Комплексна про-

грама реабілітації дітей та підлітків, які постра-

ждали внаслідок війни в Україні», запропонова-

на Наталією Дядиченко, практикуючим психоло-

гом, психотерапевтом Асоціації психологів Украї-

ни (Дядиченко, 2026). Ця програма, будучи міжди-

сциплінарною системою психолого-педагогічної,

соціальної та медичної допомоги, спрямована на

відновлення психічного здоров’я, фізичного ста-

ну, соціальної адаптації та особистісного розви-

тку підлітків, які пережили бойові дії, окупацію.

Вона побудована на авторських методиках і те-

хніках, таких, як «Корабель життя», «Зірка», «Ві-

зитівка», «Павутина єднання», «Кінотеатр», «Сад

життя», «Свічка» і представляє собою трьохета-

пну модель реабілітації, науково обґрунтовані

методи арттерапії, ігрової та тілесної терапії, ней-

рорегуляції і КПТ (когнітивно-поведінкової те-

рапії). В основу Програми покладено принци-

пи травма-орієнтованого (trauma-informed) підхо-

ду, індивідуалізації допомоги та мультидисциплі-

нарної взаємодії фахівців.

На даний час в Україні розроблено цілий ряд

методик і напрямів культурної та психологічної

реабілітації дітей війни і тих, що загубили ба-

тьків. Частина з них базується на методиці КПТ

(когнітивно-поведінкової психотерапії) за мето-

дом професора клінічної психології в психіатрії

Едни Б. Фоа (Університет Пенсільванії, США), яка

дозволяє в стислі терміни різко знизити інтенсив-

ність спливаючих хворобливих спогадів про по-

дію, що призвела до психотравми, а згодом і зов-

сім позбавити від них (Foa, 2020). Дитина в проце-

сі лікування даним методом вчиться регулювати

думки про минулі стреси, самостійно боротися з

симптомами захворювання, позбавлятися від за-

непокоєння, страхів, фобій і тривог за допомогою

медитативних технік. Постраждалі стають більш

адекватними, їх поведінка – більш спокійною, по-

вертається інтерес до раніше улюблених занять

і речей. Когнітивний підхід в цьому методі вихо-

дить з припущення, що ПТСР викликані появою

в результаті психотравми нелогічних або недо-

цільних думок і переконань дитини, а також но-

вих спотворених стереотипів її мислення, змінив-

ши які, можна розв’язати психологічні проблеми.

Поведінковий підхід, в даному випадку, передба-

чає зміну поведінки людини шляхом заохочен-

ня і підкріплення нових, позитивних форм пове-

дінки і позбавлення від небажаних негативних

форм. Педагог в цьому випадку бере участь в ор-

ганізації лікувального простору, якісного дозвіл-

ля та повноцінного відпочинку, підтримує пози-

тивний настрій дитини, організовує зустрічі па-

цієнта з родичами, друзями, а при необхідності

створює нові кола спілкування через формуван-

ня творчих дитячих груп за інтересами та здій-

снення ігрових творчих заходів.

На даній методиці значною мірою базується

проєкт «Коло турботи» (UNICEF, НДСЛ «Охмат-

дит», ГО «Центр соціального лідерства»), який

з початком війни забезпечив системне прове-

дення ігрових та психотерапевтичних занять

для дітей з наслідками БПТ (Рис. 5). Цей проєкт

представлений в Україні двома базовими соці-

альними програмами: масштабною програмою

психолого-педагогічної підтримки дітей, що по-

страждали від війни, та освітньо-медичною іні-

ціативою для матерів, які зазнали перинатальну

втрату (Коло турботи: у межах, 2022).

При лікуванні ПТСР у дітей необхідний осо-

бливий підхід до дитячої психіки і дитячого

сприйняття навколишнього світу, що дає саме те-

рапія грою. Дитина розвивається за допомогою

гри, сприймає світ, вчиться і, нарешті, лікується

через гру. На початку лікувального процесу ма-

ленький пацієнт ще не в змозі усвідомити об-

умовленість власних реакцій впливом психоло-

гічних травм. Терапія грою – один з найважливі-

ших аспектів в роботі Всеукраїнського благодій-

ного фонду «Крок назустріч» (Волонтерський рух,

2020).

Це незалежна, неурядова і неприбуткова бла-

годійна волонтерська організація, яка заснована

у Києві 2014 р., а практичне розгортання всеукра-

їнської мережі центрів психологічної допомоги

розпочалося через рік у відповідь на наслідки бо-

йових дій на Донеччині. Основною метою фонду

стало надання безкоштовної психологічної реа-

білітації військовослужбовцям, внутрішньо пере-

міщеним особам, членам сімей загиблих, волон-

терам та дітям, які постраждали від війни. Пси-

хологи, арттерапевти, педагоги та культурологи

фонду з того періоду почали активно і система-

тично проводити ігрові тренінги з дітьми, батьки

яких перебували в зоні АТО/ООС а також з непов-

нолітніми членами сімей вимушених переселен-

ців (Рис. 6).

Після початку повномасштабного російсько-

го вторгнення 24 лютого 2022 р. діяльність фон-

ду була переорієнтована на допомогу цивільно-

му населенню, насамперед дітям і сім’ям, які пе-

режили окупацію, бойові дії та вимушене пере-

міщення. Значно розширилися програми психо-

соціальної та психолого-педагогічної підтримки

дітей, індивідуального та сімейного консультува-

ння, груп психологічної підтримки, ігротерапії,

арттерапії та навчання фахівців громад роботі з

психотравмою.

Географія діяльності фонду сьогодні охоплює

значну частину України. Ще у 2015 р. мережа ма-

ла представництва у 15 обласних центрах (Від-

крито, 2015). Сьогодні фонд продовжує активно

займатися проблемами забезпечення реабіліта-

ції дітей, підлітків,комбатантів та переселенців

з психологічними травмами. У 2026 р. реалізую-

ться також проєкти підтримки громад Сумської,

Хмельницької та Чернівецької областей, де роз-

виваються сервіси психологічної допомоги дітям

і сім’ям.

Телевізійні канали України також беруть

певну участь в реабілітації «дітей війни». Вони не

тільки виносять цю проблему на загальне обго-

ворення суспільства, пропагують передовий до-

свід, залучають інвесторів і меценатів до нада-

ння адресної допомоги постраждалим, а й здій-

снюють матеріальну допомогу медичним закла-

дам, які займаються цією проблемою. Так про-

грама Центрального ТВ «Сніданок з 1+1» регу-

лярно надає матеріальну іграшкову допомогу ді-

тям, що проходять реабілітацію у Київському

центрі «Охматдит» («Охорона материнства та ди-

тинства»),забезпечуючи їх наборами для терапії

грою та творчої терапії: дерев’яними конструкто-

рами, мольбертами для малювання крейдою та

фарбами, гіпсовими іграшками для розмальову-

вання, олівцями, спеціальними безпечними фло-

мастерами, фарбами, печатками, трафаретами,

папером для орігамі тощо (Зірки каналу, 2014).

Такі заходи сприяють їх емоційному віднов-

ленню, розвитку комунікативних навичок, зни-

женню психоемоційної напруги та соціальній

адаптації через спільну творчо-ігрову діяльність.

Ці акції не обмежуються простими подарунками:

працівники каналу беруть участь в сеансах ігро-

вої терапії, беручи участь в групових та індивіду-

альних ігрових тренінгах (Рис. 7).

Сьогодні у практиці психологічної реабілі-

тації дітей із бойовими психотравмами україн-

ські телевізійні програми поки не розглядаються

як самостійний терапевтичний метод, проте мо-

жуть ефективно використовуватися психолога-

ми, арттерапевтами, педагогами та культуроло-

гами як допоміжний засіб ігрової терапії, артте-

рапії, казкотерапії та психосоціальної підтримки.

Найбільш придатними для цього в Україні є такі

проєкти:

«Вулиця Сезам» (Sesame Workshop) на телека-

налі «ПЛЮСПЛЮС» (з 2023 р.). Програма адапто-

вана для українських дітей у межах глобальної

ініціативи Welcome Sesame та Всеукраїнської про-

грами ментального здоров’я. Вона містить коро-

ткі інтерактивні сюжети, що через гру навчають

дітей емоційній саморегуляції, подоланню стра-

хів, розвитку емпатії, комунікативних навичок

і відновленню відчуття безпеки. Особлива ува-

га приділяється дітям, які переживають наслідки

війни (Sesame, 2023). (Рис. 8).

Дитячий телеканал «ПЛЮСПЛЮС». Власні

освітньо-ігрові проєкти каналу («Казка з татом»,

«Корисні підказки», «Світ чекає на відкриття» та

ін.) можуть використовуватися психологами та

педагогами під час занять як засіб розвитку пози-

тивних емоцій, уяви, пізнавальної активності та

сімейної взаємодії (PLUSPLUS, 2026).

Освітній серіал «Бути поруч» (2023). Створе-

ний у межах платформи «Дія. Освіта» за підтрим-

ки державних і міжнародних партнерів. Хоча він

призначений насамперед для батьків, педагогів і

психологів, його рекомендації допомагають пра-

вильно організовувати ігрову взаємодію з дітьми,

які пережили воєнний стрес, та використовувати

гру як засіб психологічної підтримки (Психологі-

чна допомога, 2023).

Зазначені телевізійні проєкти можуть засто-

совуватися у психологічній реабілітації як допо-

міжний інструмент. Їх доцільно інтегрувати з

ігротерапією, арттерапією, казкотерапією та сі-

мейними психосоціальними практиками. Най-

більшу доказову цінність у контексті допомоги ді-

тям, які постраждали від війни, має адаптований

для України проєкт «Вулиця Сезам», оскільки йо-

го контент спеціально розроблений для підтрим-

ки соціально-емоційного розвитку дітей, які про-

живають у кризових та воєнних умовах.

Після початку повномасштабної війни ба-

гато українських телеведучих стали активни-

ми учасниками благодійних та психосоціальних

проєктів. Хоча вони не є професійними психоло-

гами чи реабілітологами, їхня діяльність суттєво

сприяє психосоціальній реабілітації дітей і підлі-

тків, створенню безпечного середовища та при-

верненню уваги до проблем дітей війни. Напри-

клад, Руслан Сенічкін і Людмила Барбір в ігро-

вій формі проводять кулінарні майстеркласи для

дітей-переселенців, дітей війни та дітей, позбав-

лених батьківського піклування.

Катерина Осадча у 2022 р. започаткувала

гуманітарну ініціативу «Пошук зниклих», бере

участь у численних благодійних акціях для дітей

та сімей, які постраждали від війни, що сприяє

відновленню родинних зв’язків, що є важливою

складовою психологічної реабілітації дітей (Осад-

ча, 2022).

Маша Єфросиніна, засновниця «Фонду Ма-

ша» у 2022 р. започаткувала благодійну ініціати-

ву «Від великих сердець – для маленьких», спря-

мовану на допомогу дітям віком до трьох років із

сімей, що постраждали від війни. У межах проє-

кту збирали кошти на забезпечення 1000 дитячих

боксів із товарами першої необхідності, а також

реалізовували програми психологічної підтрим-

ки матерів і дітей («Незламна мама»), які поєд-

нували психосоціальний супровід із подоланням

наслідків воєнного стресу (Від великих сердець,

2022). (Рис. 8).

Тімур Мірошниченко разом із дружиною

активно підтримує дітей-сиріт і дітей, які зали-

шилися без батьківського піклування внаслідок

війни, популяризує сімейні форми виховання та

бере участь у благодійних кампаніях зі збору ко-

штів для дитячих закладів і реабілітаційних про-

грам.

Діяльність українських телеведучих у сфері

допомоги дітям війни має переважно просвітни-

цький і волонтерський характер. Вона не замі-

нює фахову психологічну чи медичну реабіліта-

цію, однак є важливим елементом психосоціаль-

ної і психолого-педагогічної підтримки, оскільки

сприяє:

- зменшенню емоційної ізоляції дітей;

- організації творчих, ігрових і сімейних

активностей;

- створенню позитивного та безпечного сере-

довища;

- приверненню уваги суспільства до проблем

дітей, які постраждали внаслідок війни;

- мобілізації благодійних ресурсів для реалі-

зації програм психологічної допомоги.

Терапія грою передбачає комплексне засто-

сування спеціальних ігрових методик, які вико-

ристовують творчі елементи лікування мисте-

цтвом, такі як музична терапія, казкотерапія,

книжкова терапія, танцювальна терапія, тілесно-

рухова терапія, драмотерапія тощо.

Наприклад, у Харкові ще у 2018 р. для дітей

переселенців та учасників бойових дій відбула-

ся авторська презентація книги-казки «Тукі та

Зукі» кризового психолога, волонтера всеукраїн-

ського проєкту допомоги родинам загиблих укра-

їнських військових «Родинне коло», арттерапев-

та Єлизавети Герасименко (Казкотерапія, 2018).

Ще раніше, 2015 р. у Чернівцях презентува-

ли комікси «Українські супергерої» (автор ідеї Ле-

ся Воронюк, художниця Софія Розуменко) (Серія,

2015). і 2016 р. у Харкові – серію коміксів «Кі-

борги» (Комікс, 2016). про захисників Донецько-

го аеропорту (Рис. 9). Проєкт «Кіборги – Комікс»

був заснований ГО (Громадською організацією)

«Об’єднання учасників АТО і волонтерів Львів-

ської області» «Вірні традиціям», яка об’єднала

військових, медиків, юристів, педагогів, культу-

рологів, митців, небайдужих бізнесменів. За сло-

вами авторів, формат коміксу, дуже популярний

на Заході, для української аудиторії виявився

нетиповим і незвичним, проте видання стало

справжнім бестселером для дітей та підлітків

України.

З початком повномасштабної війни в Укра-

їні набули актуальності і популярності відання

для дітей терапевтичної спрямованості. Це істо-

рії про дружбу, втрату й підтримку, оповідання

для розвитку емоційної стійкості. Серед цих кни-

жок «Хоробрі казки» (Навіть, 2023) де авторки Ві-

кторія Мурована, Ірина Виговська у 12 терапев-

тичних історіях у доступній формі розповідають

дітям про війну, дружбу, розлуку, волонтерство,

захисників України та надію (Рис. 9). Створені за

участю психологів, книжки розраховані на спіль-

не читання дорослого з дитиною.

Сайлентбук «Жовтий метелик» Олександра

Шатохіна – терапевтична казка про переживан-

ня втрати, надію та внутрішню силу (Шатохін,

2022). Рекомендована для спільного читання до-

рослими з дітьми молодшого шкільного віку.

«Казки світла» – збірка сучасних українських

авторських казок, створена для психологічної

підтримки дітей під час війни (Казки світла, 2024).

Містить історії про дружбу, сміливість, любов до

родини та подолання страхів.

«Янголи поруч» – книжка-казка Юлії Мики-

тин, видана до 5-річчя Благодійного фонду «Ти-

АНГЕЛ», розповідає про силу родини, взаємопід-

тримку та віру, яку рекомендовано використову-

вати під час психолого-педагогічних занять із ді-

тьми (Микитин, 2014). (Рис. 9).

Ці та багато інших творів сучасних україн-

ських авторів сьогодні активно використовую-

ться педагогами, арттерапевтами і психологами

під час ігрової терапії з дітьми, які пережили вій-

ну.

Десантник 95 ОДШБр, учасник бойових дій

Олександр Морозов пішов далі: він не тільки

створив комікс «Українські кіборги. Початок», а

й іграшки супергероїв за реальними прототипа-

ми українських «кіборгів» – захисників Донецько-

го аеропорту (Десантник, 2016). До кожної ігра-

шки надається передісторія виникнення персо-

нажу, подій, які в той час відбувалися, і участь в

них реальних бійців ЗС України. Автор задумав

і реалізовував цей проєкт з метою перспектив-

ного і активного використання в ігровій терапії

(Рис. 10). Використання в реабілітаційному проце-

сі прототипів супергероїв дозволяє організовува-

ти і проводити як рольові та ситуаційні ігри, так

і статичні, рухливі, індивідуальні та групові тера-

певтичні сеанси.

Терапію грою можливо здійснювати, взявши

за основу експозиції сучасних українських му-

зеїв. Наприклад, з грудня 2017 р. у Києві фун-

кціонує унікальний патріотичний музей-галерея

«Історія становлення української нації» (автор

ідеї і засновник проєкту В. Галан), в якому зібра-

но більше 100 силіконових скульптур від козаків

до воїнів ЗС України – героїв сучасної російсько-

української війни, що об’єднані в 30 сюжетних

композицій (У Києві відкрили, 2017). Над виготов-

ленням скульптур впродовж п’яти років працю-

вав творчий колектив художників, дизайнерів,

скульпторів, модельєрів, перукарів тощо, у складі

50 осіб. Діюча в рамках загальної колекції експо-

зиція «Наші», представляє чотирьох українських

«кіборгів» – захисників Донецького аеропорту: Ва-

лерія Красняна, Павла Чайку, Андрія Шараскіна

та Дмитра Яроша (Рис. 11). Фігури бійців, спроє-

ктовані попередньо в мініатюрі, виконані не про-

сто реалістично, а й винятково характерно, що

дозволяє використовувати їх копії в ігровому по-

лі. Такі фігурки, персонажі допомагають дітям по-

збутися страхів війни, бо вони бачать перед со-

бою героя-захисника, українського військовослу-

жбовця, що в процесі гри подолає будь які трудно-

щі.

У 2019 р. до експозиції були включені постаті

сучасної України, зокрема Яна Зінкевич, військо-

ва медикиня, волонтерка, громадська діячка, най-

більш відома як засновниця добровольчого меди-

чного батальйону «Госпітальєри». За інформаці-

єю від співпрацівників музею відомо, що в наш

час творчий колектив працює над створенням

нових силіконових фігур таких героїв російсько-

української війни, як, Валерій Залужний, Кирило

Буданов, Дмитро Коцюбайло, Олександр Мацієв-

ський, Віталій Скакун тощо.

У столичних вчителів увійшло в практику

здійснювати не тільки відвідування музею ді-

тьми, а й подальшу організацію ігор за участю

персонажів виставки. З цією метою проводяться

групові заняття, які поділяються на кілька етапів.

Спочатку проводиться скульптурний конкурс на

кращу пластичну передачу образу одного з обра-

них героїв, який завершується обговоренням ре-

зультатів і визначенням кращих творів. Потім ко-

жна дитина представляє свого персонажа, розпо-

відає його історію та зміст його подвигу. Після

цього фігури героїв втягуються в гру, яку пропо-

нує керівник або придумують самі діти. Методи-

ка роботи з відомими та улюбленими героями

має багато варіацій:діти вигадують не лише роз-

повідь про їх минуле або майбутнє, яке не від-

ображене у казці, коміксі або реальній історії,

а й можуть переміщувати героя у незвичні для

нього умови та фантазувати щодо його пригод

на новому місці. Герою можна надати якісь но-

ві якості, подарувати йому чарівні дари, знайти

друга, помічника. При роботі за цією технікою

використовують елементи музикотерапії, обра-

зотворчі техніки, інсценування, елементи ТРВЗ

(творчого рішення винахідливих завдань) та ін-

ше. Терапевтичне завдання, що вирішує ця ме-

тодика, полягає у зміні сприйняття казкових по-

дій та можливості змін у власній долі. Позитив-

на установка підвищує психологічне протистоя-

ння, зменшує негативізм думок, налагоджує на

процес сприйняття життя «зараз».

У ході реабілітаційної терапії грою психоло-

ги, педагоги та культурологи допомагають дітям

та підліткам інакше поглянути на спогади, що за-

важають нормальному життю, створюють нові

кола спілкування, допомагають знайти нові захо-

плення, нових друзів, наповнюють життя непов-

нолітніх пацієнтів новим змістом, чим виводять

їх з-під важкого вантажу пережитих спогадів.

Використання іграшкових зображень улю-

блених героїв має дуже важливий аспект у спра-

ві реабілітації маленьких пацієнтів, який поля-

гає в ініціації творчої активності, розвитку фан-

тазії і спонукає дітей до створення власних ігор.

Саме творчість і самодіяльність є високоефектив-

ним фактором в позбавленні від наслідків пси-

хотравм та відновленні психіки постраждалих.

Більш того, творчі ігри, ті, які вигадують самі ді-

ти, не тільки відображають їх враження від пізна-

ння навколишнього світу, але й допомагають в

адаптації у соціумі, соціалізації і становленні як

повноцінних громадян.

Висновки. В арсенал навчально-методичної

та практичної діяльності державних і громад-

ських організацій, окремих благодійних фондів,

волонтерів України, психологів, педагогів і куль-

турологів увійшли такі форми і методи, як висві-

тлення проблеми реабілітації «дітей війни» з пси-

хологічними травмами в ЗМІ, розробка і прове-

дення ігрових тренінгів, випуск терапевтичних

книжок і коміксів, знайомство з подвигами націо-

нальних героїв війни в музеях, використання в

іграх зображень улюблених реальних героїв.

Досвід показав, що нові види ігрової терапії,

які пробудила до життя війна в Україні, вносять

не тільки пожвавлення в реабілітаційний про-

цес, але й позитивно позначаються на результа-

тах лікування. Так терапія грою помітно сприяє

реабілітації дітей з психотравмами і ПТСР.

Практика реабілітації українських дітей з

психологічними травмами показала, що ігроте-

рапія разом з іншими арттерапевтичними техні-

ками та культурними заходами значно розши-

рила арсенал психолого-педагогічного впливу на

відновлення психічного здоров’я постраждалих,

реконструкції їх соціального статусу та відбудови

втрачених ресурсів.

Крім того, такий творчий підхід до відновле-

ння дитячої психіки після травм війни створює

не лише ігровий, а й розвивальний простір, що

значно полегшує індивідуальне спілкування лі-

карів, психологів, педагогів, культурологів та со-

ціальних працівників з «дітьми війни».

Юрова Тетяна — концептуалізація дослідження, розробка методологічних підходів, аналіз даних та підготовка первинного варі-

анту рукопису.

Мацевко Тарас — проведення дослідження та збір матеріалів, забезпечення ресурсів, ілюстрацій, редагування тексту.

Дослідження здійснено без залучення зовнішнього фінансування.

Автори запевняють, що технології штучного інтелекту при підготовці цієї статті не застосовувалися.

Автори заявляють про відсутність фінансових, особистих, авторських чи інших інтересів, що могли б вплинути на проведення

дослідження або інтерпретацію його результатів.

Надійшла до редакції / Received: 28.07.2026

Прорецензовано / Peer-reviewed: 08.08.2026

Рекомендовано до публікації / Accepted for publication: 09.08.2026

10 000 дітей з прифронтових областей разом із дорослими долучилися до «Марафону гри», щоб повер-

нути собі дитинство. (2025). URL: https://www.unicef.org/ukraine/press-releases/play-marathon.

11 червня – день, коли офіційно можна сказати: «Я не граюсь, я відновлюю ресурс». (2026). URL:

11 червня – Міжнародний день гри. (2026). URL: https://www.instagram.com/p/DZcct2eMsla/.

«Від великих сердець – для маленьких»: Фонд Маші Єфросиніної запускає благодійний проєкт

для допомоги дітям, родини яких постраждали від війни (2022). URL: https://www.stb.ua/ua/2022/07/21

Відкрито Всеукраїнську мережу реабілітаційних центрів психологічної допомоги «Крок назу-

стріч» (2015). URL: https://uacrisis.org/uk/27010-krok-nazustrich.

Волонтерський рух «Крок назустріч». (2020). URL: https://b-m.facebook.com/vr.krok.nazustrich/.

В Україні стартував проєкт психологічної підтримки «ПОРУЧ». (2022). URL: https://mon.gov.ua/n

Гра – не просто розвага: чому ООН вважає її одним із прав дитини. (2026). URL: https://oplatfor

Десантник 95 бригади створив комікс про українських «кіборгів» та іграшки супергероїв. (2016).

URL: http://www.dshv.mil.gov.ua/archives/6791.

Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у

тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю. (2020). Постанова Кабінету Міністрів

України від 03.10.2018 р. №800. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/800-2018-п#Text.

Дубровинський, Г. (2016). Діти війни: дослідження явища психотравми під час військової агресії

в Україні. Український психологічний журнал, №1. 16–26.

Дядиченко, Н. (2026). Психосоціальна підтримка підлітків, які пережили воєнний стрес: Компле-

ксна мультимодальна програма реабілітації. Психологія: реальність і перспективи. Збірник наукових

праць РДГУ. Вип. 26. С. 5–17. https://doi.org/10.35619/prap_rv.vi26.484

Зірки каналу 1+1 Сенічкин та Барбір організували урок арт-терапії важкохворим діткам (2014).

URL: https://tsn.ua/glamur/zirki-kanalu-1-1-senichkin-ta-barbir-vzyali-uchast-v-art-terapiyi-razom-z-v

Казки світла (2024). Збірка сучасних українських авторських казок до інтегрованого курсу «До-

шкільнятам – освіта для сталого розвитку». Буча: «Спільно», ВГО «АПДО». 46 с.

Казкотерапія для переселенців: у Харкові презентують незвичайну книгу. (2018). URL: https://va

Коваль, Г., Малиновська, Н. (2023). Ігротерапія як метод соціальної роботи з дітьми. Ввічливість.

Humanitas, №6. С. 8–13. https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.6.2

Коло турботи. (2026). Веб-сайт. URL: https://to4ka.fun/listing/kolo-turboti/.

Коло турботи»: у межах проєкту безкоштовно надають психологічну допомогу дітям, які постра-

ждали від війни (2022). URL: https://loda.gov.ua/news/39996.

Комікс «Кіборги». (2016). URL: https://kiborhycomics.com.ua/.

Косенчук О., Стягунова О. (2023). Безпека освітнього простору закладів дошкільної освіти в

умовах воєнного стану. Духовність особистості: методологія, теорія і практика. №1(105). С. 90–101.

Литвиненко, І. (2015). Особливості психологічної допомоги молодшим школярам зі Сходу Украї-

ни, які пережили психотравму. Актуальні проблеми психології, Т. 7. Вип. 38. 279–298.

Литвиненко, С.А. (2008). Теорія і практика ігротерапії: сучасні підходи. Психологія – Psyhology.

Наука і освіта, №4–5. С. 37–40.

Максименко, Д.С. (2020). Різнокольорове дитинство: ігротерапія, казкотерапія, ізотерапія, музи-

котерапія. К.: Центр учбової літератури. 192 с.

Міжнародний день гри: корисні матеріали для освітян і громадських організацій. (2024). URL:

Микитин, Ю. (2014). Янголи поруч. Ів.-Франківськ: Місто НВ. 120 с.

Музиченко, І., Ткачук, І. (2017). Шляхи подолання дитячої психотравми в діяльності працівників

психологічної служби: метод. рекомендації. К.: УНМЦ практичної психології і соціальної роботи. 88 с.

Навіть повномасштабне вторгнення РФ не скасовує дитинство: у Києві презентували книгу «Хо-

робрі казки» (2023). URL: https://www.kyivpost.com/uk/post/23937.

Осадча – шукає зниклих, Вітвіцька – організовує концерти: як ведучі 1+1 підтримують українців

під час війни (2022). URL: https://www.unian.ua/lite/stars/yak-veduchi-1-1-osadcha-gorbunov-vitvicka-t

Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини. (2026). По-

станова кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. №866. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/

Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обстави-

нах.(2024). Постанова Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 р. №585. URL: https://zakon.rada.g

Про затвердження Порядку надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та

збройних конфліктів. (2025). Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 р. №268. URL: https:

Про соціальний захист дітей війни. (2024). Закон України від 18.11.2004 р. №2195-IV. ВВР, 2005. №

4, ст.94. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2195-15#Text.

Про соціальний захист та підтримку дітей, які постраждали внаслідок збройної агресії Росій-

ської Федерації проти України, та внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впоряд-

кування надання соціальних послуг та виплат (2025). Закон України від 08.10.2024 р. №3999-IX. ВВР, 2025,

№10, ст. 24. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3999-20#Text.

Психологи проєкту «ПОРУЧ» допомагають зберегти спокій у складні часи! (2025). URL: https://

Психологи фонду «Крок назустріч» зустрілися з дітьми бійців АТО (ФОТО). (2015). URL: https://ga

Психологічна допомога дітям під час війни. В Україні запустили освітній серіал «Бути поруч»

(2023). URL: https://suspilne.media/379559-psihologicna-dopomoga-ditam-pid-cas-vijni-v-ukraini-zapus

Серія коміксів «Українські супергерої». (2015). URL: https://comiccon.kiev.ua/seriya-komiksiv-u

Титаренко, Т. М. (1998). Психологія життєвої кризи. К.: Агропромвидав України. 348 с.

У Києві відкрили унікальну виставку зі скульптурами кіборгів. (2017). URL: https://www.youtub

У Києві представили воскову фігуру «кіборга» з Чернівців. (2018). URL: https://molbuk.ua/cherno

Фуштей, О., Саранча, І. (2023). Особливості психологічної реабілітації дітей, які пережили трав-

матичний досвід воєнних дій. Наукові праці МАУП. Психологія, №1(57). С. 41–45. https://doi.org/10.326

Шатохін, О. (2022). Жовтий метелик. Львів: Видавництво Старого Лева. 64 с.

Foa, Е. (2020). Selected Publications. Department Of Psychiatry. Perelman School Of Medicine. URL: https:

//www.med.upenn.edu/apps/faculty/index.php/g332/p7429(датазвернення 30.06.2026).

Four years of full-scale war in Ukraine. 12 years of war for every child across the east. (2026). URL:

Humble, J. J., Summers, N. L., Villarreal, V. et al. (2019). Child-Centered Play Therapy for Youths Who

Have Experienced Trauma. Journal of Child & Adolescent Trauma, 12(3), 365–375. https://doi.org/10.1007/s406

Gura, Т., Roma, О. (2023). Children’s play during wartime in Ukraine from the Prtschool. Journal

«ScienceRise: Pedagogical Education» №1(52). P. 17–22. https://doi.org/10.15587/2519-4984.2023.275023

Maksimov, D. S., Melnychuk, T., InzhyievskaL. еt al. (2025). Hibuki Therapy as a Method of Psychological

Support for War Trauma in Ukrainian Children. European Journal of Trauma & Dissociation. European Journal

of Trauma & Dissociation, 9, Issue 3, Article: 100546. https://doi.org/10.1016/j.ejtd.2025.100546

Mental Health and Psychosocial Support Technical Working Group (MHPSS TWG) (2025). URL: https:

Moody-Pugh, J., Renshaw, K., Parson, J. (2025). Exploring Play-Based Interventions with War-Affected

Children: A Scoping Review. The Arts in Psychotherapy, 95, Article 102337. https://doi.org/10.1016/j.aip.2025.1

More than a third of Ukraine’s children remain displaced four years into war – UNICEF. (2026). URL:

One in five children in Ukraine has lost a relative or friend since the escalation of war three years ago.

(2025). URL: https://www.unicef.org/press-releases/one-five-children-ukraine-has-lost-relative-or-frien

Pfeiffer,Е., Garbade, М., Beer, R. et al. (2025). Evaluation of the feasibility and effectiveness of trauma-

focused cognitive behavioural therapy for children and youth in Ukraine during the war. Eur Psychiatry, 68(1),

Article: 10032. https://doi.org/10.1192/j.eurpsy.2025.10032

PLUSPLUS (Ukrainian: ПЛЮСПЛЮС) (2026). URL: https://plus-plus.tv/1plus1video.

Ruban, L., Leshchenko, M., Oliinyk, I. et al. (2023). Fairy Tale Therapy for Children of War. Amazonia

Investiga. Vol. 12(68). P. 78–84. https://doi.org/10.34069/AI/2023.68.08.7

Sesame Workshop розширює діяльність для підтримки українських дітей – освітня програма

транслюватиметься на телеканалі ПЛЮСПЛЮС. (2023). URL: https://1plus1.ua/ru/novyny/sesame-w

Sharon-Maksimov, D. (2023). A Model of Transformation of a Child’s Traumatic Experiences: Hibuki

Therapy Method. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціальна робо-

та. №9. С. 75–79. https://doi.org/10.17721/2616-7786.2023/9-1/12

UNICEF spaces for children, youth and parents. (2024). URL: https://www.unicef.org/ukraine/en/chil

UNICEF Ukraine. (2023). URL: https://www.facebook.com/UNICEFUkraine/posts/695574182610378/

War in Ukraine pushes generation of children to the brink, warns UNICEF. (2023).URL: https://www.un

10 000 ditei z pryfrontovykh oblastei razom iz doroslymy doluchylysia do «Marafonu hry», shchob povernuty

sobi dytynstvo [10,000 children from frontline regions joined the «Play Marathon» together with adults to

reclaim their childhood]. (2025). https://www.unicef.org/ukraine/press-releases/play-marathon [in

Ukrainian]

11 chervnia – den, koly ofitsiino mozhna skazaty: «Ia ne hraius, ia vidnovliuiu resurs» [June 11 – the

day when it is officially acceptable to say: «I am not playing, I am restoring my inner resources»]. (2026). https:

//www.instagram.com/p/DZbuAcSCgsR/ [in Ukrainian]

11 chervnia – Mizhnarodnyi den hry [June 11 – International Day of Play]. (2026). https://www.instag

ram.com/p/DZcct2eMsla/ [in Ukrainian]

«Vid velykykh serdets – dlia malenkykh»: Fond Mashi Yefrosyninoi zapuskaie blahodiinyi proiekt dlia

dopomohy ditiam, rodyny yakykh postrazhdaly vid viiny [«From Big Hearts to Little Ones»: Masha Yefrosynina

Foundation launches a charitable project to support children whose families have suffered from the war].

(2022). https://www.stb.ua/ua/2022/07/21/vid-velykyh-serdets-dlya-malenkyh-fond-mashi-yefrosyni

noyi-zapuskaye-blagodijnyj-proyekt-dlya-dopomogy-dityam-rodyny-yakyh-postrazhdaly-vid-vijny/ [in

Ukrainian]

Vidkryto

Vseukrainsku

merezhu

reabilitatsiinykh

tsentriv

psykholohichnoi

dopomohy

«Krok

nazustrich» [The nationwide network of psychological rehabilitation centres «Step Towards» has been

established]. (2015). https://uacrisis.org/uk/27010-krok-nazustrich [in Ukrainian]

Volonterskyi rukh «Krok nazustrich» [Volunteer movement «Step Towards»]. (2020). https://b-m.faceb

ook.com/vr.krok.nazustrich/ [in Ukrainian]

V Ukraini startuvav proiekt psykholohichnoi pidtrymky «PORUCH» [The psychological support project

”PORUCH” was launched in Ukraine]. (2022). https://mon.gov.ua/news/v-ukraini-startuvav-proekt-psikhol

ogichnoi-pidtrimki-poruch [in Ukrainian]

Hra – ne prosto rozvaha: chomu OON vvazhaie yii odnym iz prav dytyny [Play is not just entertainment:

Why the United Nations considers it one of the rights of the child]. (2026). https://oplatforma.com.ua/news/1

20524-gra-ne-prosto-rozvaga-chomu-oon-vvazhaie-ii-odnym-iz-prav-dytyny [in Ukrainian]

Desantnyk 95 bryhady stvoryv komiks pro ukrainskykh «kiborhiv» ta ihrashky superheroiv [A

paratrooper of the 95th Brigade created a comic book about Ukrainian «Cyborgs» and superhero toys]. (2016).

http://www.dshv.mil.gov.ua/archives/6791 [in Ukrainian]

Deiaki pytannia sotsialnoho zakhystu ditei, yaki perebuvaiut u skladnykh zhyttievykh obstavynakh, u

tomu chysli takykh, shcho mozhut zahrozhuvaty yikh zhyttiu ta zdoroviu [Certain issues of social protection of

children in difficult life circumstances, including those whose life and health may be at risk]. (2020). Resolution

018-п#Text [in Ukrainian]

Dubrovynskyi, H. (2016). Dity viiny: doslidzhennia yavyshcha psykhotravmy pid chas viiskovoi ahresii

v Ukraini [Children of war: A study of psychological trauma during military aggression in Ukraine]. Ukrainskyi

psykholohichnyi zhurnal, (1), 16–26. [in Ukrainian]

Diadychenko,

N.

(2026).

Psykhosotsialna

pidtrymka

pidlitkiv,

yaki

perezhyly

voiennyi

stres:

Kompleksna

multymodalna

prohrama

reabilitatsii

[Psychosocial

support

for

adolescents

who

have

experienced war-related stress: A comprehensive multimodal rehabilitation programme]. Psykholohiia:

realnist i perspektyvy, (26), 5–17. https://doi.org/10.35619/prap_rv.vi26.484 [in Ukrainian]

Zirky kanalu 1+1 Senichkin ta Barbir orhanizuvaly urok art-terapii vazhkokhvorym ditkam [1+1 TV

channel hosts Senichkin and Barbir organised an art therapy session for seriously ill children]. (2014). https:

mi-ditkami-355626.html [in Ukrainian]

Kazky

svitla

[Tales

of

Light].

Zbirka

suchasnykh

ukrainskykh

avtorskykh

kazok

do

intehrovanoho kursu «Doshkilniatam – osvita dlia staloho rozvytku» [A collection of contemporary Ukrainian

author’s fairy tales for the integrated course ”Education for Sustainable Development for Preschool Children”].

Bucha: Spilno, VHO «APDO». [in Ukrainian]

Kazkoterapiia dlia pereselentsiv: u Kharkovi prezentuiut nezvychainu knyhu [Fairy tale therapy for

internally displaced persons: An unusual book presented in Kharkiv]. (2018). https://varta.kharkov.ua/news/

art/1197026 [in Ukrainian]

Koval, H., & Malynovska, N. (2023). Ihroterapiia yak metod sotsialnoi roboty z ditmy [Play therapy as a

method of social work with children]. Humanitas, (6), 8–13. https://doi.org/10.32782/humanitas/2023.6.2 [in

Ukrainian]

Kolo turboty [Circle of Care]. (2026). https://to4ka.fun/listing/kolo-turboti/ [in Ukrainian]

«Kolo turboty»: u mezhakh proiektu bezkoshtovno nadaiut psykholohichnu dopomohu ditiam, yaki

postrazhdaly vid viiny [«Circle of Care»: Free psychological assistance is provided to children affected by the

war within the project]. (2022). https://loda.gov.ua/news/39996 [in Ukrainian]

Komiks «Kiborhy» [Comic book «Cyborgs»]. (2016). https://kiborhycomics.com.ua/ [in Ukrainian]

Kosenchuk, O., & Stiahunova, O. (2023). Bezpeka osvitnoho prostoru zakladiv doshkilnoi osvity v

umovakh voiennoho stanu [Safety of the educational environment of preschool education institutions under

martial law]. Dukhovnist osobystosti: metodolohiia, teoriia i praktyka, 1(105), 90–101. https://doi.org/10.33216

/2220-6310/2023-105-1-90-101 [in Ukrainian]

Lytvynenko, I. (2015). Osoblyvosti psykholohichnoi dopomohy molodshym shkolaram zi Skhodu

Ukrainy, yaki perezhyly psykhotravmu [Specific features of psychological assistance to primary school children

from Eastern Ukraine who experienced psychological trauma]. Aktualni problemy psykholohii, 7(38), 279–298.

[in Ukrainian]

Lytvynenko, S. A. (2008). Teoriia i praktyka ihroterapii: suchasni pidkhody [Theory and practice of play

therapy: Contemporary approaches]. Psykholohiia – Psyhology. Nauka i osvita, (4–5), 37–40. [in Ukrainian]

Maksymenko,

D.

S.

(2020).

Riznokolorove

dytynstvo:

ihroterapiia,

kazkoterapiia,

izoterapiia,

muzykoterapiia [Colourful Childhood: Play Therapy, Fairy Tale Therapy, Art Therapy, and Music Therapy].

Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury. [in Ukrainian]

Mizhnarodnyi den hry: korysni materialy dlia osvitian i hromadskykh orhanizatsii [International Day

of Play: Useful materials for educators and civil society organisations]. (2024). https://nus.org.ua/2024/06/04/

mizhnarodnyj-den-gry-korysni-materialy-dlya-osvityan-i-gromadskyh-organizatsij/ [in Ukrainian]

Mykytyn, Yu. (2014). Yanholy poruch [Angels Nearby]. Ivano-Frankivsk: Misto NV. [in Ukrainian]

Muzychenko, I., & Tkachuk, I. (2017). Shliakhy podolannia dytiachoi psykhotravmy v diialnosti

pratsivnykiv

psykholohichnoi

sluzhby:

[Ways

of

overcoming

childhood

psychological trauma in the work of psychological service specialists: Methodological recommendations].

Kyiv: UNMTs praktychnoi psykholohii i sotsialnoi roboty. [in Ukrainian]

Navit povnomasshtabne vtorhnennia RF ne skasovuie dytynstvo: u Kyievi prezentuvaly knyhu

«Khorobri kazky» [Even the full-scale invasion of the Russian Federation does not cancel childhood: The

book «Brave Tales» was presented in Kyiv]. (2023). https://www.kyivpost.com/uk/post/23937 [in Ukrainian]

Osadcha – shukaie znyklykh, Vitvitska – orhanizovuie kontserty: yak veduchi 1+1 pidtrymuiut

ukraintsiv pid chas viiny [Osadcha searches for missing persons, Vitvitska organises concerts: How 1+1 TV

presenters support Ukrainians during the war]. (2022). https://www.unian.ua/lite/stars/yak-veduchi-1-1

-osadcha-gorbunov-vitvicka-ta-gordyeyev-pidtrimuyut-ukrajinciv-pid-chas-viyni-11791641.html [in

Ukrainian]

Pytannia diialnosti orhaniv opiky ta pikluvannia, poviazanoi iz zakhystom prav dytyny [Issues

concerning the activities of guardianship and custody authorities related to the protection of children’s rights].

(2026). Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine No. 866 of September 24, 2008. https://zakon.rada.gov

.ua/laws/show/866-2008-п#Text [in Ukrainian]

Pro zabezpechennia sotsialnoho zakhystu ditei, yaki perebuvaiut u skladnykh zhyttievykh obstavynakh

[On ensuring social protection of children in difficult life circumstances]. (2024). Resolution of the Cabinet of

Ministers of Ukraine No. 585 of June 1, 2020. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/585-2020-п#Text [in

Ukrainian]

Pro zatverdzhennia Poriadku nadannia statusu dytyny, yaka postrazhdala vnaslidok voiennykh dii ta

zbroinykh konfliktiv [On approval of the Procedure for granting the status of a child affected by hostilities

and armed conflicts]. (2025). Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine No. 268 of April 5, 2017. https:

//zakon.rada.gov.ua/laws/show/268-2017-п#Text [in Ukrainian]

Pro sotsialnyi zakhyst ditei viiny [On Social Protection of Children of War]. (2024). Law of Ukraine No.

2195-IV of November 18, 2004. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2195-15#Text [in Ukrainian]

Pro sotsialnyi zakhyst ta pidtrymku ditei, yaki postrazhdaly vnaslidok zbroinoi ahresii Rosiiskoi

Federatsii proty Ukrainy, ta vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo

vporiadkuvannia nadannia sotsialnykh posluh ta vyplat [On social protection and support for children affected

by the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine and on amendments to certain legislative

acts of Ukraine concerning the provision of social services and benefits]. (2025). Law of Ukraine No. 3999-IX of

October 8, 2024. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3999-20#Text [in Ukrainian]

Psykholohy proiektu «PORUCH» dopomahaiut zberehty spokii u skladni chasy! [Psychologists of the

«PORUCH» project help preserve peace of mind during difficult times]. (2025). https://www.facebook.com/a

upcvolunteer/posts/1011214317700210/ [in Ukrainian]

Psykholohy fondu «Krok nazustrich» zustrilysia z ditmy biitsiv ATO [Psychologists of the «Step Towards»

Foundation met with children of ATO service members]. (2015). https://galka.if.ua/psihologi-fondu-krok-n

azustrich-zustrilisya-z-ditmi-biytsiv-ato-foto/ [in Ukrainian]

Psykholohichna dopomoha ditiam pid chas viiny. V Ukraini zapustyly osvitnii serial «Buty poruch»

[Psychological support for children during the war: Ukraine launched the educational series ”Being Nearby”].

(2023). https://suspilne.media/379559-psihologicna-dopomoga-ditam-pid-cas-vijni-v-ukraini-zapustili-o

svitnij-serial-buti-poruc/ [in Ukrainian]

Seriia komiksiv «Ukrainski superheroi» [Comic book series «Ukrainian Superheroes»]. (2015). https:

//comiccon.kiev.ua/seriya-komiksiv-ukrayins-ki-supergeroyi/ [in Ukrainian]

Tytarenko, T. M. (1998). Psykholohiia zhyttievoi kryzy [Psychology of Life Crisis]. Kyiv: Ahropromvydav

Ukrainy. [in Ukrainian]

U Kyievi vidkryly unikalnu vystavku zi skulpturamy kiborhiv [A unique exhibition of Cyborg sculptures

opened in Kyiv]. (2017). https://www.youtube.com/watch?v=NQGP80D2eQU [in Ukrainian]

U Kyievi predstavyly voskovu fihuru «kiborha» z Chernivtsiv [A wax figure of a «Cyborg» from

Chernivtsi was presented in Kyiv]. (2018). https://molbuk.ua/chernovtsy_news/142862-u-kyyevi-preds

tavyly-voskovu-figuru-kiborga-z-chernivciv [in Ukrainian]

Fushtei, O., & Sarancha, I. (2023). Osoblyvosti psykholohichnoi reabilitatsii ditei, yaki perezhyly

travmatychnyi dosvid voiennykh dii [Specific features of psychological rehabilitation of children who